Економіка та її роль у житті суспільства.

У житті суспільства одне з найважливіших місць займає економічна сфера, тобто все те, що пов'язано з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням створених працею людини благ.

Під економікою прийнято розуміти систему суспільного виробництва, процес створення матеріальних благ, необхідних людському суспільству для його нормального існування та розвитку, а також науку, що вивчає економічні процеси.

Економіка грає величезну роль в житті суспільства. Вона забезпечує людей матеріальними умовами існування - продуктами харчування, одягом, житлом та іншими предметами споживання. Економічна сфера - головна сфера життя суспільства, вона визначає хід усіх процесів, що відбуваються в ньому.

Основним фактором виробництва (або основними ресурсами) є:

земля з усіма її багатствами;

праця, залежить від кількості населення і його освіти та кваліфікації;

капітал (машини, верстати, приміщення тощо);

підприємницькі здібності;

інформація.

Протягом багатьох століть проблема - як задовольнити численні потреби людей - вирішувалася шляхом екстенсивного розвитку економіки, тобто залучення в господарство нових просторів і дешевих природних ресурсів.

З розвитком науково-технічного прогресу стало ясно, що такий підхід до використання ресурсів вичерпав себе: людство відчуло їх обмеженість. З цього моменту економіка розвивається в основному інтенсивним шляхом, який передбачає раціональність і ефективність використання ресурсів. Відповідно до даного підходу людина повинна переробляти наявні ресурси так, щоб при мінімумі витрат досягти максимального результату.

Головні питання економіки - що, як і для кого виробляти.

Різні економічні системи вирішують їх по-різному. В залежності від цього вони поділяються на чотири основні типи: традиційну, централізовану (адміністративно-командну), ринкову та змішану.

З традиційної економіки починалося виробниче господарство. Зараз вона збереглася в ряді економічно слабо розвинених країн. В її основі лежить натуральна форма господарства. Ознаками натурального виробництва є: прямі відносини у виробництві, розподілі, обміні і споживанні; продукти виробляються для внутрішнього споживання; в основі знаходиться громадська (суспільна) і приватна власність на засоби виробництва. Традиційний тип економіки переважав на доіндустріальному етапі розвитку суспільства.

Централізована (або адміністративно-командна) економіка будується на основі єдиного плану. Вона панувала на території Радянського Союзу, в країнах Східної Європи, ряді держав Азії. В даний час збереглася в Північній Кореї і на Кубі. Головними її особливостями є: державне регулювання національної економіки, основою якої виступає державна власність на більшість економічних ресурсів; сильна монополізація і бюрократизація економіки; централізоване економічне планування всієї господарської діяльності.

Під ринковою розуміється економіка, заснована на товарному виробництві. Найважливішим механізмом, що здійснює координацію господарської діяльності, тут є ринок. Для існування ринкової економіки необхідні приватна власність (тобто виключне право володіти, користуватися і розпоряджатися приналежними людині благами); конкуренція; вільні, обумовлені ринком, ціни.

Зазначені вище економічні системи в чистому вигляді практично не зустрічаються. У кожній країні елементи різних економічних систем поєднуються по-своєму. Так, у розвинених країнах зустрічається поєднання ринкової та централізованої економічних систем, але чільну роль відіграє перша, хоча роль держави в організації господарського життя суспільства значна. Дане поєднання прийнято називати змішаною економікою. Головна мета такої системи - використання сильних сторін і подолання недоліків ринкової та централізованої економіки. Класичним прикладом країн зі змішаною економікою є Швеція і Данія.

У зв'язку з переходом ряду колишніх соціалістичних країн від централізовано керованої економіки до ринкової у них сформувався особливий тип економічної системи, званий перехідною економікою. Головним її завданням визнається побудова в перспективі ринкової економічної системи.

ПИТАННЯ 2. ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ - ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

Право людини - це охоронювана, забезпечена державою, узаконена можливість щось робити, здійснювати. Свобода людини - це відсутність будь-яких обмежень, сорому у чому-небудь (поведінці, діяльності, думках, намірах і т.п.) Міжнародний білль про права людини складається з прийнятих Ген. Асамблеєю ООН: - Загальної декларації прав людини; (1948 р.) - Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права; (16. 12. 1966 р.) - Міжнародного пакту про громадянські та політичні права; (16. 12. 1966 р .) - Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. (1966 р.) СРСР ратифікував цей протокол 5 червня 1991 Загальна декларація прав людини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Загальна Декларація прав людини - це загальнолюдський ідеал (зразок) права, до якого повинні прагнути всі народи і всі країни. Завершується Декларація статтею, в якій чітко сказано про відповідальність громадянина перед суспільством. Декларація проголошує: - всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах і повинні діяти у відношенні один одного в дусі братерства; - кожна людина повинна мати всі права і всі свободи незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, майнового або станового становища; - при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших. Всі права умовно розділені на три групи: 1-а група - «огороджувальні» права: право на життя, на недоторканність особи, житла, на захист честі та гідності, на таємницю кореспонденції та ін 2-а група - припускає активність самої людини: право на свободу творчості, на працю, на заробіток, на свободу зібрань, на свободу переміщення і ін 3-а група - зобов'язує державу і суспільство піклуватися про людину: право на охорону здоров'я, на житло, на достатній рівень життя та ін Загальна Декларація прав людини (витяг)

23