Кодифікація загальноросійського права другої третини 19 століття початку 20 століття, її наслідки для України.

«Повне зібрання законів російської імперії» - результат систематизації права в вигляді інкорпорації. Для цього було необхідно зібрати законодавчі документи минулих літ. Більшість члені кодифікаційної комісії попередніх законів не знали. Повне видання законів було доручено 2 відділенню імператорської канцелярії в 1826 році. Було вирішено зібрати всі закони починаючи з 1649 року. Їх розставляли в хронологічному порядку. В першому томі були зібрані закони з 1649 по 1675 роки. В другому томі з 1676 по 1688 роки. Всього було створено 45 томів в які ввійшли 30920 правових актів розставлених в хронологічному порядку. Перше видання було 1830 року, друге охоплювало акти до 1884 року, третє охоплювало акти до 1916 року. Кожне зібрання складалося з 2-х частин: 1-ша частина – тексти правових актів, 2-га – таблиці, креслення, звіти…

«Звод законів Російської імперії» - кодифікований збірник загальноросійського права. Джерела: чинні закони взяті із повного зібрання Російської імперії, Литовські статути, збірники магдебурзького права, рецитовані норми із німецького права, судова практика. Був підписаний імператором в 1832 році у 15-ти томах, почав діяти в судово-адміністративних органах з 01.01.1835 року. Перші 3 томи відразу ввели на Правобережній та Лівобережній Україні. Структура: 15 томів поділених на 8 частин (1-(перший-третій том) основні закони державного конституційного права та норми місцевого права; 2-(четвертий том) земські та рекрутські повинності; 3-(п’ятий-восьмий том) статути про податки та мита; 4 – (дев’ятий том) закони про стани та їх права); 5 – (десятий) закони цивільні та межові; 6 – (одинадцятий-дванадцятий том) постанови про фабрично-заводську і м’ясничу промисловість; 7 – (тринадцятий – чотирнадцятий том) статути благочиння; 8- (п’ятнадцятий том) кримінальне законодавство)

В 1892 році був виданий шістнадцятий том куди ввійшли чотири статути 1864-1865т років. В повному об’ємі цей звод почав діяти з 1840 року на лівобережній Україні і з 1842 на Правобережній, але для Полтавської і Чернігівської губернії, в ході були виписані особливі статті, які стосувалися тільки їх із цивільного, сімейно-шлюбного та спадкового права. Всього було три редакції (1832, 1842, 1857).

Джерела права та законодавства України в складі російської імперії

Починає формуватися нова загальноросійська правова система за зразком романо-германської (континентальної) правової системи, але зі своїми особливостями. Росія вступає в сім’ю Романо-германського права.

Правові звичаї – формально в російському праві, як і в інших країнах ром – герм правов сімї, правовий звичай не вважається джерелом права. Перевага віддається закону, але фактично (в юридичному житті) правові звичаї зберігають свою чинність, в окремих провінціях, в мусульманському праві, в тому числі і на території України. Приклад: визнання владою такого інституту звичаєвого права, як «Паруботські громади» на селі – об’єднання неодруженої молоді, які офіційно визнавала влада. На Паруботських громадах лежав обов’язок підготовки свят, прийомів…і т.д. Ці громади проіснували аж до колективізації 30-х років. З утворенням після 1865 року волосних судів, їх діяльність регламентувалася звичаєвим правом.

На початку ХХ століття за ініціативою міністерства юстицій розпочалася кодифікація норм права, які стосувалися сімейно-шлюбного, спадкового та земельного права. Але це перервалося спочатку революцією, а потім першою світовою війною.

Нормативно-правові акти. До 1906 року єдиним законодавцем в Російській імперії був імператор.

Джерела законодавства:

• маніфести –

• положення – збірники законодавства про утворення нових державних установ та порядок управління в імперії.

• закони – стосувалися організації роботи органів управління, виборчої системи… (закони «про вибори в державну думу» 1965)

• устави, кодекси, уложення – стосувалися кримінального, цивільного та іншого законодавства

• Звод законів Російської імперії – головний збірник законодавства

23.04.1906 року були прийняті «основні закони Російської імперії» - по суті це перша буржуазна конституція цієї держави. Вона відноситься до групи октройованих (в перекладі – те що надано зверху) конституцій, тобто була затверджена імператорською владою. За цією конституцією порушувалася монополія імператора на видання законів. Щоб закон вступив в силу він повинен був розглядатися на державній думі, ухвалитися державною радою, а потім підписатися імператором. Імператор зберігав в окремих випадках право одноособово ухвалювати закони - коли державна дума була розпущена, а депутати були на канікулах.