2) У взаємовідносинах з банками:

- процент за банківський кредит;

- процент на депозитний вклад у банк.

За часом дії в плановому році норми поділяються на:

• перспективні – використовуються для розробки стратегічних планів. Наочно показують резерви виробництва;

• поточні – це норми, на основі яких ведеться робота з поточним плануванням на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди на постачання сировини і матеріалів. Поточні норми розробляються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів. Вони поділяються на річні, квартальні і місячні;

• оперативні – діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. За ними видаються в цехи матеріали на місяць, декаду, зміну.

За характером розповсюдження норми поділяються на:

• цехові і заводські – розробляються на підприємстві;

• міжзаводські – розробляються щодо однотипного виробництва;

• галузеві – регламентують витрати усіх підприємств в галузі;

• міжгалузеві – розробляються на визначені види робіт і процесів, які здійснюються майже в однакових умовах на підприємствах різних галузей економіки.

За ступенем деталізації:

• специфіковані – являють собою величину витрат конкретного виду матеріалів (із зазначенням марки, сорту тощо) на виробництво одного виробу;

• зведені – складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

Нормування витрат праці передбачає використання наступних норм і нормативів:

1. норматив часу

2. норматив чисельності

3. норма виробітку

4. норма обслуговування

Методи нормування, як:

• розрахунково-аналітичний;

• дослідний;

• дослідно-статистичний;

• комбінований.

15. Еволюція розвитку стратегічного планування

Стратегічне планування — відносно молодий вид управлінської діяль­ностіпідприємств. Його витоки відносяться до 50-х років XX ст., коли в підприємницькій діяльності широко застосовувалося перспективнее планування.

В кінці 1960-х років на зміну перспективному приходить стратегіч­не планування, за якого діяльність підприємства стає більш об'єм­ною, оскільки охоплює, крім елементів внутрішнього середовища, зовнішні аспекти — соціальні і політичні, поведінку споживачів, дії конкурентів, замінників тощо.

Пік популярності стратегічного планування припав на кінець 70-х — початок 80-х років XX ст., коли його розглядали як радикальний спосіб вирішення будь-яких проблем підприємства.

Однак у 1980-х роках виявилась обмеженість у застосуванні формальних методів стратегічного планування.

Основними причинами цього стали:

• посилення значення людського, гуманітарного фактора у підприєм­ництві;

• розвиток концепції корпоративної культури, «внутріфірмової де­мократії», протиріччя в методах стратегічного планування і но­вих течіях в менеджменті;

• зросла невизначеність ділового середовища, зменшилася пе­редбачуваність змін.

Уданий час стратегічне планування розглядається як функція ме­неджменту. Воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок син­тезу з гуманізованим підходом, використання творчого, інтуїтивно­го підходу. Його розглядають не як універсальний засіб досягнення успіху в підприємництві, а як основу для функціонування підприєм­ницьких структур.