Розділ 4

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

1. Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як в загальній теорії права, так і (особливо) у галузевих науках. Здебільшого обгрунтовано йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правового регулювання. Істотно те, що ці ознаки здебільшого скеровані на об'єкт правових відносин, але водночас вони повинні бути засобами забезпечення прав та Інтересів суб'єктів права.

М. І. Матузов вважає, що "правовий режим - це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан та конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права". Отже, йдеться про специфіку правового регулювання суспільних відносин, про методи і способи її забезпечення з метою задоволення інтересів певних суб'єктів.

В. І. Семчик, визначаючи поняття правового режиму майна та переносячи його і на землі, вважає, що це "встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин". У такий спосіб автором всебічно розкривається загальний зміст земельних відносин та його спеціалізація стосовно земель сільськогосподарського призначення, характеризується об'єкт Цих відносин.

Видається, що для поняття змісту правового режиму важливий не лише особливий порядок правового регулювання, а й його наслідки. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це - наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних І соціальних особливостей земель (як їхнього об'єкту), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це - сукупність правових норм, які встановили основні засади та певний порядок землевикористання різних видів.

МатузовН. И. Правовьіе режимьі: вопросьі теории и практики// Правоведение. -

. І. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення// Земель-^Не право. Академічний курс. - К., 2001. - С. 260-261.

шу земель сільськогосподарського призначення

РОЗДІЛ 4

2. Сільськогосподарське землевикористання - найбільш специфічний вид землевикористання. Це зумовлено двома головними факторами: природними особливостями земель сільськогосподарського призначення та їхнім важливим соціальним призначенням. У зв'язку з цим, правовий регулятивний вплив на землі сільськогосподарського призначення спеціалізується в наступних положеннях, що характеризують особливості їхнього правового режиму:

♦ Центральне місце земель сільськогосподарського призна чення у складі земель України.

Це випливає з конституційного закріплення цих земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Це положення також зумовлено таким принципом земельного законодавства, як поєднання особливостей використання земель як природного ресурсу, так і основного засобу виробництва.

Землі сільськогосподарського призначення знаходяться на першому місці при класифікації земель на категорії (ст. 19 ЗК України).

Щодо цієї категорії земель найбільш повно реалізуються вимоги радикального реформування земельних відносин та виникнення відносин приватної власності на землі. Землі сільськогосподарського призначення в Україні складають основну частину приватизованих земель.

♦ Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Цей принцип знайшов своє спеціальне закріплення у ст. 23-ій

Земельного кодексу України. Його головним змістом є норма про те, що "землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання" (ст. 23 п. 1). Йдеться про природну властивість цих земель виконувати функцію основного засобу виробництва. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення в різних аспектах передбачена також ст. ст. 19, 130, 150, 156, 168, 207-209 Земельного кодексу України. Якщо говорити точніше, то мається на увазі пріоритетність сільськогосподарського землевикористання. Це означає закономірність встановлення офіційних переваг цього виду землевикористання перед іншими та необхідність використання за природним і юридичним призначенням. Будучи визначеними на підставі даних державного земельного кадастру придатними для потреб сільського господарства, ці землі як загальне правило не можуть бути використані для інших потреб.

Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для

' правового режі

Інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (ст. 23 п. З ЗК України).

Принцип пріоритетності ще більш чітко встановлений Земельним кодексом України 2001 р. для особливо цінних земель (ст. 150). Зокрема, вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб взагалі не допускається. Лише земельні ділянки таких земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення та деяких інших загальних потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Якщо ж йдеться про земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, то вимагається погодження їхнього вилучення (викупу) Верховною Радою України.

Отже, принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення - це загальна вимога законодавства у вигляді спеціальних правил, скерованих на збереження цих земель як найбільш цінної категорії. З цим принципом, що закріплює істотні особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, пов'язані Й інші положення у цій сфері.

♦ Пріоритетність правового режиму цих земель, зокрема, передбачає необхідність їхнього цільового використання.

Вже саме поняття земель сільськогосподарського призначення пов'язано насамперед з їхньою призначеністю для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції (ст. 22 ЗК України). А основним і першочерговим юридичним обов'язком власників земельних ділянок є "забезпечення використання їх за цільовим призначенням", що чітко закріплено у ст. 91 п. 1а ЗК України.¹

За невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням Земельним кодексом та іншим законодавством України встановлена відповідальність. Відповідальність за таке порушення земельного законодавства передбачена ст. 211 ЗК України.

♦ Спеціальна визначеність кола суб'єктів сільськогосподарського землевикористання та здебільшого наявність спеціальних вимог щодо них.

¹ Глибокий аналіз принципу цільового використання земель дає П. Кулинич. Див.; Куяинич П. Цільове призначення та цільове використання земель за новим Земельним кодексом України // Юридичний журнал. - 2002. - № 3.

67

66

РОЗДІЛ 4

Основними суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення є громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть лише орендувати ці землі.

Більшість громадян України отримали земельні ділянки у власність безоплатно в процесі реструктуризації земель колективних сільськогосподарських підприємств. Це - селяни, колишні члени цих підприємств.

Суб'єктами землевикористання цього виду можуть бути також і певні юридичні особи. Це - фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні аграрні підприємства тощо. Селяни мають право вільного вибору організаційно-правових форм здійснення сільськогосподарського землевикористання. Здебільшого Йдеться про ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Іноземні юридичні особи та іноземні держави не можуть бути суб'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення (ст. 22 п. 4 ЗК України).

Загальним для всіх суб'єктів сільськогосподарського землевикористання є їхній безпосередній зв'язок із сільськогосподарським виробництвом і переважно ведення його на ринкових товарних засадах.

Для певних суб'єктів використання земель сільськогосподарського призначення, особливо для фермерів, існують спеціальні вимоги щодо них (наявність сільськогосподарської освіти, відповідного досвіду роботи тощо).

Суб'єктами сільськогосподарського землевикористання особи стають внаслідок одержання певних земельних площ у встановленому порядку. Отже, останнє є для них правовстановлюючим фактом.

Як громадяни України, так і юридичні особи України, будучи спеціальними суб'єктами земельних відносин, володіють і спеціальною земельною правоздатністю.

♦ Право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення стало головним наслідком реалізації радикальної земельної реформи.

Ще на початку 90-х років в Україні почався процес виникнення права приватної власності на землі, який, окрім юридичного, набув ще й гостро політичного характеру.

Законом України "Про форми власності на землю" від ЗО січня 1992 р.,¹ поряд з пануючою на гой час державною, запроваджувались

¹ Відомості Верхоіної Ради України- - 1992. - № 18. 68

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

колективна і приватна форми власності на землю. Вперше в Україні селяни одержали право бути власниками земель сільськогосподарського призначення. Переважно це було можливим для створення і функціонування селянських (фермерських) господарств.

Згодом, за Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р.¹ було введено паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, тобто - право членів КСП при безперешкодному виході з них одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується Державним актом на право приватної власності на землю. Це положення мало історичне значення.

Конституція України чітко не визначила форми власності на землі, хоча за суттю структурно закріпила приватну, комунальну і державну власність на землі та встановила, що "право власності на землю гарантується" (ст. 14). Лише Земельний кодекс України 2001 р. у ст. 78 чітко визначив, що "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності". Таким чином, в аграрному секторі економіки України виникла принципово нова система відносин земельної власності, основу якої складають відносини приватної власності на землі сільськогосподарського призначення.²

Отже, принципово нові первісні засади в аграрному секторі економіки України є наслідком земельної реформи, зокрема, адміністративно-правового і земельно-правового, а не цивільно-правового способу виникнення права власності на ці землі.

Якщо на першій стадії земельної реформи перехід до приватної власності на землі здійснювався переважно адміністративно-правовими методами, то на сучасному його етапі все більш поширеними повинні стати ринкові способи виникнення прав на землі, зокрема, придбання їх за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, за іншими цивільно-правовими угодами (з обов'язковим урахуванням особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення).

Землі сільськогосподарського призначення стали в Україні першим об'єктом радикального ринкового реформування та об'єктом права приватної власності.

¹ Урядовий кур'єр. - 1994, 15 листопада.

² Детальніше див.: Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: Монографія. - Одеса: Астро Принт, 2000.

:" ' . і- 69

привові

РОЗДІЛ 4

ого режиму земель сііьськогосподарського призначення

♦ У процесі проведення земельної реформи в Україні був застосований новий спосіб приватизації земель сільськогосподарського

ПРИЗНаЧеННЯ ЧРПРТ інгтнп/т Vv... /..

нове в правово-

призначення через інститут їхнього паювання. Це

му режимі цих земель.

Термін "пай" відомий переважно стосовно кооперативних організацій і означає певний внесок при вступі до кооперативу або пайовий фонд, що створювався в ньому. Він не застосовувався раніше до земельних відносин.

Земельне паювання було запроваджено Указами Президента України І означало встановлення можливості колишнім членам колективних сільськогосподарських організацій одержати право на певний земельний пай (частку) із земель колгоспів, інших колективних сільськогосподарських підприємств, що посвідчувалось сертифікатом. Це було право на право одержання в майбутньому безоплатно конкретної земельної ділянки на праві приватної власності, посвідченої Державним актом.

Видається юридично неправомірним трактування і правове закріплення сертифікатного права на нематерІалізовании земельний пай як право власності на нього. Право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення - це лише право володіти, користуватися і розпоряджатися конкретною, виділеною в натурі земельною ділянкою.

Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 р.¹ уточнено І розширено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай) (зокрема, до них включено спадкоємців цього права); встановлено підстави та порядок виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) та документального оформлення права власності на земельну ділянку.

Єдиним об'єктом права приватної власності є конкретна, виділена в натурі (на місцевості) земельна ділянка, що посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку. Таким об'єктом не можна вважати земельну частку (пай), посвідчений сертифікатом; останній лише дає право на одержання земельної ділянки на праві власності.

♦ Особливістю правового режиму земель сільськогосподарського призначення с також їхня базова роль у виникненні не лише земельних, а й трудових та майнових відносин аграрних суб'єктів, що є основою вирішення проблеми продовольчої безпеки країни.

Голос України. - 2003, 8 липня.

70

Слід погодитись з А. М. Статівкою про доцільність прийняття в Україні (за досвідом США) спеціального закону "Про продовольчу безпеку".

Сучасні земельні правовідносини власності на землі сільськогосподарського призначення стають епіцентром всіх інших земельних відносин, а також земельно-трудових та земельно-майнових відносин у цій сфері. Це означає, що вони у ринкових відносинах набули здатності входити не лише в земельні розподільчі, айв трудові та майнові відносини, пов'язані так або інакше з використанням земель сільськогосподарського призначення.

У сільському господарстві, що засноване на аграрному землеви-користанні, принаймні у його провідній галузі - рослинництві, а значною мірою і в тваринництві, земельні і трудові відносини виступають не ізольовано (як наприклад у промисловості), а в єдиному органічному комплексі земельно-трудових відносин. Праця селян - це використання природних властивостей земель сільськогосподарського призначення у процесі їхньої виробничої діяльності з метою одержання певних майнових сільськогосподарських благ (певного врожаю зернових або інших культур). Останнє положення є проявом того, що сучасні земельні відносини набувають комплексного характеру (на відміну від їхньої колишньої відносної однорідності). Йдеться за суттю про значні зміни самої сфери правового регулювання сучасного земельного права, коли його норми ще більшою мірою, аніж раніше (до радикального реформування земельних відносин) проектуються як базові земельно-правові, що органічно поєднуються з аграрно-трудовими відносинами щодо використання земель сільськогосподарського призначення та майновими відносинами в сфері виробництва продукції сільського господарства як їхній сукупний наслідок. У цьому аспекті прослідковується і зв'язок сучасних земельних та аграрних відносин.

♦ Раціональність - провідний принцип сільськогосподарського землевикористання.

Публічно-правове значення земель сільськогосподарського призначення, їхня незамінна роль для забезпечення продовольчої безпеки всієї країни роблять принцип раціонального використання земель всеосяжною вимогою для всіх суб'єктів земельних відносин. Тому і приватний власник, і орендар сільськогосподарських земель не можуть

¹ Див.: Стативка А. М. Сільське господарство України та його інтеграція в міжнародні сільськогосподарські й торговельні організації: проблемні питання // Право України. - 2003. - № 4. - С. 4213.

71

РОЗДІЛ 4

керуватися лише особистою потребою одержання найбільшого доходу від цих земель, а дотримуватись правил їхньої посиленої правової охорони, яка є складовою поняття раціональності сільськогосподарського землеви користання.

Під раціональністю землевикористання слід розуміти не стільки максимальну економічну ефективність, скільки наукову обґрунтованість і найбільшу доцільність використання найціннішої категорії земель з одночасним дотриманням екологічних правил їхньої охорони.

Тому не випадково ст. 5 Земельного кодексу України закріпила як принцип земельного законодавства забезпечення раціонального використання та охорони земель. У зв'язку з особливою цінністю і, водночас, посиленою можливістю погіршення стану земель сільськогосподарського призначення цей принцип має для них першочергове значення. З цим пов'язана і потреба посиленої правової охорони цих земель, зокрема їхніх грунтів як "об'єкту особливої охорони" (ст. 168 ЗК України).

Передбачена спеціальна порівняльна оцінка якості грунтів за їхніми основними природними властивостями, т. зв. бонітування грунтів (ст. 199 ЗК), збереження і навіть можливість покращення цієї якості теж є завданням раціональності їхнього використання. З цією метою передбачено природно-сільськогосподарське районування земель (ст. 179 ЗК).

Принцип раціональності землевикористання має найбільше значення для земель сільськогосподарського призначення, оскільки для таких категорій земель, як землі житлової та громадської забудови, землі історико-культурного призначення, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, важливим є лише факт відведення земель, а не їхнє господарське використання. Для земель же сільськогосподарського призначення порядок і умови їхнього цільового виробничого (та іншого) використання складають основу змісту земельної правосуб'єктності.

Принципове значення права раціональності сільськогосподарського землевикористання як істотна складова предмету земельного права чітко відмежовує останній від предмету цивільного права.

♦ Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Раціональне використання, у тому числі охорона земель як її складова, забезпечується і в такий спеціальний спосіб, як відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Перш за все, воно стосується сільськогосподарських угідь, зокрема ріллі як найбільш цінної складової земель сільськогосподарського призначення, а також багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ.

Ст. 207 Земельного кодексу України встановила правові умови (підстави) відшкодування втрат.

72 .

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

За загальним правилом площі земель сільськогосподарського призначення не повинні зменшуватись і переводитись у інші категорії земель. Якщо таке трапляється або ж має місце обмеження прав власників земель і землекористувачів чи погіршення якості сільськогосподарських угідь (грунтів), то одержані внаслідок цього втрати повинні бути відшкодовані.

♦ Істотною особливістю сучасного правового режиму земель сільськогосподарського призначення є встановлення спеціального правового режиму для особливо цінних земель та визнання об'єктом особливої охорони грунтів.

Земельний кодекс України 2001 р. правомірно ввів як об'єкт спеціального посиленого правового режиму категорію "особливо цінні землі". Ст. 150 ЗКдає розгорнутий перелік цих земель. Переважно йдеться про славнозвісні українські чорноземи різних видів. їхнє вилучення для несільськогосподарських потреб не допускається (за незначним винятком).

Ст. 168 Земельного кодексу вперше визнала грунти окремим і особливим об'єктом правової охорони.

Для власників земель та землекористувачів введено спеціальні правила цієї охорони, зокрема стосовно зняття та перенесення ґрунтового покриву.

Земельне законодавство передбачає і спеціальні правила, нормативи та порядок стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів.

Ґрунти підлягають бонітуванню, тобто порівняльній оцінці їхньої якості за основними природними властивостями (ст. 199 ЗК України).

19 червня 2003 р. прийнято розгорнутий спеціальний Закон України "Про охорону земель",¹ яким встановлено принципи державної політики у сфері охорони земель, систему охоронних заходів у цій сфері, вперше широко регламентована охорона земель при здійсненні господарської діяльності тощо.

Спеціальним Законом України від 19 червня 2003 р. встановлено державний контроль за використанням і охороною земель. Цим законом передбачено створення спеціально уповноважених органів виконавчої влади у цій сфері, визначено їхні повноваження.

¹ Урядовий кур'єр.-2003,6 серпня.

² Закон України „Про державний контроль за використанням і охороною земель" // Урядовий кур'єр. - 2003,23 липня.

• ^; " : . 73

РОЗДІЛ 4

Контрольні завдання

1. Що слід розуміти під правовим режимом земель?

2. Назвіть особливості правового режиму зе.мель сільськогосподар ського призначення.

3. У чому основна сутність особливостей спеціального правового режиму грунтів та особливо цінних земель?

Дискусії та обговорення

1. Яка ваша думка щодо запровадження в законодавстві спеціально го суб'єкта земельних аграрних відносин в особі селян?

2. Як співвідносяться Земельний, Цивільний та Господарський ко декси України щодо форм власності на землі?

3. Що нового в паюванні земель сільськогосподарського призначен ня вніс Земельний кодекс України 2001 p.?

4. Що є об'єктом права приватної власності на землі сільськогоспо дарського призначення?

5. Що є основою вирішення проблеми продовольчої безпеки країни? Чи слід Україні (за досвідом США) прийняти спеціальний закон "Про продовольчу безпеку"?

Література

1. Земельне право. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. докт. юрид. наук, проф., академіка АПрН України, члена-кор. НАН України В. І. Семчика і канд. юрид. наук П. Ф. Кулинича. - К.: Видавничий дім "ІнЮре", 2001.-Розділ 10.

2. Земельне право України. Підручник / За ред. докт. юрид. наук М. В. Шульги. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. - К.: Юрінком їнтер, 2004. - Глава 16, § 2.

3. Куяинич П. Ф. Цільове призначення та цільове використання земель за новим Земельним кодексом України // Юридичний журнал. - 2002. - № 3.

4. Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: Монографія. - Одеса: Астро Принт, 2000. - Розділ 1, 1. 2.

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

5. Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землеполь-зования в У крайнє: Научно-практическое пособие. - К.: Істина, 2004. -