Стаття 34. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

1. Передбачаючи найбільш небезпечну форму множинності злочинів (їх рецидив), ст.34 фактично закріплює наступні ознаки рецидиву злочинів, що утворюють його специфічний зміст:

а) в межах рецидиву всі вчинені особою злочини є лише умисними;

б) вчинюватись злочини повинні в різний час; в) на момент вчинення нового злочину (кількох злочинів) особа має не погашену чи не зняту судимість за попередній злочин (злочини).

Отже, рецидив злочинів можна визначити як таку форму їх (злочинів) множинності, яка полягає у тому, що особа, маючи судимість принаймні за один умисний злочин, вчиняє один чи декілька нових умисних злочинів.

Для наявності рецидиву не мають значення видові особливості умисних злочинів, що вчиняються. Якщо це однорідні чи тотожні злочини, вчинене одночасно може утворювати і повторність, і рецидив. Про поняття однорідних та тотожних злочинів див. п.4 коментаря до ст.32.

Основними формулюваннями, що відображають рецидив злочинів в Особливій частині КК 2001 р., є формулювання типу:

а) “...повторно”, “...особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений...”, “...особою, яка раніше вчинила...”, які крім рецидиву злочинів повністю охоплюють і таку форму їх множинності, як повторність;

б) “...особою, раніше судимою за...”, які крім рецидиву злочинів також охоплюють їх повторність, однак лише в частині, в якій її зміст співпадає з рецидивом.

Правильне визначення терміну (проміжку часу), у період якого вчинення особою нового умисного злочину утворює разом з попереднім умисним злочином (тим, за який особа має судимість) рецидив злочинів, обумовлюється вирішенням питання про час (момент), з якого особа вважається судимою, — з моменту її засудження судом першої інстанції чи з моменту вступу вироку суду у законну силу.

Це у свою чергу призводить до того, що початковим моментом часу (спеціальне правило), в період якого вчинення особою нового злочину може утворити з попереднім злочином рецидив злочинів, слід визнавати:

1) винесення апеляційним судом (судом апеляційної інстанції) ухвали про залишення обвинувального вироку без зміни, а поданої апеляції — без задоволення (п.1 ч.1 ст.366 КПК);

2) винесення апеляційним судом ухвали про зміну вироку у випадках:

а) пом’якшення призначеного покарання, коли він визнає, що призначене покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого;

б) зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин;

в) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину;

г) в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує становища засудженого.

Кінцевим моментом даного терміну (проміжку часу) є, відповідно до ч.1 ст.88 КК України:

а) погашення судимості

б) зняття судимості

Отже, такими, що мають судимість, слід визнати фізичних осудних осіб, які у віці, з якого відповідно до ст.22 може наставати кримінальна відповідальність (16 (14) років відповідно), вчинили злочин (злочини) будь-якого ступеня тяжкості (тобто суб’єкти злочинів), засуджених за обвинувальним вироком суду першої (або апеляційної) інстанції, щодо яких (осіб) він набрав законної сили, до моменту погашення або зняття судимості за даний злочин (злочини). Тому вчинення такими особами, які мають судимість за умисний (умисні) злочини, в цей термін (проміжок часу) нового умисного злочину або злочинів (незалежно від ступеня тяжкості) утворює разом з попереднім злочином (тим, за який особа має судимість) рецидив злочинів.