9.Екседиційні та камеральні методи дослідження .

Метод дозволяє досліджувати і картувати, детально описувати деграційні ознаки всіх компонентів ландшафтів (ерозія, дефляція, зовнішнє пошкодження рослинності, ґрунтового покриву, забруднення поверхневих вод тощо).

Експедиційні методии: екскурсії, подорожі, екологічні експедиції.

Експедиційний метод здавна застосовується в географії, він є основним для одержання фактичних даних про певну територію, її природні об'єкти і процеси.

Основними етапами експедиційних форм є підготовчий, основний і заключний (камеральний) періоди.

підготовчий період:

- ознайомлення з програмою і методикою проведення досліджень;

- вивчення території маршруту за літературним і картографічними джерелами;

- складання картосхеми району і плану маршруту;

- підготовка спорядження та обладнання для спостережень.

польовий період:

- проведення безпосередньо досліджень за заздалегідь складеним планом;

- проведення практичних заходів;

заключний (камеральний) період:

• оформлення результатів досліджень ( статистичної, картографічної та літературної обробки матеріалів.

• Читання результатів аналізів , Виявлення компонентних взаємозв'язків.

• Розробка єдиної легенди і складання остаточного варіанту карти.

10/ Термінологічний апарат географії туризму.

Згідно з Законом України "Про туризм" сутність основних термінів туризму визначаються так

туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю;

турист (мандрівник) - особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь - якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін;

туристична діяльність - діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього закону та інших актів законодавства України;

екскурсійна діяльність - діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 години у супроводі фахівця - екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо;

туристичні ресурси - сукупність природно - кліматичних, оздоровчих, історико - культурних, пізнавальних та соціально - побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста;

суб'єкти туристичної діяльності - підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг;

туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів;

туристичні послуги - послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно - рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів;

туристичний продукт - комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі;

туристський ваучер (путівка) - документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;

тур - туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо);

керівник туристської групи - особа, що є представником суб'єкта туристичної діяльності і виступає від його імені, супроводжує туристів, забезпечує виконання умов договору про надання туристичних послуг, володіє фаховими знаннями про країн (місцевість) перебування, і, як правило, мовою країни перебування або загальнозрозумілою там мовою;

гід (екскурсовод) - особа, яка володіє фаховою інформацією про країну (місцевість) перебування, визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загальнозрозумілою для них мовою, надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг. Гід-індивідуал здійснює свої функції лише на підставі ліцензії;

Деякі поняття не знайшли визначення у Законі України "Про туризм":

туроператорська діяльність - діяльність з формування, просування та реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем;

турагентська діяльність - діяльність з просування та реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем;

туризм внутрішній - подорожі в межах України громадян, які постійно проживають в Україні;

туризм виїзний - подорожі громадян, які постійно проживають в Україні, в іншу країну;

туризм в'їзний - подорожі в межах України громадян, які не проживають в Україні постійно;

туризм соціальний - подорожі, що фінансуються із коштів, які виділяються державою на соціальні потреби;

11. Активні методи навчання в географії туризму

Активні методи навчання – це способи активізації учбово-пізнавальної діяльності студентів, які спонукують їх до активної розумової й практичної діяльності в процесі оволодіння матеріалом, коли активний не тільки викладач, але активні й студенти. , активні методи навчання - це навчання діяльністю. Активні методи навчання спрямовані на залучення студентів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до рішення яких-небудь пізнавальних завдань, можливість застосування студентами отриманих знань. Метою активних методів є, щоб у засвоєнні знань, умінь, навичок брали участь всі психічні процеси (мова, пам'ять, уява й т.д.).

До активних методів навчання відносять десятки різних видів. До основних форм активізації навчального процесу належать: тренінги, тестування, проведення семінарів, згорнуті форми навчальних дискусій («круглий стіл», «засідання експертної групи», «форум», «симпозіум», «дебати») , ігрові технології (організаційно-діяльнісні/рольові, ділові, пізнавально-дидактивні ігри), застосування опорних сигналів тощо. Метою будь-яких методик і технологій навчального процесу (у т.ч. і активних методів) є забезпечення його ефективності.

Активні методи навчання : не імітаційні та Імітаційні

До не імітаційних : проблемна лекція, лекція вдвох, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція прес-конференція; евристична бесіда; навчальна дискусія; самостійна робота з літературою; семінари; дискусії

Імітаційні : ігрові та Неігрові

Ігрові : ділова гра; педагогічні ситуації;педагогічні завдання;ситуація інсценування різної діяльності

Неігрові: колективна розумова діяльність.

12. Сутність поняття «Туристичні ресурси» їх класифікація.

Туристичні ресурси - сукупність природнокліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста; Туристські ресурси - об'єкти та території, які здатні задовольнити духовні та інші потреби туристів/екскурсантів

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

Рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;

Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;

Об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Рекреаційні ресурси - природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси - соціальні і природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане як з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об'єкт, явище, подія первісно виникли.

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.

13. Туризм як суспільне явище.

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, хоча можна з впевненістю стверджувати, що подорожування завжди було властиве людині перш за все як біологічній істоті, для якої рух є невід'ємною потребою організму, а з часів посилення урбанізаційних процесів спілкування з природним середовищем все більшою мірою стає психофізіологічною потребою. По-друге, подорожування є формою пізнання середовища і розширення людських можливостей з адаптації до довкілля, а також одним з найдавніших засобів комунікації, культурного обміну, економічних контактів.

Туризм, як явище суспільного життя, є похідною суспільного розвитку. Своєю появою він завдячує індустріальній стадії розвитку людства, якій був притаманний прискорений розвиток продуктивних сил, поглиблення поділу праці, розвиток урбанізаційних процесів. . Прискорені інноваційні зміни, пов'язані з науково-технічним прогресом, сприяли загальному соціально-економічному розвиткові певних країн, підвищенню рівня життя їх населення, змінювали характер праці, спосіб та стиль життя, що особливо позначилось в XX ст. розвитком урбанізації та змінами в системі розселення, постіндустріальною фазою розвитку економіки, поглибленням екологічних проблем та осягненням глобальних масштабів діяльності людства, гуманізацією всіх сфер суспільного життя. Саме за цих умов, що докорінно змінювали суспільні моделі життєдіяльності людства, туризм перетворився у форму проведення дозвілля, забезпечену діяльністю міжгалузевого комплексу по задоволенню потреб населення у відпочинку та оздоровленні, у потужну комунікативну складову глобалізаційного процесу. Туризм - одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм став частиною стилю життя більш ніж третини людства і участь у туристичному процесі можна розглядати як складову якості життя.

14. Туристська послуга, її специфічні ознаки. Специфіка вимог різних категорій споживачів – до комплексного туристського продукту.

Послуга - це результат безпосередньої взаємодії виконавця і споживача, а також власної діяльності виконавця щодо задоволення потреби споживача.

Це поняття включає:

1) взаємодію виконавця і споживача послуг (обслуговування);

2) процес надання послуги (тобто виконання визначеної роботи) самим виконавцем;

3) результат цих дій у вигляді "перетвореної продукції" чи "результату послуги".

Туристична послуга - результат діяльності туристичного підприємства щодо задоволення відповідних потреб туристів. Робота турпідприємства полягає як у організації всієї подорожі і в організації окремих послуг.

Туристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, властиві особливі риси, які можна позначити як "три Н":

-невідчутність. Туристичні послуги - не матеріальні. Вони належать до соціально-культурних (нематеріальних), оскільки визначаються діяльністю виконавця послуги по задоволення соціально-культурних послуг споживача: фізичних, етичних, інтелектуальних, духовних та ін. їх неможливо побачити та оцінити в момент купівлі. Об'єктом таких послуг є власне споживач (турист);

-нерозривність виробництва і споживання. Оскільки послуга є результатом безпосередньої взаємодії виконавця і споживача, то процес надання туристичної послуги (виробництво) відбувається паралельно зі споживанням. Виробництво ж товарів у матеріальній формі, як відомо, передує його продажу, лише після цього настає споживання;

-неможливість збереження туристичної послуги. Життєвий цикл туристичної послуги істотно відрізняється від матеріального товару, зокрема відсутністю етапу збереження. Незбережуваність туристичної послуги потребує ретельного вивчення кон'юнктури ринку, точної відповідності попиту та пропозиції, оскільки послуги не можуть "полежати" на складі до їх використання.

У структурі туристичних послуг розрізняють основні і додаткові послуги.

Основні послуги, що пропонуються туристичним підприємством, включають:

- послуги по організації перевезення;

- розміщення;

- харчування туристів.

До додаткових послуг відносяться:

- послуги по організації екскурсій;

- послуги по страхуванню туристів;

- послуги гідів-перекладачів;

- (трансфер),

Такий розподіл умовний, оскільки істотних відмінностей, з погляду споживчих властивостей, між ними немає. Послуги, включені в основну програму й оформлені путівкою, відносять до основних. Додаткові послуги турист здобуває самостійно в місці перебування, вони не входять у вартість путівки.

Якість турпродукту формують різноманітні фактори, що є наслідком його сутності, оскільки туристичний продукт - це сукупність складних елементів, що задовольняє потреби туристів під час подорожей, і яка являє собою результат зусиль багатьох підприємств

15. ТРС – сутність поняття, рівні та форми функціонування.

ТРС – це соціально-географічна система, гетерогенна за складом, яка складається із взаємопов’язаних підсистем: групи відпочиваючих, природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органів управління, які характеризуються функціональною цілісністю

Властивості рекреаційної системи:

Цілісність – узгоджена взаємодія підсистем і всієї системи з оточенням;

Універсальність – можливість задоволення будь-яких потреб;

Ієрархічність – різна міра зрілості та обов’язків;

Ефективність – оптимальне співвідношення витрат і результатів;

Спеціалізація – можливість задоволення конкретних потреб;

Комфортність – міра відповідності вимогам рекреантів;

Динамічність – адекватна реакція на зовнішні впливи;

Стійкість – здатність противостояти зовнішнім впливам;

Різноманітність – можливість поділу множини на підмножини;

Ємність – здатність забезпечити комфорт рекреантам без шкоди для себе;

Надійність управління – безвідмовність функціонування;

Характеристики, завдяки яким ТРС сприймається як цілісна система прийнято вважати її властивостями, . Одні з цих властивостей характерні для всієї системи, інші - лише для окремих її підсистем. Так, вибірковість характеризує лише рекреантів, надійність управління — орган управління, ємність і комфортність — природні та культурні комплекси, технічні системи, обслуговуючий персонал тощо.

За функціями рекреаційної діяльності, розрізняють чотири основні типи ТРС:

1) лікувальний, 2) оздоровчий:

3) спортивний: 4) пізнавальний.

Основною функцією ТРС першого типу є лікування. Вона спирається на природні чинники: мінеральні води, лікувальні грязі, кліматичні умови. Прикладами таких систем можуть бути курорти Трускавець. Моршин. Євпаторія. Саки. Куяльник. Цей тип ТРС передбачає високі вимоги до природних об'єктів, рівня обслуговування і ступеня благоустрою території. Лікувальну функцію доповнюють оздоровча і пізнавальна рекреації, однак вони мають допоміжний характер.Основна функція оздоровчого типу ТРС — відновлення і розвиток фізичних та духовних сил людини, профілактика захворювань, зняття втоми. Для цього типу ТРС властиві спеціальні природні об'єкти, високий рівень обслуговування відпочиваючих. Характерні заняття рекреантів: купання, сонячні і повітряні ванни, прогулянки, спортивні ігри, збирання грибів, ягід, екскурсії. Прикладами оздоровчого типу ТРС можуть бути Південний берег Криму. Карпатський регіон, приміські дитячі табори і дачні селища.Спортивний тип ТРС передбачає такі заняття відпочиваючих, як спортивні ігри, змагання, походи, альпінізм, мисливцтво, ловля риби. Пізнавальний тип ТРС пов'язаний з реалізацією функції духовного розвитку людини через споживання природних і культурних цінностей.

16. Психологічні та культурні перепони в міжнародному туризмі.Обмін культурними і, зокрема, мистецькими досягненнями, який несе із собою міжнародний туризм, надзвичайно розширює сферу людського спілкування. Завдяки їм у комунікативний процес вводяться елементи свободи (незалежності від реальних обставин життя та від повсякденних яких грунтується на використанні методу порівняльного аналізу з умовою виявлення та ідентифікації подібного (загального, інваріантного) та специфічного (відмінного) в культурі. Такі процеси формуються як на основі порівняльного сегментарно-профільного (cross-sectional) аналізу, коли зіставлення культурних характеристик відбувається в одному ітому самому часовому проміжку, так і на основі міжчасового (cross-time) аналізу, де зіставлення показників та характеристик має місце в їх темпоральному вимірюванні, вдинаміціпотреб) й універсальності (переборення часової та просторової обмеженості). Такі самі завдання лежать в основі процесів кроскультурних комунікацій - тобто таких процесів, розвиток

Культурне розмаїття, значні відмінності між культурами різних народів, історичних епох, цивілізацій - необхідна передумова та вихідна основа процесів кроскультурних комунікацій, що мають місце в туризмі. Процеси кроскультурних комунікацій обумовили, широкий вплив різноманітних теорій (особливо культурно-психологічного характеру) на кроскультурну валідність, тобто на їх адекватність різним культурним просторам (насамперед через порівняння європейських - неєвропейських народів)

Масовий туризм - порівняно нова для людської цивілізації галузь економіки. Проте у процесі глобальної взаємодії культур ефективність його специфічних комунікативних механізмів виявляється не менш, яскраво ніж у суто матеріальному виробництві, - настільки, що останнім часом дістала назву "культурного глобалізму". Культурний глобалізм - явище, безперечно, того самого порядку, що й глобалізм економічний, і він теж закономірно зустрічає активний масовий спротив, - наприклад, в ісламському світі у зв'язку з воєнною кампанією США проти Іраку почастішали випадки демонстративного остракізму стосовно не тільки американських споживчих товарів, а й голлівудської кінопродукції, інших відомих атрибутів "культури янкі". Можна по-різному ставитися до глобалізації в культурі, однак незалежно від будь-якої заангажованої оцінки вона є реальністю, вона існує й набирає дедалі різноманітніших проявів. Чи однозначно вона є злом? - на це запитання ствердно відповідають багато видатних мислителів сучасності. Однак це природний, закономірний наслідок нечуваної досі інтенсифікації комунікативного процесу, в якому міжнародний туризм відіграє одну з провідних ролей.

17. Регіональна структура МТБ . МТБ почав свій активний розвиток з 1950-х pp. Цьому сприяли такі чинники: державна підтримка, зростання суспільної заможності та доходів населення, скорочення тривалості робочого періоду, розвиток транспорту та глобальної транспортної інфраструктури, урбанізація, пріоритети в системі духовних цінностей суспільства, зміна престижних пріоритетів.

За останнє півсторіччя туризм відчув вплив і інших чинників, таких як природні катастрофи, соціальні потрясіння, війни, економічні кризи, теро­ристичні акти.

Для сучасного міжнародного туризму характерна значна просторова не­рівномірність. У загальному вигляді вона відбиває різні соціально-економічні рівні країн світу: на розвинені країни припадає 57% туристських прибуттів, на країну, що розвиваються, - ЗО %, на країни транзитивної економіки -13%. При подібній регіональній структурі туристських прибуттів і доходів виділяються шість туристичних макрорівнів світу:

1. Європейський (країни Західної, Північної, Південної, Центральної, Східної Європи, а також держави Східного Середземномор'я - Ізраїль, Кіпр, Туреччина).

2. Американський (країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави і території Карибського басейну).

3. Азійсько-Тихоокеанський (країни Східної та Південно-Східної Азії, Австралія та Океанія).

4. Африканський (країни Африки, крім Єгипту, Лівії).

5. Близькосхідний (країни Західної та Південно-Захщної Азії, Єгипет, Лівія).

6. Південно-Азійський (країни Південної Азії).

Для всіх макрорегіонів характерна поступова динаміка розвитку. Головним туристичним макрорегіоном світу залишається Європа, незважаючи на деяке скорочення її частки. Це пояснюється: наявністю надзвичайно різноманітних туристичних ресурсів (природних, культур­но-історичних, рекреаційних); сприятливими для туризму соціально-економічними та інфраструктурними чинниками (високий рівень життя, урбанізація, розвинений транспорт); її географічним положен­ням, передусім - близьким сусідством більшості країн.

Другу позицію нині займає Азійсько-Тихоокеанський регіон, який, починаючи з 2002 p., випереджає Американський. Нині цей туристичний регіон характеризується не тільки унікальними рекреаційними ресурсами та екзотикою, але й найвищим рівнем сервісу - і все це на фоні менших витрат і цін, ніж в Єв­ропі та Америці.

Не зважаючи на скорочення обсягів міжна­родного туризму в американського макрорегіону на Північну Америку і нині припадає значна частка світового туристичного ринку.

Поступово зростає кількість туристів в Африці, яка перетворюється з континенту елітного, коштовного туризму в місце найдешевшого відпочин­ку у світі.

Близький Схід та Південна Азія належать до регіонів з недостатньо роз­виненою туристичною інфраструктурою. Але близькість європейських країн, наявність релігійних реліквій основних конфесій світу, чисте Середземне море, довготривалий туристичний сезон створюють гарні передумови для більш активного освоєння туристичного потенціалу регіону.

Країни-лідери за кількістю туристів, що виїжджають, - Німеччина, США, Велика Британія, Японія, Італія, Франція. Регіональний розподіл надходжень від міжнародного туризму в основному збігається з географією туристських прибутків.

За прогнозами СТО безумовними лідерами зростання світового туризму в найближчі 10 років будуть такі країни, як Хорватія Індія, Китай, В'єтнам, Ангола, Лаос, Чад, Гваделупа, Фіджі Уганда' Список найбільш популярних напрямів у 2020 р. очолить Китай.

Фахівці СТО визначили п'ять найперспективніших видів туризму у XXI ст.: Круїзи, Пригодницький туризм, Культурно-пізнавальний туризм, Тематичний туризм, Космічний туризм.

18. Класиф. міжнарод. тур. організацій ЮНВТО: історія, структура

Сьогодні міжнародний туристичний бізнес здійснює значний вплив не тільки на національні економіки країн, що приймають туристів, але й на роз­виток світового господарства в цілому. Для міжнародного управління туристичною Діяльністю та її регулювання на глобальному рівні створені міжнародні туристичні ор­ганізації різного профілю. Нині їх налічується понад 200 - це асоціації, групи асоціацій, союзи, федерації, комітети, бюро, комісії, ради тощо.

Міжнародні туристичні організації мають свою класифікацію, яка пе­редбачає поділ їх на такі групи:

Світові загального характеру, Світові галузевого характеру, Регіональні загального характеру, Регіональні галузевого характеру, Спеціалізовані, Особливі, Національні.

У 1947 р. було створено Міжнародний союз офіційних туристичних ор­ганізації (МСОТО) як неурядову організацію зі штаб-квартирою в Парижі (116 держав-учасниць). У 1969 р. МСОТО згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН перетворено в міжурядову організацію з новою назвою -Світова туристична організація (World Tourist Organization). Вищий орган управління - Генеральна асамблея СТО, яка збирається кожні два роки. Керівні органи СТО - Виконавча рада, Генера­льний секретаріат, Комітет членів. Генеральна асамблея СТО має у своєму складі шість регіональних комісій (за макрорегіонами світового туризму) - по Африці, Північній та Південній Америці, Східній Азії та Тихому океану, Європі, Близькому Сходу, Південній Азії. Ці комісії проводять засідання один раз на рік, складаються з дійсних та асо­ційованих членів.

Світова туристична організація, розвиваючи туризм, намагається стиму­лювати економічний розвиток, створювати робочі місця, докладати зусиль із захисту довкілля та пам'яток культурної спадщини, а також сприяти встано­вленню миру, підвищенню заможності громадян та поважання цивільних (громадянських) прав.

Світова туристична організація вирішує ці завдання в співробітництві з іншими спеціалізованими міжнародними організаціями, такими як ЮНЕСКО, СООЗ (Світова організація охо­рони здоров'я), ІСАО (Міжнародна організація з цивільної авіації); урядови­ми структурами країн-членів СТО; національними туристичними організаці­ями; установлює контакти з урядами та туристичними організаціями різних країн; бере участь і організовує міжнародні, регіональні, національні конфе­ренції, семінари, проекти.

До провідних світових туристичних організацій загального характеру також належать:

• Світова рада з подорожей і туризму (WTTC, World Travel & Tourism Council).

• Міжнародна асоціація світового туризму (IAWT, International Asso­ciation of World Tourism).

Світова федерація асоціацій турагенцій (UFTAA, Universal Federa­tion of Travel Agents Association).

До світових туристичних організацій галузевого характеру належать: ІАТА (International Air Transport Association) - Міжнародна асоціація пові­тряного транспорту; Між­народна асоціація морських пасажирських перевізників (IPSA); Міжнаро-* дна готельна асоціація (ІНА); Міжнародний союз національних асоціацій готелів, ресторанів і кав'ярень (Хо-Ре-Ка); Міжнародна асоціація конгре­сових центрів (ІССА, International Ccngress&Convention Association).

До найвідоміших регіональних туристичних організацій загального характеру належать:

• Туристична організація країн Азії та Тихого океану (РАТА, Pacific Asia Travel Organization),

• Асоціація туристичної індустрії Америки (ТІАА).

• Карибська асоціація туризму (СТА).

• Конференція туристичних організацій Латинської Америки (COTAL, Confederation de Organizaciones Turisticas de America Latina).

• Арабський туристичний союз (UAT).

• Панафриканська туристична організація (РАТО).

• Європейська туристична комісія (ETC, European Travel commission).

• Група асоціацій національних туристичних агенцій Європейського Союзу (ЕСТАА).

• Європейська гільдія агенцій ділового туризму (GEBTA, Guild of Euro­pean Business Travel Agents).

До регіональних туристичних організацій галузевого характеру належать:

• Азійсько-Австралійська готельна та ресторанна асоціація (AAHRA);

• Асоціація Азійських авіакомпаній (ОАА);

• Міжамериканська готельна асоціація (ІАНА);

• Арабський готельний союз (UAH);

• Асоціація африканських авіакомпаній (AFRAA);

• Асоціація європейських авіакомпаній (АЕА);

• Європейська федерація мотелів (EMF);

• Конфедерація національних асоціацій готелів, ресторанів, кав'я­рень в ЄС (HOTREC, Confederation of National Associations of Hotels, Restaurants, Cafes and Similar Establishments in the EU.

• До групи спеціалізованих міжнародних туристичних організацій належать організації з різних видів туризму: соціального, молодіжного, ділового, кон­гресового:

• Міжнародне бюро з соціального туризму (ІВТА);

• Міжнародна федерація соціального туризму (IACWB);

• Міжнародне бюро з молодіжного туризму та обмінів (РСМА);

• Федерація міжнародних молодіжних туристичних організацій (FIUTO);

• Міжнародна асоціація туризму з діловими цілями (ІВТА);

• Міжнародна асоціація конгресових і гостьових бюро (IACWB);

• Асоціація з організації спеціалізованих конференцій (РСМА);

• Міжнародна федерація молодіжних готелів (IYHF - International Youth Hostels Federation.

Трупа особливих організацій туристичної сфери включає ті організації, які відповідають за співробітництво з туристичними інформаційними видан­нями; регулюють професійну туристичну освіту; керують науковими дослі­дженнями у сфері туризму, сприяють розвитку міжнародного туризму:

• Міжнародна федерація журналістів та письменників, які висвітлю­ють питання туризму (FIZET);

• Міжнародна асоціація з документації та інформації в галузі культу­ри і туризму (ADiCT);

• Світова асоціація з професійної освіти в галузі туризму (AMFORT);

• Асоціація з досліджень у галузі туризму і подорожей (TTRA);

• Міжнародний клуб гідів (IGC);

• Міжнародний союз охорони природи і ресурсів (IUCN).

• Нарешті, до національних організацій туризму належать:

• Британська асоціація туристичних агенцій (АВТА, Associations of British Travel Agents.

• Італійська федерація асоціацій підприємств у сфері подорожей та туризму (FIAVET, Federazione Italiana Associations Imprese Veaggie Turismo;

• Національна профспілка туристичних агенцій Франції (SNAV, Syn-dicat National d'Agences de Voyages,;

• Німецька федерація турагенцій та туроператорів (DRV, Deutscher Reiseburo end Reiseveranstalter Verbont;

Американське товариство турагенцій (ASTA, American Society of Travel Agents).

19. Система гостинності – її структура та місце в індустрії туризму

Індустрія гостинності є єдністю всіх фірм, що співробітничають один з одним, і організацій, кожна з яких виконує свої специфічні функції, направлені на задоволення потреб гостей. Усі ці підприємства мають між собою дещо загальне – їхній "продукт" - це комплекс фізичних, соціальних і емоційних компонентів.

Структура індустрії гостинності:

1. Сектор засобів розміщення;

2. Сектор харчування;

3. Сектор транспортного обслуговування;

4. Сектор торгового обслуговування;

5. Сектор розваг і спорту.

Не дивлячись на те що індустрія гостинності включає ряд секторів, її слід розглядати комплексно — як повноцінну індустрію, що забезпечує задоволення потреб всіх клієнтів.

Проте науковці Б. Л. Соловьев і Л. А. Толстова вважають, що головною складовою індустрії гостинності є не перелік перерахованих вище секторів, а основний принцип гостинності: "Споживач завжди прав!". Цей принцип є основним критерієм ефективної діяльності в бізнесі гостинності.

Індустрія гостинності історично сформувалася і виросла з сектора засобів розміщення, представленого різними типами готельних підприємств.

У сучасній професійній літературі широко застосовується термін «індустрія туризму і гостинності», і, хоча гостинність входить в цей термін як складовий елемент, слід зазначити, що гостинність — це більш ємке і загальне поняття, оскільки його завданням є задоволення потреб не лише туристів у вузькому сенсі, але і споживачів взагалі.

Індустрію туризму і гостинності не можна розглядати як різні індустрії, оскільки туристи це перш за все споживачі, що мають всілякі потреби, у тому числі і специфічні, що залежать від цілей і мотивів подорожей, а також від цілого ряду інших моментів. Проте туристи — це перш за все споживачі взагалі, отже, індустрія туризму і гостинності розглядається нами як єдине ціле унаслідок нерозривної спільності і проте з врахуванням специфіки сфери туризму, в тому числі структурної та інституційної.

20 – 21 обєкт управління в туризмі

У туристичній галузі основним об'єктом пропозиції і попиту на ринку виступає туристичний продукт. Закон України "Про туризм" визначає туристичний продукт як комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі [1, с.2]. На нашу думку, це визначення обмежене, оскільки поняття "послуга" та "продукт" ототожнюються. Найбільш повне визначення туристичного продукту, на наш погляд подано доктором історичних наук, професором, ректором Російської міжнародної академії Туризму Квартальновим В.О.: "Туристичний продукт - це сукупність речових (предметів споживання) і неречових (у формі послуги) споживчих вартостей, необхідних для задоволення потреб туристів, що виникають під час подорожі" Мета статті полягає у вивченні та систематизації різних підходів до понять туристичний продукт та туристична послуга. Відповідно до мети, нами були поставлені наступні завдання: - дати визначення поняттям "туристичний продукт" та "туристична послуга";- визначити їх основні схожі і відмінні риси;- провести структуризацію туристичних послуг;- визначити основні загальні та специфічні особливості, що притаманні туристичній послузі.Об'єктом нашого дослідження виступає туристичний продукт. Необхідною складовою ефективного управління ним є впровадження новітніх концепцій та принципів управління якістю в туристичній сфері. Особливість туристичної діяльності полягає у наданні специфічних видів послуг.

20-21Об’єкт та суб’єкт управління в туризмі

В основі системи туризму лежать дві субсистеми: суб'єкт туризму і об'єкт туризму. Під суб'єктом туризму розуміється учасник туристського заходи, або турист, який шукає можливості задоволення своїх потреб шляхом отримання специфічних туристських послуг. Названі послуги надаються об'єктом туризму. Під об'єктом туризму розуміється все те, що може стати для суб'єкта туризму (туриста) метою подорожі. Це може бути туристський регіон широкої спеціалізації з усіма його туристськими структурами. Система туризму існує в суспільному оточенні. Навколишній систему туризму світ представлений економікою, екологією, технологіями, політикою і соціальною системою. Перераховані системи суспільного оточення чинять сильний вплив на туризм, хоча вони і не є єдиними. Залежність туризму від зовнішнього середовища - одна з найбільш значних його характеристик і особливостей. Як між субсистемами суб'єкт-туризму та об'єкт туризму, так і між зовнішніми системами і системою туризму існують певні взаємозв'язки. Оскільки між системою туризму і зовнішнім світом, в якому існує туризм, існують певні взаємозв'язки, то можна стверджувати, що туризм - це відкрита система, якою можна і потрібно управляти, використовуючи методи і принципи сучасного менеджменту. Таким чином, туризм як відкрита система перебуває у взаємозв'язку із зовнішнім світом, представленим такими суспільними системами, як економіка, екологія, соціальне середовище, політика та технології. Система туризму поділяється на дві субсистеми: суб'єкт управління туризмом і об'єкт управління туризмом. Розглядаючи вплив на туризм зовнішнього середовища, слід мати на увазі, що воно не скрізь однаково. Для менеджменту важливо виявити найбільш істотні фактори зовнішнього впливу і виробити ефективні способи реагування на них. Загальні економічні фактори можуть впливати на туризм як позитивно, так і негативно. Факторами, позитивно впливають на туризм, є: - Зростання реального доходу; - Більш рівномірний розподіл доходу; - Стабільне положення валюти. Фактори, що негативно впливають на туризм, наступні: - Економічні кризові явища; - Спад промисловості (зростання безробіття, скорочення заробітної плати, тимчасова робота); - Нестабільна ситуація з валютою.

Таким чином, туризм як відкрита система перебуває у взаємозв’язку із зовнішнім світом, представленим такими суспільними системами,як економіка, екологія, соціальне середовище, політика та технології.

Система туризму поділяється на дві субсистеми: суб'єкт управління туризмом і об'єкт управління туризмом.

Суб' ктами туристичного ринку   юридичн  та ф зичн  особи, зад ян  в виробництв  та орган зац   споживання туристичного продукту туристами-споживачами. Суб' ктами ринку пропозиц   можуть виступати практично вс  елементи функц онально-господарсько  та територо ально-господарсько  складових  ндустр   туризму. Для остаточного визначення сутност  туризму   повного уявлення про сферу його д яльност , необх дно вид лити окрем  групи суб' кт в, як  вза мод ють в туризм . Туристи. Це люди, як  в дчувають певн  ф зичн  та психолог чн  потреби, природа яких визнача  напрямки та види  х участ  в туристичн й д яльност . 2. Орган зац  , що надають туристам товари та послуги. Це п дпри мства, як  вбачають в туризм  можлив сть отримувати прибуток за рахунок надання товар в та послуг з урахуванням попиту на туристичному ринку. 3. М сцев  органи влади. Розглядають туризм як важливий фактор економ ки, пов'язаний з доходами, як  м сцев  мешканц  можуть отримувати в д цього б знесу у вигляд  податк в, що поступають в м сцевий бюджет. 4. Приймаюча сторона. М сцеве населення, яке сприйма  туризм, в першу чергу, як фактор зайнятост . Для ц    групи важливим   результат вза мод   з туристами, в тому числ   ноземними. Таким чином, туризм можна визначити як сукупн сть явищ та вза мних в дношень, що виникають при вза мод   турист в, постачальник в (виробник в), м сцевих орган в влади та м сцевого населення в процес  туристично  д яльност .

22. особливості та сучасні детермінанти менеджменту в туризмі

Сутність категорій "управління" та "менеджмент". Управлінські відносини як предмет менеджменту. Менеджери та підприємці - ключові фігури ринкової економіки. Спільне та відмінне між менеджером та підприємцем. Рівні управління, групи менеджерів. Сутність, цілі, складові сучасного менеджменту. Особливості та основні завдання менеджменту готельно-туристичних підприємств. Сутність, природа та роль принципів менеджменту в досягненні мети організації. Класифікація принципів менеджменту. Характеристика загальних принципів менеджменту. Сутність та значення принципів менеджменту. Поняття теорії організації. Загальні риси організацій. Різновиди організацій: механістичні (бюрократичні), органічні (адаптивні), формальні, неформальні. Внутрішнє середовище організації, взаємозв'язок внутрішніх змінних. Зовнішнє середовище організації: фактори прямої та непрямої дії. Поняття функції та функціональної системи менеджменту. Роль функції в управлінні. Класифікація функцій менеджменту за Файолем, Месконом, Альбертом та Хедоурі. Вибір стратегії. Оцінка стратегії. Оцінка та аналіз зовнішнього середовища. Управлінське дослідження сильних та слабких сторін організації. Аналіз стратегічних альтернатив. Поняття організації взаємодії, поділ організації на підрозділи, визначення взаємовідносин, повноважень. Делегування, відповідальність, повноваження. Класична концепція передачі повноважень, концепція обмежених повноважень.

Функція мотивації в менеджменті. Змістові та прецесійні теорії мотивації. Мотивація трудових відносин та мотивація подорожей в туризмі. Поняття, зміст та види контролю. Об'єктивність і необхідність контролю, мета контролю. Попередній, поточний та остаточний контроль. Сутність та класифікація методів менеджменту. Методи менеджменту як сукупність способів впливу керуючої системи управління на керовану. Економічні методи менеджменту. Соціально-психологічні методи менеджменту. Сутність управлінських рішень. Управлінське рішення як результат управлінської діяльності. Класифікація управлінських рішень. Умови прийняття управлінських рішень. Фактори, що впливають на процес прийняття управлінських рішень. Моделі прийняття управлінських рішень. Класифікація методів обґрунтування та прийняття управлінських рішень. Кількісні та якісні методи. Сутність комунікації та її роль в управлінні. Комунікації та їх види за Месконом, Альбертом та Хедоурі. Комунікації міх організацією і її середовищем. Міжрівневі комунікації в організаціях.

Інформація, її види та роль у менеджменті. Класифікація інформації: за повнотою охоплення явища; за періодом дії; за змістом; за рівнем достовірності. Комунікаційний процес, елементи та етапи процесу. Схематична модель комунікаційного процесу. Керівництво та лідерство в менеджменті. Стилі керівництва, її специфіка в готельно-туристичному бізнесі.

Особливості управлінської праці. Предмет, засоби, результат. Евристична, адміністративна та операторська функції, співвідношення між ними. Зміст роботи менеджера. Ролі за Мінцбергом. Організація і проведення нарад та зборів, їх різновиди: за призначенням, за періодичністю, за ступенем прогнозованості, за складом учасників, за методом проведення та фіксації рішень. Проведення ділової бесіди. Конфліктна ситуація: сутність, стадії розвитку. Фактори та причини виникнення конфліктної ситуації. Природа конфліктів та їх класифікація. Загальна характеристика моделі сучасного менеджера. Передумова: розумові здібності та мотивація. Вимоги до особистості менеджера. Сутність відповідальності та етики у менеджменті.

23. Теорія порівняльних переваг у МТБ. Для міжнародного туризму як напряму міжнародної торгівлі послугами велике значення мають теорії міжнародної торгівлі. З їх допомогою можна пояснити позицію країни в міжнародному туристичному бізнесі тенденції розвитку міжнародного туризму та напрями міжнародних туристичних потоків. Теорію абсолютних переваг сформулював один із основоположників сучасної економічної науки, англ. учений А. Сміт. Коротко ця теорія зводиться до того, що кожна країна має абсолютну перевагу у виробництві певних товарів з об'єктивних причин. Абсолютні переваги відіграють вирішальну роль у міжнародному туризмі, оскільки окремі країни мають унікальні рекреаційно-туристичні ресурси, які успішно "продаються на світовому туристичному ринку. Так, до таких природно-рекреаційних ресурсів світового значення належать Ніагарський водоспад у США, гора Джомолунгма в Непалі, унікальна флора і фауна в Австралії, Карпатські гори та Південне узбережжя Криму в Україні тощо. Теорія відносних переваг у туризмі. Дану теорію розробив послідовник А. Сміта Д- Рікардо. Теорія відносних переваг коротко має таку сутність: якщо дві країни виробляють однакову продукцію, то одна з них неодмінно матиме відносну перевагу, і це буде країна з вищою ефективністю виробництва цього продукту (тобто з вищою продуктивністю праці та нижчою собівартістю виробництва одиниці продукції). Ця теорія застосовується і для міжнародного туризму, незважаючи на те, що туристичний продукт - це послуга, яка не може повторюватися кожний раз за подібним сценарієм. Але як товар туристична послуга характеризується ефективністю надавання, тобто, по-перше, певною продуктивністю праці (кількість туристів (коштів) на одну турфірму за рік (сезон) або на одного зайнятого в туристичному бізнесі), а по-друге, нижчою собівартістю туристичної послуги, яка визначає ціну турпродукту (що залежить від собівартості транспортних витрат, проживання, харчування, супутніх послуг). У свою чергу вартість транспортних послуг залежить від ціни пального, структури транспортного комплексу, нових технологій, державної політики. Вартість проживання визначають нові технології будівництва готелів та державна економічна (податкова) політика Так, в Україні до 2004 р існував готельний податок (збір 20 %), а у Франції нещодавно відбулося збільшення ПДВ.Теорія співвідношення чинників у туризмі. Засновники:Е. Гекшер та Б. Олін в 30-х рр XX ст. Країна має порівняльні (абсолютні чи відносні) переваги з тих чинників виробництва, які вона має в надлишку, вона їх експортує; і навпаки, у випадку дефіциту певних чинників виробництва країна змушена їх імпортувати. Використовуючи цю теорію щодо міжнародного туристичного бізнесу, можна стверджувати, що країна експортує ті туристичні послуги, виробництво яких базується на надлишкових для неї чинниках виробництва та імпортує туристичні продукти, для випуску яких вона має обмежені можливості. Країни спеціалізуються на тих туристичних послугах, з яких вони мають порівняльні переваги і які їм коштують дешевше. Так, курорти Іспанії, Греції, Тунісу, Марокко приваблюють великі потоки туристів завдяки сприятливому клімату та чудовим морським пляжам, площа яких значно перевищує потреби місцевих мешканців. Отже, країни, що мають у надлишку рекреаційно-туристичні ресурси, спеціалізуються на міжнародному туризмі та експортують подібні послуги.Теорія життєвого циклу продукції в туризмі. За цією концепцією престиж продукту (послуги), що перебуває на різних стадіях життєвого циклу, змінюється, а виробництво переміщується в інші країни залежно від стадії. У своїй доктрині Р. Вернон, Ч. Кіндельбергер та Л. Уельс обґрунтували схему, за якої, по-перше, на етапі впровадження після виявлення потреби в продукті розробляється нововведення, по-друге, організується виробництво та збут нової продукції всередині країни; по-третє, починається його експорт. Кожен продукт проходить стадії: 1.впровадження 2.зростання 3.зрілості 4.занепадТурпродукт переживає подібну еволюцію. Стадія впровадження починається з подорожей невеликих груп мандрівників-першовідкривачів, які прагнуть насолодитися красою дикої незайманої природи. Далі Йде стадія розвитку тур. центру, коли чисельність туристів інтенсивно зростає, особливо в період "високого" сезону, і може навіть перевищити чисельність місцевого населення. Контроль за розвитком туризму переходить від місцевої адміністрації до зовнішніх компаній, які швидкими темпами починають розвивати інфраструктуру, тим самим змінюючи вигляд туристичного центру. На стадії зрілості тур центри спочатку уповільнюють зростання прибуттів Іноземних туристів, хоча загальна чисельність прибуваючих ще зростає і перевищує чисельність місцевого населення. На заключній стадії життєвого циклу тур центр стає мало привабливим для більшості туристів та сильно залежним від рідких та невеликих груп туристів. Місцева влада намагається реанімувати колишню славу різноманітними способами заохочення туристів, використовуючи нові канали збуту і просування, розширюючи асортимент послуг, які пропонуються, а також може перепрофілювати тур центр. Саме так сталося, наприклад, з відомим американським курортом Атлантік-Сіті, який на стадії занепаду був перетворений у центр грального бізнесу.Дійсно, високий рівень попиту на внутрішній туризм створює атмосферу та сприятливі умови для розвитку міжнародного тури-зму. Створюються додаткові місця розміщення, розвиваються транспорт, зв'язок, природні та історико-культурні центри туризму. Тому країни, які можуть управляти великим внутрішнім попитом, готові задовольнити і міжнародний попит

24. Логістичне забезпечення туристського бізнесу

Логістика туризму – новий науково-практичний напрям, який відрізняється високою ефективністю застосування в туристичному бізнесі. Логістика в туризмі - наука про планування, контроль і управління операціями, що здійснюються в процесі формування туру, доведення готової продукції до споживача відповідно до інтересів і вимог останнього, а також в процесі передачі, зберігання і обробки відповідної інформації.

Застосування логістичних засад в діяльності туристичних підприємств дозволяє значно підвищити прибутковість туристичного бізнесу за рахунок скорочення витрат та підвищення рівня логістичної координації всіх операцій з обслуговування туристів. Комплекс складових туристичної послуги охоплює засоби розміщення та харчування туристів, їх транспортування та програмно-екскурсійне забезпечення, інформаційне та фінансове обслуговування тощо. У функціональному аспекті як окрема туристична послуга, так і її компонентні складові обов’язково передбачають логістичні функції постачання, виробництва та збуту. Тому кожну компонентну складову турпослуги слід розглядати як окрему туристичну підсистему, а це надає можливість організації діяльності всього туристичного комплексу певного геопросторового рівня: локального (тур); мікро (туристичне підприємство); мезо (туристичне господарство області, туристичної зони чи курортополісу); макро (туристична індустрія держави), мега (туристичні макрорегіони світу чи інтеграційні об’єднання), мета (світовий туризм). Логістичний підхід сприяє вирішенню проблеми сталого розвитку туризму, збереження та відновлення ресурсної бази галузі; дозволяє зменшити (а в ідеалі - виключити) ризики погіршення екологічної ситуації, зниження якості туристичних послуг, що надаються, загрози здоров’ю та безпеці туристів, отже, може служити основою для визначення стратегії сталого розвитку туризму в країні та її регіонах.

Логістика туризму включає в себе логістику ресурсної бази туризму, логістику готельних послуг, інформаційну логістику, ресторанну логістику тощо.

25. Екску́рсія—пам'ятного місця, виставки, підприємства тощо; поїздка, прогулянка з освітньою, науковою, спортивною або розважальною метою. Показ об'єктів відбувається під керівництвом кваліфікованого спеціаліста — екскурсоводу, який передає аудиторії бачення об'єкта, оцінку пам'ятного місця, розуміння історичної події, пов'язаного з цим об'єктом. Екскурсії можуть бути як самостійною діяльністю, так і частиною комплексу туристичних послуг.Ознакою називають те, що робить схожим між собою або відрізняє один від одного предмети і явища. Маються на увазі істотні ознаки, тобто ті, без яких предмет, явища, форма культурно-освітньої роботи не можуть існувати. Її ознаки говорять про схожість з іншими формами або ж підкреслюють її корінну відмінність від них.Загальними ознаками для всіх екскурсій є:1. Протяжність за часом проведення від однієї академічної години до однієї доби.2. Наявність екскурсантів.3. Наявність екскурсовода, провідного екскурсію.4. Наочність, зорове сприйняття, показ екскурсійних об'єктів на місці їх розташування.5. Пересування учасників екскурсії по заздалегідь складеному маршруту.6. Цілеспрямованість показу об'єктів, наявність певної теми.7. Активна діяльність учасників Відсутність хоч би одну з названих вище за сім ознак позбавляє права називати захід, що проводиться, екскурсією .у кожного виду екскурсій є свої специфічні ознаки:- у автобусних - обов'язковий вихід з автобуса для огляду пам'ятників;- у музейних - знайомство з матеріалами, розташованими на стендах;- у виробничих - демонстрація об'єктів, що діють . Класифікація екскурсій за змістом: оглядові, тематичні, учбові та рекламні. Оглядова екскурсія, як правило, багатотемна, з використанням історичного та сучасного матеріалу. Будується на демонстрації різноманітних об'єктів — пам'яток історії та культури, будівель та споруд, природних об'єктів, місць знаменитих подій, Тематичні екскурсії діляться на історичні (історико-краєзнавчі), археологічні, етнографічні, воєнно-історичні, історико-біографічні, Учбові екскурсії розглядаються як форма учбової роботи для різноманітних груп екскурсантів За складом та кількістю учасників поділяються на індивідуальні, колективні, для місцевого населення, туристичні, дорослих та школярів, з урахуванням особливостей сприйняття.За місцем проведення: міські, заміські, виробничі, музейні, комплексні.За способом пересування: пішохідні, транспортні, що складаються з двох частин: аналіз екскурсійних об'єктів на зупинках та розповідь матеріалу в дорозі, що пов'язаний з об'єктами дослідження.За формою проведення: екскурсія-масовка, екскурсія-прогулянка, екскурсія-лекція(більше розказується ніж показується), екскурсія-концерт, екскурсія-постанова.За тривалістю.На практиці ж поділ екскурсій на чітко розділені групи має умовний характер.

26. . Класифікація музеїв. Специфіка музейних екскурсій

Всі українські музеї розрізняють за типами(метою діяльності) і профілями(основний зміст фондів). Існують три типи музеїв: 1) науково-освітні масові, або публічні. Ці музеї призначені для широкого кола громадян 2) науково дослідні, або академічні, які призначені для спеціалістів., мають вузькоспеціальний характер. Це своєрідні наукові лабораторії (наприклад, Львівський природознавчий музей НАН України);3) навчальні, які призначені для учнів і студентів. Створюються при школах вищих навчальних закладах з освітньою метою. Наприклад, Музей археології при Інституті українознавства імені І. Крип'якевича НАН України).

Нині в Україні є музеї таких профілів: історичні(матеріали про розвиток суспільства, визначні історичні події.), краєзнавчі(атеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю, - геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні), мистецтвознавчі (художні - твори живопису, графіки, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості), меморіальні (меморіальний комплекс, пов'язаний з життям видатної людини, її роль в історії, в розвитку науки і культури,), літературні (об'єднує суто літературні, театральні, музичні та кіно-музеї), природничо-науков(різноманітні природничі матеріали: геологічні, петрографічні, мінералогічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні), галузеві (техніко-еко-номічні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні).Також розрізняють екомузеї, науково-технічні тощо.

Екскурсійна робота - основний вид освітньо-виховної діяльності музеїв. Екскурсія - це специфічна форма освітньої роботи з організованою групою відвідувачів, яка ґрунтується на зоровому сприйнятті експозиції, поєднаному з розповіддю про неї, і пояснює, доповнює експозицію. Екскурсовод зосереджує увагу на всіх важливих пам'ятках, розкриває внутрішній зміст їх, розповідає не лише про виставлені матеріали, а й про те, що їх об'єднує, - про причини тих чи інших подій, їхній початок, розвиток і завершення, учить бачити й розуміти твори мистецтва, розкриває суть і значення історичних джерел тощо. Екскурсії прилучають відвідувачів до пізнання природи, матеріальної й духовної культури народу, збагачують наукові знання людини, сприяють естетичному вихованню.

У музеї будь-якого профілю екскурсія, як правило, складається з трьох частин: 1) вступної, у якій екскурсовод готує відвідувачів до сприйняття експозиції, ознайомлює їх з історією музею, активізує увагу, встановлює контакт зі своїми слухачами; 2) основної, де екскурсовод розповідає про об'єкти експозиції, дає науково обґрунтоване висвітлення подій, відбитих у пам'ятках історії і культури, мистецтва тощо; 3) заключної, де екскурсовод підбиває підсумки та робить узагальнення, у яких закріплюється провідна ідея екскурсії.

27. Рекреаційне природно-ресурсне районування і прогноз розвитку ПРП регіону

Рекреаційне природно-ресурсне районування – це поділ території на певні таксономічні одиниці, що відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних (природних) ресурсів і напрямами їх освоєння та охорони.

Метою рекреаційного районування є визначення рекреаційного потенціалу певних частин країни для техніко-економічного обґрунтування перспективних планів розвитку господарства та розміщення конкретних рекреаційних об’єктів в уже існуючих зонах відпочинку. Наукові принципи районування дозволяють виявляти нові рекреаційні ресурси, нові рекреаційні території та визначати їх туристичну спеціалізацію.

Ознаки виділення рекреаційних таксонів:

1. Характер рекреаційної спеціалізації та ступінь її розвитку;

2. Рівень рекреаційної освоєності території;

3. Рекреаційні природні ресурси та їх територіальні комбінації;

4. Рекреаційні території та їх значення в загальній структурі землекористування;

5. Потужність, географія, структура та динаміка рекреаційних потоків;

6. Виробничі та економічні зв’язки рекреаційних підприємств з іншими галузями.

Рекреаційний район – територіальна сукупність економічно взаємопов’язаних рекр. підприємств, які спеціалізуються на обслуговуванні рекреантів що дозволяє що дозволяє щонайкраще задовольнити їх потреби, використовуючи наявні рекреаційні ресурси території та її економічні умови. (одне з визначень)

Приклад таксономічної системи рекреаційних районів

Таксономічний ранг	Назва таксономічної одиниці	Порядок величини території	Приклад (в Україні)
V	Рекреаційна зона (регіон)	Тис. км²	Причорноморська рекр. зона
IV	Рекреаційний район (макрорайон)	Сотні км²	Кримський рекр. район
III	Рекреаційний підрайон або мезорайон	км²	Південний берег Криму
II	Рекреаційний мікрорайон	км²	Алуштинський
I	Рекреаційний пункт	км²	Смт. Фрунзельське

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – це сукупність природних ресурсів, що виступають сировиною для народного господарства.

Прогнозування розвитку ПРП здійснюється шляхом детального аналізу конкретного регіону.

28. Реалізація концепції маркетингу на туристичному підприємстві вимагає створення відповідної служби маркетингу. В організаційній структурі туристичних фірм служба маркетингу є елементом, який координує діяльність всіх без винятку структурних підрозділів. Залежно від характеру і масштабів діяльності туристичного підприємства організація маркетингу може мати різні варіанти. Основним варіантами організаційних структур відділу маркетингу на туристичному підприємстві можуть бути:- функціональна організація; - організація за продуктовим принципом;- організація за регіональним принципом. Функціональна організація служби маркетингу передбачає - відповідальність за виконання кожного функціонального завдання окремою особою або групою осіб. Наприклад, відповідальність за розробку туристичного продукту, за збут.Організація служби маркетингу за продуктовим принципом відрізняється від функціональної організації тим, що керівництво маркетингом тут відбувається по кожному туристичному продукту окремо.Оцінка рівня виконання наміченої мети і програм забезпечується за допомогою системи маркетингового контролю.Контроль маркетингу - постійна, систематична і неупереджена перевірка і оцінка стану і процесів в галузі маркетингу, іншими словами, - порівняння норм і реального стану. Процес контролю складається з чотирьох стадій: - встановлення планових величин і стандартів (цілі і норми); - з'ясування реальних значень показників;- порівняння;- аналіз результатів порівняння. Всі стадії маркетингового контролю спрямовані на своєчасний вияв всіх проблем і відхилень від нормального просування до поставлених цілей, а також на відповідне коригування діяльності підприємства, щоб наявні проблеми не переросли в кризу.Система маркетингового контролю передбачає здійснення окремих видів контролю, призначених для спостереження і оцінки ефективності діяльності туристичного підприємства, виявлення всіх недоліків і вжиття відповідних заходів.Найважливішими видами контролю є контроль результатів та стратегічний контроль.Контроль результатів поєднує контроль за виконанням річних планів, контроль прибутковості, контроль ефективності маркетингових заходів тощо.

29. Внутрішнє середовище організації - та частина загального середовища, яка знаходиться в її межах. Вона надає постійне і найбезпосередніший вплив на функціонування організації. Внутрішнє середовище має декілька зрізів, стан яких в сукупності визначає той потенціал і ті можливості, якими володіє організація. Вивчення внутрішнього середовища спрямоване на з'ясування того, якими сильними і слабкими сторонами володіє організація. Сильні сторони служать базою, на яку організація опирається в конкурентній боротьбі і яку вона повинна прагнути розширювати і зміцнювати. Слабкі сторони - це предмет пильної уваги з боку керівництва, яке має робити все можливе, щоб позбутися від них.наліз внутрішнього середовища організації зазвичай проводиться для порівняння становища компанії з положенням найближчих конкурентів (для оцінки конкурентної стратегічної позиції організації). Під внутрішнім середовищем розуміється сукупність всіх внутрішніх факторів туристичної організації, які визначають процеси її життєдіяльності.Для порівняння інформації аналіз внутрішнього середовища повинен проводитись за тими ж напрямками, що й аналіз найближчих конкурентів. Але крім цього, він повинен відрізнятися можливістю отримання у повному обсязі тієї інформації, яка необхідна для обгрунтування висновків і прийняття ефективних рішень.Аналіз повинен включати:оцінку діючих стратегій;аналіз використання потенціалу організації;порівняльний аналіз конкурентних переваг;виявлення сильних і слабких сторін;вичленення стратегічних завдань.Основними напрямками, по яких аналізують внутрішнє середовище є:виробничі кадри (їхній потенціал, кваліфікація, колективізм і дух корпоративності) організація управління (розподіл прав і обов'язків); фінанси (забезпечення ефективності економічних процесів);маркетинг (загальнофірмова стратегія та окремі стратегії).виробництво.Маркетинговий аналіз складається з наступних пунктів:Репутація підприємства;Частка на ринку; Якість продукції; Якість послуг; Рівень цін;Розподіл продукції; Ефективність реклами;Ефективність збуту і засобів просування;Ефективність інновацій; Географічне положення.Фінансовий аналіз характеризується по наступних статтях:Витрати/прибуток від капіталу;Притік готівки; Фінансова стабільність.Виробничий аналіз здійснюється за таким планом:Обладнання; Економія на масштабі;Потужності;Якість виробничих кадрів;Вчасність у виконанні замовлень;Технічний рівень.

30. Зовнішнє середовище – сукупність активних суб’єкті господарювання економічних, сусп., природних умов, національних та міждержавних структі що впливають на підприємство. Властивості: взаємопов’язаність, складність, рухомість, невизначеність. Мікросередовище – система матеріальних фінансових та інфо зв’язків. Складові: постачальники, закони і державні органи, конкуренти, споживачі (шляхи покращення – матеріалізація товару, урахування специфіки підприємства, вдосконалення упр персоналом), трудові ресурси. Макросередовище. Серед позитивних факторів слід вирізнити:зростання реальних доходів;більш рівномірний розподіл прибутків;стабільна валютна ситуація;— вигідна кон'юнктурна ситуація (висока місткість ринку і ви­сокі темпи його розвитку, які характеризуються низьким або серед­нім рівнем конкуренції).Негативний вплив на туризм мають:— кризові економічні явища;— занепад промисловості (зростання безробіття, скорочення за­робітної плати, тимчасовість роботи);—нестабільна валютна ситуація;— невигідна кон'юнктурна ситуація. Стан економіки у країні впливає на вартість ресурсів і спромож­ність споживачів купувати товари і послуги. Вплив туризму на економіку можна визначити завдяки еконо­мічним функціям туризму. : виробницо-обслуговуюча, забезпечення зайнятості, створення доходу, збільшення ВНП, вирівнювання регіонів, нівелювання платіжного балансу. Технологічний складник макросередовиїца турбізнесу визнача­ється сукупністю засобів, процесів, операцій, за допомогою яких елементи, що входять у виробництво перетворюються на ті, що ви­ходять з нього. Зв'язок між політикою і туризмом полягає в тому, що держава управляє туризмом і туристична активність потребує втручання дер­жави. Політика туризму — цілеспрямоване сприяння розвитку ту­ризму і його формуванню шляхом впливу на найважливіші для цієї галузі показники. Типи політики: економічна, політика пасажирських перевезень, політика шляхів сполучення, соціальна політика, законодавче регулювання права на відпочинок, політика дозвілля, територіальна. Соціальний туризм – створеня умов для відпочинку певних соц. Груп

31. Специфіка обслуговування туристів в готелях різного класу

Готель — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми власності, що складається з номерів і пропонує комплекс готельних послуг, не обмежених застелянням ліжок, прибиранням кімнат і санвузлів. Клас готелю визначається, зазвичай, за стандартною, прийнятою в даній країні (або регіоні, економічній зоні) системою класифікації і підтверджується сертифікатом, який видається спеціальним органом, сертифікаційною або іншою палатою. Нині існує близько 30-ти різноманітних систем класифікації готелів: система зірок, балів, букв, «корон» тощо. Найпоширенішою серед них є п'ятизіркова система класифікації, що базується на французькій національній класифікації. До основних послуг, що надає готель, належать проживання та харчування. Асортимент додаткових послуг варіюється залежно від «зірковості» готелів. Перелік і якість надання платних додаткових послуг повинні відповідати вимогам привласненого готелю класу. Отже залежно від класу готелю й обслуговування туристів буде відрізнятися. Це, в першу чергу, пов'язане з потребами споживачів даного сегменту ринку, їх платоспроможністю.

Сервіс може бути дуже різним - від швидкого і професійного оформлення службою прийому до бездоганної роботи сантехнічного устаткування. Кожна ланка в ланцюзі сервісу важлива. Надаючи які-небудь послуги, персонал повинен проявляти такт і коректність. Сервіс потрібно будувати не лише за принципом попиту (що хоче гість), але і за принципом пропозиції (готель пропонує все нові і нові послуги, які може надати, а гість вибирає, треба йому це чи ні). Але не можна нав'язувати послуги. Перелік послуг залежить від класу готелю. Не у всіх готелях є можливість організувати побутове обслуговування гостей і надавати їм повний перелік послуг. Але усюди повинні прагнути до того, щоб набір послуг повністю відповідав запитам гостей. Вся робота по організації послуг має бути добре продумана і організована.

Залежно від умов надання основних та додаткових послуг під час проживання в готелі розрізняють такі класи туристичного обслуговування, які і відображають специфіку обслуговування туристів:

- V.І.Р. - гості, що приймаються з особливою увагою. Цей клас обслуговування передбачає 1-2-місне розміщення у 2-Зкімнатних номерах категорії "люкс-апартамент" (або в однокімнатних залежно від умов туру) в готелях класу 3*-5* з харчуванням за умовами "а ля карт" з повним пансіоном; зустріч-проводи автотранспортом з підноскою багажу в необмеженій кількості та обслуговування автотранспортом не менше 25 год. за добу в супроводі гіда;

люкс-апартамент - розміщення в номері категорії "люкс-апартамент" в готелях класу 3*-5* за різних умов харчування в ресторанах категорії "люкс" та "вища"; зустріч-проводи на автотранспорті з підноскою необмеженої кількості багажу;

- люкс - одно-двомісне розміщення в 1,5-2 кімнатному номері категорії "люкс" та "напівлюкс" в готелях класу 3*-5*; харчування в ресторанах категорії "люкс" та "вища" за різних умов; зустріч-проводи на автотранспорті з підноскою багажу згідно умов обслуговування;

- перший клас - одно-двомісне розміщення в номерах з усіма зручностями, харчування в ресторані або кафе вищої або першої категорії на умовах угоди, зустріч-проводи на автотранспорті з підноскою багажу згідно умов угоди;

- туристичний клас - різне (від двох до чотирьох осіб) розміщення в номерах з обмеженим набором зручностей, харчування в ресторані або кафе першої категорії на умовах туру; зустріч-проводи та підноска багажу за домовленістю;

- шкільний (здешевлений) клас - дво-чотиримісне розміщення в номерах з обмеженим набором зручностей в готелях 1 *-3* класу або в інших закладах розміщення, харчування можливе в кафе першої пониженої категорії чи у їдальні другої категорії, зустріч-проводи;

- кемпінг - розміщення залежно від умов угоди: від надання будиночку з усіма зручностями, бунгало, намета до місця під власний намет.

32. Асортиментна політика туристичного підприємства.

Асортиментна політика -- це розробка напрямків оптимізації продуктового ряду і визначення асортименту послуг, найбільш пріоритетним для успішної роботи на ринку і забезпечує ефективність діяльності туристського підприємства в цілому. Окрема туристська послуга, єдина за своїм споживчим призначенням, має деяку кількість видів, підвидів, різновидів, що відрізняються один від одного незначними споживчими властивостями (маршрути в різні країни світу, відпочинок на узбережжі, екскурсійні тури, шкільні тури і т. п.), кожен з яких носить назва асортиментної позиції, а їх сукупність - асортименту. Асортимент - це сукупність товарів, яка може бути сформована різними способами. Асортиментом є сукупність товарів, призначених: для певної галузі застосування; для продажу в певному ціновому інтервалі; для певної категорії споживачів. Шляхом диференціації одного товару можна скласти асортиментну групу. Якщо компанія виробляє різні види товарів, то суму їх асортиментних груп називають товарної номенклатурой. асортиментної групи вважається сукупність асортиментних позицій, об'єднаних ознаками ідентичності принципів функціонування (наприклад, асортимент гірськолижних маршрутів). Широкий асортимент являє собою передумову диференційованого купівельного вибору і, отже, є спонукальним стимулом попиту. У практиці маркетингу використовуються такі поняття асортименту: основний асортимент, тобто така сукупність товарів, що забезпечує більшу частину прибутку туристського підприємства; додатковий асортимент, куди входять супутні послуги і товари, що доповнюють основний асортимент; поглиблений асортимент, що включає товари, що задовольняють унікальні бажання споживачів, а також різні модифікації основних послуг. Важливу роль у товарній політиці відіграє управління асортиментом (номенклатурою), головною метою якого є його оптимізація. У процесі оптимізації управлінські дії спрямовуються на головні характеристики номенклатури (асортименту):

широту - це сума складових її асортиментних груп; глибину - число варіантів кожного товару в рамках асортиментної групи; насиченість - це загальна кількість усіх вироблених послуг; гармонійність - ступінь близькості між товарами різних асортиментних груп з точки зору спільності кінцевого використання, вимог виробництва і торгівлі. Асортимент турів багатопрофільних туроператорів (з метою полегшення роботи представника і ясності для споживачів) повинен бути систематизований. Зазвичай авіатури, пропоновані оператором, систематизуються спочатку з географічних напрямками, після за категоріями пропонованих готелів. Асортимент автобусних або залізничних турів може спочатку класифікуватися за географічним напрямами. Асортимент туроператора пропонується в трьох основних основних і найбільш поширених формах: каталоги туроператора, цінові пропозиції до каталогів, тарифи туроператора

33. Після Другої світової війни розпочався сучасний період розвитку готельної індустрії. Його особливості пов'язані з масовим характером туризму, який викликав інтерес значної частини населення, передусім у високорозвинутих країнах. Поступ туризму та висока ділова активність населення зумовлює формування упродовж 50—70-х років XX ст. потужної мережі закладів розміщення, харчування та розваг. Лідерами щодо частки номерного фонду є Європа (38,5 % загальної кількості) та США (33,5 %). За останнє десятиріччя XX ст. найбільша кількість номерів з'явилася у Південній Азії (з 111,1 тис. — до 171,5 тис). Друге місце посідає Східна Азія й Тихоокеанський регіон, де налічувалось 3,5 млн номерів і збільшення становило 45,3%. З-поміж основних тенденцій сучасного розвитку індустрії гостинності виокремимо:— поглиблення спеціалізації та диверсифікацію готельних послуг;— утворення значних за розмірами корпоративних форм — готельних ланцюгів, які стають транснаціональними компаніями;— широке використання в індустрії гостинності інформаційних систем управління, технологічного забезпечення, маркетингу;— інтеграцію капіталу готельних підприємств з капіталом фінансових, страхових, будівельних, транспортних та інших сфер економіки;— значне застосування наукового менеджменту в організації й управлінні готельним бізнесом;— розвиток мережі невеликих готельних підприємств, зорієнтованих на конкретний сегмент ринку. Поряд з типовими повносервісними готелями активно розвиваються спеціалізовані заклади з обслуговування певного сегмента туристичного ринку. Важливий напрям оптимізації технологічного процесу в готельному бізнесі — диверсифікація виробництва, пов'язана з розширенням виробничих можливостей готельного підприємства за рахунок раціонального використання ресурсів. У сучасній готельній сфері широко застосовують інформаційні електронні системи управління та резервування місць. Крупні готельні корпорації з розгалуженою мережею підприємств використовують єдину систему бронювання місць, інтегрованих у глобальну систему Інтернет. З-поміж найвідоміших систем вирізняють "Amadeus", "Worldspan", "Galileo", "Sabre", "Fedelio Hotel Bank", "Amadeus" Нині типова форма, коли окремі компанії управляють не лише власними готелями, а й готельним бізнесом, який належить іншим власникам. Частина власності готельного господарства існує в акціонерній формі: власники мають контрольний пакет акцій або незначну його частку, можуть продавати права франшизи, а також володіти часткою власності, що входить у консорціум. Інші учасники ринку займаються лише менеджментом або франчайзингом. Удосконалення спеціалізації в сфері гостинності пов'язане з активним процесом утворення корпоративних форм в організації готельних підприємств — міжнародних і національних ланцюгів. Готельні ланцюги — це об'єднання групи підприємств, які займаються колективним бізнесом і дотримуються в його організації єдиних стандартів, перебуваючи під безпосереднім контролем апарату управління. Однак зауважимо: певні ринкові тенденції та бурхливий розвиток нових технологій зумовлює створення не лише нових підприємств, а й нових типів готелів. Вагоме значення має сьогодні посилення позицій готельних корпорацій у суміжних галузях — туристичній, транспортній, сфері нерухомості та ін.

34. Сутність завдань структурних підрозділів туристського підприємства. Структурний підрозділ – самостійна частина ланки управління (відділ,), яка виконує певні завдання управління на основі положення про структурний підрозділ.

Директор (заступник директора) туристичного агенства: Завдання: — Формування, управління і вдосконалення органызацыйноъ структури на підприємстві. — Керівництво розробленням та реалізацією стратегій фырми (цінових, товарних, конкурентних, комунікаційних та ін.), які відповідають корпоративній політиці підприємства. — Керівництво дослідженнями, пов'язаними з вивченням кон'юнктури ринку й попиту на турпродукт — Координація діяльності всіх підрозділів туристичного підприємства. — Координація виробничо-комерційної діяльності підприємства відповідно до платоспроможності потенційних покупців і динаміки попиту на цільовому ринку. — Турбота про формування іміджу підприємства, організація й координація заходів, пов'язаних з паблік рілейшнз. — Управління процесами реклами й стимулювання збуту продукції підприємства. — Управління кадровою політикою й персоналом підприємства. — Формування збутової мережі й управління каналами розподілу товарів і послуг. Відділ планування: — Розроблення прогнозів перспектив розвитку підприємства, його становища на ринку, стану конкуренції та ін. — Розроблення короткотермінової, середньотермінової й довготермінової корпоративної політики підприємства. — Формування дво-трирівневої системи контролю досягнення цілей, вирішення завдань, реалізації планів і програм. — Створення системи контролю якості реалізованих послуг.	Служба паблік рілейшнз — Формування, підтримка й зміцнення позитивного іміджу підприємства. — Розроблення стратегії й планів паблік рілейшнз підприємства. — Формування інструментарію здійснення паблік рілейшнз у ділових і суспільних колах. — Розроблення інтер'єру й інших зовнішніх проявів, що сприяють формуванню іміджу підприємства (у тому числі: фасад будинків; вид навколишньої території; обстановка приміщень, призначених для проведення переговорів і здійснення продажу; зовнішній вигляд співробітників і т. д.). — Розроблення стилю й манер поводження працівників і менеджерів підприємства стосовно споживачів, представників преси й громадськості Відділ управління просуванням продукції на ринок (служба прямого маркетингу) — Вивчення підходів, способів, методів і технологій маркетингу щодо просування й реалізації товарів (послуг). — Розроблення маркетингових стратегій просування турпослуг з урахуванням потреб споживачів, місткості ринку, динаміки платоспроможного попиту, способів проникнення на нові ринки, утримання наявного цільового ринку, виявленої й невиявленої конкуренції, досягнень науково-технічного прогресу й т. д. — Виявлення найбільш ефективних форм просування товарів (послуг), визначення пріоритетів і формування структури прямого маркетингу. — Обґрунтування бюджету на просування товарів (послуг) і норм витрат на здійснення персонального продажу, телемаркетингу й директ-мейлу. — Розроблення технологій реалізації прямого маркетингу. — Формування потреб і споживчих очікувань серед потенційних покупців. — Забезпечення ефективного двостороннього зворотного зв'язку зі споживачами продукції підприємства. — Розроблення й реалізація заходів щодо реанімації попиту серед утрачених підприємством споживачів.
Відділ дослідження ринку: — Виявлення й вивчення факторів, які визначають структуру й динаміку споживчого попиту на турпродукт, а також кон'юнктури ринку. — Збирання, систематизація й аналіз економічної та комерційної інформації про можливі ринки збуту продукції підприємства. — Сегментування ринків за різними критеріями та визначення цільового ринку підприємства. — Виявлення нових ринкових ніш. — Розроблення прогнозів кон'юнктури ринку, платоспроможного попиту й стану конкуренції в обумовленій ринковій ситуації. — Аналіз конкурентоспроможності продукції підприємства в товарному, ціновому, якісному, витратному й іншому розрізах. — Аналіз сильних і слабких сторін конкурентів і самого підприємства на обумовленому ринку.	Відділ реклами й стимулювання збуту (попиту): -- Виявлення найефективніших напрямів і способів здійснення реклами з урахуванням специфіки ринку, особливостей послуг, можливостей та умов діяльності підприємства. — Розроблення стратегії реклами підприємства та його продукції — Формування потреб і споживчих очікувань серед потенційних споживачів. — Обґрунтування й структуризація рекламного бюджету, визначення необхідних нормативів. — Розроблення змістової частини реклами, планування, організація й проведення рекламних кампаній. — Забезпечення довіри споживачів до підприємства та його продукції. — Розроблення форм і методів стимулювання збуту (попиту) з урахуванням особливостей різних сегментів цільового ринку. — Розроблення програм, кампаній і окремих маркетингових заходів, що сприяють стимулюванню збуту (попиту) реалізованої продукції.
Відділ продажу тур продукту: Організація прийому споживачів та їх консультування про актуальний тур продукт Ведення звітності по договорах і замовленнях Створення й розвиток банку даних по договорах і замовленнях Контроль за відповідністю наданих посолуг туристу Розроблення пропозицій і пошук партнерів Розвиток та впровадження у продаж нових туристичних напрямків	Відділ цін і ціноутворення (відділ цінової політики) — Визначення цінових стратегій на різних сегментах цільового ринку й формування цінової політики підприємства. — Виявлення еластичності попиту на окремі послуги й комплексні моделі пропозицій. — Формування адаптивної системи цін на продукцію підприємства. — Розроблення й контроль за використанням системи цінових регуляторів (знижок, націнок, компенсацій)

35. Принципи організації транспортних подорожей. Туризм, як масове явище, нерозривно пов'язаний із про­цесом організації перевезення і використанням технічних засобів. Розглядаючи етапи розвитку туризму на протязі життя людства більшість авторів схиляється до думки, що розвиток масового туризму прямо пов'язаний з революцій­ними змінами на транспорті. Це, зокрема, винайдення паро­плаву та паровозу, розширення мережі доріг в Європі , поява наприкінці XIX ст. автомобіля як засобу перебування і па початку XX ст. - перших літаків.При плануванні подорожі враховуються такі фактори, як швидкість доставки до цілі подорожі, безпека, вартість переїзду і наявність пільг та знижок, комфортність, можлиж вість перевезення багажу, зупинки, широкого обзору під час поїздки, умови для сну і відпочинку, харчування, рівень шуму і вібрацій, наявність несприятливих екологічних впливів. Чим сприятливіші оцінки має набір таких факторів, тим вища вартість транспортної подорожі. Однак, жодний вид транспорту не задовольняє такому набору вимог повністю. Використання того чи іншого виду транспорту при формуванні турпродукту визначається:

1) рейтингом популярності;

2) ступенем розвитку транспортної системи певної території;

3) видом подорожі;

4) протяжністю маршруту;

5) платоспроможністю туриста;

6) туристично-рекреаційними ресурсами території;

7) національними традиціями;

8) демографічною структурою населення та ін.

Туристична подорож може проходити при комбінованому використанні декількох видів транспорту: залізничний + автобус, авіаційний + автобус і т.п. Найбільш мобільні види транспорту - автобус і легковий автомобіль - використовуються як на самостійних маршрутах, так і у вигляді трансферного транспорту для доставки туристів з аеропорту/вокзалу в готель і назад.

При внутрішньому туризмі найбільшу популярність мають автобусні і залізничні перевезення. В останні роки збільшився відсоток туристів, які користуються авіатранспортом, що пов'язано з розвитком таких видів туризму, як шоп-тури і бізнес-тури, де визначальним фактором є швидкість доставки.Якщо перевезення входить до складу туристичного об­слуговування, то споживачу, до початку надання туристич­них послуг, окрім загальних умов договору на надання туристичних послуг та програми туристичного обслугову­вання, повинна бути надана інформація щодо характеристи­ки транспортних засобів, що здійснюють перевезення. Зо­крема, їх вид і категорія, терміни стикування (сполучення) рейсів, а також інша обов'язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезень.

36. Методичні прийоми показу і розповіді в екскурсіях. Показ в екскурсії-це цілеспрямований, послідовний процес ознайомлення екскурсантів з обєктами,які розкривають тему екскурсії.показ це дія екскурсоводв спрямована на виявлення сутності предмета, на те, щоб діяльність екскурсантів відбувалася у певній послідовності і з конкретною метою.особливістю показу є здатність виявити, розкрити ту чи іншу якість обєкта, можливість зробити очевидним те, що є непомітним на перший погляд.до методичних прийомів показу відносять: прийом попереднього огляду. Прийом панорамного показу дає можливість екскурсантам спостерігати загальний вид місцевості. Прийом зорової реконструкції- використ при показі памятних місць повязаних із воєнними діями. Прийом зорового монтажу – допомагає „скласти” необхідний обєкт, поєднавши зовніш вигляд кількох обєктів.прийом локалізації подій

Методично обгрунтована послідовність показу: 1.визначення-екскурсовод визнач, який обєкт показує екскурсантам.2.характеристика-опис обєкта.3.мета створення-призначення обєкта.4.екскурсійний аналіз.-екскурсовод показує окремі частини обєкта.5.довідка- називає автора памятки, архітектора.6.оцінка істор події-розповідає про події, які повязані з обєктом. Характерні особливості. Активність показу- такий процес вимагає активної діяльності як екскурсовода так і екскурсантів. Логічна послідовність показу; провідне значення показу; визначальна роль показу; сюжетність показу-вміння екскурсовода показати розгортання події допомагає глядачу відтворити минуле так, щоб воно відображується у його свідомості. – парадоксальність показу, екскурсант під час показу бачить більше того, що безпосередньо знах перед ним у цей момент.

Розповідь- умовно прийнята в екскурсійній справі назва усної частини екскурсії,тобто повідомлення і пояснення, які екскурсовод дає групі. Методи.Екскурсійна довідка – екскурсовод повідомляє стислі відомості про обєк, який споглядається.опис обєкта – ставить за мету надання допомоги в правильному відображенні обєкта у свідомості екскурсантів. Прийом характеристики- перелік особливих ознак, сукупність яких дає найб чітке уявлення про даний обєкт, дозволяє екскурсантам краще зрозуміти його цінність і неповторність. Прийом поясненя – більш детальна розповідь про обєкт. Прийом коментування – застосов при викладенні матеріалу, який пояснюєзміст події або задум автора памятника історії і культури, який в даний момент споглядається.. прийом репортажу – коротке повідомлення екскурсовода про події, явища, процеси, очевидцями яких є екскурсанти.прийом новизни матеріалу грунт на використанні в розповіді фактів і прикладів по темі, які невідомі екскурсантам.прийом цитування – викориистання у розповіді уривків з документів, статей, художніх творів. Прийом літературного монтажу – добір уривків з літературних творів, документів, спогадів які розкривають тему екскурсії. Прийом співучасті. Прийом посилання на свідчення очевидців – мури. Вікові д\уди, не обовязково конкретні особистості. Прийом персоніфікації- для уявного створення образу певної людини( письменника, держ діяча, митця) прийом „питання-відповідь”- в ході розповіді екскурсовод ставиь різні питання екскурсантам з метої їх активізації. Прийом завдань-засвоєння інформації під час екскурсії. Прийом дискусійної ситуації. Прийом зіткнення суперечливих ситуацій- при оцінці певної істор події.прийом проблемної ситуації. Прийом відступу-відійти від теми, прочитати вірша. Навести приклад з власного життя.,прийом дедукції – перехід від загального до конкретного.клімактеричний прийом- споч повідомляє менш цікаві і важлиі факти, а потім навпаки.Антиклімактеричний прийом – з найб цікавих фактів і прикладів

37. Методика організації спортивно-оздоровчих походів.

Туристський похід - це коротка за тривалістю подорож (в більшості випадків від 1-2-х до 15-20 днів) з активними способами пересування (пішки, на лижах, на велосипеді, на гребних судах) по всьому маршруту.

У спортивно-оздоровчих походах активний відпочинок учасників реалізується подоланням складного маршруту, що містить природні перешкоди (спортивний компонент). При цьому учасники походу не ставлять для себе далекосяжних спортивних цілей, не прагнуть отримати спортивне звання, брати участь у змаганнях. У навчально-рекреаційних походах головною метою є навчання учасників необхідної туристської техніці і тактиці проведення походів, а так само оволодіння учасниками методикою проведення рекреаційних походів (підготовка майбутніх туристських фахівців в похідних умовах). Домінуючою метою спортивних походів є вдосконалення можливостей учасників у подоланні класифікованих маршрутів і підвищення їх спортивної майстерності, кваліфікації.

Обрання маршруту є досить складною справою. Крім природних умов та інших особливостей того чи іншого району обов'язковим є врахування побажань більшості учасників відповідно до їх уподобань, інтересів, туристського досвіду, фізичної і технічної підготовленості, наявності вільного часу, коштів, спорядження тощо. Необхідною умовою є також відповідність маршруту, меті і основному завданню походу.

Розробка маршруту здійснюється в три етапи:

> обрання району подорожі;

> прокладання траси маршруту;

> детальне відпрацювання основної нитки маршруту і за­

пасних варіантів.

Обрання і оцінка регіону подорожі здійснюються на основі таких факторів, як сприятливість природних умов, наявність цікавих екскурсійних об'єктів, наявність транспортного зв'язку.

Район майбутньої подорожі піддається докладному вивченню. З цією метою використовуються довідники, карти, туристські путівники, літературні джерела, географічні дані, метеорологічні спостереження, лоції рік і озер, звіти туристських груп і експедицій, які там побували. Важливі дані можна одержати через листування з місцевими організаціями, туристами, краєзнавцями, лісниками, а також шляхом консультацій із членами місцевої маршрутно-кваліфікаційної комісії, методистами та інструкторами турбаз.

Туристська група повинна мати уявлення про район походу: особливості рельєфу даної території, тривалість світлового дня, наявність і стан снігового покриву, перепади температур, кількість опадів, прогноз погоди на період подорожі, наявність лісу в місцях ночівель, можливість виходу до населених пунктів тощо. Крім цього, необхідно з'ясувати можливість придбання на місці продуктів харчування і окре-

предметів спорядження. Докладне попереднє вивчення району подорожі переслідує не тільки пізнавальну мету.: воно спрямоване на досягнення безпеки подорожі.

При прокладанні траси маршруту необхідно стежити за поступовістю наростання кілометражу. Це обумовлено необхідністю адаптації і акліматизації учасників походу, тому фізичні навантаження повинні збільшуватись повільно і досягати максимуму в другій третині подорожі. На цей самий період бажано планувати подолання ділянок найбільш складних у технічному відношенні.

Поділ траси на відрізки, що відповідають денному переходу, планування днівок і складання графіку руху групи доцільно здійснювати відповідно до особливостей місцевості з урахуванням складності шляху, наявності екскурсійних і природних об'єктів, огляд яких передбачає зупинку.

Траси туристських маршрутів повинні пролягати за мє жами заповідників та інших природодоохоронних зон, дл; огляду яких плануються природознавчі екскурсії, зазда легідь погоджені з дирекцією заповідника.

У період підготовки оздоровчого походу, туристи вирішують цілий ряд організаційних питань (Мал. 2). Серед них ми виділяємо наступні, найбільш важливі з нашої точки зору, питання та заходи.

Основной документацией спортивной группы является маршрутная (заявочная) книжка похода и отчет о проведении спортивного похода. Содержание маршрутной книжки в целом соответствует содержанию маршрутного листа, но включает дополнительную информацию о ключевых, наиболее сложных, участках маршрута, снаряжении группы и раскладке продуктов. Маршрутная книжка заполняется перед походом и является заявочным документом группы: рассматривается, наряду с иными материалами маршрутной комиссией, для принятия решения о выпуске группы на маршрут. Утвержденный комиссией, и внесенный в маршрутную книжку маршрут похода, обязателен для прохождения и может быть изменен группой только по ряду объективных причин, например связанных с обеспечением безопасности, несчастным случаем и пр. Отчет – это документ установленной формы, по которому экспертная комиссия определяет полноту прохождения маршрута группой. Включает, в частности раздел технического описания маршрута и порядка его преодоления группой, подтвержденного фотографиями.

Основною документацією спортивної групи є маршрутна книжка походу та звіт про проведення спортивного походу. Маршрутна книжка заповнюється перед походом і є заявочним документом групи: розглядається, поряд з іншими матеріалами маршрутної комісією, для прийняття рішення про випуск групи на маршрут. Звіт - це документ встановленої форми, яким експертна комісія визначає повноту проходження маршруту групою. Включає, зокрема розділ технічного опису маршруту і порядок його подолання групою, підтвердженого фотографіями.

38. Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розробленні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'язковим одержанням зиску (прибутку). У такому розумінні термін "підприємництво" ототожнюється з поняттям "бізнес".Основними суб'єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).Види підприємницької діяльності в туризмі У загальноприйнятої класифікації підприємницької діяльності виділяють наступні види підприємництва: 1) продуктивне (виробниче) - безпосереднє створення послуг та іншої продукції; 2) комерційне - посередницька діяльність по просуванню створеної продукції від виробника до споживача; 3) фінансове - особливий вид діяльності за освітою та використання грошових коштів на цілі відтворення послуг і продукції; 4) консультативне - діяльність, пов'язана з наданням рад (консультацій) та допомоги з питань загального управління, оцінки можливостей виробників, управління фінансами, маркетингу та ін/Сукупність підприємницьких структур з обслуговування туризму утворює туристичну інфраструктуру, яка являє собою комплекс юридичних і фізичних осіб економічної та соціальної сфер діяльності, що надають туристам послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, перевезення, екскурсійного обслуговування, відпочинку, рекреації тощо. Розвиток масового туризму сприяв переходу його інфраструктури на індустріальну основу, внаслідок чого з'явилася індустрія туристичного бізнесу.Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:1) організація маркетингу і реклами з метою визначення місткості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження туристичних послуг; 2) упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);3) формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності необхідними ресурсами;4) просування на ринок (збут) туристичного продукту.Об'єктом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі виступає виробництво туристичних послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту (продажу) пакетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування.У цілому підприємництво сприяє відновленню і розвиткові економіки туризму, створенню інноваційного середовища, відкриває шлях до перетворень, а тому стає рушійною силою розвитку економіки не тільки туризму, а й економіки всієї країни.

39. Зважаючи на значення туризму в розвитку національних господарських систем, особливо актуальною стає проблема розробки та реалізації регіональної політики у сфері туризму. Так, у масштабах держави туризм може стати важелем для подолання нерівномірного економічного розвитку окремих територій. Регіональна політика — це діяльність держави, спрямована на забезпечення комплексного економічного, політичного, соціального та культурного розвитку окремих територій країни. Тактичним завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів, створення сприятливих умов для успішного функціонування господарських об'єктів та проживання населення, для розвитку ринкових відносин. Стратегічним завданням регіональної політики є макросоціоекономічне обґрунтування та розробка оптимальної перспективної територіальної структури життя населення.Основним засобом реалізації довгострокової стратегії регіональної політики у сфері туризму є створення регіональних програм туристичного розвитку окремих районів та областей. Початковим етапом комплексного розвитку території є поєднання регіональних чинників рекреаційно-туристичної діяльності в одну систему — індустрію туризму. Найголовнішими регіональними чинниками є:— засоби виробництва, тобто основні виробничі фонди й оборотні засоби підприємств;— люди, що проживають на території регіону, — виробники послуг і продукції та їх споживачі;— соціальна сфера, спрямована на розширене відтворення населення регіону;— виробнича інфраструктура, що забезпечує безперебійне функціонування виробництва;— балансові запаси природних ресурсів, включених у виробництво. Органом, який займається впровадженням регіональної політики у сфері туризму, як правило, є Національна туристична організація (НТО) — National Tourist Office (NTO) — та її філії. Взагалі НТО можна представити як сучасну форму державного маркетингу і менеджменту в індустрії туризму, діяльність якої в першу чергу визначається необхідністю забезпечення координації діяльності економічних агентів на туристичному ринку країни відповідно до державної політики у сфері туризму. Досвід державного планування просторового розвитку галузі в розвинутих країнах визначає основні напрями і принципи такої політики:— постійне вдосконалення концепції розвитку відповідно до постійних змін у зовнішньому середовищі діяльності галузі;— урбанізоване навколишнє середовище має адаптуватися до потреб індустрії туризму, враховуючи потреби як місцевого, так і приїжджого населення;— концентрація підприємств повинна проводитись у відповідних зонах, потрібно уникати безладного, необґрунтованого розвитку повсюди;— нестійкі екосистеми необхідно охороняти від надмірного використання, розвиток галузі повинен мати розумні межі та ґрунтуватися на реальних можливостях природних і антропогенних ландшафтів;— туристичні центри повинні стати елементом наявної системи розселення;— розвиток галузі необхідно узгоджувати з місцевими умовами, спрямовувати на відродження та підтримку місцевих традицій, звичаїв тощо;— до розвитку туризму необхідно активно залучати місцеве населення;— розвиток територіальних комплексів слід узгоджувати з потребами та можливостями інших територіально-галузевих систем.Ефективність роботи НТО на 80% залежить від бюджету і навичок керівництва, а специфіка їх діяльності сучасними засобами комунікацій представлена на веб-сайті www.towd.com, який е директорією туристичних офісів у всьому світі — понад 1300 офіційних туристичних офісів, національних і місцевих органів управління, конвенцій, бюро, торговельних палат та інших організацій.

Регіональна політика у сфері туризму має на меті вирішення таких конкретних завдань.1. Отримання достовірних статистичних даних щодо обсягів внутрішнього та міжнародного туризму .2. Кількісна та якісна оцінка інтегрального ресурсного потенціалу .3. Аналіз і оцінка забезпеченості території об'єктами інфраструктури, її стану і необхідності залучення інвестицій для її розширення/реконструкції.4. Аналіз специфіки просторової диференціації демографічних процесів; оцінка наявних систем розселення; визначення структури зайнятості, рівня кваліфікації трудових ресурсів і кількості робочих місць; вивчення міграційних процесів, їх причин, структури, інтенсивності і напрямів, у т. ч. рекреаційних потоків.5. Обґрунтування територіальних пропорцій розвитку сфери туризму за допомогою рекреаційно-туристичного районування на основі даних аналізу функціональної структури людської діяльності і просторової локалізації основних зв'язків.6. Оцінка значення рекреаційних територій у загальній структурі землекористування.7. Аналіз і ефективне використання рекреаційного та туристичного потенціалу геополітичного положення території.8. Вивчення можливостей формування вільних рекреаційно-туристичних економічних зон, районів прикордонної (безмитної) торгівлі, зон і об'єктів спільного підприємництва.9. Оцінка території з погляду рекреаційно-туристичного використання, її районування.10. Наближення рекреаційного районування до єдності з економічним і адміністративно-територіальним устроєм.11. Координація розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами, інтенсифікація виробничих та економічних зв'язків рекреаційних підприємств з іншими галузями.12. Виявлення особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації і туризму, прогнозування перспективних функцій районів.14. Комплексний підхід до впровадження досягнень науково-технічного прогресу в сфері туризму і готельного господарства.15. Удосконалення управління регіональним розвитком шляхом розширення організаційних і господарських повноважень органів.16. Кадрове забезпечення виконання конкретної регіональної роботи на всіх рівнях їх впровадження.17. Створення передумов для раціонального використання рекреаційних ресурсів.

40. Фактори туристичної мотивації прийнято поділяти на домінантні і побічні. До домінантних факторів належать: економічні (рівень доходів, структура витрат, платоспроможність) і соціальні (вік, сімейний стан, стан здоров'я, належність до того чи іншого соціального класу, рівень освіти). До побічних — особливості менталітету, віросповідання, рівень культури, політичну орієнтацію.Віковий фактор значною мірою визначає мотивацію вибору подорожі, самостійність у прийнятті рішення і можливість впливати на вибір клієнта .Працівники туристичних фірм мають враховувати рівень освіти туристів. Освічена людина більше схильна до отримання пізнавальної інформації з книжок, документальних фільмів, преси, викликає бажання відвідати конкретне місце, побачити все на власні очі, взяти участь у певних заходах тощо. Інформація, яку отримують під час навчання (початкова, середня, спеціальна, вища освіта), викликає бажання підтвердити її практично. Не виняток — туристи, які не мають спеціальної або вищої освіти, але мають багатий життєвий досвід. Ці особливості необхідно враховувати під час комплектування груп, адже базуючись на виявленні спільних інтересів під час відвідування культурних і розважальних центрів, менеджер отримує можливість спростити обслуговування і супроводження груп, забезпечити якісний рівень реалізації турпослуги. Соціальна належність має суттєвий вплив на мотивацію вибору відпочинку і по-різному виявляється у таких соціальних групах:— робітники і службовці, які зайняті монотонною роботою, схильні до активного відпочинку і становлять значний контингент туристів. Маючи чітко визначену трудовим договором відпустку, вони легко можуть планувати туристичну подорож. У розвинутих країнах їх дохід, як правило, достатній, щоб виділити частину коштів на туризм;— учні і студенти, формують основний контингент груп пізнавального туризму з огляду на свої вікові й соціальні особливості та характерні, у зв'язку з цим, бажання до розширення і підтвердження знань. Відчувають великий вплив пізнавальних потреб;— пенсіонери у більшості країн мають пільги і дотації, що дає їм змогу здійснювати туристичні подорожі у "середній" і "низький" сезони;— фермери і робітники підсобних господарств є несприятливою для туризму групою через відсутність чітко регульованої відпустки або можливості виділення часу на відпочинок. У західних країнах фермери стають клієнтами турфірм у "середній" і "низький" сезони, а також у зимовий час.Менталітет визначає не тільки настрій, а й життєву позицію людини, відображає її переваги щодо відпочинку. Наприклад, представники деяких національностей надають перевагу колективному відпочинку (китайці, японці, росіяни тощо), інші обирають індивідуальний відпочинок (німці, болгари та ін.).

41. Моделі управління туристичним бізнесом закордоном. У процесі вивчення особливостей організації управління туристичним бізнесом за кордоном визначають три моделі державного управління туризмом. Перша називається децентралізованим управлінням(нині застосовують у США.). Її особливість полягає у відсутності центрального державного органу (туристичної адміністрації), який б відповідав за розвиток туристичної галузі. Всі питання розвитку туризму вирішують на місцях — на положеннях ринкової самоорганізації. Уряди окремих країн використовують таку модель у тому разі, якщо туризм країні взагалі непотрібний або коли суб'єкти туристичного ринку є свідомими та займають сильні позиції, тобто здатні розв'язувати власні проблеми без участі держави. Друга модель — централізоване державне управління туризмом — передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства туризму, яке контролює діяльність туристичної галузі загалом. Для реалізації цієї моделі потрібні певні умови: великі державні фінансові вкладання в туристичну індустрію, рекламно-маркетингову діяльність, а також потужне державне інвестування в інфраструктуру. Прикладами країн, де застосовують таку модель, є Туреччина, Єгипет, Туніс, Таїланд, Індонезія, Кенія та деякі інші країни, в котрих туризм — одне з головних джерел валютних надходжень. Третя модель управління туризмом (її можна назвати европейською) переважає в європейських країнах і полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності країни вирішується на рівні певного багатогалузевого міністерства. При цьому департамент, який займається туризмом, має два основні напрями діяльності: 1) пов'язаний із глобальними питаннями державного регулювання туристичної галузі (зокрема, розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіонів, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, обробка статистичної інформації); 2) стосується маркетинго-виставкової діяльності (у тому числі управління туристичними представництвами за кордоном). Ця модель найбільш сприятлива для України, де нещодавно Державну туристичну адміністрацію (ДТА) — замінило Міністерство культури та туризму. Державні туристичні адміністрації в європейських країн працюють шляхом взаємодії з місцевою владою та приватним бізнесом з метою заохочення до виконання державних завдань за допомогою фінансових засобів з приватного сектору, знаходження взаємовигідних форм співробітництва між органами управління різних регіонів. Унаслідок такої політики виникають змішані за формами власності (державно-приватні) структури з регулювання туристичної діяльності.

42. Сучасна модуль управління, орієнтованого на клієнта.

У численних теоретичних працях підкреслюється, що стійкі конкурентні переваги підприємство може отримати внаслідок постійної орієнтації на споживача. За твердженням відомого американського фахівця з управління П. Друкера, призначення будь-якого бізнесу полягає в задоволенні запитів клієнта.Теоретик маркетингу Ф. Котлер також переконаний, що ключовим чинником ринкового успіху підприємства є завоювання і утримання клієнта завдяки ефективному задоволенню його потреб. Дійсно, підприємства, які чітко орієнтуються на клієнта, досягають явних конкурентних переваг перед фірмами, що ігнорують такий підхід.  Однак, незважаючи на важливість подібної орієнтації, багато менеджерів лише на словах визнають необхідність відповідної політики. До того ж освоювати її на практиці досить складно. Тому лише деякі фірми реально проводять політику орієнтації на клієнта. У Німеччині, наприклад, підприємства в основному як і раніше роблять акцент на вирішенні короткострокових фінансових завдань або внутрішньофірмових технічних проблем.  Особливості політики орієнтації на клієнта: Фахівці пропонують безліч моделей для підвищення якості обслуговування і ступеня задоволеності клієнтури товарами та послугами. Зазвичай тут проглядаються два аспекти. Перший - необхідність точних специфікацій клієнтів. Важливо, щоб підприємство знало і розуміло особливості запитів клієнтів, а також вигоди, які вони пов'язують з здобуваються товарами та послугами.  Другий аспект - організація виробництва, сервісу та технічного обслуговування в повній відповідності зі специфікаціями споживачів. Підприємству треба підтримувати постійний зв'язок з клієнтами та поширювати отриману інформацію по всім своїм підрозділам, а потім використовувати набуті знання для виробництва товарів і послуг більш високої якості з урахуванням запитів клієнтури.  У цілому філософську базу для розробки постійно діючої політики орієнтації на клієнта становлять три концептуально різні цілі. По-перше, підприємство має збирати інформацію про клієнтуру, щоб розуміти її матеріальні потреби і систему цінностей і задовольняти їх в поточний момент і в майбутньому шляхом поставок відповідних товарів і послуг. При цьому слід охоплювати і фактичних, і потенційних клієнтів. Збір інформації - складний процес, що спирається як на традиційні, так і нетрадиційні методи.  По-друге, підприємство повинно забезпечувати інформацією про клієнтуру весь свій персонал і всі підрозділи, які прямо чи опосередковано беруть участь у задоволенні її потреб. Мета тут полягає в підготовці організації до перетворення потреб клієнта в керівництво до ефективних дій. Важливо, щоб інформація не використовувалася лише як засіб ознайомлення окремих підрозділів зі станом справ у клієнта. Якщо, наприклад, відділ маркетингу просто доводить до відома виробничий сектор про те, яку продукцію треба випускати, то вся система орієнтації на клієнта приречена на невдачу. Навпаки, подібна інформація повинна відігравати активну роль, служити базою для постановки таких завдань, виконання яких допоможе підприємству поліпшити господарські показники.  По-третє, підприємству на основі даної інформації необхідно вносити зміни у свої виробничі програми, щоб мати можливість надавати клієнту нові види товарів і послуг. У першу чергу підприємство повинно підвищувати їх якість, забезпечуючи одночасно розробки нової продукції з використанням інформації про запити клієнтури. Саме така орієнтація допомагає багатьом компаніям, наприклад такої великої, як Xerox, досягати успіхів у справі тотального управління якістю. Важливо підкреслити, що підвищення якості товарів і послуг досягається в тому випадку, якщо облік вимог клієнта носить характер безперервного, систематичного процесу. Конкретна модель переходу компанії до орієнтації на клієнта включає 4 етапи: 1) розробка стратегії; 2) оцінка задоволеності клієнта; 3) аналіз данних і встановлення пріоритетів; 4) проникнення.

43. Управління комунікаціями в туризмі

Маркетингові комунікації - це система заходів творчої та операційної діяльності, що об'єднує учасників, канали, носії, форми, методи і технології комунікацій та створена для реалізації збутових та інших задач підприємств, громадських організацій, індивідуальних осіб та держави в цілому шляхом інформаційного впливу на потенційних споживачів товарів, послуг або ідей.

Найбільш перспективним підходом до вирішення проблеми управління системою маркетингових комунікацій є застосування концепції інтегрованих маркетингових комунікацій (ІМК), на основі якої повинна будуватися система управління маркетинговими комунікаціями сучасних підприємств. Інтегровані маркетингові комунікації - це концепція планування, яка пов'язана з необхідністю оцінювання стратегічної ролі окремих напрямів і пошуком оптимального їх поєднання для забезпечення чіткості, послідовності і максимізації впливу окремих комунікаційних акцій. У реальних умовах на процес управління маркетинговими комунікаціями впливає низка додаткових факторів різноманітного характеру, які мають велике значення при плануванні та виборі підприємством комунікаційних інструментів. Для сфери туризму особливо важливими є галузеві фактори, зокрема специфічні риси туристичної послуги, які визначають особливості побудови системи управління маркетингових комунікацій підприємств та притаманні тільки туризму види комунікаційної діяльності (рекламні тури та бізнес-семінари). Отже, до основних принципів формування даної системи слід віднести: значну індивідуалізацію та адресність комунікаційного звернення, виняткову роль створення позитивного іміджу, комплексне використання комунікаційних засобів та технологій, складність структури та багаторівневість учасників комунікаційної взаємодії в туризмі.

Для вдосконалення управління маркетинговими комунікаціями туристичних підприємств запропоновано : об'єднувати туристичні підприємства з метою проведення спільної рекламної діяльності; об'єднувати туристичні підприємств із суміжниками (готелі, ресторани тощо) та з окремими туристичними організаціями; просувати національний туристичний продукт на міжнародний ринок; розвивати іноземний туризм, де поєднуються інтереси туристичних підприємств і держави; оцінювати ефективність комунікаційної стратегії в цілому; прогнозувати оптимальну структуру системи маркетингових комунікацій; практично застосувати концепції інтегрованих маркетингових комунікацій.

Отже, для вдосконалення маркетингових комунікацій туристичних підприємств необхідно застосувати ефективні концепції інтегрованих маркетингових комунікацій та на їх основі будувати система управління маркетинговими комунікаціями туристичних підприємств.

44. Специфіка управління персоналом в туризмі

Складовою частиною менеджменту туристичного підприємства є управління персоналом організації. У кінцевому вигляді управління виробничо-господарською діяльністю туристичної організації зводиться до управління людьми. Менеджмент персоналу передбачає свідоме регулювання діяльності трудового колективу, а саме: форм його організації, характеру взаємовідносин між його членами, формування психологічного клімату, управління конфліктами, мотивації дій тощо. Ефективне функціонування туристичного підприємства досягається шляхом реалізації відомих функцій менеджменту: планування, організація взаємодії, мотивації і контролю

Основні теорії мотивації

Класична

Фредерік В. Тейлор

Люди будуть значною мірою зацікавлені у праці, якщо їх винагорода (матеріальна) буде тісно пов'язана з результатами праці

Теорія потреб

Абрахам X. Маслоу

Коли основні фізіологічні потреби задоволені, потреби тільки високого порядку стають домінуючими і повинні бути врахованими при мотивації вчинків

Теорія людських відносин

Ренсіс Лікерт

Керівник є ключовим фактором мотивації. Він повинен дати відчути працівнику, що той є членом колективу і займає у ньому важливе місце

Теорія надання переваг (очікувань)

Віктор Вакуум

Мотивація працівника залежить від того, що він очікує отримати як винагороду за його чудову роботу (поведінку)

Фактор "Z"

Фредерік Херцберг

Фактори підтримки (умови праці) можуть викликати у працівника почуття незадоволення, але вони не є головними мотивуючими факторами. До останніх відносяться потреби більш високого порядку: суспільне визнання,робота сама по собі і можливість росту

Теорія "X" і "Y"

Дуглас Мак Грегор

Теорія "X": деякі індивідууми не люблять працювати і будуть лінуватись, коли це можливо. Такі люди можуть добре працювати тільки під наглядом. Теорія "Y": люди, які самі мотивують для себе потребу працювати і знаходять внутрішнє задоволення у праці, якщо для цього створені необхідні умови

Теорія постановки цілей

Едвін А. Локс

Свідомі потреби особистості визначають її дії. Ціль буде впливати на прикладені зусилля і впливати на вибір поведінки

Теорія потреби досягнення

Девід У. Мак-Клеланд

Шляхом встановлення порядку винагороди (визнання, просування службовими сходинками і т.д.) та підсилення очікування, що винагорода буде результатом кращої поведінки (роботи), можна підсилити мотивацію більш продуктивною та якісною працею

45. Модель управління туристичним підприємством

Організаційна структура підприємства - взаємозв'язки, які існують між підрозділами підприємства і його працівниками. Вона визначає спосіб і форми об'єднання людей для досягнення спільних виробничих і соціальних цілей. Організаційна структура це такий собі скелет, на який накладаються інші структури. Тому розробити структуру означає створити організацію .

Процес побудови організаційної структури не повинен починатися з верху, тобто від дирекції і до виконавців. Навпаки, спочатку проектуються конкретні роботи, з'ясовується їх зміст, обсяг і вимоги до них; визначаються рівень та обсяг делегування повноважень, ознака створення підрозділів та кількість співробітників в кожному з них тощо. І лише наприкінці приймається рішення щодо конкретного типу структурної конфігурації - загальної схеми побудови, яка відповідатиме цілям організації і враховуватиме особливості її бізнес-процесів та людський фактор.

Виділяють три групи організаційних структур, що мають принципові відмінності:

•- вертикальні, що також можуть бути названі бюрократичними та механістичними, орієнтованими, в першу чергу, на внутрішні ієрархічні процеси, які є найстарішими та найбільш дослідженими;

•- горизонтальні, що також називаються органічними та адаптивними до змін в зовнішньому середовищі, які з'явились в другій половині ХХ століття;

•- мережеві, що є над гнучкими по відношенню до запитів зовнішнього середовища, з'явилися в практичній діяльності організацій наприкінці 90-х років ХХ століття, і тому є найменш дослідженими з точку зору наукової систематизації досвіду їх використання .

Вертикальні типи структур (ієрархічні, бюрократичні), що і донині превалюють на багатьох українських підприємствах, побудовані відповідно до принципів управління, сформульованих ще на початку ХХ ст. М. Вебером та А.Файолем. До них відносяться лінійна, лінійно-штабна, лінійно-функціональна та дивізіональна типові організаційні структури.

Лінійна організаційна структура являє собою тип структури, в якому кожний підлеглий має тільки одного керівника з лінійними повноваженнями, що по своїй суті є абсолютними і створюють ієрархію рівнів управління в організації. Лінійна структура використовується для простих видів діяльності, заснованих на виконанні однотипних завдань і в чистому вигляді характерна лише для малих за розмірами підприємств.

Різновидом лінійної є лінійно-штабна структура, в якій для розвантаження вищого керівництва створюється "штаб" спеціалістів, які наділяються виключно штабними повноваженнями, що не дають права давати вказівки безпосереднім виконавцям і носять консультативний характер .

46. Особливості реалізації функцій управління в туризмі

Функції управління - є спеціалізованими видами різнорідних робіт, які можна розглядати, як з точки зору їх виконавців (конкретних працівників управлінського апарату), так із точки зору змісту процесу управління та характеру виконуваних робіт. Один із фундаторів теорії менеджменту А.Файоль виділяв п'ять функцій: планування, організацію, розпо-рядництво, координування й контроль.

Функція планування виявляється у вирішенні двох питань: чітке визначення цілей діяльності організації й конкретних дій працівників організації на шляху їх досягнення.

Функція планування вирішує проблему невизначеності щодо діяльності підприємства й допомагає підприємству ефективно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Функція управління «організація» полягає у встановленні постійних та тимчасових взаємовідносин між підрозділами підприємства, визначенні порядку та умов його діяльності. Ця функція реалізується через адміністративно-організаційне та оперативне управління. Отже, функція менеджменту «організація» з одного боку - це структура взаємовідносин, прав, цілей, ролей, видів діяльності та інших факторів, які мають місце в процесі спільної праці людей, та процес, за допомогою якого створюється і зберігається структура підприємства, з другого. Функція мотивації - це процес спонукання учасників виробничого процесу до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей підприємства в цілому. Функція контролю. Поняття «контроль» (перевірка) як функція менеджменту виходить за межі поняття «контролювати». Вона передбачає активну діяльність менеджера в управлінні. Управлінський контроль не є разовою акцією. Це безперервний процес, який включає спостереження за здійсненням стратегічних планів для визначення ступеня ефективності їх виконання, а в разі необхідності застосовування регулюючих заходів.

47. Конфлікти в туризмі, як і в будь-якій сфері, в якій обслуговують клієнтів, виникають часто. Головною умовою виникнення конфліктів є порушення моральних норм стосунків між членами трудового колективу. Досить часто їх причиною є неуважність і погане обслуговування клієнтів. Конфлікт на турфірмі може набувати різних форм. У будь-якому разі менеджер повинен уміти аналізувати, розуміти й управляти конфліктом.У туризмі можна визначити декілька рівнів прояву конфлікту:— між туристами (потенційним або реальним) й організаторами туризму (менеджерами туристичних фірм, екскурсоводами, гідами, перекладачами, співробітниками готелів, офіціантами, водіями транспортних засобів тощо); — між працівниками туристичних закладів (конфлікти всередині самої туристичної фірми, а також з її конкурентами, контрагентами і посередниками); — між туристами (у групових турах, на екскурсіях, у ресторанах, музеях, під час проживання в готелі, участі у розважальних заходах тощо).Конфлікти між туристами й організаторами туризму найчастіше виявляються у формі різноманітних скарг. До конфліктів приводять і непорозуміння як результат взаємної помилки. Наприклад, менеджер з виїзного туризму, проводячи інструктаж, неправильно назвав час вильоту літака, туристу довелося чекати дві години в аеропорту, або адміністратор готелю помилився з ключем від номера, переплутав поверхи, неправильно записав паспортні дані чи назвав ім'я гостя. Часто конфлікти в туризмі виникають за психологічної несумісності партнерів з обслуговування й особливостей характеру клієнта.Вважається, що менеджер повинен не усувати конфлікт, а управляти ним. При цьому він має діяти так:— вивчити причини (джерела) конфлікту;— обмежити кількість учасників конфлікту;— проаналізувати конфлікт;— вибрати засоби і методи вирішення конфлікту;— вжити заходів для вирішення конфлікту;— проаналізувати наслідки конфлікту;— прийняти заходи з ліквідації (обмеження) негативних наслідків конфлікту.Правила запобігання конфліктам:1. Виявляйте поступливість. Для запобігання конфліктам бажано знайти компроміс. Можна скористатися таким прийомом: менеджер турагентства може подумки поставити себе на місце туриста-бунтівника. Тільки тоді можна зрозуміти іншого. Готовність зробити поступку завжди пом'якшує конфлікт. 2. Будьте доброзичливі. Доброзичливість у ставленні до розхвильованого туриста допоможе змінити його наміри. 3. Дотримуйтеся дистанції. Коли причиною конфлікту є психологічна несумісність двох людей, то кращий спосіб її подолати — збільшити між ними дистанцію. 4. Будьте психологічно компетентні. Для запобігання конфліктним ситуаціям велике значення має психологічна підготовка працівників туризму. 5. Поважайте себе та інших. В основі стосунків персоналу турфірм, готелів, ресторанів і музеїв з туристами повинен лежати принцип взаємної поваги. Турист має отримати оптимальні умови для відпочинку. Завдання працівників туристичної сфери — найбільш повно задовольнити його попит. Однак не слід забувати і про почуття власної гідності. Деякі багаті туристи, можуть зневажливо ставитися до персоналу, оскільки вважають, що вони платять гроші. Цього не слід допускати. 6. Володійте собою. Якщо не стримувати зовнішніх виявів емоцій, то постійна схвильованість і запал можуть стати серйозною перешкодою для роботи. Щоб володіти собою, працівнику туристичної сфери важливі: привітно-ввічливий вираз обличчя, легка посмішка. Якщо працівник буде абсолютно щирим у виявленні своїх почуттів, то він, можливо, ризикує постраждати від жорстоких туристів. 7. Умійте заспокоїти. Якщо турист занадто схвильований, не може контролювати свій голос і лексику, то на перший план виходить уміння менеджера заспокоїти таку людину , таким чином можливо зупинити конфлікт на початкових стадіях його розвитку і запобігти непередбачуваним наслідкам.

48. Управління процесом прийняття рішень та конфліктами в туризмі В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень: 1. Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Отже, основні характеристики класичної моделі такі: – особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення; – особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення; – особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації; Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель. 2. Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики: – особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення; – особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив; Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами: - вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних; - вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив; 3. Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню; б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

В ТУРИЗМІ -передбачення форс-мажорних ситуацій,

-відповідальність за виконану роботу

-раціональне вирішення спірних моментів

-лояльність до клієнта тощо Управління конфліктами: - Роз'яснення працівникам їх завдань, повноважень і відповідальності - Використання координаційних і інтеграційних механізмів - встановлення ієрархії повноважень, яка впорядковує взаємодію працівників і підрозділів, прийняття рішень та інформаційні потоки усередині організації. - Встановлення загальноорганізаційної комплексних цілей - об'єднує працівників організації, створює згуртований колектив, в результаті чого вірогідність розвитку конфліктів значно зменшується. - Використання системи винагород     Адміністративні методи управління конфліктом припускають директивне втручання в його процес. Наприклад, для роз'єднання конфліктуючих підрозділів організації застосовуються адміністративні заходи, їх розведення по ресурсах (цілям, засобам). До цієї групи методів належить вирішення конфлікту на основі наказу керівника або рішення суду.     Протиборство - спроба примусити будь-яку ціну прийняти свою точку зору, не враховуючи думки інших учасників, конфлікту. Менеджер, який використовує такий стиль, звичайно поводиться агресивно і для впливу на інших використовує владу шляхом примусу         Компроміс - оптимальний шлях до ліквідації суперечностей. У цьому випадку дії менеджера спрямовані на пошук рішення, що задовольняє кожну зі сторін.

49. Системний характер внутрішніх змінних туристського підприємства. Внутрішнє середовище туристичної фірми визначається внутрішніми змінними, тобто тими складовими елементами комерційного підприємства, на які спрямовано управлінський процес і через які він реалізується.Основними внутрішніми змінними в туристичній фірмі є цілі, структура, завдання, технології та люди. Цілі — це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.Структура — це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.Завдання — це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.Технологій - це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, обладнання, сировини) у вихідні (продукт, виріб). Люди - найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера.Внутрішні змінні, взаємопов'язані між собою, утворюють системну модель. Всі ці змінні  залежні одна від одної та знаходяться в певній субординації.Для визначення кількісно-якісних параметрів змінних елементів необхідно керуватись теперішнім та особливо майбутнім станом зовнішнього середовища. Складові зовнішнього середовища для менеджера  такі, що не піддаються його впливу та розвиваються незалежно від його діяльності за власними законами. Враховуючи те, що зовнішнє середовище для підприємства є джерелом існування, і те, що його стан не залежить від діяльності останнього, можна зробити висновок про те, що менеджеру залишається тільки адаптувати внутрішнє середовище туристичної фірми до зовнішнього.

50. Специфічні ознаки змінних з огляду на комплексний характер туристського споживання. Туристичне споживання має комплексний характер і є специфічною формою споживання туристом продукції індустрії туризму. Туристичне споживання складається з комплекса різних товарів та послуг, матеріальних і нематеріальних туристичних благ, що задовольняють мотиваційні потреби туриста, а також потреби, пов'язані з забезпеченням життєдіяльності під час подорожування. Результатом цього виду споживання є для споживача також комплексне враження від відпочиноку, оздоровлення та отримане задоволення, а для виробника турпродукту - прибуток.В той час як туристичне споживання завжди залишається комплексним, склад цього комплексу постійно змінюється. Ці зміни є результатом дії об'єктивного закону зростання потреб населення. Внаслідок сукупної дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників виникають нові й нові споживчі потреби і запити, які за різних умов реалізуються на ринку пропозиції. В свою чергу пропозиція нових послуг і товарів підштовхує попит і відповідне зростання обсягів споживання. Тобто, комплекс туристичного споживання відзначається динамізмом та диверсифікованістю, оскільки під дією попиту пропозиція змінюється і послуги, що виникають як інноваційний продукт, протягом короткого часу стають стандартними складовими туристичного споживання.

51. Модель — уявлення про об'єкт, систему або ідею у формі, відмінній від оригіналу, спрощеній порівняно з реальним явищем, ситуацією. Розрізняють три базові типи моделей:Фізична модель ,Аналогова модель Математична модель.У сучасному менеджменті туризму використовують такі моделі прийняття управлінських рішень:1. Лінійне моделювання (модель управління запасами) — лінійні залежності між показниками діяльності підприємства (наприклад, лінійна залежність між збільшенням витрат на навчання менеджерів з продажу і зростанням обсягу продажу).2. Динамічне програмування дає змогу вводити додаткові змінні, які з'являються у процесі прийняття рішень, зміни завдань і результатів діяльності організації, умов зовнішнього середовища.3. Імовірнісні й статистичні моделі актуальні й ефективні у методах теорії масового обслуговування, у менеджменті туризму використовують частково.4. Теорія ігор — моделювання таких ситуацій, у яких при прийнятті рішень необхідно враховувати незбіг інтересів різних підрозділів організації.5. Моделі теорії черг (модель оптимального обслуговування) моделюють оптимальну кількість каналів обслуговування щодо потреби в них.6. Імітаційне моделювання — створення експериментальної моделі, яка максимально відображає всі особливості прийняття рішення, що дає можливість перевірити його реалізацію, змінити початкові припущення, уточнити вимоги до них (наприклад, побудова віртуальної моделі функціонування нового готельного комплексу).Застосування тієї чи іншої моделі прийняття управлінського рішення має бути економічно обґрунтованеВтілення будь-якої моделі ґрунтується на використанні великого різноманіття наукових методів, етапами реалізації кожного з них є:— спостереження — збирання й аналіз інформації;— формулювання гіпотези — встановлення залежності між складниками проблеми за даними спостережень;— перевірка (верифікація) гіпотези — визначення правильності виявлених залежностей.Метод порівняння дає змогу оцінити роботу організації на основі відхилень реальних показників від планових, установити причиницих відхилень і визначити резерви..Індексний метод застосовується при вивченні складних явищ, окремі елементи яких по можна виміряти.Балансовий метод полягає у зіставленні взаємопов'язаних показників господарської діяльності для виявлення і виміру їх взаємного впливу, а також оцінки резервів підвищення ефективності виробництва і падання туристичної послуги, наприклад, визначення того, наскільки витрати готелю на ремонт кімнат збільшили обсяг продажу.Метод ланцюгових замін полягає в отриманні низки корегованих значень узагальнювального показника шляхом послідовної заміни базисних значень факторів фактичними..Метод елімінації дає змогу визначити вплив одного фактора на узагальнювальний показник виробничо-господарської діяльності, виключаючи дію інших факторів.Графічний метод є засобом ілюстрації господарських процесів, оформлення результатів аналізу. Графічні зображення економічних показників розрізняють за значенням (діаграми порівняння, хронологічні і контрольно-планові графіки), способом побудови (лінійні, стовпчасті, координатні тощо).Економіко-математичні методи аналізу застосовують для вибору найкращих, оптимальних варіантів, які визначають господарські рішення в економічних умовах, що склалися, або запланованіПрийом зведення і групування. Зведення передбачає визначення загального результату дії різних факторів на узагальнювальний показник господарської діяльності підприємства. Групування полягає у виокремленні серед явищ, які вивчаються та характеризуються певними ознаками, груп. Згруповані дані оформляються у вигляді таблиць.Прийом абсолютних і відносних величин. Абсолютні величини характеризують масштаби економічних явищ, відносні — рівень виконання планових завдань, дотримання норм, темпи зростання і приросту, структуру, частку або інтенсивність виробництва та надання туристичної послуги відносно запланованих показників або показників конкурентів.Прийом середніх величин — це розрахунок середнього показника, який характеризує діяльність організації та використовується для формування узагальнювальної характеристики масових, якісно однорідних економічних явищ, дозволяє виявити особливість цієї сукупності явищ, встановити її типові риси.Прийом динамічних рядів характеризує послідовну зміну значень показників діяльності туристичної організації у часі, що дає змогу визначити закономірності і тенденції розвиткуПрийом суцільних і вибіркових спостережень. Суцільні спостереження передбачають вивчення всієї сукупності явищ, які характеризують будь-який один аспект господарської діяльності підприємства. Прийом деталізації та узагальнення. Деталізація — розкладання узагальнювального (кінцевого) показника на часткові. Розчленовуючи і деталізуючи складні показники на складники і фактори визначають вплив кожного з них на ці показники. Узагальнення розкриває зв'язок між частинами цілого (об'єкта, явища, процесу), визначає міру впливу результатів діяльності підрозділів на загальні результати підприємства.

52. Оптимальн сть вт лення концепц   спец ал зованого под лу прац    обсягу управл ння при визначенн  структури тур.п д-ва Писати потр бно знову про под о прац , про оптимальне навантаження на роб тника (розпод л обсягу роботи на к льк сть людей). Обов'язки прац вник в на п д-в .Под л повноважень. концепц я спец ал зованого розпод лу прац  - департаментал зац я - це процес под лу орган зац   на окрем  елементи, кожний з яких ма  свою ч тко визначену, конкретну задачу   обов'язки В принцип , утворення функц онально  структури зводиться до групування персоналу по тим задачам, як  вони виконують. Тому дуже важливо   необх дно правильно зрозум ти функц ю,    вза мозв'язки з  ншими функц ями, з якими вона може бути згрупована або в д яких вона повинна бути в докремлена. Вже пот м вся система  нтегру ться   в дда ться в управл ння одному п дрозд лу. В побудов  системи управл ння важливу роль в д гра  не т льки об' днання функц й, але й розпод л повноважень, тобто прав на прийняття управл нських р шень. При визначенн  повноважень часто приходиться коректувати початков  вар анти об' днання функц й. Тут можуть виникнути проблеми   рарх   системи управл ння, децентрал зац  , гнучкост    т.д. Функц ональна структура орган зац   ма  сво  переваги   недол ки. До переваг належать: - високий профес онал зм персоналу; - ч тка кар' рна перспектива; - здатн сть персоналу працювати над складними спец альними проектами; - масштабн сть погляд в з питань спец ал зац  ; - простота координац   прац вник в; - здатн сть конкурувати з проблем спец ал зац  . До недол к в дано  структура орган зац   належать: - вузька спец ал зац я персоналу; - проблеми утруднення з кар' рою; - складн сть переключення на нов  задач ; - обмежен сть погляд в на загальн  спец ал зац  ; - проблеми в оц нц  д яльност  персоналу; - вузька база п дготовки до роботи в якост  менеджера;

46-53Функція менеджменту – організація управління туристичним підприємством і виражає процес створення структури управління. Функції управління - це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами и способами, а також відповідна організація роботи.Кожна з цих функцій менеджменту життєво важлива для організації. Функція плануванняПід плануванням діяльності туристичного підприємства слід розуміти систематичний, інформаційно-опрацьований процес якісного, кількісного і тимчасового визначення майбутніх цілей, засобів і методів формування, управління і розвитку підприємства.План представляє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації Стадії процесу в основному універсальні. Організаційна функціяОрганізація як функція менеджменту ― це процес створення структури підприємства, яка дає змогу людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети.Організаційна функція управління забезпечує впорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності будь-якого туристичного підприємства. Вона націлена на впорядкування діяльності менеджера і виконавців. Мотивація як функція управлінняМотивація ― це процес спонукання, стимулювання себе чи інших до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.Для підвищення мотивації і спонукання працівників до ефективних дій застосовують винагороди. Керівництво фірми повинно мати у своєму арсеналі два головних типи заохочування: внутрішні та зовнішні.Внутрішні винагороди дає сам процес виконання роботи: відчуття досягнення результату, успіху, самоповаги, зміст і значущість виконаної роботи та ін. Найпростіший спосіб забезпечення внутрішніх винагород ― створення сприятливих умов роботи і конкретне формування завдань.Зовнішні винагороди ― це все те, що фірма пропонує своєму працівникові за виконання службових обов’язків. Суди належать заробітна плата, премії, надбавки, додаткові пільги, просування по службі і т. д.При розгляді даного питання менеджмент орієнтується на два аспекти цієї проблеми: мотивацію (мотиви) подорожей і мотивацію трудових відносин.Функція контролюФункція контролю ― це процес забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінки та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання в управлінський процес і прийняття коригуючих дій.Для ефективного контролю необхідно три моменти:1. Відповідне знання управлінських пропозицій, тобто можливість спостерігати і піддати розгляду даний план у деталях перед тим, як запустити його в справу;2. Своєчасна інформація з управлінської доповіді про виконання плану і результатам, що дійсно досягаються, у порівнянні з плановими показниками;3. Здатність засумніватися у відхиленні від плану і, якщо необхідно, утрутитися, коли управління нездатне виправити план на визначений курс.Для ефективного виконання поставлених завдань керівництво фірми використовує три види контролю: 1) попередній; 2) поточний; 3) заключний.

54. Система управління в туризмі

На основі системної теорії спробуємо розкласти комплексну загальну систему туризму на складові її підсистеми. Коли говорять системна теорія, то виникає питання: що ж взагалі являє собою система? Щоб дати визначення поняттю система, можна сказати, що система - це упорядкована сукупність елементів, між якими існує або може бути створена тісний взаємозв'язок. Стосовно до системи туризму можна сказати, що це сукупність і єдність відносин і явищ, що відбуваються в туристській галузі. Таким чином, система туризму представлена системою відносин, у якій туристські підприємства, організації та регіони взаємодіють із зовнішнім середовищем. В основі системи туризму лежать дві субсістеми: суб'єкт туризму і об'єкт туризму. Під суб'єктом туризму розуміється учасник туристського заходи, або турист, який шукає можливості задоволення своїх потреб шляхом набуття специфічних туристських послуг. Названі послуги надаються об'єктом туризму. Під об'єктом туризму розуміється все те, що може стати для суб'єкта туризму (туриста) метою подорожі. Це може бути туристський регіон широкої або вузької спеціалізації з усіма його туристськими структурами. Система туризму існує в громадському оточенні. Навколишній систему туризму світ представлений економікою, екологією, технологіями, політикою і соціальною системою. Перераховані системи громадського оточення чинять сильний вплив на туризм, хоча вони і не є єдиними. Залежність туризму від зовнішнього середовища - одна з найбільш значних його характеристик і особливостей. Як між субсістемамі, так і між зовнішніми системами та системою туризму існують певні взаємозв'язки. Оскільки між системою туризму і зовнішнім світом, у якому існує туризм, існують певні взаємозв'язки, то можна стверджувати, що туризм - це відкрита система, якою можна і потрібно керувати, використовуючи методи і принципи сучасного менеджменту. Таким чином, туризм як відкрита система знаходиться у взаємозв'язку із зовнішнім світом, представленим такими громадськими системами, як економіка, екологія, соціальне середовище, політика та технології. Система туризму підрозділяється на дві субсістеми: суб'єкт управління туризмом і об'єкт управління туризмом. Розглядаючи вплив зовнішнього середовища на туризм, слід мати на увазі, що воно не скрізь однаково. Для менеджменту важливо виявити найбільш істотні фактори зовнішнього впливу і виробити ефективні способи реагування на них. Розглянемо взаємозалежність системи туризму та зовнішнього середовища (суспільного оточення).

55. Реклама в індустрії туризму

Туристична реклама - активний засіб здійснення маркетингової політики туристичної фірми по просуванню туристичного продукту, посиленню зв'язку між виробником і споживачем туристичного продукту.

Реклама - це засіб поширення інформації і переконання людей, які створюють уяву про продукт, викликають довіру до нього та бажання купити цей продукт.

Рекламуючи ті чи інші послуги, туристична фірма публічно подає дані про свої можливості за допомогою художніх, технічних і психологічних прийомів з метою посилення попиту і збільшення їх реалізації.

В туризмі розрізняють рекламу:

- початкову - ознайомлення раніше встановленого кола споживачів з новим для конкретного ринку туристичним продуктом або послугами шляхом повідомлення детальних даних про якість, ціну, спосіб споживання, місце проведення туристичні акції;

- конкурентну - виділення рекламованого туристичного продукту з великої кількості аналогічної продукції, що пропонується конкуруючими туристичними фірмами; - зберігаючу - підтримка високого рівня попиту на раніше рекламований туристичний продукт.

Реклама туристичної фірми складається з двох частин: реклама власних потреб і реклама своїх можливостей. Реклама потреб - це вид реклами, необхідний для інформування можливих партнерів про існування підприємства і його потребах в чомусь. Реклама можливостей - це напрямок рекламної діяльності фірми, завдяки якому зацікавлені сторони інформуються про можливості фірми в сфері надання туристичних послуг. Зацікавленими сторонами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

До каналів поширення відносять: засоби масової інформації; спеціалізовану друковану продукцію; завнішню рекламу; засоби "директ мейл"; фантазійну рекламу; товарну рекламу; інші засоби просування реклами.

56. Місія, цілі і завдання підприємства. Мета-для чого організація створюється.2.Місія-основний чітко сформований орієнтир існування організації, її стратегічне стремління. Місія закладається в девіз. Місія формулюється на основі аналізу зовнішнього середовища підприємства з врахування всіх можливостей і загроз. Цілі підприємства – це визначення якісних і кількісних характеристик функціонування підприємства, до досягнення яких воно прагне. Ціль функціонування підприємства утворює складну і взаємопов’язану систему, що залежить як від зовнішнього середовища, котре оточує підприємство, так і від внутрішніх факторів його функціонування.Цілі під.-ва формулюються в основному в таких сферах:-положення на ринку, -інновації, -продуктивність, -ресурси, -прибутковість, -упарвління, -персонал, -соціальна відповідальність бізнесу. Ціль повинна бути конкретною,реальною, досяжною. Коли сформована ціль, до співробітника задача ставиться конкретно. Завдання підприємства визначають етапи або шляхи досягнення мети в період, на який розробляється стратегія. Завдання являють собою подальшу конкретизацію цілей. Правильно поставлені завдання являють собою оптимальні рішення виявлених проблем. Необхідно ставити завдання, які були б неподільно пов'язані із цілями. Необхідно з'єднати мету маркетингу підприємства на майбутній і наступні роки з тими конкретними завданнями, які треба виконати для їхнього досягнення.