14. Відповідальність за злочин, вчинений у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, і їх обґрунтування в теорії кримінального права.

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності

1. У статті дано деталізацію причин можливого сп’яніння суб’єкта злочину у вигляді алкогольного, наркотичного та одурманюючого. Згідно з МКХ-10 (Міжнародною кваліфікацією хвороб 10-го перегляду) алкоголь, наркотики та одурманюючі (токсичні) засоби належать до групи психоактивних речовин.

Під психоактивними речовинами розуміються будь-які хімічні речовини, здатні при одноразовому прийомі змінити настрій, фізичний стан, самосвідомість і сприйняття навколишнього, поведінку та інші ефекти, а при систематичному прийомі викликають психічну та фізичну залежність.

До алкогольних належать напої, виготовлені на основі етилового спирту (етанолу, винного спирту) або з його добавленням на тому чи іншому етапі фабричного чи кустарного виробничого процесу з вмістом понад 8,5 % етилового спирту.

Під наркотиками розуміють речовини, які учиняють специфічний вплив (седативний, стимулюючий, галюциногенний та ін.) на центральну нервову систему, набули через поширене немедичне вживання негативного соціального значення і в установленому законом порядку визнані наркотичними.

До інших одурманюючих речовин належать психоактивні речовини, які не увійшли до списку наркотиків (вони ще мають назву токсичних). Вони мають такі ж особливості дії і закономірності формування залежності, як і наркотики. Але соціальна небезпека зловживання ними не така велика, тому вони не віднесені до наркотиків.

Порядок складання списків вказаних речовин регламентований Законом України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” від 15 лютого 1995 р. № 60/95-ВР. У відповідності з даним Законом КМУ постановою № 770 від 6 травня 2000 р. затвердив “Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів”. Розділення наркотичних і токсичних засобів має не стільки медичне, скільки правове значення, оскільки виготовлення, придбання та інші незаконні дії з наркотичними засобами караються законом (розділ ХІІІ Особливої частини КК ), а з токсичними засобами — ні.

2. У статті йдеться про так зване просте фізіологічне сп’яніння (за МКХ-10 — гостра інтоксикація) внаслідок прийому алкоголю, наркотичних засобів чи токсичних речовин. Просте сп’яніння характеризується комплексом психічних та вегетативно-соматичних і неврологічних симптомів, що змінюються в часі, різні на початку, на вершині та на спаді інтоксикації. Сп’яніння викликає помітні зміни у більшості сфер психіки, а саме в афективній сфері, у сфері орієнтації і уваги, мислення і мови, сприймання, самосвідомості і контролю, пам’яті, сфері потягів, ступінь вираження яких залежить від глибини сп’яніння та причини, що його викликала.

Глибина алкогольного сп’яніння і швидкість розвинення його симптомів обумовлена множиною факторів, у тому числі кількістю прийнятого алкоголю і його концентрацією в крові. Розрізняють легку, середню та тяжку ступені алкогольного сп’яніння, які супроводжуються психічними порушеннями різної забарвленості. У межах звичайного алкогольного сп’яніння зустрічаються так звані змінені форми, які за зовнішніми ознаками можуть нагадувати патологічне сп’яніння.

Наркотичне або токсичне сп’яніння розвивається в особи після вживання наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Вид наркотичного засобу чи токсичної речовини надає специфічну забарвленість стану сп’яніння.

Систематичне вживання психоактивних речовин приводить в залежності від їх виду до розвитку алкоголізму, наркоманії або токсикоманії. Цим психічним розладам притаманні патологічний потяг до прийому психоактивної речовини (психічна залежність) та комплекс соматичних, неврологічних та психічних розладів, які виникають у разі припинення прийому психоактивної речовини або зниження її дози (фізична залежність). Головним проявом фізичної залежності є абстинентний синдром. Стан абстиненції супроводжується психічними розладами, які не позбавляють особу здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Лише в деяких випадках абстиненція може протікати з наявністю психічних розладів, які можуть бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь.

Зміни психічної діяльності, що виникають внаслідок прийому психоактивних речовин, відбиваються на вчинках осіб, що сп’яніли, на формуванні у них намірів, на характері скоєного злочину. Але психічні зміни не слід розглядати ізольовано, без зв’язку з особистістю. Сп’яніння нерідко виявляє нахил особистості, скриті наміри, знижує можливості протидії здійсненню злочину.

Стан простого сп’яніння, навіть тяжкого ступеня, не є хворобливим (психічним) станом. Особа свідомо приводить себе у стан сп’яніння, одночасно передбачаючи можливість суспільно небезпечних наслідків цього вчинку. Навіть у тяжких ступенях сп’яніння в особи зберігається певний контакт з оточуючою обстановкою, дії обумовлені реальними обставинами або спонуканнями, зберігається певна можливість контролю за своєю поведінкою. У стані простого сп’яніння відзначається кількісне посилення емоціонально-вольових проявів без розвитку якісно інших психотичних проявів (галюцинацій, маячних ідей, розладу свідомості), в такому стані зберігається можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Стан простого сп’яніння, незалежно від його клінічних проявів, тяжкості і глибини, не належить до медичного критерію неосудності і тому не звільняє особу від кримінальної відповідальності, а навпаки, визнається обставиною, яка обтяжує покарання (п.13 ч.1 ст.67).

3. До станів сп’яніння, про які йде мова у даній статті, не відноситься патологічне сп’яніння. Патологічне сп’яніння — гострий короткоплинний психоз із розладом свідомості виникає внаслідок прийому невеликої дози алкоголю і не має нічого спільного з клінічними проявами простого алкогольного сп’яніння та не є наслідком хронічного алкоголізму. Основним симптомом патологічного сп’яніння є раптове порушення свідомості з розвитком присмеркового стану, в зв’язку з чим порушуються і спотворюються процеси сприйняття, наступає відрив від реальної дійсності, її маячна трактовка. Дії мають цілеспрямований характер, але не усвідомлюються і не контролюються суб’єктом, виявляється немотивоване збудження, агресія. Закінчується патологічне сп’яніння раптово. Характерна амнезія вчиненого, повна відсутність приховування слідів злочину, відмічається почуття непричетності до нього.

Патологічне сп’яніння відноситься до однієї із груп медичного критерію (тимчасових розладів психічної діяльності) і його наявність у особи, яка скоїла передбачені чинним Кодексом суспільно небезпечні дії, приводить до висновку про її неосудність.

4. Усі форми гострої інтоксикації (сп’яніння) психоактивними речовинами, які протікають на психічному рівні, повинні розглядатись як різновид тимчасового розладу психічної діяльності, а тому складають медичний критерій неосудності.

5. На відміну від раніше діючого законодавства, чинний Кодекс не передбачає можливості примусового лікування осудної особи, яка засуджена за злочин, вчинений на ґрунті алкоголізму чи наркоманії, в місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах (ст.96).

Питання визнання особи, яка вчинила злочин і зловживає спиртними напоями або наркотичними речовинами, обмежено дієздатною одночасно з призначенням покарання судом не вирішується. Це входить до компетенції цивільного судочинства.

6. У випадках звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які страждають на алкоголізм або наркоманію, суд може зобов’язати їх пройти курс лікування від алкоголізму або наркоманії (п.5 ч.1 ст.76).

7. Не повинно застосовуватись поняття “обмеженої осудності” до станів сп’яніння, викликаних самовільним прийомом психоактивних речовин осудною особою. Такий підхід обумовлений тим, що обмежена осудність є різновидом осудності і не звільняє особу від кримінальної відповідальності як за неосудності, а тільки може пом’якшувати її.

Лише в деяких випадках, коли особу було приведено до стану тяжкого сп’яніння насильницьким шляхом або шляхом обману, або вона не знала про механізм дії речовини, або не мала суб’єктивного досвіду його прийому, за умови констатації такого стану сп’яніння, за якого особа повною мірою не була здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними, суд, врахувавши всі обставини, може оцінити стан особи як стан обмеженої осудності, що пом’якшує покарання.

15. Поняття та ознаки спеціального суб'єкта злочину.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші. У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови. В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не названий, але скоєний злочин припускає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт. Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини. Однак нерідкісними є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду. Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому особи, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт. Так, якщо у вбивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь і інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117, а за ст. 115 (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).