30. Об’єктивна необхідність, зміст та межі державного регулювання страхової діяльності.

Об'єктивна необхідність страхування зумовлюється тим, що збитки часте виникають під дією руйнівних факторів, що не контролюються людиною. Історичний розвиток суспільства свідчить про те, що все людське буття пов'язане з непередбачуваними обставинами, які призводять до знищення майна, завдання шкоди здоров'ю або загибелі людей. Згадані обставини можуть бути спричинені стихійними лихами, неврожаями, війнами, соціальними потрясіннями. Впливаючи на природу, люди одночасно відчувають її негативний вплив на себе. Створена людством матеріально-технічна база за певних обставин стає зоною підвищеної небезпеки як для життя, здоров'я людей, так і для їх діяльності. Тепер и горя зі збитками від стихійних лих не меншої шкоди завдають людству ДТП авіакатастрофи, морські випадки, соціальні та криміногенні явища. За таки> умов збитки не спричиняють цивільно-правової відповідальності, що робить неможливим відшкодування збитків, і вони залишаються в майновій сфері самого потерпілого, котрий не може покрити їх, не завдавши відчутного обмеження своєму життєвому рівню.

Таким чином, страхування виникло та розвивалося з ідеї спільної розкладки збитків, маючи за кінцеву мету задоволення потреб суспільства в захисті від різних випадковостей — ризиків. У ньому реалізовувались певні економічні та соціальні відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Система правового регулювання страхової діяльності міс¬тить норми, визначені:

• Конституцією України;

• міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна;

• Цивільним кодексом України;

• Законами та постановами Верховної Ради України;

• Указами та розпорядженнями Президента України;

• декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

• нормативними актами (інструкції, методики, положення, на¬кази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юс¬тиції України;

• нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

• нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента або Уряду України;

• окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відмінено законодавством незалеж¬ної України.

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про страхування». Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Державним комітетом з регулювання фінансових послуг та його органами на місцях.

30. Органи нагляду за страховою діяльністю та їх функції. Реєстрація та ліцензування страховиків. Контроль за діяльністю страховиків.

Висока частка відповідальності страховика за соціальні наслідки своєї діяльності потребує організації державного страхового нагляду. Метою державного регулювання страхової діяльності є: забезпечення формування та розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення необхідних умов для діяльності страховиків та захист інтересів страхувальників.

У липні 2001 року прийнято Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно з яким у травні 2003 року розпочала роботу Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг). Ця комісія здійснює нагляд не тільки за страховим ринком, але і за ринками, на котрих послуги надають довірчі товариства, лізингові та факторні, кредитно-гарантійні установи, ломбарди, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди. Комісія підпорядкована Президенту України.

Для впровадження реальних важелів регулювання страхового ринку в Україні створено Департамент у справах нагляду за страховою діяльністю Державної комісії регулювання ринків фінансових послуг (далі Департамент). Він має центральний апарат, місцеві органи. Залежно від своєї спеціалізації кожний підрозділ та місцеві органи виконують певні функції.

Основні функції Департаменту: видача ліцензій на здійснення страхової діяльності; ведення Державного реєстру страховиків; контроль за правилами страхування, обґрунтованістю страхових тарифів і платоспроможністю страховиків; визначення правил формування і розміщення страхових резервів, показників і форм обліку та звітності за страховими операціями; опрацювання нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності; підготовка пропозицій щодо вдосконалення страхового законодавства; сприяння підвищенню кваліфікації кадрів страховиків; розвиток міжнародних контактів у галузі страхування.

Розпорядженнями Уряду регулюються страхові правовідносини при проведенні експериментів у галузі страхування. Постановами Уряду регулюються: Діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів. Нормативними актами міністерств і відомств деталізуються ті чи інші законодавчі норми.

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування мають здійснюватися відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних союзів та угод, до яких наша країна приєдналася. Найважливіший напрям вдосконалення системи державного регулювання страхової діяльності пов'язаний з інтеграцією України до міжнародних організацій та союзів.

Роль держави полягає у створенні оптимальної структури співвідношення між обов'язковими і добровільними видами страхування, а також комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Держава має сприяти цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.