- •Коефіцієнт злочинності. Техніка аналізу коефіцієнтів злочинності. Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності. (10 вопрос) Поняття динаміки злочинності.(10 вопрос)
- •20. Психологічні теорії причин злочинності.
- •21. Виникнення та розвиток концепції соціальної обумовленості злочинності у вітчизняній кримінології.
- •24. Теорія аномії та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •25. Теорія диференційованого зв'язку. Е Сатерленд та теорія білокомірцевої злочинності.
- •26. Теорія стигматизації та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
- •33. Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.
- •34. Кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки особистості злочинця
- •36. Морально-психологічні ознаки особистості злочинця: загальна характеристика.
- •38. Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.
- •39. Типологія та класифікація злочинців.
- •41.Криміногенне значення конкретної життєвої ситуації.
- •43. Мотивація злочинної поведінки.
- •44. Прийняття та виконання рішення у механізмі злочинної поведінки.
- •45. Настанова та її роль у механізмі злочинної поведінки.
- •46. Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.
- •47. Віктимізація та віктимність.
- •48. Класифікація жертв злочинів.
- •49. Методика кримінологічних досліджень(конспект)
- •51. Вибіркове дослідження. Валідність та репрезентативність вибіркового дослідження.
- •52. Анкетне опитування в кримінології.
- •53. Інтерв'ю. Техніка кримінологічного інтерв'ювання.
- •54. Техніка кримінологічного вивчення кримінальних справ та інших документів. Контент-аналіз.
- •55. Психологічні методи, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях.
- •56. Особливості проведення соціометричного опитування.(вопрос 55)
- •58. Логіко-математичні методи в кримінологічних дослідженнях. Кореляційний аналіз.
- •59. Кримінологічне прогнозування: види, завдання, методи, функції
- •60. Основи кримінологічного планування.
- •61. Кримінологічне планування та організація профілактики на конкретному об'єкті.
- •62. Поняття та класифікація заходів попередження злочинності.
- •63. Спеціально-кримінологічна протидія злочинності: поняття та види.
- •64. Ситуативна профілактика злочинів.
- •65. Органи місцевого самоврядування як суб'єкти попереджувальної діяльності.
- •66. Участь громадськості у профілактиці злочинів.
- •67. Участь громадськості у протидії злочинності неповнолітніх.
- •69. Органи внутрішніх справ як суб'єкт профілактичної діяльності: загальна характеристика.
- •72. Законодавство України по боротьбі зі злочинністю: загальна характеристика.
- •73. Профілактичне значення кримінального закону.
- •74. Кримінологічна характеристика насильницької злочинності в Україні,
- •75. Попередження насильницьких злочинів.
- •77. Кримінологічна характеристика та попередження пенітенціарної злочинності.
- •79. Попередження рецидивних злочинів.
- •80. Попередження професійних злочинів.
- •81. Ресоціалізація злочинців.
- •82. Вивчення та попередження податкової злочинності.
- •83. Відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом: проблеми протидії.
- •84. Кримінологічна характеристика професійної злочинності.
- •85. Кримінологічна характеристика економічної злочинності.
- •86. Протидія тероризму за законодавством України.
- •87. Організована злочинність в Україні на сучасному етапі.
- •88. Основні проблеми протидії корупції в Україні на сучасному етапі.
- •90. Кримінологічна характеристика необережних злочинів.
- •91. Попередження необережних злочинів.
- •92. Вивчення та попередження злочинності жінок.
- •94. Основні міжнародно-правові документи по боротьбі зі злочинністю.
- •96. Інтерпол та його роль у боротьбі зі злочинністю.
- •97. Транскордонні злочини: поняття та особливості попередження.
- •98. Попередження транснаціональної злочинності.
- •99. Особливості попередження транснаціональної економічної злочинності.
26. Теорія стигматизації та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.
Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті за-судження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Тавру¬вання виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психо¬логічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законо¬слухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших зло-чинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки тдля теорії, а й для формування кримшальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.
У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди при-множують злочинність, повинні стати невіддільною складо¬вою правової пропаганди.
всем процессе возникновения и предотвращения преступности".3
Таким образом, основные положения теории стигматизации сводятся к следующему:
— не существует абсолютных признаков преступления, определение того или иного деяния в качестве преступного зависит исключительно от реакции людей;
— преступники практически ничем не отличаются от непреступников. Различия между осужденными и неосужденными (выявленными и невыявленными) преступниками более существенны;
— воздействие судебной системы и карательного аппарата на преступность носит скорее негативный, нежели позитивный характер, оно причиняет обществу больше вреда, чем пользы;
— не следует "драматизировать зло", важна не кара, а меры, которые могли бы удержать человека от преступления, предотвратить раскол общества на два враждующих лагеря: преступников и непреступников
Теория стигмы оказала значительное влияние на практику противостояния преступности. Она вновь привлекла внимание к проблеме карательных мер, продемонстрировав их существенные недостатки: избирательную направленность (избирательность, исключающая их воздействие на наиболее опасных преступников); положительный эффект общего предупреждения нередко нейтрализуется отрицательным эффектом стигматизации (негатив массовой стигматизации в обществе может превосходить позитив удержания).
Эта теория предполагала коррекцию практики воздействия на преступность в следующих направлениях:
— расширение некарательных мер;
— поиск и внедрение карательных мер, исключающих стигму (например, телесные наказания);
— поиск путей снижения эффекта стигматизации применительно к карательным мерам, отказаться от которых не представляется возможным;
— отказ от ряда карательных мер (например краткосрочного тюремного заключения).
В воздействии на преступность представители этого направления предлагают опираться не на машину подавления, а на системную перестройку основных начал общественной жизни: последовательное увеличение справедливости, честности, доброты, человеколюбия в обществе будет отрицать преступность. На начальном этапе значительную роль будет играть система пресечения преступлений (без карательных мер и связанной с ними стигматизации). В последующем предполагается возможность эффективного воздействия на преступность без жестких мер.
Эту устремленность можно считать выражением идеала гуманизма в криминологии. К сожалению, в реальной практике полностью воплотить этот идеал пока не удалось никому. Однако многие рекомендации теоретиков криминологического интеракционизма реализованы на практике и дали положительные результаты: в большинстве стран отказались от краткосрочного тюремного заключения. Само тюремное заключение в ряде стран модифицировали таким образом, что полного отчуждения преступника от общества не наступает (его отпускают домой на выходные, а иногда и после рабочего дня, заключенные участвуют в общественной жизни, встречаются с политическими деятелями, получают образование, развивают творческие способности, для широкой публики организуют выставки работ заключенных и т. п.). Во многих странах возникли общественные движения связи с заключенными и оказания им помощи в период после освобождения из тюрьмы. Процент судебных приговоров, связанных с лишением свободы, в большинстве стран мира неуклонно снижается, соответственнно в обществе уменьшается доля лиц, пораженных стигмой тюрьмы. В ряде стран стало практиковаться неполное заключение, позволяющее заключенному продолжать заниматься своей обычной работой или учебой (в места заключения осужденный обязан являться вечером и в выходные дни).' Норвежский криминолог И. Анденес поставил вопрос о необходимости разработки новых мер общественного реагирования на преступления: "Специалистам в области наказаний в будущем следует предусмотреть формы этой реакции, отличные от классических санкций, но способные обеспечить поддержание общественного порядка, без которого жизнь в обществе становится невозможной. Эти формы могут носить характер частных предупреждений, предварительных санкций, а также могут осуществляться в виде помощи, создания благоприятных условий, советов, которые необходимо выполнить, чтобы пользоваться определенными преимуществами и поддержкой. Такое вмешательство не будет автоматически носить характер порицания или нравственного осуждения, которые неразрывно связаны с классическими наказаниями или мерами, даже в самом смягченном виде".2 Во многом благодаря изысканиям авторов этой теории в странах Запада декримина-лизировали гомосексуализм и довольно лояльно относятся к наркоманам.
Теория стигмы пользуется популярностью среди зарубежных криминологов, ее влияние на практику весьма существенно. Эта теория позволяет радикально изменить угол зрения на феномен преступности и меры воздействия на нее. Во многом общество оказалось не готово к ее реализации на практике, в этом смысле ее можно считать теорией, устремленной в будущее.
27. Економічний детермінізм та його значення для сучасного розуміння причин злочинності. Критична кримінологія. 29. Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі: загальна характеристика.
Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах роз-винутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність від¬творюється власне капіталістичним суспільством і її немож¬ливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин на¬зивалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіт¬тя, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеоло¬гії та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин зло¬чинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталі¬стичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причина¬ми другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соці¬алізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнен¬ня тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.
Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні. Повною причиною вважалася сукуп¬ність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумов¬леному зв'язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазнача¬лося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до зло¬чинності поза сферою соціальної психології.
Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспіль¬ного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відпо¬відають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій крити¬ці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями "причина" і "умова", оскільки умова підноситься до рангу причини ("повної"). Крім того, викликає сумнів логіка поняття "повна причина". Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю "не¬повної причини". Але неповна причина не може породити жод¬ного наслідку.
Сучасними представниками соціологічного напряму є нау-ковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України. Вони вважають, що основні причини зло¬чинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (ге¬нетичними) властивостями особи, ні психологічними (індиві¬дуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведін¬ки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.
Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирі¬шенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати ви¬хідні положення, порушення яких може призвести до помил¬кових висновків:
• причинно-наслідковий зв'язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об'єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер; кримінологіч¬на специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв'язку;
• оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;
• розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу зло¬чинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зо¬внішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб'єк¬тивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не по¬винно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї.
Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують роз¬виток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпо¬середньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних від-носинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можли¬вість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відпо¬відно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-мораль¬ний стан суспільства.
Представниками соціологічного напряму є також вчені-кри-мінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії [17]. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвит¬ку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочат¬ку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.
Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра со¬ціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціо¬нальні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внут¬рішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочин¬ності та її поширення.
Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й ви¬значають її стан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Ро¬сії поділяють на дві групи: зовнішні (об'єктивні) і внутрішні (суб'єктивні).
Зовнішніми (об'єктивними) є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать від волі індивіда. До них нале¬жать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фі¬нансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для пев¬ної держави та її суб'єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проб¬леми та ін.
Внутрішніми (суб'єктивними) є умови і явища, що впли¬вають на злочинність і пов'язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохорон¬них органів й існуючому порядку реєстрації та обліку зло¬чинів та ін.
Кримінолог Н. Кузнєцова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст [18]. Причинами злочин¬ності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних со¬ціально-психологічних явищ, що пов'язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими сло¬вами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути най¬різноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причин-но-наслідкового зв'язку відіграють внутрішні та зовнішні супе¬речності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н. Кузнєцова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчи¬ненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують кри¬міногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує та¬кож віктимогенні, тобто поведінку потерпілих.
На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнєцова групує в чотири основні під¬системи: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необе¬режності; правові детермінанти.
1. Економічні причини і умови.
• Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.
• Умови: помилки у стратегії й тактиці економічних ре¬форм, приватизації, банківській системі та акціонуванні, виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі; безконтрольність; безкарність.
2. Причини і умови кримінальної агресії.
• Причини: психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної та сексуальної.
• Умови: безконтрольність обігу зброї і наркотиків; пропа¬ганда культу насилля, порнографії, проституції; відсут¬ність ефективної ранньої профілактики.
3. Причини і умови кримінальної необережності.
• Причини: психологія легковажного ставлення до дотри¬мання вимог громадської безпеки; егоїстично недбале за¬доволення
власних інтересів.
• Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, органі¬заційному, правовому забезпеченні особистої та громадсь¬кої безпеки.
4. Правові причини і умови.
• Причини: психологія правового нігілізму, правової легко¬важності та правового безкультур'я.
• Умови: недосконалість законодавства; прорахунки право-застосовчої практики; неефективність правового вихован¬ня; неефективність громадської профілактики; неефек¬тивність ранньої профілактики на стадії правопорушень.
А. Зелінський є представником біопсихологічного напря¬му в сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці су¬часні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об'єктивного (середовища існування) та суб'єктивного (людського, у тому числі й біологічно зу¬мовленого) у детермінації злочинності [9]. Як рух вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план кри¬мінологічної детермінації висуває суб'єктивний фактор. А. Зелінський вважає, що людські вади завжди були й зали¬шаються найближчою та визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі й злочинної, не запе¬речуючи при цьому впливу на поведінку людей обставин, що об'єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку, вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук першопричини злочинності в суб'єктивному факто¬рі — недосконалості людської природи, оскільки якщо ос¬новну причину зростання злочинності пояснювати виключно об'єктивно існуючими економічними суперечностями, то поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психіч¬ного здоров'я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну поведінку.
Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності ви¬знає суб'єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур'я, шкідливі звички, конформізм.
Як зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим за¬уважимо, що на стан психічного і соматичного здоров'я насе¬лення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шко¬ди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, ко¬лективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат за¬знала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелі¬чене істотно позначилось на психічному і моральному здоров'ї населення України (біологічне спадкування).
Піддаючи критиці погляди представників соціальної пара¬дигми, А. Зелінський наголошує, що їх звинувачення в бік прихильників біопсихологічної теорії стосовно того, що вони визнають уроджені злочинні схильності людей, є безпідставни¬ми, оскільки жоден з них, за винятком Ч. Ломброзо, цього не стверджував. Успадковуються не злочинні нахили, а такі особ¬ливості психіки та тілесної конституції людини, які за несприят¬ливих умов середовища значно підвищують ризик формування особистості соціопата, який постійно конфліктує із суспільст¬вом та іншими людьми. Суб'єктивно-особистісні фактори, які належать до безпосередніх причин злочинності (причин першо¬го порядку), у свою чергу, є наслідками біологічного й соціаль¬ного спадкування (причини другого порядку) і тісно взаємопо¬в'язані.
Умови криміногенної детермінації А. Зелінський поділяє на суб'єктивні та об'єктивні.
Суб'єктивні умови злочинності, тобто ті, що залежать від волі людей, породжуються тими самими негативними мораль¬ними та психологічними явищами і особистісними властивос¬тями, що й причини злочинності. Таким чином, суб'єктивні причини злочинності об'єктивуються не тільки у злочинності, а й в умовах, які їй сприяють. До таких умов належать пияцт¬во і алкоголізм; наркоманія; криміногенність засобів масової інформації; пропаганда жорстокості, насилля, розпусти; втра¬та освітою авторитету; корупція державних службовців і пра¬воохоронних органів; низька ефективність діяльності органів здійснення кримінальних покарань; незаконна міграція; мілітаризація населення за рахунок поширення незаконного збе¬рігання зброї, що надходить з інших держав через "прозорі кордони", та ін.
Об'єктивними умовами є соціальні суперечності, які безпо¬середньо не залежать від свідомості й волі населення, а успад¬ковані з минулої доби, підтримують стан напруження в сус¬пільстві та сприяють злочинності. До таких факторів належать негативні аспекти урбанізації та прогресу; економічні, еколо-гічні проблеми та інші об'єктивно зумовлені труднощі перехо¬ду до ринкової економіки. Швидкий розвиток великих міст на загальному тлі руйнування сільського побуту призвів до демо¬графічної диспропорції: з одного боку, перенаселення, дефіциту житла, транспортних та екологічних проблем у містах, з іншо¬го — нестачі робочих рук, занепаду сільського господарства. До негативних наслідків урбанізації належать психологічні пере¬вантаження, інформаційна перенасиченість, сурогати масової культури, які не сприяють моральному вдосконаленню люди¬ни. Економічна криза в Україні призвела до безробіття й різко¬го розшарування суспільства на багатих та бідних.
Розподіл кримінологічних факторів на суб'єктивні та об'єк¬тивні А. Зелінський вважає умовним, оскільки суб'єктивні фактори детермінуються не тільки особою, а й умовами буття, що об'єктивно склалися, і навпаки. Разом з тим, на його дум¬ку, пояснити причини і умови злочинності, а також її дина-міку в різні історичні періоди неможливо без відокремлення того, що здійснюється закономірно під впливом сил, які не залежать від людей, і того, що люди самі ускладнюють собі іс¬нування.
Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення проблеми детер¬мінації злочинності мають як прихильників, так і супротивни¬ків. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності на¬дають перевагу теоріям соціологічного напряму. 32. Маргінальність та злочинність.
Таке явище, як маргінальність, безсумнівно служить однією з причин злочинності. Тісний взаємозв'язок між маргінальністю і злочинністю безперечна і виглядає цілком виразно. Взаємозв'язок маргінальності та злочинності може трактуватися не тільки у вигляді припущення, що маргінал в силу ряду обставин схильний до правопорушень, вчиненням злочинів, але і у вигляді припущення, що маргінал, що знаходиться на "околиці", в "Придонья" соціального життя ("люмпени" , "бичі", "бомжі", повії, жебраки і т.п.), в меншій мірі захищений у правовому відношенні, ніж інші, і частіше стає жертвою злочинів різного роду. Втім, умови життя маргіналів подібного роду є такими, що межа між віктимна або злочинністю зникає. Стати жертвою злочину або самим злочинцем в даному випадку ними нерідко сприймається як норма, в порядку речей.
З цієї точки зору для кримінологів особливу значимість набуває внутрішній світ маргінальної особистості, її свідомість і поведінку. У разі відсутності обставин, що сприяють сприятливої адаптації маргінала, не лише можливий, а й у більшості випадків відбувається вибух агресії, що виливається нерідко в злочинне діяння. Певний інтерес викликають і психологічні характеристики, властиві особистості маргіналів: слабка опірність життєвим труднощам; дезорганізованість, приголомшені, нездатність до самостійного аналізу тривожних відчуттів; непристосованість до боротьби за свої права і свободи; занепокоєння, тривожність, внутрішнє напруження, що переходить іноді в нічим не виправдану паніку ; ізольованість, відчуженість і ворожість до інших людей; руйнування власної організації життя, психічна дезорганізація, безглуздість існування, схильність до психічної патології і суїцидальною дій; егоцентрічность, честолюбство і агресивність. Всі ці риси маргінала як би стихійно утворюють той глибинний шар психіки, який підводить його до межі криміногенності і роблять його вразливим у правовому відношенні.
Як показує практика боротьби зі злочинністю та проведені кримінологічні дослідження, маргінали є зручним і дешевим "матеріалом" для організованих злочинних груп. Вони виконують незначні завдання, пов'язані з "наводкою", "підіграванням" в заздалегідь запланованих ситуаціях, виконанням дрібних доручень і т.п. Їх частка у матеріальній вигоді, отриманої від злочинів, є вельми незначною. Нерідко їх примушують взяти на себе відповідальність за ті злочини, які вони не скоювали. У ряди організованих груп злочинців потрапляли і відомі спортсмени, які втратили фізичну форму, але ще здатні застосувати свою силу в операціях злочинної групи. У дійсності неодмінними атрибутами маргінальності є такі соціальні фактори, як, наприклад, бідність, безробіття, економічна і соціальна нестабільність, різного роду соціальні та національні конфлікти.
Особливе значення для вивчення маргінальності, як особливого соціального феномена, що має, безумовно, і чисто кримінологічне значення, має проблема бездомності, усиливавшаяся з моменту зростання міграції та процесу приватизації житла, до якої активно підключилися кримінальні елементи. Досить переконливими є статистичні дані, що свідчать про зростання злочинності серед осіб без певного місця проживання (бомж), які вчинили протиправні діяння. Так, наприклад, тільки в 1998 р. серед осіб, які мігрували з різного роду причин і опинилися в результаті без певного місця проживання, вчинили злочини 29631 чол. А в таких великих містах, як Москва і Санкт-Петербург 1803 (6%) і відповідно 2323 (8%) чол. Кримінологічний аналіз показує, що в загальному масиві злочинів, скоєних даною категорією осіб, переважають в основному злочини проти власності, а також крадіжки, що цілком зрозуміло: не маючи місця проживання, люди, як правило, позбавлені постійних джерел доходу, роботи.
Маргінальність виступає сприятливим середовищем розвитку злочинності. З точки зору кримінологічного аналізу ступеня криміногенності маргінальності є важливим врахування того обставини, що маргінальна середовище є далеко не однорідною.