Кодифікація права в Україні в першій половині 19 століття

Перша половина 19 століття характеризується занепадом феодально-кріпосницької системи господарювання.

Причини занепаду феодально-кріпосницької системи:

- занепад товарно-грошових відносин

- проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство

- занепад кріпосного мануфактурного виробництва

- соціальне розшарування селянства і міщанства

Наслідки занепаду феодально-кріпосницької системи:

- поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві (зростання збанкрутілих поміщицьких маєтностей, зростання товарного обігу)

- «Екстракт малоросійських прав» 1767 рік. У 1767 році було ліквідована в Україні посада гетьмана. «Екстракт» - в перекладі це витяги або вижимки з інших законодавчих документів. Структура: вступ, 16 розділів основного змісту. Розподіл правових норм був проведений за предметом правового регулювання. Всі норми були викладені в хронологічному порядку. В окремих місцях були зроблені пояснення до правових норм.

1-й про головне управління русі

2-й про суди

3-й про права

4-й про порядок ведення справ

5-й про маєтки держави

6-й про прибутки держави

7-й про ревізію

8-й про комісаріат

9-й про міста

10-й про шляхту

11-й про духовенства

12-й про козаків

13-й про чиновників

14-й про артилерію

15- й про простий народ (затверджувався кріпосний лад в Україні)

16-й про права національних меншин у містах

Цей збірник в законну силу не вступив.

- «Екстракт із указів інструкцій та установ урядового сенату» 1786 рік (створив: Олександр Безбородько). Новий документ відрізнявся від попереднього тим, що в ньому було не 16, а вже 19 розділів (про апеляції, про компанійські полки в Україні, про розкольників які поселилися в малоросії). Цей документ теж в законну силу не вступив, але його використовували як підручник.

- урбанізація міст

Все це як на всій території Російської імперії так і на Україні вимагало нового юридичного оформлення через принципово нові нормативні акти. Після російсько-турецької війни Російська імперія приєднує до себе всю територію Південної України.

В 1804 році утворюється комісія для складання законів. Кодифікаційна комісія складалася з 3 експедицій (1-ша досліджувала основні загальноімперські закони; 2-га місцеві закони провінцій; 3-тя здійснювала остаточне редагування розроблених проектів і кодексів) В 2-гій експедиції для систематизації українських правових норм були утворені окремі групи:

2-га група на чолі з Федором Давидович повинні були скласти статути для Лівобережної України. 3-тя група на чолі з Повстанським повинна була розробити кодекси для Правобережної України.

2-га група на чолі з Давидовичем створила «Зібрання малоросійських прав» 1807 року. При підготовці цього проекта Давидович спирався на Литовський статут 1588, право хелмицьке, порядок прав цивільних магдебурзьких, екстракти 1767, 1786 років, звичаєве право. Зібрання складалося з 3-х частин викладених у 5-ти книгах, кожна з яких була поділена на розділи.

1-ша частина складалася з першої книги і вміщувала в себе норми цивільного права

2-га частина складалася з другої книги «Зібрання малоросійських прав» і вміщувала в собі питання про договори, цивільну неосудність тощо.

3-тя частина складалася з трьох книг третьої, четвертої та п’ятої і вміщувала в себе питання про володіння та власність, про спадщину, норми зобов’язального права, про договори, про розподіл спільної власності, про земельне право, про право користування чужим майном.

Литовський статут 1811року

Експедиції в 1808 році були ліквідовані і замість них були введені 6 відділень. На місцях в Україні судові та адміністративні органи не мали в достатній кількості правничих книг, а ті що були, були на іноземних мовах. За наказом міністра юстиції працівники 6-го відділення кваліфікаційної комісії на чолі з Повстанським почали переклад Литовського статуту. Спочатку було переведено показник до Литовського статуту опублікований в Варшаві в 1883 році «Ручной словар для судових працівників які служать на бувших землях Речі Посполитої і ВКЛ».

За основу перекладу Литовського статуту було взято польське видання. За структурою кожна сторінка перекладу ділилася на 2 частини: ліворуч – польський текст, праворуч – російський. В кінці кожного параграфу підпунктами а, б, в, г.. давалися пояснення і доповнення з польських і литовських конституцій і статутів.

За змістом весь статут поділявся на 14 розділів та 2 книги. В 1-й книзі було 6 розділів. В другій книзі було 8 розділів (про записи і продажі, про заповіти, про повітового підкоморія межового суддю та межові справи, про ліси, про насильництво та побої та платежі за голову дворянина, платежі за голову простолюдина, про штрафи та нав’язки, про злодійство). До перекладеного тексту був доданий «Ручний словник…» 1783року.

Переклад був недосконалим та неточним тому його було вирішено продовжити. Вже в 1821 році було здійснено новий переклад. Для перекладу було взято мамо нічне видання 1588; польські переклади 1614, 1618 років. В 1830 році було здійснено ще один переклад він був найкращий, але офіційно надрукованим він не був. До 1840 року на Лівобережній Україні, і до 1842 року на Правобережній Україні в судах керувалися Литовським статутом 1811 року.

«Звіт місцевих законів західних губерній» 1837 року. Нова кодифікаційна робота почалася при імператорі Миколі I з 1825 року. Але існували 2-вы концепції розвитку законодавства в Російській імперії:

- загальнодержавна (повинно бути єдине право)

- провінційна (для кожної провінції своє законодавство)

Загальну роботу очолив Михайло Сперанський. Для розробки проекту було використано джерела які вже діяли на цих територіях, правничі книги

В 1837 році проект був переданий на розгляд державної ради. Згодом в 1837 році був схвалений цим органом, але законодавчої сили не дістав. Складався зі вступу, 3-х частин (1-ша закони про стан (6 розділів); 2-га закони цивільні (5 розділів); 3-тя (3 розділи) ).