57. Життєві стадії та цикл організації

Життєвий цикл організації відіграє важливу роль в системі чинників її внутрішнього середовища, хоча й не завжди виокремлюється внаслідок того, що сприймається не як ситуативна змінна, а як загальносистемна властивість організації, що відображається на інших її складових частинах. Однак багато труднощів та проблем організації визначаються рівнем її зрілості.

Життєвий цикл організації — сукупність стадій, які проходить організація за період свого життя: народження, дитинство, юність, зрілість, старіння, відродження.

Народження будь-якої організації пов'язане з необхідністю задоволення інтересів нового клієнта, з пошуком та займанням вільної ринкової ніші. Головна мета організації на цій стадії — виживання, що вимагає від керівництва організації таких якостей, як віра в успіх, готовність ризикувати, висока працездатність. Характерною для стадії народження є невелика кількість компаньйонів. Особливе значення на цьому етапі має надаватися всьому новому та незвичайному.

Дитинство — стадія небезпечна, оскільки саме в цей період відбувається неспівмірне в порівнянні зі зміною управлінського потенціалу зростання організації. На цій стадії більшість організацій, що утворюються, переживають крах через недосвідченість та некомпетентність своїх менеджерів. Тому основним завданням організації є зміцнення своїх позицій на ринку, при цьому особливе значення надається посиленню конкурентоспроможності. Головна мета організації на цій стадії — короткочасний успіх та забезпечення бурхливого зростання.

Юність — це період переходу від комплексного менеджменту, здійснюваного невеликою командою однодумців, до диференційованого менеджменту з використанням простих форм фінансування, планування та прогнозування. Головна мета організації в цей період — забезпечення швидкого зростання і, як правило, повне захоплення своєї частини ринку. Стадія юності характерна тим, що інтуїтивна оцінка ризику керівництвом організації вже не є достатньою, що примушує менеджерів використовувати математичні оцінки можливих втрат у результаті дії ризику. У цей період організація потребує появи фахівців у вузьких сферах знань.

Зрілість — розвиток організації на цій стадії спрямовується на користь збалансованого зростання на основі стійкої структури та чіткого управління. Керівник організації, як правило, задоволений логічністю та стрункістю системи управління, що зменшує його інтерес щодо таких питань, як адаптація до змін зовнішнього середовища, а також оновлення і децентралізація. Таким чином, стадія зрілості пов'язана з проникненням організації в нові сфери діяльності, розширенням і диференціацією. Проте саме в цей період активно зароджується бюрократизм у системі управління. Виділяють три стадії зрілості організації: рання, проміжна й остаточна. Період ранньої зрілості характеризується систематичним зростанням організації, у період проміжної зрілості відбувається збалансоване зростання, а стадія остаточної зрілості — це період формування індивідуальності та іміджу організації. Етап зрілості небезпечний, оскільки є можливість виникнення у керівництва організації думки щодо завершення руху вперед.

Стадія старіння характеризується тріумфом бюрократії на всіх етапах управління, загибеллю нових ідей в громіздких структурах управління. Головним завданням організації в цей період є боротьба за виживання і стабільність.

У період відродження в організацію приходить нова команда менеджерів, специфічні погляди яких дають змогу розробити програми внутрішньої перебудови, змінити структуру управління. У керівництві організації, як правило, з'являється лідер, здатний дати поштовх структурі управління. Головна мета в цей період — пожвавлення організації.Для ефективного управління менеджерові необхідно враховувати особливості управління на кожній з розглянутих стадій життєвого циклу організації.

58. Планування стратегічної поведінки туристичного підприємства:

Базується на 5-ти стратег. Концепціях:1)сегментація ринку(вік, дохід, освіта,посада,стать, родинний стан, наявність дітей тощо);2)вибір цільових ринків,коли т.ф. обирає 1-2 сегменти, відповідно це буде 1-сегм. або багатосегм. концентрація.Обирати за такими критер.: ринкова місткість, відсутн. конкур., наявність певних незадоволених потреб;3) вибір способу виходу на т.ринок: 1)створення власної т.ф.за власні кошти, або кредит;2) співпраця з великими т.ф., шляхом франчайзінгу;3) набуття акцій великих т.ф.; 4)вибір маркет.засобів тур фірм, для цього підходить маркет.мікс-4Р; 5) час виходу на ринок: оцінка сприятливості екон.ситуації для т. діяльності;

Маркет. план розробл. За такими етапами:

1) встановлення завдань з продажу турів для кожного відділу і менеджеру; 2) визначення маркет. кошторису, або суми витрат на марке тинг (до 30% ві обсягу продажу, далі цю суму треба поділити між турами і різними складниками маркетингу та якщо тур повний то він потребує більше марк. витрат); 3) план зображається графічно у вигляді таблиці: в рядках-марк.заходи, стовпчики-тижні, місяці, квартали року, такий план повинен знаходит. в кабінеті директора;

Є три форми контролю виконання плану:1) поточний (за тижнями, місяцями,кварталами) 2) прибутковий(контроль обсягів продажу), 3) стратегічний (визнач. наскільки тур продукти орієнтовані на ті ринки, які надають найкращі можливості).

К. ЖЦТ є класичною теорією маркет., яка активно викор. В т., оскільки т.ф. продає т. продукти, які поступово переживають стадії впровадження, зростання, зрілості, занепаду. Ці стадії показує графічна модель, де зобр. Криві обсягу продажу та прибутку. Для фірм найбільш важлива стадія зростання і зрілості, коли показники обсугу продажу та прибутку досягають максим. значень.

Стратегії на етапі впровадження: 1) інтенсивного маркетингу: висока ціна і високі в-ти на просування. Ціна забезп. Високі прибутки, а в-ти гарантують швидке проникнення на ринок. Рекомендується коли: новий товар, клієнти готові придбати його по високій ціні, є фірми конкуренти з подібною пропозицією;

2) с. вибіркового проникнення: висока ціна та низькі в-ти на просування: в-ти дозволяють максим. прибуток.Рекомендовано: тур добре відомий, покупець готовий платити, конкуренції майже немає; 3) с.широкого проникнення: низька ціна та високі в-ти на просування. Це найшвидший спосіб. Рекомендовано: велика місткість ринку, новий тур, клієнти не схильні платити високу ціну, є конкуренти; 4) с. пасивного м.: низька ціна і в-ти низькі. Ціна забезп. Швидке ринкове проникнення, а в-ти за без. Ввисокий прибуток.Рекомендовано: велика ємність ринку, покупці добре обізнання з т.п., купують лише по низькій ціні, небезпека конкуренції.

Стадія зростання: поліпшення якості турів, вихід на нові сегменти ринку, освоєння нових каналів збуту, посилення реклами тощо. Перед т.ф. стоїть вибір між високою часткою ринку та високим рівнем прибутку. Якщо фірма обирає перший-думає про майбутне і тому йде на певні в-ти на посилення якості продукту, стимулювання і вдосконалення с-ми збуту. Однак ці в-ти зменшують прибуток, що фірма намагається компенсувати на наступній стадії ЖЦТ.

Стадія зрілості: 1) зростаюча зрілість, 2) стабільна з., 3) з. що знижується; В останн. випадку загострюється конкуренція, знижуються ціни, зростають в-ти… Стратегії:1) модифікація маркетингу, 2) пошук нових партнерів, 3) модифікація т. продукту;

Стадія занепаду: Фірма закриває тур за допомогою таких варіантів: продати тур ін.. фірмі, взагалі відмовитись від нього. Створ. Комісії що перевіряж стан збуту всіх турів, відбір. Тих турів обсяги продажу яких зменш. Склад таблиця. Аналіз подається керівнику. Він приймає рішення закривати т.ф. чи ні. Можливе закриття одразу та поступово.

59. Для турфірми важливо знати реакцію споживачів на її пропозицію турів, як краще стимулювати клієнтів та ств. Гарну думку про фірму. Головне завдання комунік політики-ефективно здійснити вплив на потенційного покупця,з метою залучення його до постійних клієнтів. Головний метод впливу це переконання. Є 3 методи переконання:

1)риторичний-коли оратор звертається до аудиторії.

Способи переконання: - використовується репутація оратора. – збудження в аудиторії бажаних емоцій. – доказ своєї правоти.

2)курортний пропагандиський-переконання споживача в тому, що фірма є унікальною. Це робиться за допомогою:мовних засобів, через відповідне оформлення офісу,шляхом використання логотипів та емблем фірми,шляхом застосування фірмового одягу.

3)переговори двох сторін:менеджер-клієнт;менеджери різних фірм;керівники фірм.

Застосовуються 2 способи переконання: - залучення шляхом позитивних стимулів. –застосування негативних стимулів (шантаж).Позитивні більш ефективні як показує практика.

Модель комунікативності в туризмі включає:джерело інф-ї,повідомлення,канали сполучення(особисті, не особисті),аудиторію

60. Маркетингова стратегія-маркетингове рішення фірми відповідно до ринкової ситуації.Стратегія маркетингу в тур. Означає,що для турфірми важливо визначити напрямки її майб розвитку.Є три варіанти такого розвитку:1)інтенсивний-рекомендується турфірмі,коли вона ще не повністю використовує можливості пов’язані з певним ринком або певним турпродуктом.При цьому можливі 3 напрямки інтенсивного розвитку:а)поглиблення ринку-коли на відомому ринку де продається відомий турпродукт з метою збільш продажу застосовують нову більш активну маркетингову стратегію. Б)поширення ринку-вихід на нові ринки продажу. В)модифікація турпродукту що продається шляхом поліпшення його споживчих характеристик.2)комплексний або інтегрований-пов’язаний з викор можливостей вертикальної та горизонт інтеграції в туризмі. Вертикальна-ств виробником турпродуктів власної мережі турагенцій або взяття під контроль існуючої. Горизонтальна-тісна співпраця турфірм одного профілю (великих та малих турагенцій).3)диверсифікований-вихід турфірм на ін сфери бізнесу:турфірма+авіа каса,турфірма+страх компанія,турфірма+ріелторська компанія,турфірма+готель.

61. Елементи комунікаційної системи туристичного підприємства:Персональний продаж, стимулювання збуту, пропаганда та реклама становлять систему (комплекс) комунікацій туристичного підприємства.Персональний продаж виступає як частина системи просування товарів, послуг, яка дає змогу відрекомендувати їх в усній формі споживачеві чи замовнику для наступного продажу. Особисті продажі забезпечують безпосередні контакти з покупцем чи покупцями з метою представлення продукту і вдосконалення продажу.

Стимулювання збуту - це різноманітні засоби короткочасного спонукаючого впливу (купони, премії тощо), покликані стимулювати ринки споживачів, сферу торгівлі, власний торговельний персонал фірми.Пропаганда (пабліситі) - робота з громадськістю, направлена на формування та підтримання доброзичливих стосунків і взаємовідносин між нею і підприємством. Також пропаганда - це не особистісне та неоплачуване фірмою, тобто некомерційне,стимулювання попиту на товар, послугу, організацію, ідею шляхом поширення про них комерційно важливих відомостей у пресі або доброзичливої презентації по радіо, телебаченню чи зі сцени.Реклама - оплачувана форма неособистого представлення продукту і формування попиту на нього, а також створення іміджу підприємства.Кожен елемент комплексу комунікацій має свої прийоми та методи, але всі вони переслідують одну ціль - сприяти успішному вирішенню стратегічних і тактичних завдань реалізації концепції маркетингу. Комунікаційні завдання маркетингу не можуть ефективно виконуватись, якщо туристичне підприємство буде нехтувати іншими складовими комплексу маркетингу, а саме, якщо відсутній правильний «вибір» продукту, ціни, методів збуту. Крім цього, елементи комплексу комунікацій присутні в структурі таких специфічних синтетичних прийомів, як участь фірми у виставках і ярмарках, формування фірмового стилю.При організації маркетингових комунікацій перед туристичними фірмами постає проблема, яка полягає в тому, що пропоновані ними послуги не мають матеріально - речової форми. У зв'язку з цим особливе значення має чітке описання як самих послуг, так і вигод, які клієнт отримує від їх придбання.

62. Маркетинг в туризмі – це система безперервного узгодження пропонованих послуг з послугами, які користуються попитом на ринку і які туристичне підприємство здатне запропонувати з прибутком для себе і більш ефективніше ніж це роблять конкуренти.Мета маркетингу – розпізнати, ідентифікувати і оцінити існуючий або прихований попит на товари і послуги, які підприємство пропонує або може запропонувати, і спрямувати зусилля фірми на розробку, виробництво, розподіл, продаж і просування цих товарів і послуг.Німецькі вчені Гунцікер і Крапф визначають туристичний попит як сукупність туристичних благ, послуг і товарів, які туристи схильні придбати за визначеного рівня цін.Об’єктивними умовами формування туристичного попиту є:- економічні; - соціокультурні; - психологічні;- урбаністичні; - політичні; - екологічні умови.До суб’єктивних чинників належать наступні: - етно-релігійна приналежність; - вік і стать; - сімейний стан, кількість дітей;- соціальна категорія;- місце проживання;- рівень та умови життя; - професія та посада; - наявність вільного часу;- мода;- кон’юнктура ринку.Отже, попит на турпродукт формується за умов певного рівня та стилю життя населення, він також підвладний коливанням, ритміка яких задається ресурсними умовами території.Подібно до туристичного попиту визначається пропозиція. Пропозицією на ринку туристичних послуг виступає вся маса призначених для продажу туристичних товарів і послуг, скомплектованих в тури, а також ресурсів, які складають матеріальну основу наступного споживання туристичного продукту. Структура пропозиції на туристичному ринку характеризується явною перевагою послуг, які створюються в галузях, спеціалізованих для задоволення попиту туристів, та в галузях, які одночасно задовольняють попит місцевого населення. Головними детермінантами пропозиції на туристичному ринку є:- доступність ресурсів (праці, капіталу, технологій обслуговування та ін.);- продуктивність праці;- ціни на ресурси.В туризмі вплив цих детермінантів на туристичну пропозицію часто коригується державною політикою у галузі туризму та рекреації.За походженням туристична пропозиція розділяється на первинну та вторинну. Первинна пропозиція походить від самого виробника туристичних послуг, наприклад, якщо готель сам реалізує свої послуги. Вторинна пропозиція – це коли туристичні послуги перепродуються іншими фірмами, або коли інші туристичні фірми формують з них власний турпродукт.Кон'юнктура є невід'ємною рисою функціонування ринку. Ознакою кон'юнктури є коливання та динамізм, підпорядковані циклічному розвитку світової економіки, що знаходить свій прояв на різних рівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни співвідношення попиту/пропозиції, що впливають на діяльність суб'єктів ринку, на макрорівні - середньо- та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в галузевій та національній стратегії соціально-економічного розвитку.Основними етапами дослідження кон'юнктури ринку туристичних послуг є:а) поточні спостереження, зосереджені на зборі, оцінці, систематизації та первинній обробці інформації про стан ринку;б) аналіз кон'юнктурної інформації з метою визначення тенденцій та закономірностей формування кон'юнктури даного ринку;в) прогноз кон'юнктури досліджуваного ринку, що є основою розробки стратегії і тактики діяльності туристичного підприємства з посилення конкурентних позицій.Попит і пропозиція формуються в результаті сукупної дії різних умов та чинників, до того ж в кожний момент часу їх співвідношення та сила впливу різні. На кон'юнктуру туристичного ринку суттєво впливає ступінь державного регулювання ринкової діяльності взагалі та туристична політика держави на ринку туристичних послуг, розвиненість ринкових структур та механізмів. Цим визначаються умови конкуренції та бар'єри виходу на ринок, комерційні умови реалізації туристичних послуг та товарів.Ринкова кон'юнктура характеризується динамікою цін та діловою активністю. Ділову активність ринку можна визначити за чисельністю укладених за певний термін угод. Ціна є барометром товарної кон'юнктури, який відбиває характерні ознаки турпродукту (якість, закладену в змістовних та сервісних характеристиках, характер та частоту попиту тощо).Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють варіанти низької та високої кон'юнктури. Стабільна перевага пропозиції над попитом і відповідне падіння цін на турпродукт, скорочення ділової активності характерне в умовах понижувальної кон'юнктури. За умов максимального скорочення ділової активності, низького попиту та пропозиції, що прямують до рівноваги на мінімальному рівні, спостерігається низька кон'юнктура, що відображає перевагу пропозиції над попитом. Таке становище низької кон'юнктури та загострення конкуренції в умовах падіння прибутків підприємств називають "ринком покупця". Тривале переважання низької кон'юнктури ринку є сигналом до економічної кризи. Висока кон'юнктура притаманна ситуації "ринку продавця", для якої характерна зростаюча (підвищувальна кон'юнктура) та стабільна перевага попиту над пропозицією, як наслідок - зростання цін на турпродукт та пожвавлення ділової активності, зростання прибутків підприємств. Стан ринкової рівноваги, коли пропозиція за обсягом, видовою та територіальною структурою відповідає попиту є короткостроковим, ідеальним варіантом. Реальна кон'юнктура є результатом коливань між мінливим попитом та менш динамічною пропозицією.

63. Стратегії і форми винагородження персоналу тур. п-в

Формуванню кваліфікаційного колективу передує грамотно продумана стратегія винагородження, від якої залежить бажання потенційних працівників працювати в даній організації. Стратегія винагородження виступає важливим елементом стратегії управління персоналом, так як враховує вплив факторів зовнішнього середовища функціонування організації, спрямована на досягнення загально корпоративних цілей та врахування потреб персоналу.

Стратегії винагородження займаються питаннями, які стосуються структур систем оплати праці, використання оцінки якості роботи, оплати індивідуальної ефективності, питаннями пенсійного забезпечення і додаткових виплат. На практиці стратегії винагородження персоналу мають різні форми і масштаби.

Винагородження персоналу основане на індивідуальні оцінці праці і на ефективній роботі в колективі.

Форми винагородження:

- матеріальне винагородження (зарплата, бонуси, доля в прибутках, додаткові виплати, відсотки від продажів тощо)

- додаткові стимули (допомога в навчанні, членство в клубах, знижки на тур.путівки, або авіаперельоти, оплата транспортних витрат, закордонні поїздки, пенсії, відпустка, вихідні тощо)

64. Стилі управління персоналом та оптимізація праці керівника

Одним з важливих питань управління персоналом на підприємствах є вибір ефективного та адекватного існуючий ситуації стилю керівництва. Перед керівниками стоїть складна проблеми розробки дієвої системи методів, прийомів, засобів у жорстких конкурентних умовах та поєднання організаційних зусиль для спрямування на досягнення поставлених цілей.

Основою управління є авторитет керівника.

Існує стільки стилів управління, скільки є організацій і керівників. З усіх можливих стилів управління на перший план висуваються авторитарний та кооперативний. Розрізняють такі форми авторитарного стилю: харизматичний, автократичний і бюрократичний.

За авторитарного стилю управління активною стороною є керівник, підлеглі поводяться пасивно. До типових ознак авторитарного стилю належать такі:

• прийняття рішення, виконання та контроль — входять до компетенції кількох людей;

• керівник приймає рішення в одноособовому порядку і дає вказівки;

• підлеглий беззастережно сприймає вказівки і виконує їх;

• керівник контролює виконання своїх вказівок;

• підлеглий не має права контролювати начальника.

Для авторитарного стилю характерні насамперед слухняність, дисципліна, здатність і готовність засвоювати та виконувати свої обов'язки.

За кооперативного стилю управління активність розподіляється між керівником і підлеглими.Найхарактерніші ознаки кооперативного стилю:

• чітке міжособистісне розмежування функцій щодо прийняття рішень, їх виконання та контроль;

• підлеглі беруть участь у процесі прийняття рішень;

• контроль перетворюється на самоконтроль, орієнтований на виконання завдання;

• підлеглі мають право контролювати дії начальника.

Кооперативний стиль управління перетворює підлеглого на співробітника. Керівник і співробітники працюють над спільним завданням і потрібні один одному.

65. Класифікація персоналу організації

Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу).

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії:

- керівники- це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів; (директори (генер.директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби..)

- спеціалісти(бухгалтери, інженери,економісти,адміністратори, юрисконсульти, соціологи)

- службовці - здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси..)

- робітники.

В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку.

66. Важливим завданням управління проектом є формування команди. Керівникам проекту і функціональних підрозділів, які беруть участь у створенні проекту, на цій стадії доводиться розв'язувати ряд специфічних задач, пов'язаних із мотивацією праці, конфліктами, виконанням, контролем, відповідальністю, комунікаціями, владою, лідерством і т. п. Це створює сприятливі умови для роботи, допомагає перебороти величезні психічні навантаження, що виникають у процесі пошуку, узгодження і реалізації проектних рішень, дозволяє уникнути конфліктів і стресів, що в кінцевому рахунку позначаться на науково-технічному рівні та якості проекту.Створення професіональної команди для нового проекту — один із основних обов'язків проект-менеджера на першому етапі його роботи. Цей процес вимагає ряду навиків управління у визначенні, відборі й об'єднанні в команду спеціалістів із різних відділів і організацій.Команда проекту — сукупність працівників, які здійснюють функції управління проектом і персоналом проекту.Формуючи команду, проект-менеджер збирає разом групу людей, намагаючись об'єднати їх загальною ціллю і єдиними задачами. Новизна, унікальність, ризик і швидкоплинність — всі ці риси притаманні новому проекту, вони ж і визначають труднощі при формуванні команди. Створення команди для нового проекту ускладнено ще й тим, що ці люди не працювали разом, не мають загальних цінностей і норм, але повинні працювати ефективно і синхронно. Потрібен тривалий час, щоб всередині групи виникло командне почуття, щоб встановилися загальні норми, стандарти і цінності. Щоб проект був успішним, згрупування людей повинно відбутися до того, як команда почне працювати "на повну потужність".За формою команда проекту відображає існуючу організаційну структуру управління проектом, розділення функцій, обов'язків і відповідальності за рішення, що приймаються в процесі його реалізації. На верхньому рівні структури знаходиться менеджер проекту, а на нижніх — виконавці, відділи і фахівці, що відповідають за окремі функціональні сфери.За змістом команда проекту є групою фахівців високої кваліфікації, які володіють знаннями і навичками, необхідними для ефективного досягнення цілей проекту.Основним інтегруючим чинником створення і діяльності команди виступає стратегічна мета реалізації проекту. У процесі досягнення цілей проекту команда набуває своїх меж, використовує організаційні можливості учасників і ресурси проекту. Команда проекту виступає як соціальний організм, що має свій початок, здійснює процес життєдіяльності (управління проектом) і завершує своє існування розформуванням або трансформацією в іншу управлінську команду.З одного боку, команда проекту впливає на створення певного організаційного середовища проекту, формуючи цінності, принципи і норми поведінки персоналу. З іншого боку, діє в ній, підкоряючись єдиній меті та філософії управління проектом.Процес формування команди проекту (командоутворення) зазвичай розглядають як утворення єдиного, цілісного колективу управлінців, здатного ефективно досягати мети проекту.Значення командної роботи по реалізації проекту укладається в можливості синергетичного ефекту від об'єднання групових зусиль, знань і вироблення групових управлінських рішень, тобто в досягненні "стану, при якому ціле більше ніж сума його складових частин".Формування команди розпочинається з прийому придатних кандидатів. При цьому можуть бути такі форми найму працівників: призначення, обрання, наймання за контрактом. Найбільш мобільною й ефективною формою з них є контрактна. Незважаючи на явні переваги, контрактна форма найму працівників у нашій країні довгий час не набувала широкого поширення і застосовувалася в основному для перших керівників підприємств (організацій) і пенсіонерів, що продовжували трудову діяльність. Основна вимога даної форми полягає в тому, що в контракті повинна бути чітко сформульована мета його висновку, що входить у контракт як зобов'язання працівника, відповідальність працівника за їхнє невиконання і система оплати його праці. Сказане повинно стосуватися й іншого учасника контракту — наймача, який повинен забезпечити умови для плідної роботи найманого працівника за контрактом.Комплектуванням проектної групи кадрами формування команди не закінчується. Проектувальників необхідно об'єднати загальною метою і єдиними задачами. Без цього об'єднуючого фактора група людей продовжує залишатися набором випадкових особистостей. Процес "притирання" людей у проектній групі дуже складний і обумовлений, як уже зазначалося, такими особливостями проектної роботи: новизна виконуваних функцій і задач; унікальність виконуваної роботи; ризик і швидкоплинність; недостатнє знання один одного; відсутність загальних цінностей, норм і традицій; різний темперамент людей; розходження в ціннісних орієнтаціях, особливостях пізнавальних психічних процесів, здібностях і т. п.

67. Корпоративна культура у системі управління підприємством має розглядатися як стратегічний інструмент, що дає змогу орієнтувати усі його підрозділи та усіх працівників на загальні цілі, підвищувати ініціативу персоналу, забезпечувати відданість загальній справі, полегшувати спілкування. Так, корпоративна культура – це добре сформована система керівних переконань, принципів і технологій у життєдіяльності підприємства. Корпоративна культура виявляється у філософії та ідеології управління, ціннісних орієнтаціях, віруваннях, очікуваннях,нормах поведінки. Корпоративна культура регламентує поведінку людини і дає можливість прогнозувати її реакцію в критичних ситуаціях Виділяють три рівні корпоративної культури .При цьому кожен наступний рівень є все менш очевидним.Самий верхній, поверхневий рівень корпоративної культури складають видимі об’єкти, артефакти культури: манеравдягатися, правила поведінки, фізичні символи, організаційні церемонії, розташування офісів. Усе це можна побачити, почути абозрозуміти, спостерігаючи за поведінкою працівників підприємства. Другий рівень корпоративної культури складають виражені в словах і справах працівників підприємства загальні цінності та переконання, що свідомо поділяються і культивуються членами підприємства, які виявляються в їхніх розповідях, мові,ьвикористовуваних символах.Але деякі цінності закладені у корпоративній культурі настільки глибоко, що робітники просто їх не помічають, Ці базові, основні переконання і складають сутність корпоративної культури. Саме вони керують поведінкою і рішеннями людей на підсвідомому рівні Метою корпоративної культури є формування функціональної поведінки персоналу, яка спрямована на досягнення цілей підприємства. Корпоративна культура впливає як на процес управління персоналом, так і на роботу підприємства в цілому. Так, чимвище рівень корпоративної культури, тим у меншому ступені персонал має потребу у чіткому регламентуванні діяльності, в директивах, настановах, детальних схемах і докладних інструкціях. До того ж, чим вище рівень корпоративної культури,тим вище престиж і конкурентоспроможність туристичного підприємства

68. Тенденції розвитку світового готельного бізнесу та форми його організації. Готельна справа виникла дуже давно. Згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти ще в історії Стародавнього Єгипту. На дорогах і в містах Близького Сходу та Середньої Азії ще з давнини функціонували ханни, караван-сараї, постоялі двори. Прототипи сучасних готелів виникають у другій половині XVIII сторіччя. Приблизно у цей час була здійснена перша офіційна спроба їх класифікації: у Берліні, який на той час налічував 130 тисяч жителів, було 9 постоялих дворів першого класу, з яких два вже називались готелями, 10 постоялих дворів другого класу і 13 постоялих дворів третього класу. Інтенсивний розвиток готельної справи починається у XIX сторіччі. Зростання запитів заможної клієнтури щодо мандрівок і відпочинку стимулює виникнення сучасних готельних підприємств з розкішними апартаментами, високим рівнем комфорту і широким асортиментом послуг. Готельний бізнес перетворюється на важливу галузь економіки з високим рівнем доходності. Виникають великі сучасні готелі, розташовані у спеціально призначених для цієї мети спорудах на зразок приватних резиденцій або величних і гарних державних особняків. Звідси походить французька назва "отель", що означає міський палац магната, місце перебування представництва іноземної держави або міських властей. Готель, за сучасним тлумаченням, - це будівля (будова), призначена для тимчасового проживання громадян, які прибули в населений пункт. Інколи в назвах готелів відображається специфіка їх основної клієнтури. Наприклад, готелі для автотуристів називають мотелями. Крім адміністративних та торгових центрів, туристичних магістралей, все більшого поширення набувають готелі, розташовані в місцях релігійного паломництва, курортних місцевостях, осередках масового відпочинку людей (на узбережжях рік та морів, високогірних плато тощо). Як і в інших галузях, у готельній справі конкуренція спричиняє зменшення кількості дрібних закладів і посилення концентрації власності. Інтенсивна концентрація готельної справи у XX сторіччі спричинила до створення так званих готельних ланцюгів (компаній).Найпоширенішою формою готельного бізнесу є франчайзинг, як продаж розкрученої (відомої) марки. Франч. Укладається між власником тієї торгової марки, яка набула поширення.Франчайхі це ті які хочуть долучитися до цієї торгової марки. Ф. Подає вимоги для того щоб приєднати когось......проводиться експертиза готелю (анонімно)...За допомогою відомої марки вийти на ринок. Ф. Надається допомога з кадрами, впровадження технологій....Кадрові питання завжди вирішує франчайз. Займається маркетингом...Інші форми готельного бізнесу це так званні угоди аренди між відомою мережою готельного світу і державою.угода укладається неменше чим на 20 років. Перші 10 розподіл прибутків. 51% мережі, 49 % державі. Наступні 10 років навпаки. 3. Менеджерські угоди-схожа на франчу. Угоду.укладається з гот-м менеджерську угоду.направляють свого менеджера для організації...готельна мережа вкладає гроші в кадри.за 2 роки довести до такого рівня щоб ввести в франчайзинг.формою підтримки є партнерські угоди, малого підприємництва...це майже франчу. Але з нюансами. 1. готель втрачає власну назву отримує логотип готельної мережі,. 2 готель дописує власну назву до готельної мережі.3. тільки логотип мережі на бланках вивисці.назва своя. Партнерська угод: дрібний власник отримує частину загального прибутку(постійний прибуток)Від 4%-8% віддається вмережу від дрібного готелю. 4. Синдикат – пропорційна ділова участь(суміжні транснаціональні корпорації, ресторанний бізнес, готельні мережі, тур оператори..).транснаціональні компанії, які працюють на єдиний прибуток. Nestle, HollidayInn, Radisson,Hilton,Accor-найпотужне обєднання 10 різних торгових марок.Французька корпорація

69. Характеристика національного ринку туристичних послуг країн Європи (за

вибором). (На прикладі Великобританії)

У Великій Британії сферу туризму очолює Міністерство культури, видовищ та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо керує туризмом, - Британська туристична адміністрація (ВТА). Ця організація відповідає за залучення іноземних туристів у Велику Британію та розвиток внутрішнього туризму.

Великобританія має в своєму розпорядженні розвиненою індустрією туризму. У ній зайнято 2,1 млн. чол. У цій сфері працює 8% малих компаній. У 2001 Великобританію відвідали 22,8 млн. іноземців. Її частка у світовому туризмі становить 3,4%. За цим показником вона знаходиться на 7-му місці у світі. Найбільше число відвідувачів із США, Франції, Німеччини, Ірландської Республіки, Нідерландів. Англія - високоурбанізірованная країна: у містах живе 87% населення, у тому числі половина у великих (у Лондоні - близько 8 млн жителів). За даними соціологічних досліджень, три чверті економічно активного населення Великобританії проводить свою відпустку поза постійним місцем проживання, причому велика частина - в межах країни (близько 25 млн.). З найбільш урбанізованих центральних районів основний потік туристів відправляється до морського узбережжя Південно-Східної Англії, в райони курортів Брайтона, Уертінзі, Сіфорд, Маргіта та ін Близько 15% туристів слідують в гірські райони Шотландії і Уельсу, 8% відпочивають на берегах річок і озер в різних частинах країни. Більшість туристів здійснюють подорожі по країні на особистих автомобілях, а 1 / 4 - на автобусах далекого слідування або по залізницях. Зупиняються туристи в невеликих старовинних готелях (на відміну від сучасних готелів, які називають hotel, за ними збереглася стара назва inn), в приморських пансіонатах, на молодіжних туристських базах, у родичів і знайомих; близько 15% знімають кімнати з пансіоном у фермерів. За деякими оцінками, різні види автопричепів має половина всіх туристів, котрі їздять на автомобілях. За останні роки виріс і виїзний міжнародний туризм. У 1968 р. з Великобританії виїхали в туристські поїздки в інші країни 4,6 млн. чоловік, в кінці 80-х-початку 90-х років кількість виїздів із країни перевалило за 17 млн. Напрямок туристських потоків з Великобританії змінюється мало. Це перш за все середземноморське узбережжя Іспанії, Франції, Італії, куди багато відправляються під час літньої відпустки (більш як половина всіх виїжджають з Великобританії туристів). Британські туристи також відвідують Німеччину, Нідерланди, Бельгію і Данію. Крім пізнавального, в цих країнах велике значення має діловий, конгресовий і спортивний туризм. Британські туристи виїжджають у південні альпійські райони Німеччини і Швейцарії в зимовий час на гірськолижні курорти. В останні роки збільшується виїзд британців у США, Канаду, Таїланд, Австралію, а з європейських країн - у Португалію і Грецію, де літній відпочинок обходиться дешевше, ніж в Іспанії, Франції та Італії. На початку 60-х років у Великобританію щорічно приїжджали близько двох мільйонів іноземних туристів. У 90-х роках їх стало в десять разів більше - близько 20 млн. осіб на рік. Переважна кількість іноземних туристів приїжджає у Великобританію з ближніх європейських країн: Ірландії, Франції, Нідерландів, Бельгії, Німеччини, скандинавських країн, а також із США, Канади, Австралії, Новій Зеландії, Південно-Африканської республіки. В останні роки частка позаєвропейським країн, особливо США, у в'їзному туризмі виросла. Новим є і приїзд у країну щорічно значного числа японських туристів. З Росії приїжджає дуже мало туристів - близько 20 тис. У своїй більшості - це люди, що мають приватні запрошення.

70. Характеристика національного ринку туристичних послуг неєвропейської

країни (за вибором). (На прикладі Єгипту)

У Єгипті знизилася популярність стосовно туристів із Заходу, але не для туристів із країн пострадянського простору. Причини: при сформованій політичній обстановці туристи з західних країн бояться відвідувати арабські країни, а оскільки величезне число готелів було орієнтовано саме на них, то вони втратили значне число клієнтів із Заходу. Туристичний ринок Єгипту негайно відреагував на це зниженням цін на проживання й обслуговування туристів. Це, у свою чергу, ще більш залучило нашого не настільки вимогливого до сервісу і політичних перипетій туриста. Доказом популярності Єгипту на сьогоднішній день служить величезне число щотижневих рейсів на Каїр, Хургаду і Шарм Ель Шейх. Єгипет – один з найпоширеніших напрямків, серед українських туристів. В основному, усі їдуть туди не тільки заради відпочинку, а й ознайомитись з великим історичним надбанням цієї чудової країни. Звичайно, у цій роботі розглянутий і найпоширеніший, рекреаційний туризм, але багато уваги приділятися екскурсійним ресурсам. Законодавча база туризму спрямована на взаємодію та співпрацю всіх ланок галузі за принципом: приватна власність під контролем держави, раціональне обмеження туристичної діяльності з метою отримання прибутку при ефективній експлуатації та збе¬реженні природно-рекреаційних та історико-культурних ресурсів, народних традицій. Основними факторами, що сприяють розвитку туризму в Єгипті, є наявність вели¬кого історико-культурного та природно-рекреаційного потенціалу та значні обсяги капіталовкладень у розвиток туристичної інфраструктури. Чітка визначеність туристичного законодавства, а також підтримка туризму з боку держави та суспільства в цілому, забезпечують його стабільний і результативний роз¬виток. Так, у 1996 р. Єгипет відвідало 3900 тис. іноземних туристів, у тому числі 130 тис. туристів з країн СНД, доход від туристичної діяльності складав 6 млрд. дол. США, в тому числі 3,9 млрд. - від іноземного туризму. Загалом, туризм дає 5% національного доходу країни, а частка Єгипту в світовому доході туризму ста¬новить 0,5%. В Єгипті діє 1200 туристичних підприємств, з них 120 здійснюють всі види турис¬тичної діяльності (90% обсягу їх загальної підприємницької діяльності складає ту¬ризм), інші мають вузьку спеціалізацію: продаж квитків, транспортне забезпечення, організація паломницьких турів тощо. Найбільший прибуток мають фірми, що працю¬ють з американськими туристами. У галузі постійно зайнято 165 тис. працюючих ( з яких 6,5 тис. екскурсоводи), ще 65 тис. працівників залучається до роботи у періоди максимального зростання турис¬тичних потоків. Загалом, діяльність близько 35-40% населення країни пов'язана з туризмом. Перспективним планом на 1997-2005 рр. прогнозується зростання обсягів туризму до таких показників: 6 млн. туристів, 49 млн. туристичних ночівель, 7,5 млрд. дол. доходу. У чому секрет популярності Єгипту серед туристів? Відповідей можна дати багато: чудові архітектурні споруди, багате культурне життя, унікальні курорти, широкий спектр туристичних послуг, відмінна національна кухня тощо. Можна зробити висновок, що незважаючи на напружену політичну ситуацію у світі, Єгипет усе-таки буде залишатися країною номер один для тих, хто хоче виїхати з нашої похмурої зими в тепле літо.

71. Принципи, п дходи та вар анти туристично-рекреац йного районування св ту. Принципи   критер   районування залежно в д сп льних рис географ чного положення, природних умов,  сторичного та етн чного минулого, рел г йно  визначеност . Макрорег они:  вропа, Аз я, Африка, П вн чна Америка,Центральна Америка   кра ни Карибського басейну, П вденна Америка, Австрал я та Океан я, Антарктида. Туристичне районування за класиф кац  ю ВТО (залежно в д обсяг в турпо здок, обсяг в валютних надходжень, темп в зростання к лькост  в дв дувач в). Загальна характеристика турис- тичних макрорег он в св ту за ВТО:  вропейського, американського, близькосх дного, п вденноаз йського, аз йсько-тихоокеанського та африканського. Туристично-рекреац йне районування св ту залежно в д геопол тичного положення (географ чного, економ чного, пол тичного,  сторичного, державно-правового), природно-рекреац йних ресурс в, стану розвитку туристично   нфраструктури. Проблеми туристично-рекреац йного районування у працях М. Анань ва, Н. Мироненко,  . Твердохл бова, П. Зачиня ва, Н. Фальковича, М. Крачила, О. Бейдика та  н. Характеристика туристичних кра н: Зах дно , П вн чно , П вденно-Сх дно  та Центрально   вропи, Середземноморськ  кра ни, кра ни П вденно-Зах дно , Центрально , П вденно , Сх дно  Аз  , кра ни П вн чно    Латинсько  Америки, Австрал я, Нова Зеланд я та кра ни Океан  , П вн чно , Сх дно , Центрально , Зах дно  та П вденно  Африки. Географ я туристичних кра н з метою в дпочинку та розваг. Географ я кра н рел г йного туризму. Географ я кра н д лового туризму. Географ я кра н л кувально-оздоровчого туризму.

72.

73. Основн  тенденц   формування м жнародних туристичних поток в. Найб льш розвинутими туристичними рег онами св ту    вропа   П вн чна Америка. В цих рег онах м стяться  центри формування туристичних поток в. На частку  вропи та П вн чно  Америки припада  4/5 ус х надходжень в д  ноземного туризму   2/3 платеж в. Динам ка м жнародного туризму по рег онах св ту показу , що при зб льшенн  туристичних поток в в  вроп  та Америц , швидше за останн  роки розвиваються молод  туристичн  рег они: Аз атсько-Тихоокеанський, Близько-Сх дний та Африканський. Але ц  рег они менш ст йк  до вплив в (часто негативних) пол тичних та економ чних фактор в. За останн  десятир ччя найб льш динам чним був Аз атсько-Тихоокеанський рег он, в якому темпи приросту числа прибутт в у 9 раз в випереджали середньосв тов . Африканський континент та Близький Сх д, в дв дуван сть яких зб льшу ться швидко, при низьких абсолютних значеннях показника прибутт в чинять слабкий вплив на св тову динам ку туризму. У ХХ  стол тт  територ альна структура м жнародного туризму буде продовжувати зм нюватись при збереженн  колишн х тенденц й розвитку. За прогнозами ВТО на 2020 р.  вропа утрима  дом нуюч  (хоча послаблен ) позиц   (717 млн. прибутт в). Аз атсько-Тихоокеанський рег он вийде на друге м сце (438 млн. прибутт в). Америка перем ститься на ступ нь нижче   буде замикати тр йку л дер в (284 млн. прибутт в). Для оц нки  нтенсивност  туристичних обм н в к льк сть прибутт в розрахову ться на 100 чолов к населення, т. т. у вигляд  в дносно  величини. За даними ВТО, на 100 чолов к в середньому припада  10 по здок. По окремих рег онах значення цього показника значно в др зня ться в д середньосв тового. Так, в Центральн й Африц , П вденн й Аз   (1995 р.) ре струвалось 0,5 прибутт в на 100 чолов к, а в Карибському басейн  та Океан   не менше 40. Найвища активн сть в дм ча ться в  вроп . У вс х субрег онах  вропи к льк сть прибутт в з розрахунку на 100 чолов к б льше середньосв тового р вня. Для прибутт в максимальне значення показник прийма  в П вденн й та Зах дн й  вроп  - б льше 60 прибутт в на 100 чолов к, для по здок за кордон в П вн чн й та Зах дн й  вроп  - б льше 70 ви зд в на 100 чолов к .

74. Ресурсно-рекреац йній паспорт вропейського макрорайону (на приклад 1-2 район в).  В останні десятиліття частка зарубіжної Європи у світі за основними показниками міжнародного туризму поступово зменшується. Ще в 1970 р. цей регіон привертав 68% всіх інтуристів і забезпечував 62% доходів від туризму, але на початку XXI ст. перший з цих показників знизився до 56%, а другий до 48%. Тим не менш зарубіжна Європа продовжує залишатися головним туристично-рекреаційним регіоном світу: у 1970 р. її відвідали 113 млн чоловік, в 1980 р. 190 млн, в 1990 р. 275 млн, в 2001 р. 385 млн, а до 2010 р. цей показник, згідно із прогнозом, зросте до 476 млн человек1. З 20 провідних країн світу за розмірами в'їзного туризму 13 європейських. З такої ж першої двадцятки країн за розмірами надходжень від туризму європейських 12. Все це свідчить про те, що туристський бум у зарубіжній Європі триває. У в'їзному туризмі лідирує "велика трійка" класичних туристських країн: Франція, Іспанія та Італія, де кількість прибуваючих перевищує 25 млн у рік. В "другому ешелоні" (від 10 млн до 25 млн на рік) виявляються Великобританія, Польща, Австрія, Німеччина, Угорщина, Португалія, Андорра, Греція, Швейцарія. Решта країн утворюють "третій ешелон".  За основу туристично-рекреаційного районування зарубіжної Європи зазвичай береться її загальноприйняте чотирьохчленні районування. Всесвітня туристична організація (ВТО) виділяє в межах цього регіону чотири великих району Західний, Південний, Центрально-Східний і Північний; в такому порядку вони йдуть і за розмірами залучення туристів. З подібного ж членування виходить і Ю.Д. Дмитревский, але в межах чотирьох великих субрегіонів (зон) він виділяє ще макрорайони2.  В основу туристично-рекреаційного районування зарубіжної Європи може бути покладений і інший підхід з виділенням районів і центрів приморського, гірського, озерного та річкового туризму.  Почнемо з характеристики приморських туристично-рекреаційних районів як найпоширеніших. Для цієї мети використовується значна частина усього морського узбережжя регіону. Але в першу чергу мова йде, звичайно, про Середземномор'ї.  Середземномор'ї головний район туристської спеціалізації не тільки в Європі, але і в світі. За розвитком туризму та рекреації він значно випереджає займає друге місце Карибський басейн. В кінці 80-х років чисельність іноземних туристів, які відвідують цей район, досягла вже 160 млн чоловік (за іншими оцінками, навіть 240 млн / Специфічні риси цього району морського туризму: перевага лінійної форми туристсько-рекреаційного освоєння території (уздовж морського узбережжя), велика роль островів, яскраво виражена сезонність туристських потоків з багаторазовим перевагою річного (купального) сезону, створення переважно великих комплексів з сильною концентрацією туристів і відпочиваючих. Ця тенденція тільки в 80-ті роки змінилася переходом до формування невеликих за розмірами туристських центрів, більше відповідають потребам сучасного активного туризму і краще вписуються у навколишнє природне середовище.  Довгий час в середземноморському туризмі конкурували Франція та Італія.  Головний середземноморський туристично-рекреаційний район Франції називають французькою Рів'єрою, або Блакитним Берегом. Це ділянка узбережжя, що простягнувся на 230 км від Тулона на заході до Ментони в франко-італійського кордону. Тут, на захищеній від північних вітрів Приморських Альпах Лазурному Березі, кількість погожих днів у році досягає 300. Середня річна температура повітря +20 С, і навіть взимку вона не опускається нижче +8 С. Відповідно, і купальний сезон тут досить тривалий. Столиця французької Рив'єри курортне місто Ніцца, в якому туризм дає роботу половині населення.Інші курортні міста Канн (Канни), знаменитий своїми щорічними кінофестивалями, Антіб, Ментона, кілька дрібніших.  Французька Рів'єра стала улюбленим місцем приморського відпочинку ще в XIX ст. Тут відпочивали і працювали Бальзак, Флобер, Мопассан. В Італії головний район середземноморського туризму і рекреації італійська Рив'єра, що є продовженням французької. Вона також була освоєна європейської аристократією ще в XIX ст. Серед її курортних міст найбільш відомі Сан-Ремо, Рапалло, Портофіно. Але фактично спеціалізацію на приморському туризмі має вся приморська смуга не тільки Лігурійського, але і Тірренського моря з такими центрами, як Неаполь, Сорренто і багатьма меншими в Калабрії і Сицилії. А на Адріатичному морі це перш за все венеціанська Рів'єра.  Третя країна "великої трійки" Іспанія в довгі роки правління генерала Франко була набагато менш доступна для іноземних громадян. Але після його смерті в 1975 р. вона як би відкрилась решті світу. Безпрецедентний туристський бум в Іспанії пояснюється перш за все наявністю найбагатших природно-рекреаційних ресурсів та історико-архітектурних пам'яток, близькістю західноєвропейського туристського ринку, створенням першокласної матеріально-технічної бази туризму і відносною дешевизною туристських послуг. Але потрібно брати до уваги і зміну політичної обстановки в країні після відходу в минуле режиму Франко. В один з найважливіших туристсько-рекреаційних районів Середземномор'я давно вже перетворилося і Адріатичне узбережжя Хорватії.Довжина його по прямій лінії складає 700 км, але разом з численними островами, яких тут більше 1200 (далматинський тип морського узбережжя), півостровами, затоками і протоками вона зростає до 6000 км. Це збільшує туристично-рекреаційну ємність території району, який до початку 90-х років одночасно приймав близько мільйона чоловік. Тут знаходяться такі відомі морські курорти, як Дубровник, Опатія, Спліт і ін  У Греції, на узбережжі Егейського моря, також багато морських курортів, особливо на островах. На західному узбережжі Чорного моря фактично їх продовженням служать популярні морські курорти Болгарії та Румунії. Тут переважають великі курортні комплекси: в Румунії Мамая, Ефорія в околицях Констанци, в Болгарії Золоті Піски, Дружба, Албена в околицях Варни, Сонячний Берег, Несебор в околицях Бургаса. Проте курортний сезон тут триває лише протягом чотирьох-п'яти теплих місяців.  Курорти румунського та болгарського Причорномор'я пропонують відпочиваючим гармонійне поєднання теплого моря, багатої лісової рослинності і сприятливого клімату, а іноді і бальнеологічних джерел. Тут переважають приїжджі з Німеччини, потім йдуть туристи з країн СНД, Скандинавських країн, Великобританії. Це переважно зона сімейного туризму, що передбачає розміщення в 2 3-зіркових готелях, кемпінгах і мотелях.  Але приморський туризм в зарубіжній Європі не обмежується Середземномор'ям. 

75. Ресурсно-рекреаційний паспорт Азіатського макрорайонуОстаннім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери. Основні фактори які сприяють розвитку: сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа); найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням; територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні водно-транспортні комунікації; різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина; розміщення в межах території важливих центрів паломництва; велика різноманітність етнічного складу (екзотика). Негативні фактори розвитку рекреації: непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму; невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів; слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн. Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва в Мекку та Медіну.

76. Ресурсно-рекреаційній паспорт Північноамеріканського макрорайону  Америка слідом за Європою займає провідне місце на ринку міжнародного туризму, хоча розвиток туристського бізнесу тут почалося відносно недавно - після другої світової війни. Проте стан туристського ринку в регіоні диференційовано і прямо пов'язане з рівнем соціально-економічного розвитку країн регіону. Найбільш високим ступенем господарського розвитку, в тому числі туристської інфраструктури, всіх видів транспорту, відрізняється Північна Америка (США та Канада). Латиноамериканські країни відносно слабко представлені на туристичному ринку регіону. Причини: віддаленість від основних туристських ринків, особливо Старого Світу; низький рівень розвитку транспортних засобів і внутрішніх  комунікацій; в цілому невисокий рівень розвитку господарства, туристської інфраструктури та сервісу; відсутність економічної стабільності в багатьох країнах.         Серед факторів, що впливають на розвиток туризму в Америці, слід відзначити:  віддаленість від інших регіонів і, перш за все, основного туристського ринку - європейського. Тому туризм в Новому Світі має в основному внутрішньорегіональних характер, особливо інтенсивний обмін туристами йде між США, Канадою, Мексикою. Перспективи розвитку туризму в Америці пов'язують із загальним економічним зростанням, збільшенням доходів населення, підвищенням якості життя і, як наслідок, зростанням попиту на подорожі. Слід зазначити, що в новітній час на розвиток туризму негативно впливає тероризм. Мова йде не тільки про терористичні акти 11 вересня 2001 р. на території США, але про тероризм як світовому явище, загрозливому для життя і безпеки жителів і гостей будь-якої країни.         У міжрегіональних поїздках американців лідирують країни Європи (Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Іспанія). Але для багатьох американців подорож до Європи - дороге задоволення. Зростаючий інтерес американські туристи виявляють до АТР, активно відвідуючи Китай разом з Сянганом, Японію, Республіку Корея, Сінгапур, Австралію.         В Америці потоки туризму представлені як меридіональними, так і широтними напрямками. Внутрірегиональниє поїздки мають меридіональний напрям при перетині державних кордонів, але надалі вони «віялами» розтікаються по території приймаючих країн і поступово набувають широтний напрямок. Широтно сприяють також туристські потоки з Європи, Японії та інших країн Тихоокеанського басейну.         Америка посідає друге місце по туристських прибуттям, але її частка у світових  прибуття знижується (рис. 1): 1970 р. - 25,5%; 2000 - 18,5; 2020 (прогноз) - 17,7%.  У результаті Америка в перспективі переміститься на 3 місце, поступившись свій рейтинг Азіатсько-Тихоокеанському регіону. Завдяки активній туристської політиці США та інтенсивному внутрирегиональном обміну між США, Канадою і Мексикою Америка в цілому має стабільно високі доходи від міжнародного туризму. США - світовий лідер з туристським доходах (72,3 млрд дол), більш ніж у два рази випереджаючи Іспанію, що займає друге місце. З 10 країн світу, що лідирують за прибуттям від туризму, три - американські: США (займає третє місце у світі - 45,5 млн), Мексика (9 м.), Канада (10 м.).  Значний розвиток в регіоні отримав і виїзний туризм. За туристським витрат  перше місце в Америці і світі займають США (близько 59 млрд дол.) Значними витратами на міжнародний туризм серед американських країн відрізняються: Канада, Бразилія, Венесуела.         Рекреаційно-ресурсний потенціал, попит на різні види турів і туристичних послуг сприяли розвитку в Америці різних видів туризму. Найбільшою популярністю для відпочинку біля моря і розваг, пов'язаних з водою (купальні-пляжний, серфінг, яхтинг, дайвінг, круїзний туризм) користуються південний схід США (узбережжя Мексиканської затоки, Флорида)  Ямайка, Куба, Барбадос і ін.)         Лікувально-оздоровчий туризм найбільший розвиток отримав в США. У внутрішніх районах країни переважають бальнеологічні курорти (Маммот-Спрінгс, Хібер-Спрінгс, Хот-Спрінгс); уздовж атлантичного і тихоокеанського узбережжя розташувалися приморські кліматичні курорти (Лонг-Біч, Хаттерас, Майамі-Біч, Сан-Дієго, Санта-Круз). Великий приозерної-курортний комплекс сформувався в районі Великих озер.         Діловий туризм характерний для США, Канади, Мексики. Потік ділових туристів зростає і в Латинській Америці, тут центрами ділових поїздок стали міста Парагваю, Гватемали, Коста-Ріки, Перу.         Релігійний туризм. У цілому в регіоні переважає християнство, представлені також інші релігії. Однак центрів християнського паломництва світового значення в Америці немає. Висока частка католиків серед християн зумовила широке поширення культу Діви Марії, її шанують у всіх католицьких храмах, які й стали центрами тяжіння, як віруючих, так і туристів, що представляють інші конфесії.         Фестивальний туризм. В Америці проводиться чимало фестивальний заходів.  Деякі з них стали традиційними і проводяться вже кілька століть. Безумовно, самим пишним і відомим фестивалем у світі є бразильський карнавал. З порівняно нових фестивальних заходів слід відзначити церемонію вручення найпрестижнішої кінопремії - «Оскара». 

77. Історія розвитку світового туризму і туристичного господарства. Основні періоди розвитку міжнародного туризму.

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

Перший – з найдавніших часів до 1841 року – це початковий етап розвитку туризму.

Другий – з 1841 року до 1914 року – етап становлення організованого туризму.

Третій – з 1914 року до 1945 року – формування індустрії туризму.

Четвертий – з 1945 року до наших днів – етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії.

ПЕРШИЙ ЕТАП

Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, в нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинниками, що спонукали наших предків мандрувати, були:

-потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;

-людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ. Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен.

Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості. Первісні люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер.

ДРУГИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для великої кількості людей, був англієць Томас Кук. У 1841 р. він, будучи Головою товариства тверезості, організував подорож для членів цього товариства з Лейстера в Лафборо. Комплекс послуг для подорожуючих включав транспортне обслуговування (подорож здійснювалася залізничним транспортом), харчування для учасників туру, екскурсію. Ця мандрівка виявила і для самого Кука, і для багатьох інших підприємців новий перспективний та фінансово вигідний вид діяльності. І впродовж наступних 20 років в Англії почали виникати туристичні фірми. Аналогічні фірми у цей час також починають з’являтися в Європі. Ось чому 1841 рік можна вважати початком другого етапу розвитку туризму, важливими ознаками якого були:

-розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ – ХХ ст. з’явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш, комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації);

-туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія);

-створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції).

-з’являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, турагенти, екскурсоводи, гіди, інструктори);

-створювалися нові туристичні центри, курорти, розвивали старі.

Отже, туристична галузь у цей період перебувала в процесі становлення.

Для ТРЕТЬОГО ЕТАПУ розвитку туризму характерні такі риси:

-туризм як галузь економіки вже існує;

-швидко формується туристична індустрія;

-з’являються державні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;

-офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві;

-розширюється географія туристичних подорожей.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується такими рисами:

-значне зростання добробуту населення;

-збільшення частки вільного часу;

-на державному рівні встановлені обов’язкові оплачувані відпустки для працюючих;

-активно функціонує та розвивається туристична індустрія;

-туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн;

-створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації;

-туризм стає масовим явищем у світі, доступним для більшості громадян розвинених країн;

-туризм стає одним із чинників глобалізаційних процесів у світі.

78. Територіальна диференціація Тихоокеанського туристичного ринку Тихоокеанський континентально-океанійський макрорегіон сформувався навколо Тихоокеанського «полюсу росту» по вісі Токіо - Сингапур і включає економічнорозвинені країни Східного та Південно-Східного регіонів, які в світогосподарських зв'язках визначаються посиленою економічною активністю. Світого-сподарська диверсифікація, «взаємопроникнення» економік, фінансово-інформаційна зв'язність Тихоокеанського та Північ-но-Американського «полюсів росту», обсяги та постійність туристичних обмінів дозволяють припустити можливість їх подальшої інтеграції на світовому туристичному ринку (при зростаючій конкуренції на транснаціональному рівні) і формування атлантично-тихоокеанської зони інтенсивного розвитку індустрії туризму по вісі Токіо - Лос-Анжелес (через Гавайські о-ви) - Нью-Йорк - Лондон - Париж і далі в межах європейського «полюсу росту». Потенційними зонами туристичної активності, які можуть перерости (за сприятливої кон'юнктури світового ринку) в «полюси росту» є південні зони значного туристичного потенціалу, які в той же час і надалі залишаться «прив'язаними» до Атлантичного та Тихоокеанського макрорегіонів. Аналогічною ввижається й доля Євразійського потенційного «полюсу росту», який за належності до Напівпериферії, також на значний час залишиться в «тіні» Західно-Європейського та Тихоокеанського «ПОЛЮСІВ росту». (Картосхема «J'еопросторова організація ринку туристичних, послуг»). Видові субринки формують властиву їм територіальну структуру, яка відбиває особливості функціонування тієї чи іншої складової індустрії туризму і знаходить відображення в множинній територіально-галузевій структурі, яка утворюється внаслідок взаємодії виробничих об'єктів складових індустрії туризму з територією, і відбивають особливості територіальної структури сфер гостинності, транспорту, туроперей-тингу тощо, територіальну диференціацію, концентрацію та спеціалізацію певного субринку, утвореного сегментом споживчого попиту та виробничо-технологічною ланкою з його задоволення. Так формуються геопросторов і структури видових субринків з відповідною ієрархією елементів. Вони є частковими проявами формування інтегральних просторових форм міжгалузевого комплексу індустрії туризму.

79. Характеристика готельного господарства України.

Готельне господарство в Україні, як і вся економіка країни, знаходиться нині в кризовому стані. Переважна більшість готелів не відповідає основним європейським стандартам. Зроблені тільки перші кроки для розвитку цивілізованого ринку готельних послуг з урахуванням міжнародних вимог до засобів розміщення. Подальша

робота в цьому напрямі вимагає створення відповідної законодавчої

бази.

Готельне господарство є однією з основних складових туристської індустрії України. У 2004 р. в Україні налічувалось 1308 готельних підприємств на 949,1 тис. місць.

За формами власності їх кількість розподіляється так: 40 % перебувають у

загальнодержавній та комунальній, 57 — у колективній і 3 % — у приватній

власності.

Середньорічний коефіцієнт завантаження готелів у 2000 р. в середньому по

Україні становив 0,24. При цьому мінімальне використання місткості готелів — 9 % — було в Луганській та Миколаївській областях, а максимальне — 78 % — у Севастополі. У Києві цей показник дорівнював 40%.

Якщо відкинути максимальне й мінімальне значення показників завантаженості, то використання місткості українських готелів у 2000 р. становило 0,20. Це значення є більш об'єктивним для характеристики стану готельного бізнесу в Україні. Винятком з цього незадовільного становища є Київ, де завантаженість у 1995 р. дорівнювала 0,52, в 1998 р. - 0,35, в 1999 р. - 0,37, у 2000 - 0,40.

У більшості регіонів України рівень завантаженості готелів коливався від 0,17 до 0,22.

Чисельність готелів в Україні скоротилась з 1995 р. по 2000 р. на 88 одиниць, або на б %, їх місткість зменшилась на 27 963 місця, або на 21%. Найбільше скорочення спостерігалось у Києві — на 4287 місць, областях Хмельницькій (2953), Донецькій (2709), Львівській (1719).

Усього готелями України надано послуг 358 446 іноземним громадянам, що становить 10,9 % загального числа осіб, яким надано послуги (табл. 5).

Найбільшій кількості іноземних туристів надано готельних послуг у таких регіонах України: Київ (36,1 %), АР Крим (10,4%), областях Львівській (9,1 %), Одеській (5,3 %), Дніпропетровській (5,3 %), Київській (4,2 %), Донецькій (4,0 %).

Середня тривалість перебування однієї особи в готелях становить для громадян України 2,7 доби, для іноземців — 2,6 доби.

Середня місткість номера по Україні дорівнює 2,02, у Києві — 1,9, а в областях, зокрема Рівненській і Донецькій, — 1,8, в Одеській — 2,2, у Чернігівській і Херсонській — 2,3, у Сумській — 2,6.

Існуюча інфраструктура туризму ще не відповідає вимогам міжнародних стандартів. У більшості готелів відсутні сучасні засоби зв'язку та комунікацій, конференц-зали з відповідною аудіовізуальною технікою та технічними засобами для синхронного перекладу.

Подальший розвиток готельного господарства неможливий без сучасного обладнання і новітніх технологій, про що нагадує девіз Всесвітньої туристської організації на 2003 рік: «Технологія і природа — два актуальних аспекти розвитку туризму на початку двадцять першого століття». Це стосується насамперед інформаційних технологій, ефективних і надійних систем захисту, без чого неможливо досягти високого рівня якості послуг.

Кількість готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна. У Великій Британії, наприклад, функціонує близько 260 тис. готелів. У країнах Європи число великих готелів становить 15 — 25 % загальної кількості готельних господарств, 75 —85 % — мотелі та готелі сімейного типу. За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги,

молодіжні бази, надзвичайно поширені в інших країнах, в Україні практично не розвинуті.

Як свідчить міжнародний досвід, саме такі підприємства могли б дати істотний поштовх розвитку галузі та створенню додаткової кількості робочих місць.

Чинне законодавство України нечітко визначає готельне господарство, його належність до сфери туристських послуг та відомче підпорядкування. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розробка проекту Закону України про розвиток готельного господарства. Положення Закону мають визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на цьому ринку.

• Завантаженiсть по Українi 25%, в Києвi - 44%

• Забезпеченiсть готельними мiсцями - 2,4, в Києвi - 7.

• Готелi, що вiдповiдають свiтовим стандартам: 0,8, в Києвi - 2.

• П"ятизiрковi готелi - "Днiпропетровська Україна", "Прем"єр Палас",

• "Кемпiнскi (Одесса)".

• Управлiння: Акцiонернi Товариства - часто контрольний пакет акцiй у

• Дежави.

80. Готельне господарство Києва.

Щорічно Київ щиро приймає мільйони гостей з усього світу. Подальший розвиток столиці як центру політичних, економічних, соціальних та історико-культурних зв’язків України сприятиме поширенню регіональних і міжнародних відносин, створенню відповідних умов для забезпечення сучасного рівня пересування мешканців і гостей столиці. Особливо це стосується готельної інфраструктури міста, що поки що не відповідає усталеним вимогам світових стандартів.

На сьогодні у місті Києві нараховується понад 100 об’єктів готельного господарства різного відомчого підпорядкування. Цей показник не є остаточним і вирішальним, крім того , він не дає уявлення про динаміку розвитку галузі в цілому, тому що серед перелічених об’єктів понад половини використовуються в якості відомчих гуртожитків, частково переобладнаних під готельні номери. Таке явище поширюватиметься тим більше, чим більше будуть загострюватись проблеми соціального становища населення, яке на сьогодні сприяє збільшенню попиту на дешеві номери з обмеженою комфортністю. Тому загальний рівень життя надалі буде деякою мірою обумовлювати зміщення акцентів у наданні готельних послуг різноманітними організаціями та установами міста.

Однак, така тенденція не є загальногалузевою та перспективною, про що свідчать основні показники функціонування центральних готелів Києва, що спроможні надавати більш-менш професійні послуги своїм клієнтам. Таких готелів нараховується 21 із загальною кількістю 5962 номери (11460 ліжко-місць). Із цих, відповідно до старих норм-класифікаторів, 12 відповідають вищому класу категорії “Б”, 2 - першому класу та 6 – другому класу. Але слід зазначити, що рівень обслуговування та вартість номерів дуже відрізняються від практичного досвіду ціноутворення послуг готельних господарств великих міст Західної та Східної Європи. Насамперед це стосується невідповідності рівня внутрішньої інфраструктури існуючим світовим стандартам. Тому необхідно спрямовувати зусилля на розв’язання проблем щодо якісного поліпшення стану обслуговування.

У сучасних умовах проявляються тенденції погіршення стану послуг готельного господарства. Насамперед, проблема обумовлюється зниженням активності туризму, який до недавніх часів відігравав значну роль у розвитку галузі. Якщо порівнювати структурне відношення за кількісними та якісними показниками відвідувачів готелів, то статистика свідчить, що до 1992 року при середньому завантаженні готелів до 108 %, частка туристів становила понад 50 % від загальної чисельності клієнтів (крім готелів системи “Інтурист”).

81. Система підготовки кадрів для туризму в Україні

Підготовка кадрів у туризмі традиційно була пов'язана лише з підвищенням кваліфікації працівників, що за відсутності базової освіти не вирішувало кадрової проблеми.

У жодній галузі немає такої кількості працівників, які безпосередньо контактують з покупцями їх продукції, як у туризмі. Одночасно туризм є однією з найбільш працезатратних галузей виробництва. Середній показник зайнятості в туризмі становить 3 працівники на 10 туристів.

Упродовж тривалого часу вищі та середні навчальні заклади України не готували спеціалістів для туристичної галузі. Тому фундаментальна туристична освіта в Україні - відносно нова сфера освіти. Підготовкою фахівців у туристичній сфері України займаються понад 50 вищих навчальних закладів освіти різних форм власності та рівнів акредитації. Серед них перший в Україні навчальний заклад нового типу - навчально-науково-виробничий комплекс "Туризм, готельне господарство, економіка і право", створений у 1995 р. Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством юстиції України, Державним комітетом України по туризму, Державною митною службою України та Генеральною прокуратурою України.

Головними завданнями комплексу, викладеними у його уставних документах, є: координація спільної діяльності навчально-виховних закладів, організацій, установ з реалізації Закону України "Про освіту"; впровадження системи ступеневої підготовки фахівців за наскрізними навчальними планами та програмами; ефективне використання науково-педагогічних кадрів, навчально-лабораторної та виробничої баз, спеціальної інфраструктури; організація підвищення кваліфікації викладачів навчальних закладів та працівників підприємств; спільне проведення науково-дослідних робіт, апробація та використання їх результатів; підготовка наукових кадрів; розробка навчально-методичного забезпечення тощо.

За рекомендацією Уряду України, у 1998 р. Київський інститут туризму, економіки і права було прийнято до складу Всесвітньої туристської організації (ВТО).

Академія туризму України є добровільною всеукраїнською громадською організацією, яка об'єднує осіб, що займаються науковою, навчальною та практичною роботою в галузі туризму. Академія діє на основі Конституції України, чинного законодавства, на принципах демократії, самоврядування та рівноправності її членів.

Метою діяльності Академії як об'єднання фахівців у галузі туризму є: реалізація їх прагнення сприяти подальшому якісному вдосконаленню та розвитку туристичної сфери України засобами наукових досліджень актуальних проблем туризму; прогнозування розвитку; участь у розробці засад державної політики у туристській галузі; розвиток системи освіти, що забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для туристської справи в Україні, а також захист законних інтересів своїх членів.

Своїми науковими дослідженнями і всією своєю діяльністю Академія активно сприяє входженню України як самостійної держави у світову співдружність, утвердженню гуманістичних відносин між країнами, зміцненню миру між народами, розвитку міжнародної дипломатії тощо.

При цьому деякі питання кадрового забезпечення туристичної галузі потребують вирішення на рівні центральних органів виконавчої влади. Передусім це якість підготовки фахівців, рівень навчальних програм, планів, методичних розробок та їх адаптація до вимог сучасного міжнародного туристичного ринку.

Особливу увагу слід приділити не лише підготовці кваліфікованих кадрів, а й вихованню особистостей, які своєю діяльністю сприятимуть створенню і розвитку демократичного, соціально та гуманістично орієнтованого суспільства.

Отже, за 10 років незалежності в Україні закладено ґрунтовні підвалини для розвитку туризму. Подальший розвиток туристичної індустрії має ґрунтуватися на нових механізмах господарювання, ефективних організаційно-управлінських структурах, економічній свободі виробників туристського продукту, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами і сприятиме соціально-економічному розвитку країни.

82. Спеціалізований туризм — туризм, який здійснюється з метою вивчення специфічних особливостей того чи іншого місця, надбання індивідуального досвіду, виконання спортивних нормативів, активного відпочинку та інші (самодіяльний,спортивний туризм, пригодницький, екотуризм, етнічний (ностальгічний), сільський (зелений), фермерський туризм та ін.). На сьогодні в Україні розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму становлять лише 9%. Західна Україна традиційно приваблює туристів, які займаються спеціалізованими видами туризму: пішим, велосипедним, водним, рибальським, мисливським, верховою їздою й альпінізмом. Загальна довжина піших шляхів становить кількасот кілометрів, однак відсутня детальніша про них інформація. Бракує також облаштованих місць для відпочинку: туристичних притулків, куренів, колиб та ін. Велосипедний туризм користується успіхом тільки декілька останніх років, однак пристосованих велосипедних трас ще занадто мало, вони розміщені здебільшого в гірських курортних місцевостях( Сколе, Яремча). Мисливським туризмом займаються здебільшого в спеціальних державних і військових лісових господарствах (Розточчя, Сколівські Бескиди, Горгани, Полісся). Щодо ностальгічного туризму, то тут найбільший розвиток здобули так звані єврейські тури, а перспективними для розвитку є наступні регіони:Закарпаття, Львів( вже є розробленими програми), Крим. Для розвитку етнографічного туризму найбільш сприятливим для розвитку є район Карпат зі створенням таких туристичних центрів «Гуцульщина», «Лемківшина», «Закарпаття», «Буковина». Вже створено природо-історико-етнографічний комплекс «Бойківшина». Перспективним є розвиток фестивального туризму, зараз в Україні проводяться велика кількість фестивалів, особливо бурхливо розвиваються музичні. Найбільш відомими є Таврійські ігри, «Червона рута», Сорочинський ярмарок, ГОГОЛЬFEST та інші. На сході країни перспективним є розвиток індустріального туризму, а південні області та АРК придатні для розвитку археологічного туризму. Зайнятися екотуризмом в Україну легко в одному з 20 (на 2009 рік) національних природних парків. Сільський туризм вже здобув розвиток в західних областях країни. У Криму діє пропозиція дайвінгу(Карантинна бухта, акваторії в районі Балаклави, мису Фіолент, Ласпінська бухта). Для спелеотуризму прекрасними умовами володіють області Тернопільська та Хмельницька, а також АРК.

83. Характеристика Південного рекреаційно-туристичного району України (Причорномор’я та Приазов’я).Південний рекреаційно-туристичний район – до його складу входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей і, звичайно, Криму. Протяжність морських берегів в Україні становить близько 3 тис. км. Більшість з них має прекрасні піщані пляжі. У Південному рекреаційно-туристичному районі зосереджені значні ресурси для грязьового лікування. Великий оздоровлювальний ефект дають купання в морській воді, сонячні та повітряні ванни. Винятково сприятливі кліматичні умови для відпочинку і лікування має Південний берег Криму: тепла волога зима, у літньо-осінній період випадає невелика кількість опадів, переважає тепла ясна безхмарна погода, цілющі морські води. Район поділяється на три підрайони: Західний, Кримський і Східний, для кожного з яких характерні рекреаційні ресурси. - Західний підрайон (Одеська, Миколаївська та західна частина Херсонської області) характеризується наявністю лікувальних грязей солоних озер і лиманів (Куяльницький та ін.), численними пам'ятками історії та культури різних епох (Ольвія, Білгород-Дністровський, Одеса, Ізмаїл), багатокілометровими піщаними пляжами. Тут зосереджено 56 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням на 19043 місць та 68 будинків і пансіонатів відпочинку на 20765 місць. - Кримський підрайон - один з основних центрів рекреаційно-оздоровчої діяльності в Україні, який має міжнародне значення. Особливо виділяється Південний берег Криму з його унікальними кліматичними, ландшафтними та історико-культурними ресурсами. - Унікальні грязі для лікування зосереджені в районах Євпаторії, Сак та в багатьох інших населених пунктах. Світове значення мають пам'ятки історії та культури Херсонеса, Керчі, Судака, Феодосії, Бахчисараю. У 2010 р. в Криму функціонувало 135 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням (майже 25% від всієї кількості в Україні) на 57786 місць, 118 будинків та пансіонатів відпочинку (третина від загального показника по Україні) на 39915 місць. - Східний підрайон охоплює Запорізьку, Донецьку та східну частину Херсонської області. Підрайон має сприятливі кліматичні, водно-морські та грязеві ресурси. Найбільші родовища лікувальних грязей є в районах Бердянська і Маріуполя.

84. Карпатський регіон (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області) займає площу 56,6 тис. кв. км, де проживає 6,5 млн. чол. Це один з староосвоєних районів, розташований в західній частині України.В регіоні є понад 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів, багато з них унікальні, їх запаси достатні для щорічного оздоровлення більш як 7 млн. чол. Теперішній рівень їх використання не перевищує 15%. Розвідано також значні запаси лікувальних грязей та озокериту. Ці ресурси у поєднанні з сприятливими кліматичними умовами є природною базою розвитку санаторно-курортної справи.Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму.Можна навести ще цілий ряд інших переконливих аргументів на користь рекреаційної орієнтації перспективного розвитку Карпатського регіону.Природно-ресурсний та історико-культурний потенціал регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням в центрі Європи є достатньо вагомою передумовою розвитку системи санаторно-курортного лікування, туризму і відпочинку, орієнтованої як на внутрішнього споживача, так і на обслуговування іноземних туристів.Карпатський регіон має можливість використовувати для лікування залізисті, бромисті і йодисті, миш'яковисті, родонові та інші мінеральні води, запаси яких практично не використовуються.До рекреаційних ресурсів регіону відносяться також озокерит і лікувальні грязі. Бориславське родовище озокериту - найбільше на Україні. Більша ефективність озокериту в порівнянні з лікувальними грязями пояснюється тим, що при термічній обробці озокерит не губить лікувальних властивостей і його можна застосовувати для повторного лікування. Щорічно в Бориславському родовищі (Львівська область) добувається близько 700 т медичного озокериту. Запаси родовища, при існуючих обсягах видобутку, забезпечать потреби лікування протягом 100 років.Ресурсами грязелікування в регіоні є торф'яні грязі Немирівського, Великолюбінського, Моршинського родовищ, родовище Шкло у Львівській області, родовище Черче в Івано-Франківській області.Природний потенціал рекреації органічно доповнюється багатим арсеналом пам'яток історії, культури, архітектури.Карпатський регіон належить два найбагатших на Україні територій на пам'ятки історії та культури, найстаріші з яких розташовані в районі Дністра та Закарпаття. На території чотирьох областей взято під охорону понад 6 тисяч пам'яток архітектури ІХ-ХХ ст., серед яких особливе місце займають споруди Львова, Жовкви, Підгірців, Галича, Ужгорода, Мукачева, Хотина, Чернівців та інші.

85. Кримський рекреаційний регіон включає Євпаторійський, Феодосійський, Ялтинський рекреаційні райони. Рекреаційні ресурси регіону ефективні при лікуванні захворювань дихальних шляхів, легенів, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональні порушення нервової системи. У Криму 141 територія і об'єкт природно-заповідного фонду (загальна площа - 70 тис. га, що становить 4,1% території автономії), в тому числі Карадагський, Кримський, "Мис Мартьян", Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам'яток природи (Бельбекський каньйон, Кішка, Де-мерджі, Карабі-яйлинська улоговина, Караул-Оба, Кизил-Коба, Мангуп-Кале та ін.), Нікітський ботанічний сад, 22 парки. В числі парків, що належать до пам'яток садово-паркового мистецтва - Алупкінський, Гурзуфський, Карасансь-кий, Кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандровський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський.Крим приваблює відпочиваючих субтропічним кліматом, Кримськими горами, вкритими лісами та узбережжям моря. У Криму прокладено рекреаційні стежки, серед яких найвідомішими є: Голіцинська,(Новий світ) Бот кінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта). Популярним екскурсійним об’єктом є Великий каньйон. В області понад 50 солоних озер. Вони мають значні запаси лікувальних грязей. Сьогодні в Криму налічується понад 700 лікувально-оздоровчих закладів, 128 санаторіїв. Кримський рекреаційний регіон включає Євпаторійський , Феодосійський, Ялтинський рекреаційні райони. Рекреаційні ресурси регіону ефективні при лікуванні захворювань дихальних шляхів, легенів, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональні порушення нервової системи. 4% території Криму займають природні-заповідники: Кримський, Заповідник “Мис Мартян”, Ялтинський, “Плакуча скеля”. У Криму збереглись пам'ятки різних періодів його історії: від архітектури грецьких полісів IV ст. до н.е., середньовічних фортець і печерних міст, культових споруд різної конфесійної належності (католицькі, православні, вірмено-григоріанські, мусульманські, іудейські) до палацових ансамблів (XVI-XX ст.). Найдавнішою спорудою міста є мечеть Кебир-Джамі, споруджена в 1508 р. В Сімферополі зберігся будинок колишньої чоловічої гімназії, де працював Д. Менделєєв Поблизу Бахчисарая на гірському плато розташоване укріплене печерне місто Чуфут-Кале. У важкодоступних місцях внутрішньої гряди Кримських гір також розташовані печерні міста-фортеці Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, Киз-Кермен. На західному узбережжі півострова розташована Євпаторія - давнє місто-фортеця. В Інкермані на вершині Монастирської скелі збереглись руїни фортеці. Фороський парк - один із найкрасивіших на південному узбережжі. Символом курортного селища Кастрополь є скеля Іфігенії - пам'ятник природи. Алупкінський музей - єдина в Україні пам'ятка, що збереглась повністю, включаючи інтер'єри і навіть умеблювання. Дача "Ластівчине гніздо", що увінчує стрімку Аврорину скелю на мисі Ай-Тодор. На гірському уступі біля селища Масандра розташований палац Олександра III. Над Алуштою здіймається гора Демерджі, також із залишками давньої фортеці XII-XIV ст. Судакська фортеця оголошена державним заповідником і з 1958 р. . Серед давніх історичних пам'яток Керчі - кургани Мелек-Чесменський і Царський, що відноситься до другої половини IV ст. до н.е..

86. Поділля -- історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і невеликі частини Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей. Подільський регіон має значні можливості щодо створення потужного РК. В першу чергу це стосується природно-ресурсної бази та культурно-історичних ресурсів. Особливе місце в рекреаційній привабливості належить лісовим та водним об'єктам. Найбільшими та найбільш використовуваними з рекреаційними цілями є річки Дністер, Південний Буг, Збруч, Случ, Горинь та інші. Значна частина річок регіону має довжину до 10 км, що виключає їх використання для більшості водних занять, але наявність яких підвищує рекреаційне значення території та служить невід'ємним елементом пейзажу. В складі природних ресурсів варто виділити мінеральні лікувальні води, які сприяють розвитку санаторно-курортної рекреації, що розвинута у Хмільнику, Сатанові, Гусятині, Немирові та інших населених пунктах. У межах регіону знаходиться 19 родовищ мінеральних вод, загальні експлуатаційні запаси яких становлять 5,09 тис.куб.м на добу, з них використовується всього 0,67 тис.куб.м. Надзвичайно великі перспективи має розвиток Збручанського родовища мінеральних вод типу “Нафтуся”, що за своїми запасами є найбільшим у світі. Щодо розміщення рекреаційних закладів на території регіону, то воно досить нерівномірне: в основному це одиничні, не пов'язані один з одним об'єкти або групи підприємств, що мають певні спільні елементи - шляхи сполучення, системи обслуговування тощо. Це свідчить про те, що РК Подільського регіону знаходиться в стадії формування. Значна частина закладів розміщена в південно-західній та південно-східній частині регіону, окремо виділяється курорт Хмільник, але в більшості адміністративних районів вони відсутні. За результатами дослідження в регіоні виділено 13 рекреаційних районів: по 4 в Тернопільській та Хмельницькій областях і 5 у Вінницькій та 9 спеціалізованих рекреаційних зон (пізнавально-оздоровчого, лікувально-оздоровчого, оздоровчо-туристичного, лікувального напрямів).

87. Рекреаційно туристична характеристика Дніпровського «коридору» України. Дніпровський екологічний коридор має надзвичайно важливе значення в структурі екологічної мережі України, оскільки він перетинається з її широтними коридорами і з'єднується на півночі з Поліським, а на півдні – з Азово-Чорноморським екокоридорами;

Уздовж Дніпра розташована велика кількість населених пунктів, серед яких такі великі міста, як Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси, Херсон та ін., які мають значну площу, розвинуту міську інфраструктуру та потужні індустріальні підприємства. Дніпровські береги та прилеглі водойми використовуються мільйонами людей для відпочинку.

В межах дніпровського коридору існує близько 380 територій природно-заповідного фонду, серед яких: 1 біосферний заповідник, 2 природних заповідники, 1 національний природний парк, 8 регіональних ландшафтних парки.

88. Рекреаційна характеристика Північно-Східної України. Полтавська обл.. пріоритетними напрямками розвитку туризму є ярмарковий, водний (річки Ворскла, Псел, Хорол, Сула, Дніпро), сільський (зелений) туризм. Основою курортних ресурсів є джерела мін. вод у Миргородському, Великобагачанському, Новосанжарському, Кременчуцькому, Хорольському районах. Найцікавіші об'єкти туризму: Свято-Хрестовоздвиженський жіночий монастир; Ансамбль Круглої площі та Монумент Слави, Пам'ятник Петру І; Тріумфальна арка; Всіхсвятська церква, Мгарський монастир; Миргородський державний керамічний технікум імені Миколи Гоголя, м. Миргород - є центром художньої кераміки; Будинок водолікарні; Спасо-Преображенська церква, Літературно-меморіальний музей М.В.Гоголя, Великосорочинський історико-краєзнавчий музей; Садиба і парк; Державний музей-заповідник українського гончарства; Фабрика художньої кераміки; Національний музей-заповідник М.В.Гоголя, Державний музей-заповідник педагога А.С.Макаренка; Меморіальний комплекс садиби філософа і поета та пам'ятник Г.С.Сковороди; Пам'ятний знак на честь 800-річчя заснування Полтави. Харківська обл. Область має 135 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, серед яких пам’ятки садово-паркового мистецтва Краснокутський, Наталіївський, Старомерчанський, Шарівський парки. Має значні рекреаційні ресурси. Наявність джерел мін вод є базою для розвтку курортів, серед яких – Березовські мін води і Рай-Оленівка. Загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва складає 2535 одиниць. Діє 15 держ музеїв. Сумська обл.. пріоритетними напрямами розвитку туризму є водний (р. Псел, Сейм), сільський туризм. На Сумщині 168 територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Діє 8 держ музеїв. Кліматичний курорт «Баси». На держ обліку в області перебуває 7885 пам’яток історії, культури, містобудування і архітектури.

89. Осн напрямки раціоналізації використання охорони та відновлення рекреаційного ПРП України. Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів нині створюється правова база. Закон “Про охорону природи в Україні”, прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств. Основні напрями раціонального використання природних ресурсів: – впровадження ресурсозберігаючих технологій; – комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів; – відтворення лісових, водних, земельних ресурсів; – розширення геологорозвідувальних робіт; – розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди); – збереження та примноження системи заповідників і заказників.

90. Коротка характеристика класичних «чудес світу»

Філон Візантійський 2.2 тис. років тому здійснив реєстр найвидатніших споруд, які отримали назву «семи чудес світу». До його складу увійшли:1)піраміди фараонів у Єгипті(3тис. до н.е.).Це дивовижні штучні гори, що мають форму правильного трикутника. Ці гробниці єгипетських царів розташовані на десятки кілометрів – від Каїру до Фаюмського оазису. Після поховання в них забальзамованих мумій фараонів всі входи та виходи замуровували. Також замуровували багато різноманітних цінних речей:золоті колісниці, царські ложі, золотий трон, скрині з одягом, взуттям, коштовностями. Піраміди-майже суцільна кам’яна кладка , вхід до них завжди з північного боку, на висоті 14 м. Поблизу піраміди Кафра розташована знаменита фігура сфінкса-лежачого лева з головою людини .Її висікли із суцільного скельного каменю.;2) «Висячі сади» Семіраміди у Вавилоні(VII ст..до н.е.) За древніми переказами, «висячі сади» розташовувалися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 90 км на південь від Багдада(Ірак). Там розміщувалося старовинне місто Вавилон. Вони були зведені за наказом вавилонського царя Навуходоносора для цариці Семіраміди, дочки царя Мідії. В архітектурному плані це піраміда, що складалася з 4 ярусів-платформ, які трималися на колонах висотою 25 м. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб. Збереглася мережа пересічних траншей , в зрізах яких видно напівзруйновану кладку ;3)храм Артеміди в Ефесі(VI ст. до н. е.)знаходився в грецькому місті Ефесі на узбережжі Малої Азії (в даний час місто Сельчук (Туреччина). Побудований на честь Артеміди(За переказами, Артеміда була сестрою-близнюком Аполлона. За віруваннями давніх греків, Артеміда дбала про все, що живе на землі і росте в лісі і на полі)жителями Ефеса. Перший великий храм був споруджений в середині VI століття до н. е., спалений Геростратом в 356 році до н. е., незабаром відновлений в перебудованому вигляді, в III столітті зруйнований готами. ;4)статуя Зевса в Олімпії(V ст. до н.е.) робота Фідія, видатний твір античної скульптури. Знаходилася в храмі Зевса Олімпійського, в Олімпії - місті в області Еліда, на північно-заході півострова Пелопоннес, де з 776 р. до н. е.. по 394 р. н. е.. кожні чотири роки проводилися Олімпійські ігри - змагання грецьких, а потім і римських спортсменів. Греки вважали нещасними тих, хто не бачив статую Зевса в храмі. На початку V століття н. е. статую Зевса перевезли до Константинополя. Статуя згоріла під час пожежі храму 425 р. н. е.. або в пожежі в Константинополі в 476 р. н. е..;5)мавзолей в Галікарнасі(IV ст.. до н. е.) Галікарнаський мавзолей - надгробний пам'ятник карійського правителя Мавсола , (сучасний Бодрум, Туреччина). Спорудження мавзолею почалося ще до смерті Мавсола в 353 р. до н.е. і, згідно з повідомленнями античних авторів, керувалося його дружиною Артемісіею. У XIII столітті він зруйнувався від сильного землетрусу, а в 1522 р. залишки Мавзолею були розібрані на будівництво фортеці св. Петра.;6)Колос Родоський(III cт. до н. е.) - гігантська статуя давньогрецького бога Сонця Геліоса, яка стояла в портовому місті Родосі, розташованому на однойменному острові в Егейському морі, в Греції. Дванадцять років трудився скульптор Харес над створенням майже 36-метрового бронзового гіганта. Коли робота над статуєю була закінчена, очам уражених родосців постав високий і стрункий юнак-бог з променистим вінцем на голові. Проте сам Колос простояв всього близько п'ятдесяти років. У 222 р. до н. е.. статую зруйнувало землетрус.;7)Александрійський маяк(III ст. до н.е.) -був побудований в III столітті до н. е., щоб кораблі могли благополучно минути рифи на шляху в олександрійську бухту. Вночі їм допомагало в цьому відображення язиків полум'я, а вдень - стовп диму. Це був перший у світі маяк, і простояв він майже тисячу років, але в 796 р. н. е.. був сильно пошкоджений землетрусом. Згодом прийшли в Єгипет араби намагалися відновити його, і до XIV ст. Висота маяка становила близько 30 м. В кінці XV ст. султан Кайт-бей спорудив на місці маяка фортецю, яка стоїть і зараз. Донині з наведених семи див стародавнього світу збереглися лише єгипетські піраміди.

91. Характеристика розвитку міжнародного туризму в Україні.

В Україні туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Переважну більшість діючих у нас туристичних фірм вважають за краще займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їх частина працює на залучення гостей в Україну - тобто все робиться так, що капітал від тур. бізнесу попливе за рубіж.. Україна належить до країн, де туризм як активний спосіб проведення дозвілля заохочувався державою, пропагувався та стимулювався шляхом соціалізації туристичних послуг і тому був сприйнятий більшістю населення як складова способу життя. Поліпшення рівня та умов життя вводить туризм до споживчої суспільної моделі, особливо міського населення, стимулюючи попит і формуючи ринок туристичних послуг. Змінюється мотиваційна структура туристичних подорожей українців за кордон — провідне місце займають поїздки з рекреаційною та екскурсійною метою. В ритміці виїзних потоків можна прослідкувати наявність двох «гарячих» сезонів — яскраво вираженого літнього та менш вираженого зимового. Потоки зарубіжного туризму замикаються переважно в межах Європи (таблиця 1), хоча їх географія постійно розширюється: якщо у 1997р. українці відвідали 62 країни, то у 2000р. — 96. Серед регіонів Європи постійно популярні країни Західної Європи (особливо Франція, Німеччина, Велика Британія, Австрія, Швейцарія) та Середземномор’я (Італія, Іспанія, Туреччина, Греція). Водночас зростають, завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, туристичні потоки до країн Східного Середземномор’я (особливо на Кіпр) та Північної Африки (Єгипет, Туніс, Марокко). В країни Шенгенської угоди(25) українцям необхідна віза. Існують також держави, в яких оформлення на в'їзд здійснюється безпосередньо на кордоні. До них відносяться Бахрейн, Єгипет, Кенія, Ліван, Мальта, Непал, Об'єднані Арабські Емірати і Туреччина.Безвізовий в'їзд по запрошенню без оформлення закордонногопаспорта дозволений в країни Східної Європи, Монголію, Кубу.Українські громадяни мають право на в'їзд без оформлення віз в Колумбію, Малайзію, Еквадор, Кіпр і інш. країни.

92.

93.

94. У середині 80-х років XX ст. у туристичному попиті почали формуватися нові тенденції, зумовлені демографічними, економічними та соціальними факторами, а також змінами в психології сучасної людини. Вони зводяться до таких ключових моментів: старіння населення, більш пізній вступ у шлюб, збільшення частки самотніх людей, збільшення кількості працюючих жінок, відкладання народження дитини, збільшення кількості бездітних сімейних пар.Серед інших змін, що мають значення для туризму, варто виокремити широке залучення жінок у сферу суспільної праці. Більше стало самотніх людей і бездітних пар. Процеси, які відбуваються у демографічному середовищі, дають підстави говорити про дві тенденції на ринку туризму. І— розширення кола потенційних споживачів туристичних послуг. ІІ - старіння туристів, тобто збільшення частки літніх осіб у сукупності відвідувачів. Такі люди практично не обмежені в часі, їхнє матеріальне становище змінилося на краще, вони готові витрачати чималі гроші на поїздки. ця категорія осіб сформувала свої туристичні смаки і переваги, часто обирають поїздки з елементами пригод і ризику, надають перевагу груповим турам, підвищений попит на автобусні тури і круїзи. Високі темпи зростання, що відрізняють цей сегмент ринку туризму, збережуться й у перспективі. Сучасні модифікації туристичного попиту відбуваються під впливом соціально-економічних факторів. Зі збільшенням обсягу вільного часу в рекреаційній поведінці населення сформувалися дві головні тенденції — дроблення відпускного періоду і зростання кількості короткотермінових поїздок.Збільшується частота закордонних подорожей. Підвищену туристську активність виявляють чоловіки зрілого віку і незаміжні жінки. Найбільш масовими е подорожі тривалістю до 8 днів. Туристичні поїздки стали менш тривалими, але більш частими. "подорожі з інтервалами" користуються попитом протягом усього року з деяким пожвавленням у квітні, вересні-жовтні та лютому, допомагаючи згладити сезонну нерівномірність у роботі готелів і транспорту. В Європі особливою популярністю користуються маршрути вихідних і святкових днів. Вони включають відвідування виставок, спектаклів, музеїв, галерей, а також магазинів, національних парках, фестивалях, карнавалах, дегустаціях. Основним видом транспорту тут служать приватні автомобілі. "Подорожі з інтервалами" визначатимуть характер туристичного попиту, мандрівники XXI ст. матимуть більше грошей, але їм бракуватиме вільного часу. Такі споживачі прагнутимуть одержати калейдоскоп уражень у короткий термін, що сприятиме розвитку тематичних парків, круїзів, клубного відпочинку, екскурсій і поїздок вихідного дня. Пасивне проведення вільного часу на пляжі, хоч і залишається найпоширенішою формою відпустки, все менше задовольняє потреби людей. На зміну формулі "трьох S": море — сонце —— поступово приходить формула "три L: національні традиції — пейзажі — дозвілля Водночас зростає усвідомлення необхідності активного відпочинку для повноцінного відновлення сил і зміцнення здоров'я. Тепер осіб, які надають перевагу активному відпочинку, майже вдвічі більше, ніж тих, хто любить пасивно проводити вільний час. Ще одна тенденція — перехід від масового стандартизованого, конвеєрного туризму до масового диференційованого.