Характеристика окремих галузей права

Цивільне право.

Було систематизовано в 10 томі Зводу законів Рос. імперії. Були і окремі збірники, додаткові до цього 10 тому.

Фізичні особи за цивільним правом отримували правоздатність з моменту народження, а повну дієздатність – з 21 року. До цього віку існувала обмежена дієздатність. За рішенням суду дієздатність могла бути примусово обмежена внаслідок душевної хвороби, стану здоров’я, призначення опіки над розстратчиками свого майна.

Остаточно затверджується поняття юридичної особи. Спочатку воно застосовувалось о відношенню до державних установ, монастирів, учбових закладів, а потім юр. особами визнавали купецькі і промислові організації, господарські товариства.

Види юридичних осіб:

1. публічні особи

2. приватні особи

3. об’єднання осіб

4. об’єднання установ

Право власності. Майно поділялось на рухоме і нерухоме, а нерухоме – на родове та «благопридбане». В ст. 262 ч.1 10 тому Зводу законів Рос. імп. вперше в рос. законодавстві було дане поняття права власності, як права «виняткового, незалежного від особи сторонньої володіти, користуватися і розпоряджатися визначеним майном вічно і спадково».

Право власності на землю визначалося як право «на все вироблене на поверхні її, на все, що міститься в надрах її, на води, що в межах її знаходяться і на всі її належності».

Поряд з правом власності захищалося право володіння.

Право зобов’язань. Було тісно по’язане з розвитком товарно – грошових відносин. Угоди укладалися за взаємною згодою сторін, що домовлялися. Предметом договору могло бути майно або дії осіб. Угоди могли могли заключатися усно або письмово. Для таких договорів,я к позика, дарування, застава нерухомого майна - тільки письмово. Всяка письмова угода повинна була бути вірно складена і підлягала виконанню. Закон передбачав засоби забезпечення договорів:

1. порука

2. неустойка

3. застава нерухомого майна

4. застава рухомого майна

Основа виникнення забов’язань: крім договорів - право порушення «про чи інші факти» (Н: незаконне збагачення).

Договір обміну. Заборонявся обмін нерухомого майна, крім випадків обміну приміських земель із приватновласницькими землями.

Договір купівлі – продажу укладався як самим власником, так і іншими особами за дорученням. Продавати, купувати можна було тільки те майно, що належало продавцю на праві власності.

Договір запродажу. Виникав в той час, коли одна сторона зобов’язувалася продати в призначений час майно, прибутки від майна. В договорі зразу вказувалася ціна і сума неустойки за невиконання договору. (Н: той, у кого є садок зобов’язується навесні продати те, що виростить. Покупець вкладає гроші у виробництво і навесні продає вирощене.)

Договір майнового найму. Нерухоме майно заборонялося здавати до найму на строк більше 12 років. Договір найму морехідних та річкових кораблів – письмовий, іншого майна – міг бути словесний.

Договір позики. Міг укладатися без процентів і піл проценти (не більше 6% річних). Міг складатися як нотаріальним, так і домашнім порядком (розпискою). Визнавався недійсним, якщо був підроблений, заключний на шкоду іншим кредиторам, позика під час гри у карти.

Позовні листи, розписки могли передаватися, продаватися іншим особам.

Договір позички заключався в тім, що одна сторона надавала другій стороні право користуватися рухомим майном під умовою його повернення в попередньому стані. Як правило був безвідплатний.

З’являються нові види договорів:

• договори товариств. Товариства складалися з осіб, що об’єднувалися в одну організацію і діяли під одним ім’ям. Вони сворювалися із ведення торгівлі, страхування, перевезення тощо. 3 види товариств:

1. товариство з повною відповідальністю

2. товариство на довірі.

3. дольове товариство (акціонерна компанія) – багато осіб, що об’єднували певні суми для торгівлі, промисловості тощо.

Повне товариство складалося з 2-х або декількох осіб, що об’єднували свій капітал. В товаристві на довірі були постійні члени, а також вкладники, що ввіряли йому свої певні суми. В разі банкрутства в повному товаристві всі члени відповідали всім своїм нерухомим майном. В тов. на довірі – або майном, або вкладеним капіталом, а вкладники акціонерного тов-ва – тільки вкладеним капіталом.

Договір особистого найму стає все більш поширеним через відміну кріпосного права та розвиток промисловості. Але були обмеження для селян, які не мали права найматися на роботу в містах без паспортів, паспорти видавали волосні управи. Замужні жінки не могли найматися на роботу без дозволу чоловіків. Строк – до 5 років.

В цей час починає складатися трудове законодавство , з’являються нові кодекси та статути цього інституту права (Н: Статут про промисловість заводську і фабричну, Біржевий статут, Вексельний статут, Статут про торгов. спроможність та ін.)

Сімейне право.

Шлюбний вік: чоловіки – 18; жінки – 16. Особам старше за 80 років шлюб укладати заборонялося. Укладання шлюбу залежало не тільки від згоди тих хто його заключав, але і від батьків (якщо діти проживали з батьками та на їх утриманні), опікунів (опікуни до 14, а з 14 опікувальник). Особи, які знаходилися на військой чи цивільній службі повинні були отримати письмову згоду на шлюб, також це було розповсюджено і на студентів університету (дозвіл ректора). Заборонялися шлюби християн з нехристиянами. Четвертий шлюб і подальші церквою не освячувалися. Законним визнавався церковний шлюб і тільки він ніс юридичні наслідки. Суспільне положення дружини взнавалася суспільним положенням її чоловіка. Дружини були в нерівному правовому становищі з чоловіками. В статті 178 Зводу законів Російської імперії вказувалося «…дружина зобов’язувалася підкорятися чоловікові своєму як главі сім’ї, догоджати йому у всьому…», в статті 79 Зводу.. «жінка зобов’язана повинуватися волі чоловіка свого хоча при цьому не звільнялася від обов’язків у відношенні до своїх батьків…». В майновому становищі подружжя було незалежним, вони могли розпоряджатися своїм майном. Діти поділялися на законно народжених і народжених поза шлюбом, які не мали права на прізвище та спадок батька.

Спадкове право

Майно переходило за заповітом. Заповіт потрібно складати при твердій пам’яті, особам не молодше 21 року, що мають право за законом відчужувати своє майно. Заповіт складався в письмовому вигляді. Майно переходило по чоловічій лінії. Дочки при братах отримували 1/14 частину нерухомого майна і 1/8 рухомого майна на придане. При відсутності по спадкоємців чоловічої статі майно передавалося по жіночій лінії. Родове майно могло переходити тільки до законних спадкоємців або за заповітом або за законом.

Кримінальне право

В основі розуміння кримінального злочину лежав формальний признак: не могло бути злочину поза законом і не могло бути покарання без закону.

Кримінальне законодавство: «Уложення про покарання» 1885 року та його наступні редакції; «Кримінальні уложення» 1903 року; «Воєнно-кримінальний кодекс»; «Воєнно – морський статут».

Під злочином розуміли дію або бездіяльність, покарання за яке передбачено законом. Російська юриспруденція запозичила з європейської поняття складу злочину, як сукупності необхідних елементів при доведенні обвинувачення.

Виділялися 4 елементи складу злочину: суб’єкт, об’єкт, протизаконне діяння, належність вини. Суб’єктом злочину могла бути особа з 7 років. Обов’язковим признаком стала винуватість суб’єкта та його внутрішнє розуміння протиправних дій. Закон регламентував форми умислу прямого і непрямого. Недоліком можна зазначити те що часта об’єкт злочину співпадав з предметом. Закріплювався принцип презумпції невинності. Під об’єктивною стороною розумілася кримінальна дія чи бездіяльність.

Види злочинів:

• проти віри

• проти держави та імператора

• проти порядку управління

• проти суспільного устрою

• проти життя та здоров’я

• проти власності

Іноді важко було відрізнити кримінальний злочин від адміністративного проступку, за які були різні покарання.

Система покарань:

Покарання буди розділені 35 ступенів. Покарання поділялися на кримінальні та виправні. До кримінальних відносилися: позбавлення всіх станових прав та смертна кара, позбавлення всіх станових прав та ссилка на каторжні роботи без строку і на строк від 1 до 24 років, позбавлення всіх станових прав і висилка на поселення до Сибіру (або Кавказу). До виправних відносилися: позбавлення всіх особливих прав і висилка до віддалених міст Сибіру з тимчасовим позбавленням волі або без неї, виселка на проживання в інші губернії крім Сибірських з позбавленням всіх обосливих прав з тимчасовим позбавленням волі або без нього.

Тимчасове позбавлення волі:

• в’язниця (для кримінальних злочинців)

• монастир (злочинці проти віри і церкви)

• фортеці (для політичних злочинців)

- тимчасовий арешт

- догани в присутності суду

Найтяжчим покаранням була смертна кара за державні злочини, за вбивство при тяжких обставинах. За просте вбивство покарання було від 12 до 20 років.

Судовий процес

Теорія вільної оцінки доказів замінює формальну теорію доказів. Найбільш суттєві зміни відбули в системі загальних судів. Цивільний процес починає носити позовних характер, зацікавлена сторона подавала позов, де вказувалося на неправомірні дії відповідача або на порушене право. Хід цивільного процесу багато в чому залежав від активності сторін, вони самі подавали різні докази, наполягали на допиті тих чи інших свідків, тощо. Кримінальний процес: тогочасна система вимагала чіткої регламентації всіх процесуальних дій кримінального процесу.

Стадії кримінального процесу:

• досудове слідство (дізнання). Контролювала слідство прокуратура. Після завершення слідства прокурор перевіряв справу і передавав її судовим органам. Слідчий не міг самостійно припинити слідство.

• судове слідство. Після передання суду справи, судді в розпорядчому засіданні вирішували деякі питання, які розслідували. На цій стадії в процес вступав захисник. На вироки оскарження і протести не подавалися (не було апеляційного процесу). Справу могли переглянули лише коли з’являлися виключні докази.

Судові справи могли розглядати крім окружних судів і судові палати.

Під час революційних подій 1905 – 1907 років, в травні 1906 року указом міністра внутрішніх справ Столипіним був підписаний указ «про воєнно-польові суди». За розпорядженням генерал-губернаторів або губернаторів в межах підзвітних їм територій оголошувався надзвичайний стан і це будо підставою для утворення воєнно-польових судів. Вони складалися з 3 офіцерів. Їх склад формувався начальниками гарнізонів. Розглядали справи про злочини проти держави (терористичні акти, селянські бунти, робітничі повстання)Склад суду не оголошувався. Адвокати в процес не допускалися. Сам процес тривав добу. Головним доказом було визнання провини. Як правило присуджували смертну кару (повішання, розстріляння). Суді ці діяли 9 місяці. За цей час до смертної кари присудили приблизно 1500 чоловік.

Джерела права та кодифікація в України в складі Автро-Угорської монархії 2 половинa XIII

Законодавство УНР Центральної Ради (квітень 1917 - )

Законодавча діяльність ЦР у своєму розвитку пройшла 2 етапи :

• рішення квітень 1917 року (політично-декларативний характер) – основний здобуток це широковідомі універсали – перші законодавчі виразники української державності. Вся законотворча діяльність підпорядковувалась плану: робота над проектом Конституції та розробка законів з окремих галузей права.

• Жовтневий переворот в Петрограді, проголошення УНР (як автономної частини Росії) і закінчився цей етап 29 квітня 1918 року.

25 листопада ВР ухвалила закон «Про закони» згідно з яким до сформування Російської республіки, до складу якого входила УНР, неподільне право видавати закони належить ЦР, а право видавати розпорядження в сфері управління на основі законів належить генеральному секретаріатові. Водночас починається процес формування власної системи права. Був підтверджений зміст 3-х універсалів. Цим актам було надано конституційну силу.

Нормативно-правові акти в галузі державного права:

- 4-й Універсал ЦР від 11 січня 1918 року «Про проголошення незалежності УНР».

• закон «про вибори до установчих зборів УНР» 11-16 листопада 1917 року. Складався із 183 статей. Докладно регламентували порядок підготовки і проведення виборів.

• Закон «про громадянство УНР» 2 березня 1918 року. Складався з 12 параграфів. За принцип був взятий нульовий варіант надання громадянства. Громадянство надавалося: всім хто народився на території України; зв’язаний з нею постійним перебуванням. Для того щоб стати громадянином, треба було отримати свідоцтво належності до громадянства. Для таких встановлювався 3 місяці строку, під час якого особа повинна подати свою заяву комісару про бажання бути громадянином, а комісар на цю заяву видає тимчасове посвідчення на перебування на території республіки.

Громадянин УНР не може бути громадянином іншої держави.

• закон ЦР «про національно персональну автономію». Складався з 9 статей. Кожна з населяючи Україну націй має право в межах УНР на національно-персональну автономію, тобто право на самостійне влаштування свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів незалежно від місця їх поселення в межах УНР. В державному праві цей закон був важливий тим, що кожен національних союз мав право обирати своїх депутатів за національностями, до вищого законодавчого органу вищої ЦР.

• Конституція УНР (Статут про державний устрій права та вольності УНР) 29 квітня 1918 року. Він був ухвалений малою радою ЦР в останній день існування цього законодавчого органу. Він був формально прийнятий, але фактично не діяв, бо прийшла нова влада. Складався з 8 розділів. (1-й – загальні постанови; 2-й – права громадян України; 3-й – органи влади УНР; 4-й – всенародні збори всеукраїнської нар. Республіки; 5-й – про раду народних міністрів; 6-й – суд УНР; 7-й – національні союзи; 8-й – про часове припинення.)

Основним законодавчим джерелом в галузях цивільного, адміністративного та інших галузей права залишався «Звод законів російської імперії», але лише ті статті, що не протирічили політиці УНР. Також діяло «Уложення про покарання кримінальні виправні», «Кримінальне уложення 1903», «Судові статути 1864-65 років», закон «Про землеустрій» 1911 року та інші. Прогалини в законодавстві заповнювалися нормами звичаєвого права, особливо в державному законодавстві. Діяли так звані революційні правові звичаї. Правові звичаї почали застосовуватися в земельному праві, в сімейно-шлюбному праві (деякими декретами обов’язковість церковних шлюбів була скасована).

Влада ЦР йшла по шляху розвитку і свого особистого законодавства, насамперед в господарсько-фінансовій галузі для правового забезпечення економічних реформ (закони щодо випуску і карбування грошей, щодо оподаткування, щодо тимчасових розписів видатків).

В галузі трудового права був прийнятий закон «Про 8-годинний робочий день» - цей закон став своєрідним прообразом українського кодексу законів про працю.

В галузі земельного права довгий час готувався закон про землю, основною суперечкою був закон «Про приватну власність на землю». Земельний закон був затверджений ЦР 31 січня 1918 року. Він складався з 3-х розділів: загальні засади, основні засади користування поверхнею землі, перехідні міри. Всього було 33 статті. В 1-й статті зазначалося що всі землі з наземними і підземними багатствами в межах УНР від нині скасовуються. В статті 12-й вказувалося, що ніякої платні за користування землею не повинно бути. Закон проголошував урівняльний принцип землекористування. Первісний текст закону викликав широку хвилю протесту з боку селян, тому до нього було включено близько 10 поправок.

Суд і судочинство УНР. Починаючи з 17 травня 1917 розширювалася компетенція мирових суддів. Тепер вони могли виносити рішення по справах до 10 тис карбованців, і кримінальних справах до 1.5 років ув’язнення. Розширювалася компетенція комерційних судів, створювалися нові. 2 грудня 1918 року був створений генеральний суд УНР. Від 17 грудня 1918 в УНР передбачалося 3 апеляційні суди: Київський, Харківський, Одеський. Всі суди були не постійно діючими. Для розгляду карних справ за провину до військових спочатку діяли Київський та Одеський військовий суди, а пізніше 2: Київ та Катеринослав та 17 штабних судів. Склад вищих і штабних судів призначався наказом міністра.

Законодавство періоду Української держави (період Гетьманату)

Павло Скоропадський разом зі своїми однодумцями прийшов до влади в України внаслідок державного перевороту та ліквідації УНР. Офіційна назва державного об’єднання Українська держава, а неофіційна назва – Гетьманат Павла Скоропадського. Джерела права: правові звичаї, законодавство бувшої російської імперії, уложення про покарання 1845 та кримінальне уложення 1843, судові статути 1864-65 років, деякі нормативно-правові акти ТУ Росії, міжнародно-правові договори, нормотворчість самої української держави.

На відміну від ЦР яка в процесі формування національної правової системи стикнулася лише з проблемою попереднього російського законодавства, мала визначитися ще з законодавчою спадщиною самої ЦР. Було передбачено створення трьох міністерств. Дія деяких актів припинялися тоді як приймалися нові закони російської держави. Всі бувші російські піддані, що перебували на території України визнавалися громадянами. Крім того були офіційні роз’яснення з приводу чинності попереднього законодавства.

Конституційне право: Скоропадський почав свою законодавчу діяльність з того пункту з якого закінчила свою роботу ЦР (це Конституція). В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу. Гетьман був вищим представником України у закордонних зносинах. Накази і розпорядження гетьмана закріплюються отаманом кабінету міністрів або міністром.

Закон «Про закони» складався з 10 статей де був указаних порядок ухвалення законів.

Закон «Про раду міністрів і про міністрів».

Аграрне законодавство: гетьман хоче повернути землі поміщикам. В червні 1918 року на з’їзді хліборобів Скоропадський заявив що земля залишається у поміщиків, і показав закон за яким селяни обмежувалися 20 гектарами землі на 1 особу. Поміщикам було надано право продавати землю через державні банкові установи. Губернським земельним комісіям надавалося право видавати обов’язкові постанови про примусове використання тягла та сільськогосподарського реманенту власників котрі не в повній мірі їх використовували у власних господарствах.

Закон «про право продажу земель поза міськими поселеннями». При розгляді кримінальних і цивільних справ суди керувалися старим законодавством. 14 червня 1914 року Рада Міністрів прийняла постанову про деякі тимчасові зміни при здійсненні покарання за крадіжку, шахрайство, присвоєння і розтрату та на розширення підсудності справ мировими суддями. Встановлювалося, що всі види злочинів підлягають під дію уложенню про покарання кримінальні та виправні, лише тоді, коли оцінка вкраденого або присвоєного не перевищує 1500 карбованців. 21 червня теж саме було встановлено щодо цивільних справ. Позови виникали ціною не вищою 5 тис карбованців, розглядалися в мировому суді, а всі інші в судових палатах і окружному суді. В окремих випадках дозволялося проводити лише деякі слідчі дії. Законом вироблення і продаж гральних карт передбачала штраф у 30-тикратному розмірі порівняно з продажною ціною цих виробів. Найпильніша увага у кримінальній законотворчості приділялася захисту авторитету влади та їх інтересу. Досудове слідство цих слідствах передавалося отаманам. Багато уваги приділялося кримінальним злочинам. Було повстання проти державної влади, державна зрада, підбурювання до страйку, озброєний опір напад на залізниці. Були прийняті нові закони «Про відповідальність за контрабанду» до 8 років, «Незаконний продаж цукру» до 16 місяців…

Свою законодавчу діяльність гетьман Скоропадський оцінив в грамоті до українського народу, який підбив підсумки його законодавчої діяльності. Було прийнято більше 400 законів. Було вдосконаленно роботу державних і приватних підприємств. 14 грудня 1918 року Скоропадський добровільно відмовляється від влади на користь Директорії УНР.

Джерела права та законодавства Директорії УНР (кінець 1918-кінець 1920) :

Тимчасова конституція зах-укр нар республіки складалася з декількох конституційних актів:

1. Тимчасовий закон бувшої АУ монархії ухвалений Укр нац. Радою 13 падолиста 1918 року. Артикул 1 – назва держави; 2- межі; 3- державна суверенність; 4-державне заступництво (укр нац. Рада – законодавчий огран); 5- герб і прапор

2. Про місцевий устій ЗУНР, 18 падолиста 1918 року – визначено місцеву адміністрацію

3. Про вибори на до Укр. нац. Ради 1.12.1918 (150 депутатів вибраних на загальних виборах в повітах і містах.)

4. Про відділ Української ради від 04.01.1919. Йшлося про окреме державне утворення, яке перебирало на себе функції глави держави – колегіальний орган, який складався з 9 осіб (тотожно сучасній посаді президента) 10-м був президент Укр нац. Ради (сучасний голова ВРУ)

- Закон про злуку ЗУНР з УНР, за яким це державне об’єднання перетворювалося на західну область УНР.

- Закон ЗУНР «Про мови» від 15 лютого 1919. Законно прийнятим національним меншостям дозволялося розмовляти на їх мовах.

Зміни в провідних галузях права:

Цивільне право: основним збірником залишався «Загальне цивільне уложення 1811 року», але професором віденського університету Дністрянським, в січні 1919 року це уложення було перекладено на українську мову і застосовувалося судами саме в українському перекладі. Були деякі додатки, які стосувалися сімейно-шлюбного та спадкового права. Також були 3 розділи в 1-му з яких в статті 103 зазначалося, що розлучення для православного подружжя здійснюється місцевими священиками. В кодексі окремим розділом передбачалися особливі умови укладення шлюбу євреями. Усиновлення дітей дозволялося після 40 років, а тих кого всиновлюють до 18 років.

Земельне право: 14 квітня 1919 року було прийнято закон «Про земельну реформу», де було сказано що землі поміщиків, монастирів, церков та інших великих землевласників понад установленого максиму мали бути конфісковані і переходили в земельних фонд держави, з якого після закінчення світової війни повинні були наділятися передусім землею військовослужбовці-інваліди, їх сімї, безземельні та малоземельні селяни тощо. Але цей закон не вирішував розподіл власності на ліси, луги та інші неорні угіддя. Позитивний момент закону полягав у тому що було чітко визначено право власності на землю.

Кримінальне право: залишався повністю чинним кримінальний кодекс 1852 рокую, але в перекладі на українську мову. Жодна стаття в ньому не змінювалася, але використовувалися лише ті, що не протирічили загальній правовій політиці ЗУНР.

Теж саме стосувалося цивільного процесуального законодавства.

Суд і судочинство ЗУНР:

На перших етапах свого існування ЗУНР залишає попередню судову систему австрійської імперії. Залишаються на своїх робочих місцях судді та працівники канцелярського апарату, більшість з яких були українцями. Судді та технічні працівники повинні були присягнути на вірність українському народові та державі. Поступово було звільнено з роботи тих хто скомпрометував себе антинародною діяльністю. 21.11.1918 Укр нац Рада прийняла закон «Про тимчасову організацію судівництва» за яким створено систему судових органів ЗУНР.

На початку 1919 року Державний секретаріат судівництва на чолі з Борочинським розгорнув діяльність на перебудову судової системи. 12 судових округів, 130 судових повітів, 144 судді, які обиралися народом в округах.

Для отримання посади судді необхідно було скласти іспит перед спеціальною комісією. Інформація про наявність суддівських місць друкувалася регулярно в пресі. Законом від 1 лютого 1919 року «Про скорочення підготовки суддівської служби» зменшувався строк стажування на суддю з трьох років до двох.

Були прийняті закони про перехід судочинства на українську мову та про ведення демократичних принципів судочинства (право на захист і т. д.)

Законом від 11 лютого 1919 року було створено трибунали першої інстанції. Вищою інстанцією в цивільних і кримінальних справах за законом від 15 лютого 1919 року мав бути вищий суд – друга судова інстанція і остаточною інстанцією було визначено Найвищий державний суд – третя інстанція. До їх обрання функції виконували окремі судові сенати 2-ї та 3-ї інстанції, які були створені 8 березня 1919 року у Станіславі. Відновлює діяльність адвокатура. Органи державної прокуратури були створені розпорядженням державного секретаріату від 18.12.1918 року. Окремим розпорядженням судівництва врегульовувалась діяльність нотаріату. Нотаріуси повинні були скласти присягу на вірність державі і тоді вважалися державними. Цікавим було те, що жоден правовий акт який ухвалювався місцевими органами не ступав в законну силу, якщо не був зареєстрований нотаріусом. В ЗУНР діяли органи військової юстиції. Ця юстиція складалася з окружного військового суду, обласного військового суду і найвищого військового трибуналу. Функції звинувачення в окружних судах виконував судовий офіцер, при обласних судах – військовий прокурор, а при вищому військовому трибуналі – генеральний військовий прокурор, або його заступник.

Правотворчу діяльність ЗУНР можна поділити на 2 періоди:

• парламентський період (01.11.1918 – 09ю06.1919)

• період диктатури (з 09.06.1919 до смерті Євгена Петрушевича), коли окремим актом виділ Укр нац. Ради і державний секретаріат віддали всю свою військову і центральну раду уповноваженому диктатору, ним став президент Укр нац. Ради Євген Петрушевич, але законодавчі функції були передані не повністю, а частково, хоча лише Петрушевич ухвалював закони.

За Ризьким мирним договором між Україною і Польщею 1921 року, Версальським і Сенжермейським мирним договором Україна перейшла до Польської республіки в 1921 році.