Питання 2.Правопорушення, види правопорушень.

Правопорушення - це така поведінка (вчинки) людей, що суперечить правовим розпорядженням і завдає шкоди суспільним відносинам.

Основні ознаки правопорушення:

1) це певний вольовий акт поведінки, конкретне діяння, яке виражається:

• в дії в активному акті поведінки, що порушує правову заборону (крадіжка, хабар, акт хуліганства, укладення незаконної угоди);

• в бездіяльності, тобто невиконанні позитивнго обов'язку, передбаченого певною нормою права, актом застосування права або конкретним договором (несплата податку, безквитковий проїзд у транспорті).

2) це така поведінка людини, яка суперечить нормам права. Правопорушення насамперед посягає на інтереси інших осіб, які перебувають під захистом закону (наприклад, право власності та ін). Сутність правопорушення полягає саме в поведінці, що суперечить нормам права.

3) це винна (законопорушуюча) поведінка суб'єктів права. Вина - психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки – або навмисне або через необережність.

4) це поведінка, що заподіює шкоду суспільству, державі, громадянину. Вона завдає шкоди політичним, трудовим, майновим, особистим правам та свободам громадян, інтересам організацій.

5) правопорушення тягне за собою застосування заходів державного примусу.

Всі правопорушення за ступенем суспільної небезпеки поділяються на два види: проступки (провини) і злочини. Провини - це такі правопорушення, які характеризуються меншим ступенем суспільної небезпеки в порівнянні зі злочинами і зазіхають на окремі сторони правопорядку, що діють в суспільстві. До них відносяться дисциплінарні, адміністративні та цивільні правопорушення. Їх розмежування проводиться залежно від сфери тих громадських відносин, яким заподіюється шкода в результаті протиправної поведінки.

. Злочин - це суспільно небезпечне винне діяння, заборонене кримінальним правом. Злочини є найнебезпечнішим видом правопорушень

Вони відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпеки і завдають більш тяжкої шкоди особистості, державі, суспільству. Злочини посягають на основи державного і суспільного ладу, власність, права і свободи громадян та тягнуть за собою застосування заходів кримінального покарання.

Білет № 7

ПИТАННЯ 1. СПІЛКУВАННЯ. КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ.

Спілкування - це процес взаємозв'язку і взаємодії людей, соціальних груп, в ході якого відбувається обмін інформацією, досвідом, результатами діяльності. Спілкування людини з людиною відбувається тільки в процесі міжособистісних відносин.

Через спілкування людина:

- отримує знання про навколишній світ

- відбувається передача досвіду

- засвоює культурні і моральні цінності, які виробило людство

- засвоює правила і норми поведінки

- вчиться оцінювати вчинки інших людей

- формує особисті якості: принциповість, чуйність, чесність, доброту та ін . Спілкування включає, як мінімум три різні процеси:

а) обмін інформацією, її уточнення, збегачення.

б) обмін діями, побудова загальної стратегії взаємодії.

в) сприйняття та розуміння партнера, його психологічних особливостей та особливостей його поведінки.

Іншими словами, можна сказати, що спілкування включає обмін інформацією, ідеями, оцінками, почуттями і конкретними діями. У процесі такого обміну суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. Спілкування передбачає встановлення взаєморозуміння між його учасниками. Люди, які беруть участь в спілкуванні роблять взаємний вплив на наміри, думки, почуття один одного, стратегію поведінки.

Розрізняють пізнавальне, ділове і інтимно-особистісне спілкування. Зазвичай спілкування включено в практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра і т. п.)

Для встановлення нормальних взаємин між людьми важливе значення має культура спілкування. Стародавні заповіді говорять: «Тому, хто хоче отримати задоволення від спілкування, необхідно:

- довіра до того, з ким спілкуєшся

- віра в те, що вона хороша людина, розташована до тебе і готова спілкуватися

- повага до того, з ким спілкуєшся

- визнання того, що вона рівна тобі і з нею треба спілкуватися бережно та ввічливо.

Переговори - обмін думками з діловою метою.

Позиція: М'яка Тверда Принципова

Учасники: Друзі Суперники Нейтральні

Мета: Угода Перемога Мудре рішення

Спосіб: Роблять поступки Вимагають поступок Шукають угоду

Манера: М'якість до людей і проблемам Твердість і до людей і до проблем М'якість до людей, але твердість до проблем

Прийом: Довіряють один одному Підозрюють один одного Діють незалежно від симпатій

Правила ведення суперечки, полеміки, дискусії. - Вступаючи в дискусію, необхідно представляти предмет спору,

- в суперечці не допускати Високого тону, поважати думку колег,

- не нав'язувати прямо і грубо свою точку зору колегам, треба вміти знайти вдале поєднання розумної та атакуючої інтонацій;

- грамотно і чітко ставити питання;

- точно формулювати головні аргументи,

- не гарячкувати, проявляти витримку і самовладання, зберігати спокій,

- безглуздо заперечувати проти розумних та обгрунтованих доказів,

- розмову вести в дружньому спокійному тоні,

- не відповідати колезі, не дослухавши і не проаналізувавши хід його думок.

ПИТАННЯ 2. ПРАВА ЛЮДИНИ. ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ - вищi цiнностi нашого суспiльства i держави.

Права людини - поняття, яке характерезує міру свободи людини, її автономію, тобто певну незалежність, самостійність, по відношенню до держави, можливості і домагання в економічній, соціальній, політичній і культурній сферах.

Права і свободи людини, громадянина - основа демократії, свободи суспільства. Права людини в їх сучасному вигляді - право на життя, право на працю і на відпочинок, право на житло і його недоторканність, право на забезпечення в старості, на медичне обслуговування, свобода слова, свобода інакомислення, свобода совісті, свобода зборів і демонстрації, право на страйк та ін, -. записані в біллі про права, конституції, занесені в міжнародні документи (Статут ООН) та міжнародні угоди (Гельсінкська хартія) і проголошені на численних з'їздах і конференціях широкої громадськості, становлять величезний пласт конституційно-юридичних, внутрішніх і міжнародних документів, угод і рішень. Одне з головних відмінностей демократичних форм політичного розвитку полягає саме в тому, що ці форми передбачають надання широких прав і свобод всім верствам населення, в той час як недемократичні і антидемократичні форми політичного розвитку або різко обмежують, або повністю виключають багато права і свободи громадян. Права людини - продукт історії, причому як в тому сенсі, що всі права і свободи не з'являються відразу в готовому вигляді, а з'явившись, не знаходять тут же загальновизнаний характер, так і в тому, що реалізація того чи іншого вже проголошеного права (свободи) - продукт реальної боротьби, яка має свій рівень досягнень в різних країнах.

Всі права людини умовно розділені на три групи:

1-а група - «огороджувальні» права: право на життя, на недоторканність особи, житла, на захист честі та гідності, на таємницю кореспонденції та ін.

2-а група - припускає активність самої людини: право на свободу творчості, на працю, на заробіток, на свободу зібрань, на свободу переміщення і ін.

3-я група - зобов'язує державу і суспільство піклуватися про людину: право на охорону здоров'я, на житло, на достатній рівень життя тощо

Вирішальну роль у захисті прав людини на міжнародному рівні відіграє ООН.

В період буржуазних революцій було створено ряд документів, які ніби заново відкрили історію прав людини. Головна їх думка — забезпечення захисту життя та свобод людини шляхом проголошення її звичайних прав. Людські права ніким не даровані, а мають звичайне походження. Люди народжуються вільними, а значить, рівними в своїх правах. Значить, людина володіє правами уже в силу того, що вона є людиною. Але друга світова війна показала, що людина може стати зовсім безпомічною та незахищеною від насилля тоталітарної системи. Необхідно було знайти шляхи та можливості для захисту прав і свобод людини. І такий шлях було знайдено. В 1948 р. було досягнуто домовленість щодо мінімуму свобод і прав, які повинні бути гарантовані кожній людині. Це були, перш за все, ті права і свободи, які дані людині від народження. Тепер на міжнародному рівні сформульовано 70 основних нормативних положень про права людини. На ці документи сьогодні орієнтується більшість держав світу, в тому числі і ПМР. Основні розділи Конституції нашої республіки складені на основі міжнародних правових документів. В Конституції (стаття 10) сказано, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права є складовою частиною правової системи. В тридцяти статтях Декларації прав людини перераховані ці права.

Придністровська Молдавська Республіка гарантує їх згідно зі своєю Конституцією. Консгитуція ПMP (стаття 16) чітко визначає, що вищою цінністю нашою суспільства і держави є людина, її права і свободи. При цьому Конституція не обмежувалась декларацією, а встановила, що захист прав і свобод людини та громадянина — обов'язок держави. В Конституції є окремий розділ (II), що розкриває сукупність основних прав і свобод, гарантованих вищим Законом. Даний розділ складається з 37 статей, згрупованих відповідно до визначених принципів: в першу чергу наведені природні права та свободи людини (статті 16-24), далі—соціально-політичні права і свободи (статті 25-34), потім — соціальні права (статті 35-44), після цього йдуть статті, що містять норми про недопустимість зменшення інших прав і свобод (стаття 45), про судовий захист прав і свобод людини та громадянина (стаття 46), і про взаємозв'язок прав і свобод з обов'язками людини та громадянина перед суспільством та державою (стаття 47). В наступних статтях розділу наведені норми, що регламентують основні обов'язки людини та громадянина (статті 48-52).