33. Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.

Особу злочинця можна розглядати лише як суб'єкта злочину, тобто людину, яка вже вчинила злочин. До вчинення злочину певні властивості особи можна тільки характеризувати як криміногенні, але поки злочин не вчинено, особи злочинця відповідно ще не існує. Не можна ототожнювати поняття "особа злочинця" і "злочинна особа", бо перше не існує поза вчиненого злочину і властивостей суб'єкта злочину.

Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлумачення і засвоєння поняття "особа". Особа злочинця є складним поняттям, що утворюється поєднанням загальносоціологічного поняття "особа" і юридичного "злочинець". Вчинення злочину характеризує певну особу як антисуспільну, але не розкриває при цьому її повного змісту. Розв'язання проблеми про сутність і поняття особи злочинця потребує вирішення питань, які логічно взаємопов'язані: що таке особа злочинця; чи існує вона взагалі; які її ознаки; роль у вчиненні злочину; як можна впли¬нути на неї, щоб запобігти злочину.

Кримінологічне вчення про особу злочинця виходить з основних положень матеріалістичної філософської концепції людини. Особа як цілісне утворення становить соціальну якість людини, яка не дається від народження, а формується у процесі діяльності й завжди пов'язана із суспільством, тобто є продуктом соціалізації людини. Разом з тим людина є продуктом подвійної детермінації, бо її природа біологічна. Отже, природа і сутність особи не тотожні поняття

Людині як суспільній істоті властиві свідомість і самосвідомість. Для того щоб бути особою, людина повинна усвідомлювати не тільки навколишню дійсність, а й себе у відносинах з цією дійсністю. Але висновок, що особа неможлива без свідомості, не можна ототожнювати з висновком, що свідомість дорівнює особі, оскільки діє не свідомість, а особа, яка регулює власну діяльність за допомогою свідомості. З цього логічно випливає, що свідомість є внутрішньою (інтраіндивідуальною) сутністю людини.

Інший бік сутності особи — зовнішня (інтеріндивідуальна) сутність — пов'язаний із соціальною діяльністю людини. Загалом людина як особа характеризується здебільшого як діючий суб'єкт, тобто такий, що живе в суспільстві і взаємодіє з іншими людьми, створює умови для свого існування і сам себе.

Таким чином, проаналізувавши питання про сутність особи, доходимо висновку, що вона має два основних аспекти: інтер-індивідуальний, що виявляється в соціальній діяльності людини, і інтраіндивідуальний, що виражає внутрішній світ особи і виявляється в її соціальній спрямованості.

З огляду на викладене особу людини можна визначити як систему соціально-психологічних властивостей і якостей, в яких відображені зв'язки та взаємодія людини із соціальним середовищем через практичну діяльність.

Як і будь-яка система, особа має структурну будову, що складається з окремих елементів і називається структурою особи. Вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії й деякі інші дотримуються думки, що структура особи має такі елементи:

• соціальний статус, тобто сукупність ознак, що визначають місце людини в системі суспільних відносин (стать, сімейний стан, рівень освіти, належність до певної соці¬альної групи та ін.);

• соціальні функції, які виражаються через показники реаль¬них проявів особи в основних сферах діяльності (професійно-трудовій, соціальнокультурологічній, соціально-по¬бутовій);

• морально-психологічні установки, що відбивають став¬лення людини до її проявів в основних видах діяльності (ставлення до загальногромадських обов'язків, державних органів, правопорядку, праці, культурних та інших цін¬ностей).

Перші два елементи (соціальний статус і соціальні функції) характеризують зовнішній (інтеріндивідуальний) рівень особи, а третій становить сукупність елементів її соціальної спрямо¬ваності, які визначають ставлення людини до основних видів її соціальної діяльності.

Кримінологічний аналіз особи злочинця ґрунтується на цих основних положеннях з урахуванням певних особливостей. Насамперед відмінність особи злочинця від особи незлочинця полягає власне у факті вчинення злочину. Злочин як специфічний різновид діяльності людини дає підстави для міркування, які саме особистісні якості людини виявляються в ньому. Ці відмінності можна зафіксувати в особі злочинця на зовнішньому та внутрішньому рівнях. На внутрішньому рівні відмінністю є негативна (антисуспільна) соціальна спрямованість, а на зовнішньому — специфічний вид діяльності — злочинна діяльність. Отже, основна відмітна риса особи злочинця полягає в її негативній соціальній спрямованості, носіями якої є властивості особи, що називаються суспільною небезпечністю особи злочинця.

З огляду на викладене пропонуємо таке визначення особи злочинця: це сукупність соціально-психологічних властивостей особи, що за певних ситуативних обставин (або поза ни¬ми) призводять до вчинення злочину.

Але в реальному житті люди з такими властивостями не завжди вчиняють злочини. Вичерпної відповіді на питання чому так відбувається кримінологія не може дати. Більшість кримінологів вважають, що в особі злочинця ці властивості набирають критичної маси, яка створює нову якість — здатність вчинити злочин. Цю якість названо криміногенністю особи.

Подібну до наведеної раніше структури особи злочинця пропонують вчені-кримінологи НАВС України, в якій частково використано структуру особи, яку запропонував К. Платонов [17]:

• спонукальна сфера особи (потреби, інтереси, мотиви, уста¬новки, світогляд, правосвідомість, схильності й звички);

• соціальні ролі й соціальні статуси особи;

• ступінь суспільної небезпечності особи (інтенсивність і тривалість злочинної діяльності);

• морально-психологічний аспект особи (морально-політичні, світоглядні й моральні риси та властивості: погляди, пере¬конання, цілі; психологічні, емоційні, вольові та інтелек¬туальні особливості; наявність психічних аномалій);

• психофізіологічний аспект особи (стать, вік, стан здоров'я, особливості фізичної конституції).

Від попередньо розглянутої пропонована структура відрізня¬ється виокремленням таких підструктур, як спонукальна сфе¬ра, ступінь суспільної небезпечності та психофізіологічний ас¬пект особи.

Поняття особи злочинця кримінологи НАВС України ви¬значають як сукупність соціальних властивостей, ознак, зв'язків і відносин, що характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісни-ми) умовами й обставинами призводять особу до антисус-пільної поведінки.

Іншої точки зору на вирішення цієї проблеми дотримується А. Зелінський. Найбільш слушною він вважає динамічну функ¬ціональну структуру особи, яку запропонував К. Платонов. Ця структура складається з чотирьох підструктур (груп властивос¬тей, що різняться зумовленістю соціальних або біологічних фак¬торів):

• соціально зумовлені якості особи (спрямованість, моральні властивості, інтереси, схильності, мотиви, потреби);

• підструктура підготовленості або досвіду (знання, навич¬ки, вміння, звички);

• особливості окремих психічних процесів (сила й особли¬вості здійснення інтелектуальних, вольових та емоційних процесів);

• біологічно зумовлені властивості особи (темперамент, ор¬ганічні патологічні зміни і властивості, здібності, обда¬рованість).

Схематично ця структура відображується у вигляді чотирьох рівнів: найвищим є соціально зумовлений рівень спрямованості особи, від якого залежить вибір лінії поведінки, а під ним у за¬значеному порядку інші рівні, що зумовлюються соціальними й біологічними факторами. У нормі поведінка особи внут¬рішньо регулюється структурою особи загалом — усіма чотир¬ма рівнями.

Як стверджує А. Зелінський, оскільки не будь-який злочин є діяльністю — цілеспрямованою вольовою поведінкою, а види злочинної діяльності різняться мотивацією і способом вчинення, неможливо виокремити таку якість особи, яка була б притаманна всім правопорушникам поза фактом порушення ними закону. Піддаючи критиці поширене в багатьох підручниках визначення "особа злочинця — це особа люди¬ни, що вчинила злочин", вчений обґрунтовує свою точку зору тим, що в такому разі наявна логічна помилка (тавтоло¬гія): злочинець і є особою, що вчинила злочин. А. Зелінський підкреслює також, що твердження "сутністю особи злочинця є її суспільна небезпечність" парадоксальне: до вчинення злочину була наявна суспільна небезпечність осо¬би, яка збиралася вчинити злочин, але не було ще особи зло¬чинця, а після вчинення злочину є особа злочинця, але вже немає реальної небезпеки. Не всі особи, що порушили закон, суспільно небезпечні. Про особу злочинця, на думку вченого, може йтися тільки стосовно людини, винної у злочинній ді¬яльності, тобто такої, що вчинила систему передбачених кримінальним законом умисних цілеспрямованих дій, спря¬мованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках А. Зелінський пропонує розглядати осіб, що вчини¬ли злочини. Вчений визнає умовність такого поділу, але по¬яснює його необхідність відсутністю відповідної терміноло¬гії, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від професійних. Універсальні злочинці, які зав¬жди готові до вчинення будь-якого злочину, є винятком, а не правилом. Внаслідок відмінностей між типами злочинної ді¬яльності можна розрізняти осіб певних типів залежно від ха¬рактеру злочинної діяльності й морально-психологічних особ¬ливостей правопорушників.

Виходячи з наведених положень А. Зелінський пропонує таке визначення особи злочинця: це сукупність соціально-демографічних, психологічних і моральних характеристик, які тією чи іншою мірою типово притаманні людям, що винні у злочинній діяльності певного типу.

Поняття особи злочинця

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця тракту-ється по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримі¬нальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин51. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримі¬нологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб зло¬чинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небез¬печність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та по¬зитивними характеристиками особистості.

Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили зло-чини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на зло-чинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у зло¬чинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змири¬тися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових зло¬чинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають по¬карання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціалізація при цьому відбувається в результаті відбування по¬карання в місцях позбавлення волі, тобто під упливом діяль¬ності та спілкування в екстремальних умовах52.

Отже, особа злочинця - це сукупність соціально значу¬щих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характери¬зують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Стосовно ж "особи, що вчинила злочин", то вона не має си-стеми негативних ознак.

Для позначення поняття «суб'єкт злочину» в юридичній літературі вживаються такі терміни: «особа злочинця», «злочинна (криміногенна) особа», «особа винного», «особа, яка вчинила злочин». Безпосередньо у ч. 1 ст. 18 Кримінального Кодексу України надається наступне визначення суб’єкта злочину - це є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. У частині другій виокремлюється і поняття спеціального суб'єкту злочину - це фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.