Глава 1, § 1.

Законодавство

1. Конституція України, ст. ст. 13,14.

1. Земельний кодекс України,ст. ст. 1-3, 5, 23, 78, 79, 90, 117, 118, 121, 150, 157, 168.

2. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За ред. В. І. Семчика. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003 (до зазн. статей).

2. Земельний кодекс Украиньї: Комментарий. - X.: ООО "ОдиссеЙ",

2002 (до зазн. статей).

5. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня

2003 р. // Голос України. - 2003, 8 липня.

6. Закон України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р.// Урядовий кур'єр. - 2003, 6 серпня.

7. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо приско рення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994, 15 листопада.

74

75

РОЗДІЛ 5

Конституційні засади земельних прав громадян України

1. Конституція України - не лише Основний Закон України, а і закон якісно нового змісту та спрямування. її не можна порівнювати з Конституціями, які діяли в УРСР, оскільки йдеться про радикально нові методологічні підходи та оцінки соціальних явищ. Теоретично (формально-юридично) норми Конституції концептуально просякнуто гуманістичним і пріоритетним ставленням до людини як найвищої соціальної цінності. "Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини".

Центральне місце в Конституції присвячено декларуванню прав і свобод людини як головного показника співвідношення між людиною (громадянином) і державою, яка повинна відповідати перед людиною за свою діяльність. У цьому полягає концептуальна сутність соціальної держави.

2. Слід підкреслити, що в царині земельних прав селяни на сьогодні займають перше місце серед усіх інших громадян України за активністю та масштабами їхньої реалізації. Передусім цьому сприяють відповідні конституційні норми.

Істотно, що в Конституції України с дві спеціальні статті (13 і 14), які за їхнім значенням належать до таких, що регламентують загальні засади суспільних відносин. Саме той факт, що в Конституції є норми, спеціально скеровані на регулювання земельних відносин, на всебічну ₄ оцінку землі (на відміну від вод, лісів тощо) є свідченням високого конституційного визнання цього об'єкту природи.

Ст. 13 Конституції України визнає землі об'єктом права власності Українського народу. Слід погодитись з П. Кулиничем у тому, що ця норма несе в собі переважно політичний характер, оскільки вона повною мірою не вписується в цивілістичну доктрину права власності,² хоча ЇЇ можна розглядати і як закріплення природно-економічної бази народовладдя та державної самостійності України.

¹ Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень), - X.: Право, 1997. - С. 5-6.

² КулиничП. Право власності на землю в Україні// Сільське господарство рефор мується,- 1997.-№4.-С. 13-14.

Конституційні засади земельних прав громадян України

Винятково важливе значення для визначення всебічної цінності землі має ст. 14 Конституції України. Введення в ранг конституційної правової норми положення про те, що "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" означає, що йдеться про унікальний і пріоритетний об'єкт правових відносин, яким є, передусім, землі сільськогосподарського призначення. Саме сільськогосподарські землі, зокрема, неоціненні грунти, уособлюють основне національне багатство України. Вони як основний засіб виробництва у цій сфері виконують життєзабезпечувальну функцію для всього суспільства, забезпечують продовольчу безпеку держави.

Конституційне визначення земель "основним національним багатством" (ст. 14) є підставою для визнання їх не тільки приватновласницького, а в першу чергу - публічно-правового характеру. Як такі вони не можуть бути віднесені до об'єкту цивільно-правових відносин.

Перша частина ст. 14 орієнтує на особливий правовий режим цих земель, на відповідальне ставлення до їхнього використання усіма суб'єктами. Ця вимога конкретизується, перш за все, нормою ст. 13 про те, що "власність зобов'язує", що означає право і обов'язок раціонального використання, а отже, і охорони земель. Друга норма цієї статті, зазначаючи, що "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству'¹, передбачає загальносуспільну цінність земель, можливість обмеження прав земельних власників.

"Особлива охорона державою" земель означає можливість встановлення державою спеціального охоронного режиму земель, правил їхнього використання та санкцій юридичної відповідальності за порушення охоронних норм. Причому це стосується всіх земель, незалежно від форми власності на них.

Держава гарантує право власності на землі (ст. 14). Але в Конституції немає конкретних видів цих гарантій. Вони встановлені в Земельному кодексі України 2001 р. (Розділ V).

Розділ Земельного кодексу "Гарантії прав на землю" є його новелою, оскільки ЗК УРСР такого розділу не мав. Зараз Земельний кодекс юридично забезпечує захист прав на землю (в першу чергу громадян), визначає гарантії права власності на земельну ділянку, встановлює відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

За Конституцією право власності на землю "набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно від-

77

РОЗДІЛ 5

повідно до закону" (ст. 14). По-перше, тут наголошується на вимозі законного одержання земель; по-друге, норма розрізняє поняття "набуття" земель та "реалізація" суб'єктами їхніх земельних прав, що відповідає процесуально-правовому порядку землевикористання; по-третє, визначаються види суб'єктів власності на землі.

Практично дуже важливою є норма ст. 14 про те, що право власності на землю "набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Це, зокрема, означає, що земельні права громадян України здійснюються, виходячи з конституційних засад, безпосередньо на підставі Земельного кодексу України (який є основним земельним законом України) та Інших законів (а не підзаконних актів). На жаль, земельна реформа в Україні в частині реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств та розпаювання земель сільськогосподарського призначення пройшла переважно на основі Указів Президента, а не законів.

Відображенням домінування суспільної функції права власності на землю над приватними інтересами є положення конституційної норми про гарантії права власності на землю в розділі про загальні конституційні засади суспільного життя в Україні, а не в розділі про конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зміст невідчужуваного права людини на землю визначається, перш за все, унікальною соціальною значимістю цього найважливішого природного ресурсу.

Конституція чітко не встановила форм власності на землі. На підставі Конституції України це зроблено Земельним кодексом України 2001 р. Ст. 78 ЗК зазначає, що "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності".

Найбільш практично поширеною формою земельної власності зараз в Україні є приватна власність громадян України (у першу чергу селян). Цьому сприяло проведення земельної реформи в аграрному секторі економіки.

Проаналізовані конституційні норми безпосередньо присвячені земельним відносинам. Окрім того, в Конституції України є і друга група норм, які опосередковано пов'язані з цими відносинами. Зокрема, йдеться про норми ст. 41 стосовно власності, у тому числі права приватної власності, їх основних засад. На основі норм ст. 42 може організовуватись аграрна підприємницька діяльність.

Для екологізацІЇ норм земельного законодавства важливе значен ня мають норми ст. 50 Конституції України. , ._:. .... . _t .,..,.,,.

78

Конституційні засади земельних прав громадян України

3. Конституція України гарантує недоторканість права приватної власності на земельну ділянку. Вилучення земельної ділянки можливе лише у винятковому випадку - з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановленими Земельним кодексом України, та за умови попереднього І повного відшкодування її вартості.

Разом з тим, право приватної власності на землю не є абсолютним. У ч. 7 ст. 41 Конституції України встановлені обмеження щодо використання власності: використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію І природні якості землі. Очевидно, що найбільшою мірою такі обмеження стосуються приватних власників та орендарів земельних ділянок, які є зараз найпоширенішою категорією потенційних носіїв земельних прав.

Комплекс земельних прав невід'ємно пов'язаний із основним земельним обов'язком - вимогою раціонально використовувати передану земельну ділянку, дотримуватись принципу цільового використання земель сільськогосподарського призначення, здійснювати комплекс заходів щодо підвищення родючості ґрунтів, їхній охороні від негативного впливу виробництва та від зовнішніх факторів.

4. За умов роздержавлення економіки і переходу до ринкових механізмів господарювання одним із головних способів подолання відчуження громадян України від засобів виробництва та реальної власності є підприємництво. Особливого значення набуває підприємницька діяльність у аграрному секторі економіки, тобто з використанням земель сільськогосподарського призначення.

Ст. 42 Конституції України гарантує кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницьку діяльність у сільському господарстві можна вважати окремим, самостійним видом підприємництва, визначальною ознакою якого є використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Право та аграрне підприємництво тісно пов'язані з правом на землю, що, в свою чергу, зумовлює значний вплив природно-кліматичних факторів на підприємницьку діяльність в аграрному секторі економіки. У зв'язку з цим доцільно, на наш погляд, у Господарському кодексі окремо врегулювати особливий вид підприємницької діяльності - аграрне підприємництво, передбачивши для нього сприятливий

79

Конституційні засади земельних прав громадян України

РОЗДІЛ

пільговий режим (в оподаткуванні, кредитуванні, страхуванні, ринковій інфраструктурі, механізмах легалізації та банкрутства). Для цього не потрібно кардинально змінювати діючу систему законодавства, оскільки сучасна державна політика спрямована на підтримку сільськогосподарських товаровиробників і деякі законодавчі кроки в цьому напрямку вже зроблені.

Аграрне підприємництво відзначається сезонним характером виробництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку. Відрадно, що ці фактори визнані на законодавчому рівні Законами України: "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу у народному господарстві України", "Про фіксований сільськогосподарський податок", "Про фермерське господарство", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" серед таких, що викликають необхідність встановлення і забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства, зокрема формування спеціального цінового, податкового і кредитного механізмів стосовно аграрних суб'єктів.

5. Ст. 43 Конституції України гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Формування права на працю за Конституцією України відповідає ст. 23 Загальної декларації прав людини. Це право передбачає свободу вибору особи, яка працює на землі. Вона може працювати за наймом за трудовим договором (контрактом, угодою) або ж самостійно забезпечувати себе роботою як аграрний підприємець, зокрема як фермер.

Праця у сільському господарстві виступає не в чистому вигляді, а в тісному взаємозв'язку трудових відносин із земельними. Специфіка трудових відносин членів фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, тобто працюючих власників, вимагає додаткового до трудового законодавства, локального правового регулювання їхньої праці, джерелом якого виступає Статут, Правила внутрішнього розпорядку.

Правове регулювання трудових відносин найманих працівників забезпечується трудовим законодавством із врахуванням особливостей сільськогосподарської праці, пов'язаної з землевикористанням, на яку значний вплив мають природно-кліматичні фактори, сезонний характер і підвищений ризик сільськогосподарського виробництва".¹

¹ Титова Н. И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовьіе аспектьі)- -

Львов, 1989.-С. 81-127.

Тісний взаємозв'язок земельних і трудових правовідносин вимагає визначення критерію розмежування правового регулювання трудового і земельного законодавства як самостійних галузей. Ю. Г. Жаріков з цього приводу зазначає, що трудове законодавство регулює процес праці взагалі, а завдання земельного законодавства у сфері сільськогосподарського виробництва більш конкретні, воно регулює порядок сільськогосподарського обробітку землі.¹ А це теж праця, особливість якої полягає у нерозривному поєднанні суб'єктивних трудових зусиль працівників із функціонуванням об'єктивних сил природних ресурсів, зокрема грунтів. Причому тут ми зустрічаємося з факторами т. зв. антропогенезу, коли відбувається зміна та саморозвиток цих природних об'єктів та їхніх продуктивних можливостей під впливом людської діяльності. Отже, йдеться про єдиний нерозривний процес органічного поєднання процесів праці і "діяльності" самої природи, що спостерігається виключно у сфері сільськогосподарського землевико-ристання, внаслідок чого ми маємо не суто земельні, і не суто трудові відносини, а складний комплекс земельно-трудових відносин.

6. Ст. 43 Конституції України зазначає, що "держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності". У поєднанні з правом на землі сільськогосподарського призначення права селян на працю та вільний вибір професії можуть реалізовуватись у різних організаційно-правових формах: у створенні та функціонуванні фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів різних видів, особистих селянських господарств тощо. Такі аграрні структури досить активно діють в Україні. Проте, поширеною є і така практика, коли землі сільськогосподарського призначення використовуються для створення аграрних акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, інших господарських товариств. Не заперечуючи проти таких форм господарювання на селі в принципі, слід звернути увагу на те, що їхнє землевикористання сьогодні не базується на спеціальних законах, а загальний Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. (з його численними змінами і доповненнями) не передбачає створення таких товариств у сільському господарстві.

Жариков Ю. Г. Право сельскохозяйственного землепользования.-М., 1969. -С.95.

Титова Н. И. Сельскохозяйственное право и регулирование труда рабогников сельскохо-йственньк предприягий // Совтосударсгво и право. - 19S1. - № 3; Титова Н. И. Зколого-правовьіе и трудовьіе огношения как злементьі интегрированноЙ структури сепьскохозяйст-венного права // Актуальньїе проблеми юридической науки. - ХЮН, 1985. - С. 125-127.

81

РОЗДІЛ 5

Конституційні засади земельних прав громадян України

Істотні особливості сільськогосподарської діяльності, унікальна цінність та інші особливості земель сільськогосподарського призначення вимагають прийняття спеціального законодавства про сільськогосподарські акціонерні товариства та про сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю.¹ Це буде сприяти забезпеченню конститу-ційності таких організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення та збереженню тих пільг, які мають за законодавством України аграрні суб'єкти.

Конституційне гарантування громадянам України права власності на землі слід також закріпити у Законах: "Про приватне аграрне підприємництво", "Про орендне земельне господарство" тощо. Частково це вже зроблено в Законі України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р.²

7. Індивідуалізована і відведена у встановленому законом порядку земельна ділянка не втрачає свого безпосереднього природного зв'язку з іншими елементами навколишнього природного середовища. У ланцюгу екологічних відносин земля займає визначальне місце. За визначенням видатного російського ґрунтознавця В. В. Докучаєва, ґрунтовий шар землі є відображенням природи. Погіршення якості грунтів - свідчення загального природного погіршення. Усі природні об'єкти є взаємопов'язаними, однак цементуючою ланкою у цьому взаємозв'язку є земля. Негативний вплив на земельну ділянку, викликаний забрудненням навколишнього природного середовища, відображається на виробництві сільськогосподарської продукції, що завдає збитків як сільськогосподарським товаровиробникам, так і споживачам продовольчих продуктів.

Конституція України гарантує кожному право на безпечне для життя і здоров'я довкілля і на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). Власники земельних ділянок і землекористувачі вправі вимагати відшкодування не тільки прямої шкоди, заподіяної забрудненням довкілля, але й нестриманих доходів. Водночас, вони самі повинні відповідати за якісний стан грунтів та виробленої на них продукції. Остання конституційна вимога значною мірою спеціалізована у Законі України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".³

8. Гарантією захисту права на землю є право на подання до суду позовів про відшкодування шкоди внаслідок негативного впливу на дов кілля від діяльності підприємств, установ, організацій та окремих грома дян. Відповідно до ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 p., шкода має бути відшкодована у повному обсязі. У відповідних випадках враховуються неодержані прибутки за час, необхідний для відновлення якості навко лишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів (у першу чергу земель) до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, та інші втрати і неодержані прибутки громадян, що викликані погіршенням стану довкілля.

М. В. Шульга вважає, що відшкодування заподіяних збитків у сфері використання землі здійснюється як реалізація гарантії захисту суб'єктів права, або шляхом майнової відповідальності. В обидвох випадках йдеться про компенсацію, але використовуються різні її форми. При відшкодуванні збитків на користь потерпілого суб'єкта - носія земельних прав має місце відновлення або компенсація майнового інтересу. Компенсація і відновлення - самостійні функції. Захищаючи порушене право, відновлюється майновий інтерес. Якщо відновлення, наприклад якості земельної ділянки до її початкового стану, практично неможливе, то повинно йтися про компенсацію збитків. Відновлення і компенсація, хоча близькі між собою правові категорії, однак, на думку М. В. Шульги, вони не є аналогами.¹

9. Відновлення порушених земельних прав здійснюється у су довому порядку. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина гарантований ст. 55 Конституції України. Кожному гарантується право оскаржувати у суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Досліджуючи правові гарантії здійснення земельних прав, М. В. Шульга зауважив, що судовий захист земельних прав розглядається на сьогодні як найбільш кваліфікований і універсальний спосіб

' Див.: Галиновская Е. А., Минина £. I. Концепция развития аграрного законодательст-

ва // Концепция развития российского законодательства. - М, 1998. - С. 184.

² Урядовий кур'єр. - 2003, 11 червня.

⁵ Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1.

82

¹ Див.: Шульга М. В. Актуальньїе правовьіе проблемьі земсльньтх отношений в современньїх условиях. - X., 1998.-С. 183.

² Коментар до Конституції України. - К., 1996. -С. 139.

•' 83

РОЗДІЛ 5

Конституційні засади земельних прав громадян України

захисту прав і свобод суб'єктів. Однією із найважливіших переваг такого захисту є те, що існує значно менше можливостей необ'єктивного розгляду справи і відомчого впливу на остаточне вирішення питання.¹ Суд, будучи незалежним від інших гілок влади, наділений конституційними гарантіями цієї незалежності. Судовий розгляд найбільш ефективно, повно і всебічно забезпечує реалізацію встановлених законом чи договором гарантій земельних прав громадян.

10. У Конституції України 1996 р. знайшли своє закріплення багато конституційних прав і свобод людини і громадянина, яких не було і не могло бути у Конституції 1977 р. Серед них ст. 56 Конституції України, яка проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Адміністративно-правовий порядок надання громадянам земельних ділянок місцевими радами ставить реалізацію земельного права в пряму залежність від рішення органу місцевого самоврядування. На практиці трапляються порушення процедури надання земельних ділянок у користування чи передачі в приватну власність у випадку зволікання з прийняттям рішення про надання земельної ділянки (недотримання встановлених Земельним кодексом термінів) або необгрунтованої відмови у передачі в приватну власність чи наданні у користування земельної ділянки, якщо заявник має усі законні підстави цю ділянку отримати. У такому разі зацікавлена особа має право на відшкодування не тільки матеріальної, але і моральної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Новела конституційної норми (ст. 56) про відшкодування моральної шкоди полягає в тому, що вперше в історії існування нашої держави, у конституційній практиці гідність особи визнана соціальною цінністю, а права людини розглядаються як такі, що визначають спрямованість діяльності держави. Оскільки держава гарантує відшкодування за її рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю її органів чи представників, то це свідчить про пріоритет особи над державою, перевагу Індивідуального над загальним," приватного над публічним.

' Див.: Шульга М. В. Актуальньїе правовьге проблеми земельних отношєний в совре-

менньїх условиях. - X., 1998. - С. 185-186.

² Коментар до Конституції України. - К., 1996.-С. 142.

84 ' ;.

11. Ст. 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією. Обмеженням права власності на землю можна вважати норму ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. У цій статті прослідковується домінування суспільних інтересів над особистими, що зумовлено неабиякою цінністю землі, яка визнана основним національним багатством.

Контрольні завдання

1. Хто визнається в Україні найвищою соціальною цінністю від повідно до Конституції України?

2. Чому Конституція України віднесла землю до категорії "основно го національного багатства"?

3. Які суб'єкти права власності на землю закріплені Конституцією України?

4. Охороні якої форми власності приділяється особлива увага у Конституції України?

5. Які конституційні права, закріплені у Розділі II Конституції, є основою земельних прав громадян?

Дискусії та обговорення

1. Як ви розумієте конституційну норму "власність зобов'язує"?

2. Чи передбачені Конституцією достатні гарантії для реалізації громадянами України права власності на землю і його захисту?

3. Чи потребує доповнення в частині регламентації земельних прав Конституція України?

4. Чи слід закріпити в Конституції України принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення?

Література

1. Земельне право. Академічний курс: Підручник для студентів юри дичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. докт. юрид. наук, проф., академіка АПрН України, члена-кор. НАН України В. І. Семчика і канд. юрид. наук П. Ф. Кулинича. - К.: Видавничий дім "інЮре", 2001.-Розділ 1, 1.4,3,3.2.

2. Земельне право України. Підручник / За редакцією М. В. Шульги, докт. юрид. наук. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Глава 3, 82.

85

РОЗДІЛ 6

РОЗДІЛ 5

3. Андрейцев В. Суверенній Україні - нову "Земельну Конституцію" (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. - 1999. - № 8.

4. Андрейцев В. І. Правові засади земельної реформи І приватизації земель в Україні: Навчально-практичний посібник. - К.: Істина, 1999.

5. БепкунА. Співвідношення Конституції України та інших норма тивно-правових актів з питань регулювання аграрних та земельних від носин // Право України. - 2000. - № 3.

6. Будзилович/., Юрченко А. Конституція України і деякі проблеми земельного законодавства//Право України. - 1997.-№ 11.-С. 19-20.

7. Бондар О. П. Про правовий режим землі як об'єкта права власності народу України // Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин. - Львів, 2003. - С. 66-68.

8. Конституція України: Офіц. текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт.-упоряд. М. І. Хавронюк. - К.: Парламент, 1999.

9. Новаковський Л. Я. Конституційні основи земельної реформи і проблеми її здійснення // Землевпорядний вісник. - 1997. - № 1. - С. 3-5.

10. Опришка В. Конституція - фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України// Право України. - 1996. - № 9.

W.Tumoea H. До концепції нового основного земельного закону України // Право України. - 2000. - № 4.

12.Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). - X.: Право, 1997.-С. 5-6.

13. Федорович В. І. Конституційні засади земельного права // Проблеми державотворення І захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2002 р.). -Львів, 2002. - С. 229-232.

14.Шульга М. В. Актуальньге правовьіе проблемьі земельних отно-шєний в современньїх условиях. - X.: Консум, 1998. - Глава І, § 1.

Законодавство

1. Конституція України, ст. ст. З, 13, 14, 41, 42, 43, 50, 64.

2. Коментар до Конституції України. - К.: Наукова думка, 1996.

3. Земельний кодекс України, ст. ст. 1-3.

4. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За ред. В. І. Семчика. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003 (до зазн. статей).

5. Земельньїй кодекс Украиньї: Комментарий. - X.: ООО "Одиссей", 2002 (до зазн. статей). v.,i.- - • ., «,.- г.н