49.Посвідчення договорів застави (іпотеки)

Договори застави (іпотеки) нерухомого майна (нерухомості) підлягають нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення іпотечного договору проводиться за місцезнаходженням нерухомості, яка є предметом іпотеки, або за місцезнаходженням іпотекодержателя чи іпотекодавця.

Текст договору застави (іпотеки) повинен містити істотні умови, встановлені статтею 18 Закону України "Про іпотеку".

Предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Заставою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом (наприклад, право на отримання аліментів тощо).

Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації.

Договір застави має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

За згодою сторін, з дотриманням правил, передбачених пунктом 48 цієї Інструкції, до договору застави можуть бути внесені зміни, якщо вони випливають з тексту чи змісту основного зобов'язання, що забезпечується заставою (наприклад, продовження строку кредитного договору, збільшення суми основного боргу за договором тощо), у тому числі заміни предмета застави. Угода про внесення змін та доповнень до договору застави є його невід'ємною частиною.

Унесення змін до договору застави не допускається у разі припинення забезпеченого заставою зобов'язання, заміни зобов'язання іншим зобов'язанням, що виникло після укладення договору застави, включення іпотеки до іпотечного пулу (9), а також у разі наявності заставної тощо.

Після оформлення заставної зміни і доповнення до іпотечного договору можуть уноситись лише після її анулювання у порядку, установленому Законом України "Про іпотеку". У цьому випадку на підтвердження факту анулювання заставної нотаріусу подається відповідний витяг з Державного реєстру іпотек.

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава.

Заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки.

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно, або третя особа (майновий поручитель).

Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, державної реєстрації прав на це майно.

Договори про заставу нерухомого та рухомого майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укладенням іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазначені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною державною чи комунальною юридичною особою на праві господарського відання, здійснюється після отримання у встановленому законодавством порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.

Відкрите акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, усі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації (регіонального відділення або представництва Фонду державного майна України).

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. При посвідченні таких договорів нотаріус роз'яснює іпотекодержателю його обов'язок після закінчення будівництва зареєструвати в установленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість.

У разі зміни в процесі будівництва характеристик нерухомості, яка є предметом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміна планування приміщень тощо), а також у разі закінчення будівництва і одержання іпотекодавцем свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, до закінчення терміну дії іпотечного договору, за договором сторін вносяться відповідні зміни до іпотечного договору. Указаний договір є підставою для перереєстрації заборони відчуження.

Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі, земельної ділянки - в натурі (на місцевості).

Договори про заставу спільного сумісного майна посвідчуються за правилами, викладеними в пунктах 44 і 45 цієї Інструкції.

Згода співвласників повторно не вимагається, якщо договір про заставу майна складається у зв'язку з посвідченням договору купівлі-продажу цього майна з розстрочкою платежу.

Договір про наступну заставу вже заставленого майна може бути посвідчений за згодою попередніх заставодержателів, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором застави.

Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів, що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, переданих в спільну іпотеку.

Посвідчення договору застави майна (майнових прав), що перебуває у податковій заставі, не допускається.

У разі наявності заставної правочин про відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не посвідчується. У такому випадку відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням здійснюється шляхом виконання на заставній індосантом (особою, якій належить заставна) передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосанта) та передачі оригіналу заставної у порядку, установленому Законом України "Про іпотеку".

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторонам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору.

Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус, якщо це передбачено договором, накладає заборону на відчуження предмета іпотеки за правилами, викладеними в розділі 26 цієї Інструкції.

Сторони іпотечного договору, що укладений після набрання чинності Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відповідного застереження у тексті іпотечного договору або шляхом укладення окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання;

право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що укладений після набрання чинності Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

У разі переходу до іпотекодержателя права власності на передане в іпотеку нерухоме майно нотаріус роз'яснює сторонам, що права і вимоги інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані в установленому законом порядку, залишаються дійсними. Для посвідчення такого договору іпотекодавцем нотаріусу подається правовстановлювальний документ на нерухоме майно, право власності на яке переходить до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання, який долучається до примірника договору, що залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса).

Посвідчення договору застави (іпотеки)

Застава посідає одне з чільних місць у системі засобів забезпе­чення зобов'язань. Заставні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу», а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу, виконання зо­бов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Зміст цих відносин полягає у тому, що в разі невиконання боржником (зас­таводавцем) забезпеченого заставою зобов'язання кредитор (зас-таводержатель) має право одержати компенсацію з вартості зас­тавленого майна переважно перед іншими кредиторами, якщо інше не передбачено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Вона має похідний характер по відношенню до основного зо­бов'язання. Застава може забезпечувати тільки дійсні вимоги, які не суперечать законодавству і за якими не минув строк позив­ної давності, а також вимоги, які можуть виникнути в майбутньо­му за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заста­вою таких вимог.

Згідно зі ст. 576 ЦК України, предметом застави, тобто тим, що заставляється, може бути майно, яке заставодавець має право відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. Майном, яке стане власністю заставодавця після укладання договору зас­тави, можуть бути цінні папери та майнові права. Предметом зас­тави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності та занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом застави також не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом, зокрема об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена зако­ном. Предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Це мо­же бути житловий будинок з господарськими будівлями або його окремі частини — у осіб, основною діяльністю яких є господар­ство, якщо боржник та його сім'я постійно у ньому проживають, крім випадків, коли стягується позика, видана банком на будівництво будинку, а також речі, призначені для носіння, та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні. Згідно із ст. 5 Закону Ук­раїни «Про приватизаційні папери», не можуть використовува­тись як предмети застави приватизаційні папери для забезпечен­ня платежів або кредитів. Якщо майно знаходиться у загальній спільній власності, то воно може бути передано під заставу тіль­ки за згодою всіх співволодільців.

Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором, та здійснювати­ся шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносамен­ту, складського посвідчення, варанта тощо) кредиторові.

Майно може перебувати у спільній власності, а може бути у спільній частковій власності (частки, паї). Так, у першому випад­ку майно передається у заставу тільки за згодою всіх співвлас­ників, а в другому варіанті може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Ризик випадкової загибелНіредмета застави несе власник зас­тавленого майна, якщо інше не передбачено законом чи догово­ром. Законом чи договором передбачається перебування застав­леного майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи. Заставодержатель зобов'язаний страхувати пере­дане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено за­коном чи договором.

Сторонами у заставних відносинах є заставодавець (боржник) та заставодержатель (кредитор). Заставодавцем та заставодержа-телем можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава. В ролі заставодавця виступає боржник, а також може виступати третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій нале­жить майнове право, а також особа, якій названі особи передали річ або майнове право з правом їх застави.

Державне підприємство, за яким майно закріплена на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цьо­го майна, за винятком цілісного майнового комплексу підпри­ємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із зас­новником цього товариства у порядку, передбаченому для дер­жавних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна дер­жавного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійсню­ється з дозволу відповідного органу приватизації.

Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною державною чи комунальною юридичною особою на праві госпо­дарського відання, здійснюється після отримання у встановлено­му законодавством порядку згоди органу державної влади чи ор­гану місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.

Договір застави можуть укладати фізичні, юридичні особи, а також держава. Він повинен укладатися  

у письмовій формі.

Але з цього загального правила є виключення. Так, застава не­рухомого майна, транспортних засобів та космічних об'єктів здійснюється із застосуванням нотаріального посвідчення дого­вору застави. Посвідчення відбувається у нотаріальних органах щодо нерухомого майна — за місцем знаходження, щодо транс­портних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації. Це не є вичерпним списком об'єктів, при заставі яких договір но­таріально посвідчується. Законодавство України може передба­чати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Крім цього, нотаріально посвідченим повинен бути договір заста­ви, коли цього вимагає одна із сторін.

Недодержання форми договору застави тягне за собою визнан­ня такого договору недійсним. У цьому випадку кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Причому щодо угод, які потребують но­таріального посвідчення, то у випадку, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріально­го посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення не вимагається.

Існує таке поняття, як момент виникнення права застави. Право застави — це той момент, з якого починає діяти договір про заставу. Це право виникає з моменту укладання договору заста­ви, а в разі коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо пред­мет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходи­тись у заставодержателя, право застави виникає в момент пере­дачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, — то з моменту його укладання. У разі коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.

Договір застави вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Істотні умови визначає Закон України «Про заставу» від 2 жовт­ня 1992 р. Згідно із ст. 12 цього Закону, в договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які умови, відносно яких за зая­вою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

До того ж у певних випадках вимагається державна реєстра­ція застав. Згідно із п. 2 ст. 577 ЦК, державній реєстрації підля­гає застава нерухомого майна у випадках та у порядку, передба­чених законом. Ця стаття стосується також і реєстрації рухомого майна, яке заставляється. Застава рухомого майна може бути за­реєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Відомості, які за­несені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Порядок введення Державного реєстру визначається Кабіне­том Міністрів України. Для реєстрації подається:

заява заставодавцем чи заставодержателем, в якій містить­ся така інформація:

найменування (прізвище, ім'я, по батькові), адреса та но­мер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;

загальний опис предмета застави, який визначається сторо­нами;

підпис заявника.

З вищесказаного можна виділити дві проблеми:

так, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про заставу» не зобов'язує, а лише надає право зареєструвати заставу рухомого майна, а оскіль­ки послуги платні, то бажання, звичайно, у багатьох відпадає;

інформація, яка міститься у заяві, є неповною, тому що не включає підставу виникнення застави. А як сказано в ч. 4 ст. 15, лержателю Державного реєстру забороняється вимагати подання додаткової інформації, що не зазначена у ч. 1 ст. 15 Закону, а та­кож вимагати нотаріального посвідчення такої заяви і перевіря­ти її точність. Заяву, як сказано в законі, можуть подавати заста-водержатель або заставодавець. Заставодержатель, виходячи з цього врегулювання, має можливість зловживання щодо заставо­давця. Так, заставодавець може виявити через певний час своє майно заставленим, не знаючи цього. Тому виникає потреба більш детально врегулювати ці відносини з урахуванням наведе­них питань.

Відповідно до Закону України «Про заставу», заставодержа­тель зареєстрованої у Державному реєстрі застави отримує пере­важне право на задоволення своїх вимог у порівнянні з заставо-держателями не зареєстрованих застав та застав, зареєстрованих пізніше.

Діюче законодавство передбачає такі види застави: іпотека, застава товарів в обороті або у переробці, заклад, застава майно­вих прав, застава цінних паперів. Всі ці види втілюють в собі як загальні риси застави, так і мають свої особливості щодо предмета застави, форми та змісту договору, прав та обов'язків сторін тощо.

Іпотека — це вид забезпечення виконання зобов'язання неру­хомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпоте-кодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невико­нання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встанов­леному Законом України «Про іпотеку» (ст. 1 Закону).

Іпотека є одним з найбільш ефективних способів забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором, оскільки надійно захищає права останнього та встановлює високий пріоритет для вимог іпотекодержателя.

Одночасно з визначенням предмета іпотеки законодавець пок­ладає на нотаріуса обов'язок у дотриманні форми та визначенні певних положень іпотечного договору, який відтепер повинен включати в себе певні чітко визначені законом істотні умови, без яких він вважається неукладеним.

Такими умовами є:

1. Для іпотекодавця та іпотекодержателя — юридичних осіб відомості про:

для резидентів — найменування, місцезнаходження та іден­тифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

для нерезидентів — найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу.

Як відомо, найменування підприємства існує в повній та ско­роченій формах. При нотаріальному посвідченні іпотечних дого­ворів нотаріусу слід застосовувати повну назву юридичної особи для полегшення її подальшої ідентифікації при реалізації догово­ру іпотеки.

Місцезнаходженням підприємства є його юридична адреса, яка і повинна зазначатися в тексті договору. У випадку порушен­ня підприємством (боржником) умов договору, який забезпечено іпотекою, в іпотекодержателя виникає проблема, на яку адресу надсилати боржнику претензію про порушення умов договору. Для уникнення проблеми можливо зазначення в тексті іпотечно­го договору поряд із юридичною — фактичної адреси розташу­вання юридичної особи, оскільки не поодинокі випадки, коли в якості юридичної адреси підприємства використовується домаш­ня адреса одного з його засновників — фізичної особи.

^2. Для іпотекодавця та іпотекодержателя — фізичних осіб відомості про:

для громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адре­су постійного місця проживання та індивідуальний іден­тифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — плат­ників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України.

Адресою постійного проживання громадян України є адреса, яка зазначена в її паспорті і за якою особа зареєстрована. Пробле­му, пов'язану з відсутністю фізичної особи за місцем постійного проживання, можливо вирішити шляхом зазначення в договорі фактичного місця проживання фізичної особи.

3. Зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок йо­го виконання.

Як правило, змістом зобов'язання є те, що саме забезпечує іпо­течний договір. Це може бути будь-яке зобов'язання, передбачене чинним цивільним законодавством, таке як повернення гро­шей, здійснення або утримання від здійснення певних дій тощо.

4. Опис предмета договору іпотеки, достатній для його іден­тифікації, та (або) його реєстраційні дані, а також будь-які інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досяг­нуто згоди (спосіб реалізації заставленого майна, проведення ау­диторської перевірки, страхування предмета застави, накладан­ня заборони відчуження тощо).

Під описом предмета іпотеки слід вважати зазначення в тексті договору його характерних рис та відомостей про нього, за якими можлива його ідентифікація. Ними можуть бути: адреса розта­шування, поверх, кількірть кімнат, загальна та житлова площа тощо.

Слід відзначити, що з розвитком іпотечного законодавства відбуваються зміни і з нотаріальним порядком оформлення іпо­течних правовідносин, адже нотаріальний процес невід'ємно пов'язаний з укладанням іпотечних договорів.

З прийняттям нової Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України визначено порядок но­таріального посвідчення іпотечних договорів.

Так, договори іпотеки нерухомого майна (житлового будинку, садиби, квартири, садового будинку, гаража, інших будівель та споруд, підприємства чи його структурного підрозділу, земельної ділянки, багаторічних насаджень тощо) підлягають обов'язково­му нотаріальному посвідченню. Новою нормою Інструкції є те, що правовий режим нерухомого майна поширюється також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. При цьому посвідчення вказаних договорів іпо­теки провадиться виключно за місцезнаходженням цього нерухо­мого майна.

Договори іпотеки посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдино­го реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та пе­ревірки відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру застав рухомого майна. З метою реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за ра­хунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями Пос­тановою «Про затвердження тимчасового порядку державної реєстрації іпотек», від 31 березня 2004 року № 410, на нотаріусів покладається обов'язок додаткової перевірки відомостей про об­тяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою,відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулюван­ня, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної.

Вказана перевірка повинна здійснюватись за даними Держав­ного реєстру іпотек, держателем якого є Міністерство юстиції Ук­раїни. Слід відзначити, що при укладанні іпотечного договору но­таріус одночасно накладає заборону на відчуження предмета іпо­теки і вносить відомості про це до Державного реєстру заборон відчужень нерухомого майна

Посвідчення договору іпотеки майна або майнових прав, що перебувають у податковій заставі, не допускається.

При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самоврядування, в якій викладена характеристика вказаних об'єктів договору іпотеки.

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторо­нам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволен­ня забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору. Сторони іпотечного дого­вору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відповідного застереження у тексті іпо­течного договору або шляхом укладання окремого договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог шо­текодержателя, який підлягає нотаріальному освідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким та­кож уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпо­теки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може перед­бачати:

передачу інотекодержателю права власності на предмет іпо­теки рахунок виконання основного зобов'язання;

право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпо­теки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який пе­редбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

У разі переходу до іпотекодержателя права власності на пере­дане в іпотеку нерухоме майно нотаріус роз'яснює сторонам, що права і вимоги інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані у встановленому законом порядку, залишаються дійсними. Для посвідчення такого договору іпотекодавцем нотаріусу подається правовстановлювальний документ на нерухоме майно, право власності на яке переходить до іпотекодержателя в рахунок вико­нання основного зобов'язання, який долучається до примірника договору, що залишається в справах державної нотаріальної кон­тори (приватного нотаріуса).

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним до­говором може бути забудовник — особа, яка організовує споруд­ження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця неру­хомість після завершення будівництва. При посвідченні таких договорів нотаріус роз'яснює іпотекодержателю його обов'язок після закінчення будівництва зареєструвати в установленому за­коном порядку обтяження прав власника на збудовану неру­хомість. У разі зміни в процесі будівництва характеристик неру­хомості, яка є предметом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміна планування приміщень тощо), а також у разі закінчення будівництва й одержання іпотекодавцем свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, до закінчення терміну дії іпотечно­го договору, за договором сторін вносяться відповідні зміни до іпотечного договору. Указаний договір є підставою для пере­реєстрації заборони відчуження.

застава товарів в обороті або у переробці. Цей вид застави має свої ознаки:

предмет застави залишається у заставодавця;

заставодавець має право змінювати склад і натуральну фор­му предмета застави;

предметом застави є не індивідуально визначена річ, а річ, визначена родовими ознаками;

визначається загальна вартість та місцезнаходження пред­мета застави;

при заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані зас­таводавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відновлення набувачу, або передачі на пошту для пересилки набувачу, а на­буті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

Дуже важливу роль грає місцезнаходження, бо майно, яке на­лежить заставодавцеві, але знаходиться в іншому місці, ніж заз­начено в договорі, не може бути предметом застави. А якщо майно знаходиться в зазначеному договором місці, яке відповідає родо­вим ознакам, та в рамках певної вартості, тоді воно стає предме­том застави. Якщо ж не буде точно визначено місцезнаходження предмета застави, то від цього опиняється у невигідному стано­вищі заставодавець, оскільки все майно заставодавця, яке підпа­датиме під родові ознаки та загальну вартість (незалежно від місця знаходження), буде предметом застави.

Предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Договір застави товарів в обороті або у переробці повинен виз­начати вид товару, інші його родові ознаки, а також види товарів, якими може бути замінено предмет застави.

Слід відзначити, що в договорі дуже важливим є зазначення точних кількісних та якісних характеристик предмета застави. Також потрібно визначити, яким майном може бути замінений предмет застави. Невизначення цього шкодить інтересам заста-водержателя, адже замість бажаного майна він може отримати інше. В договорі потрібно також зазначити загальну вартість предмета застави.

Заставодавець має право володіти, користуватись та розпоряд­жатись предметом застави.

Під закладом слід розуміти заставу рухомого майна, за якої майно, що складає предмет застави, передається у володіння зас-таводержателя або за його наказом. Якщо при іпотеці або при зас­таві товарів в обороті або переробці предмет застави залишається у заставодавця, то заклад є таким видом застави, за якого він пе­реходить у володіння заставо держателя. Майно, яке може бути предметом закладу, обмежується рухомим.

Особливістю закладу є те, що заставо держатель (крім того, що він володіє закладеним майном) має право користуватися пред­метом закладу, якщо це прямо передбачено договором. Якщо при користуванні були набуті доходи, то вони спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зара­ховуються в рахунок погашення процентів по боргу, забезпечено-

уі. __

ігу закладові зобов'язань чи самого боргу. Але якщо заставодер-ізатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином, зас|гаводавець має право в будь-який час вимагати припи­нення застави та (або) достроково виконати забезпечене законом зобов'язання.

Якщо виникає загроза загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати зміни предмета закладу, а при відмові заставо­держателя виконати цю вимогу — звернути стягнення на пред­мет закладу.

За втрату або нестачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пош­кодження — в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставле­ного майна.

Застава цінних паперів регулюється ст. 53 Закону України «Про заставу», в якій зазначається, що якщо законом чи догово­ром не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного папе­ру, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вру­чення заставодержателю індосованого цінного паперу.

Застава цінного паперу, який не передається шляхом індоса­менту, здійснюється за угоди заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір.

За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути пере­дані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазна­ченого в цінному папері права є предметом договору застави тіль­ки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зо­бов'язання.

Застава цінних паперів на пред'явника підкоряється прави­лам, які стосуються застави товарів в обороті або переробці.

Особливість цінних паперів як предмета застави полягає в тому, що, з одного боку, особа має право власності на цінні папери, а з іншого, — на права, що випливають з цінних паперів. Тому влас­ник паперу може передавати в заставу як сам цінний папір, так і майнові права, що випливають з нього (право на одержання дивідендів за акціями, що належать заставодавцю тощо). Однією з характерних рис цінного паперу є можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Застава майнових прав є одним з видів застави, передбачених Розділом V Закону України «Про заставу». Особливістю цього ви­ду застави є те, що він не містить речово-правового аспекту пра­вової природи застави, оскільки майнові права не є матеріальни­ми за своєю суттю. Застава майнових прав є подібною цесії, тобто уступці вимоги: ніби заставодавець (квазіцедент) уступає право вимоги заставодателю (квазіцесіонарію).

Заставодавець може укласти договір застави як належних йо­му на момент укладання договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є предметом, так і тих, що можуть виникнути в май­бутньому. Треба сказати про те, що не можуть бути заставлені права вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимо­ги, застава яких забороняється законом.

Якщо право вимоги є дійсним протягом певного строку, то та­ке право може бути предметом застави протягом усього строку.

Якщо права вимоги не мають грошової оцінки, то вартість предмета застави визначається угодою сторін.

Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, освідчують­ся нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, (та у передбачених за­конодавством випадках) державної реєстрації прав на це майно.

Договори про заставу нерухомого та рухомого майна (майно­вих прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та інших застав за даними держав­ного реєстру застав рухомого майна.

Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укла­данням іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазна­чені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Визначивши справжні наміри сторін і те, що угода відповідає чинному законодавству в усіх своїх положеннях, установивши осо­бу громадян, їхню дієздатність і правоздатність юридичних осіб — учасників угоди, оглянувши всі витребувані документи на майно, якщо воно є предметом угоди, нотаріус кладає проект угоди. Текст угоди викладається не менше ніж у двох примірниках. Примірни­ки, що видаються сторонам, викладаються на бланках суворої звітності. Один примірник залишається у справах нотаріуса.

Посвідчення угоди полягає у вчиненні на угоді посвідчувального напису. Всі форми посвідчувальних написів викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних тв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних до­кументах, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5.

За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути пере­дані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Договір про наступну заставу вже заставленого майна може бути посвідчений за згодою попередніх заставодержателів, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором застави. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів, що нале­жать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, опус­кається за згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, пе­реданих в спільну іпотеку.

У разі наявності заставної правочин про відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не посвідчуєть-ся. У такому випадку відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням здійснюється шляхом виконання на заставній індосантом (особою, якій належить заставна) переда­вального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосанта) та передачі оригіналу заставної у порядку, встановленому Зако­ном України «Про іпотеку».