5.1. Основні організаційно-управлінські фактори та їх вплив на діяльність органів прокуратури

Створення та підтримання організаційного порядку в органах прокуратури досягається за допомогою таких основних організаційно-управлінських факторів як:

• інформаційно-аналітичне забезпечення;

• розподіл службових обов'язків між працівниками прокуратури;

• планування;

• оперативне керівництво;

• проведення оперативних, координаційних (міжвідомчих) нарад;

• впровадження в повсякденну діяльність наукових розробок, напрацьованого передового досвіду, найбільш досконалих та ефективних форм і методів роботи;

• контроль виконання;

• навчання і підвищення кваліфікації кадрів;

• створення та підтримання нормальних умов праці, здорової психологічної атмосфери у трудовому колективі.

Від того, як використовуються зазначені фактори залежить стан діяльності прокуратури в цілому і результативність роботи кожного окремо взятого працівника.

5.1.1.Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів прокуратури

Неодмінною умовою успішної роботи прокуратури є належне її інформаційно-аналітичне забезпечення: збір, систематизація й аналіз правової та іншої інформації. Організаційно-правові засади такої роботи визначаються Конституцією та законами України, передусім, Законами «Про прокуратуру» та «Про інформацію»; локальними актами Генерального прокурора України, в т.ч. наказами: №1 від 19 вересня 2005 року «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України», №11-гн від 14 липня 2006 року «Про організацію роботи органів прокуратури України з реалізації принципу гласності» та №7-гн від 22 квітня 2004 року «Про організацію роботи з питань правового забезпечення органів прокуратури».

Під інформацією, що підлягає збору й обробці в органах прокуратури, розуміють: а) відомості, що характеризують стан злочинності та законності на піднаглядних територіях та об'єктах; б) відомості, що відображають діяльність правоохоронних і контролюючих органів з протидії злочинам та іншим правопорушенням; в) інші дані.

Робота прокуратури стосовно збору й опрацювання необхідної інформації базуються на принципах: оперативності, своєчасності, повноти та достовірності.

Принцип оперативності інформації визначається розробленими в прокуратурі формами й методами одержання, обробки й подання інформації.

Принцип своєчасності одержання інформації визначається дотриманням строків її подання, згідно з управлінськими актами відповідних прокурорів - наказами, планами роботи, рішеннями службових нарад, завданнями, дорученнями тощо. Реалізація даного принципу досягається режимом контролю виконання.

Принцип повноти інформації обумовлюється виділенням з масиву інформації, що надійшла до прокуратури, за ознаками її оптимальності та достатності для прогнозування напрямів діяльності прокуратури, прийняття управлінських рішень, аналітичних досліджень тощо.

Принцип достовірності інформації відображає не лише її об'єктивність, але й відповідність фактичній ситуації, що визначає стан законності та злочинності, а також рівень організації роботи прокуратури.

Важливим елементом інформаційного забезпечення в органах прокуратури є об'єкти збору й систематизації інформації. Основними із них вважаються такі:

-стан злочинності, структура й динаміка її розвитку;

-стан законності в економічній, соціальній й інших сферах життєдіяльності;

-дотримання прав і свобод людини, громадянина; -законність правових актів;

-дотримання законності при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, дізнання й досудового слідства;

-дотримання законності при реєстрації та реагування на сигнали про вчинені злочини;

-виконання вимог Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора в частині, що стосується функцій прокуратури з підтримання державного обвинувачення; представництва в суді інтересів громадянина, суспільства, держави; нагляду за виконанням судових рішень у кримінальних справах та інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

-використання наказів, вказівок, рішень колегій, координаційних та інших нарад, завдань і доручень вищестоящих прокурорів;

-систематизація чинного законодавства.

З урахуванням внутрішніх потреб міських (районних) прокуратур прокурорами можуть бути визначені й інші напрями збору та обробки інформації.

Інформація, що надходить у прокуратуру, може бути умовно розділена на чотири групи.

Першу групу утворює первинна інформація, яка надходить з інших органів, уповноважених на її збір відповідно до вимог чинного законодавства. Наприклад, органів МВС України, які накопичують та опрацьовують інформацію про вчинені злочини, осіб, що їх вчинили, і систематично направляють її органам прокуратури всіх рівнів.

До другої групи належать листи, скарги та інші звернення, що направляються безпосередньо в прокуратуру громадянами і юридичними особами, народними депутатами України, депутатами місцевих рад.

Третю групу становлять відомості про порушення законів, прав і свобод громадян, інтересів держави, що містяться в повідомленнях засобів масової інформації.

Четверту групу складає інформація щодо порушень законів, отримана при здійснені наглядової та іншої діяльності прокуратури..

Після збору необхідної інформації проводиться її систематизація у спеціальних формах та справах (так званих нарядах) прокуратури.

Використання зібраної інформації здійснюється по різному: для підготовки управлінських заходів та їх документування; підготовки актів прокурорського реагування, направлення інформацій органам влади і місцевого самоврядування, для аналітичних досліджень тощо.

На прикладі аналітичного дослідження стану правопорядку і злочинності, традиційного для органів прокуратури, можна відслідкувати як відбувається узагальнення та оцінювання інформації, отриманої в рамках спеціального кримінологічного вивчення.

Кримінологічне вивчення стану злочинності - це процес пізнання й оцінки відомостей про злочинність, її причини за допомогою методології відбору, групування, зіставлення тощо. Вивчення злочинності та її причин містить у своїй структурі три складових:

а) аналіз статистичних даних про злочинність і діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю на відповідній території (статистичний аналіз злочинності);

б) узагальнення даних про причини та умови вчинення злочинів, що містяться в матеріалах кримінальних справ, прокурорського нагляду, інших документах та у зверненнях громадян;

в) вивчення громадської думки (соціологічні дослідження). Значення аналізу статистичних показників стану злочинності

визначене тим, що злочинність, як масове явище, піддається певним закономірностям статистичного змісту у тенденціях прояву кількісних даних.

Виявити ці закономірності, тенденції можна шляхом системного аналізу статистичних даних про злочинність. Як справедливо відзначається у науковій літературі, статистика - не лише сукупність певних цифрових даних, але й метод, що дозволяє виявити закономірності там, де на перший погляд ми бачимо гру випадковості.

Говорячи про значення статистичного аналізу як методу вивчення, необхідно підкреслити, що цифри самі по собі «німі». Вони можуть «заговорити» лише тоді, коли, з одного боку, вони правильні, а з іншого -правильно витлумачені" .

Статистичний аналіз злочинності (як це виявляється з його назви), припускає аналіз з послідуючим узагальненням статистичних даних. Основними з них, стосовно аналізу злочинності, є дані про зареєстровані злочини та осіб, що брали участь у вчиненні злочинів. Таку, первинну інформацію збирають органи внутрішніх справ і направляють за встановленою формою систематичної звітності до прокуратур відповідних рівнів.

При статистичному аналізі стану злочинності повинні чітко дотримуватися певні правила, вироблені статистичною наукою. Основними із них є: а) вимоги щодо систематизації (групування) статистичної інформації; б) вимоги до формулювання аналізованих позицій; в) вимоги, що регламентують відбір зіставлюваних і порівнюваних показників.

Основне завдання групування в кримінологічній статистиці - дати повну та всебічну оцінку злочинності, характеристику особи злочинця, а також факторів, що сприяли або перешкоджали вчиненню злочинів.

Надійність статистичного аналізу значною мірою визначається правильним і точним формулюванням основних параметрів і показників злочинності. До числа основних параметрів відносяться: рівень злочинності, структура злочинності, динаміка злочинності. В якості показників в кримінологічній статистиці застосовують: абсолютні цифри, коефіцієнти злочинності та структурні показники. Важливою умовою об'єктивності статистичного аналізу злочинності є чітке дотримання вимог про співставлення її показників.

Важливою вимогою, що забезпечує надійність статистичного аналізу, є правильне визначення періоду, за який варто брати статистичні дані про стан злочинності. При вирішенні цього питання пропонується виходити з того, що з малого числа спостережень (показників) не можна виявити закономірність, що властива злочинності як масовому явищу. Якщо взяти дані про злочинність за короткий проміжок (наприклад, за два останніх роки), можна виявити певні зміни її рівня й структури. Але ці зміни можуть бути випадковими і не відображати основні тенденції злочинності, приміром, у місті (районі). Щоб їх виявити, необхідні відповідні статистичні дані про злочинність за останні 5-10 років.

Методика узагальнення даних, що визначають причини й умови здійснення окремих злочинів, пропонує вибірка, групування й оцінка кримінологічної інформації, що міститься в матеріалах кримінальних справ. Означена робота проводиться працівниками прокуратури з урахуванням результатів статистичного аналізу стану злочинності. Необхідно при цьому пам'ятати, що статистичний аналіз дозволяє «зафіксувати» лише зовнішню сторону злочинності. Виявити внутрішні причини за допомогою статистичного аналізу не можна. Для цього необхідні інші заходи: робота прокурорів стосовно узагальнення кримінологічної інформації, що міститься в матеріалах кримінальних справ і прокурорського нагляду.

Кримінальні справи, дані з яких підлягають узагальненню з метою вивчення причин злочинів, можуть групуватися за різними ознаками: а) видами злочинів (наприклад, навмисне вбивство й тяжкі тілесні ушкодження; розбійні напади й грабежі; економічні злочини тощо); б) основними сферами життєдіяльності (наприклад, насильницькі злочини в побутовій сфері); в) категоріями злочинців (наприклад, кримінальні справи про злочини, вчинені неповнолітніми).

При проведенні такої роботи у масштабах великого регіону практично дуже важко піддати узагальненню всі кримінальні справи тієї чи іншої категорії. На практиці з успіхом застосовується вибіркове вивчення кримінальних справ. Сутність вибіркового або репрезентативного вивчення ускладнюється тим, що узагальненню піддається частина кримінальних справ певної категорії. Статистична теорія доводить, що при досить великій кількості спостережень можуть бути виявлені й обмірювані показники, які властиві всій досліджуваній сукупності. Завдання полягає у тому, щоб відібрана група кримінальних справ була достатньо репрезентативною.

Узагальнення кримінальних справ з метою виявлення найбільш типових причин та умов вчинення злочинів повинні проводитись по спеціально розробленій методиці, що містить певне коло питань.

Опитування громадської думки та спостереження, як методи криміналістичного дослідження, є комплексом тактичних і технічних прийомів, що забезпечують поглиблене вивчення факторів, що детермінують злочинність.

Вказані методи дозволяють одержати не тільки додаткові відомості про стан злочинності, її причини, але й дають можливість знати думку населення з приводу ефективності заходів, що застосовуються правоохоронними та іншими органами по боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Опитування суспільної думки дозволяє розширити об'єкт досліджень, підійти до нього з нових позицій.

Відмічаючи позитивне значення громадської думки в удосконаленні практики протидії злочинності, варто виділити наступне. У громадській думці, як у дзеркалі відображаються недоліки й сильні сторони діяльності правоохоронних органів. Інший аспект полягає в тому, що вивчення громадської думки, будучи методом пізнання причин злочинності, одночасно виступає як спосіб активізації населення у боротьбі з цим злом.

На практичному рівні відношення прокурорів до розглянутої проблеми різне. Одні з них не беруть участі у вивченні громадської думки в рамках проведення профілактичної роботи. Інші, хоча такою роботою й займаються, але епізодично і недостатньо кваліфіковано, що лише дискредитує розглянуту форму інформаційно-аналітичної діяльності прокурорів.

У світлі викладеного, вбачаються актуальними два взаємозалежні завдання: а)розробка методики вивчення думки населення про причини злочинності; б)пошук організованих форм застосування результатів вивчення громадської думки у практиці органів прокуратури.

5.1.2.Пріоритетні теми для комплексного наскрізного опрацювання в прокуратурі: поняття, порядок визначення, перелік

З метою узгодження роботи структурних підрозділів апарату Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня з актуальних напрямів прокурорсько-слідчої діяльності, підвищення її якості та ефективності, забезпечення своєчасного вивчення проблемних питань,

Генеральний прокурор України своїми розпорядженнями № 57 від 1 серпня 2008 року та № 9 від 06 лютого 2009 року визначив пріоритетними для комплексного опрацювання та використання в прокурорсько-слідчій діяльності наступні теми:

1.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією.

2.Стан прокурорського нагляду за додержанням законів щодо протидії легалізації (відмиванню) грошових коштів та іншого майна, одержаного злочинним шляхом.

З.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства щодо боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, органами та тканинами людини.

4.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства, спрямованого на протидію «рейдерству», захист прав громадян та інтересів держави від неправомірних посягань.

5.Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства, спрямованого на подолання проявів расової та національної нетерпимості, ксенофобії.

Розпорядженням №57 від 01.08.08 визначено порядок і процедурні питання роботи з наскрізних тем, а так само повсякденні обов'язки керівників структурних, які викладено нижче:

-забезпечувати повсякденний збір, систематизацію та оперативну обробку інформаційних матеріалів;

-координувати роботу та здійснювати обмін інформацією з іншими структурними підрозділами, правоохоронними та контролюючими органами, судовою адміністрацією, прокуратурами обласного рівня, Національною академією прокуратури України;

-оперативно використовувати отримані дані для підвищення ефективності прокурорського нагляду, усунення порушень законності, поновлення прав громадян та захисту інтересів держави, відшкодування заподіяної шкоди;

-під час виїздів до підпорядкованих прокуратур з перевірками або для надання практичної допомоги обов'язково вивчати стан організації роботи з наскрізних тем;

-здійснювати контроль за веденням працівниками тематичних проваджень, у яких формувати відповідні матеріали за темою;

-необхідну інформацію надавати відповідальному підрозділу в письмовому вигляді до 20 числа наступного за кварталом місяця або, у разі потреби, на письмову вимогу його керівника - у визначений ним строк.

Керівникам структурних підрозділів, які відповідальні за тему:

-опрацьовувати отриману інформацію, а у разі необхідності поглибленого вивчення питання — проводити аналітичні дослідження;

-надавати висновки та пропозиції щодо її реалізації відповідним заступникам Генерального прокурора або прокурора обласного рівня. За наявності підстав ініціювати розгляд питань на засіданнях колегії, координаційних або міжвідомчих нарадах, внесення документів прокурорського реагування, інформацій до органів влади тощо.

5.І.З.Розподіл праці та обов'язків в органах прокуратури

Найважливішим елементом організації діяльності органів прокуратури в цілому і на окремих напрямах є раціональний розподіл роботи, прокурорської праці. Під цим розуміється чітке розмежування компетенції, функцій між територіальними і спеціалізованими прокуратурами; прокуратурами різних рівнів; структурними підрозділами Генеральної прокуратури України, прокуратури АР Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур, співробітниками міських, районних та прирівняних до них прокуратур.

Поділ праці в органах прокуратури здійснюється на трьох рівнях. На першому рівні провадиться розподіл відповідно до основних ланок прокурорської системи. В основу цього поділу покладено Закон України «Про прокуратуру» і галузеві накази Генерального прокурора.

Другий рівень поділу прокурорської праці пов'язаний зі створенням організаційних структур Генеральної прокуратури України, прокуратури АР Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур, під якими розуміється сукупність їх підрозділів, кожний з яких має свою компетенцію, похідну від компетенції органа. Організаційна структура тісно пов'язана з штатним розписом - належно оформленим і затвердженим документом, у якому вказуються внутрішні підрозділи із зазначенням їх найменувань, наявних посад, їх кількості та розмірів посадових окладів.

Структура й штати Генеральної прокуратури України, прокуратури АР Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур затверджуються Генеральним прокурором України. Прокурор АР Крим (області) за погодженням з Генеральним прокурором України може вносити зміни у встановлені штати підлеглих прокуратур у межах установлених чисельності й фонду оплати праці.

Цілі, завдання, напрями діяльності структурних підрозділів, повноваження їх працівників визначаються положеннями про відповідні структурні підрозділи. Затверджуються ці організаційно-управлінські документи керівниками органів прокуратури.

Третій рівень розподілу праці в органах прокуратури здійснюється шляхом визначення функціональних обов'язків між працівниками прокуратури. У наказі Генерального прокурора України вказується, що обов'язки між керівництвом мають розподілятись наказами Генерального прокурора України та прокурорів обласного рівня. Розподіл функціональних обов'язків між працівниками структурних підрозділів цих прокуратур повинен проводитись їх керівниками за територіально-предметним принципом і затверджуватись: у центральному апараті - начальниками Головних управлінь або заступниками Генерального прокурора України, в прокуратурах АР Крим та обласного рівня - заступниками прокурорів відповідно до розподілу обов'язків. В міській (районній) прокуратурі розподіл функціональних обов'язків між працівниками міської (районної) слід здійснювати наказами керівника за галузевим і предметним принципами.

Предметний (галузевий) принцип передбачає розподіл обов'язків за напрямами прокурорської діяльності. Критеріями в цьому випадку є певні групи законів та інших нормативних актів, а також закріплені у Конституції України та Законі України «Про прокуратуру» функції прокуратури. Залежно від штатної чисельності міської (районної) прокуратури за кожним її працівником закріплюється декілька питань діяльності.

Територіально - предметний принцип припускає розподіл обов'язків між працівниками структурного підрозділу (Главку, управління, відділу тощо) таким чином, щоб за кожним із них, враховуючи спеціалізацію, закріплювались одна чи група прокуратур (так звані зони) і предмети (теми) з відповідного напряму прокурорської діяльності. Перелік обов'язкових для органів прокуратури тем визначається Генеральним прокурором України у відповідному розпорядженні.

Запроваджений принцип розподілу обов'язків забезпечує на практиці організаційне й методичне керівництво підпорядкованими прокуратурами та контроль за їх діяльністю з боку вищестоящих прокуратур.

Накази (розпорядження) про розподіл обов'язків повинні бути повними й охоплювати всі функції (галузі) і напрями діяльності прокуратури. Текст наказу має викладатись юридично грамотно, точно й конкретно для того, щоб кожен працівник чітко і недвозначно розумів предмет і коло своїх функціональних обов'язків. Окремим пунктом у наказі необхідно визначити взаємозамінюваність працівників у разі тимчасової відсутності будь - кого із них (у зв'язку з відпусткою, відрядженням, через хворобу та з інших поважних причин).

5.1.4.Планування роботи в органах прокуратури

Планування вважається одним із дійових засобів підвищення ефективності прокурорсько-слідчої роботи. У теорії й практиці планування розглядається як своєрідний інструмент, за допомогою якого досягається:

-ефективне використання людських ресурсів у просторі і часі; ритмічність та упорядкованість трудового процесу;

-концентрація зусиль працівників для вирішення пріоритетних завдань;

-розумне співвідношення між тою, що планується, та позаплановою частиною прокурорської діяльності;

-взаємодія структурних підрозділів у межах одного органу та в координації з іншими органами і утвореннями;

-забезпечення необхідних умов для здійснення контролю та самоконтролю.

Зважаючи на централізацію прокурорської системи принципи, методологія, зміст і власне процедура планування єдині для всіх її органів (від Генеральної прокуратури України до прокуратур районного рівня), підрозділів і працівників.

Теорія управління визначає загальні принципи, тобто ті правила поведінки, якими мають керуватися всі суб'єкти управління незалежно від свого статусу, та принципи управління на рівні галузі (галузеві принципи) або на статусному рівні - інституційному, організаційному, груповому. З найбільш загальних виділяють принципи соціальної спрямованості управлінської діяльності, законності, об'єктивності, комплексності й системності, гласності, поєднання колегіальності й єдиноначальності.

На зазначених принципах (основні з яких буде розкрито далі) ґрунтуються методи управління - прийоми, операції та процедури підготовки, прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, які приймаються учасниками управлінської діяльності.

До найбільш відомих й ефективних загальних методів підготовки управлінських рішень (включаючи плани роботи) слід віднести метод «мозкової атаки», дискусію, регламентний метод, методи колективної та індивідуальної мотивації, розпорядчий, адміністративні та інші, а також спеціальні методи, що використовуються саме у практиці планування: послідовних наближень, балансовий, варіантів, проблемного планування, програмно-цільовий. Уміле поєднання зазначених принципів і методів повинно забезпечити підготовку таких управлінських рішень (планів), в яких відображалися б цілі та завдання прокуратури, її окремих підрозділів та працівників, засоби та ресурси, необхідні для їх досягнення і вирішення, намічені заходи з визначенням черговості й терміну виконання, конкретних виконавців, контролю за виконанням планових заходів.

При складанні планів необхідно домагатися, передусім, принципу системності, а також інших, таких як безперервність, законність, науковість, ефективність.

Системність полягає у взаємозв'язку запланованих заходів, з тим щоб план являв собою єдине ціле, а не набір випадкових, не пов'язаних між собою пунктів.

Безперервність тісно пов'язана із системністю і полягає не лише у переході одного періоду до іншого, але й у взаємозв'язку між плануванням у різних органах (підрозділах) прокуратури.

Законність передбачає повну відповідність цілей і засобів їх досягнення, які визначаються вимогами чинного законодавства та окремими актами Генерального прокурора України.

Науковість планування базується на всебічному і глибокому пізнанні та врахуванні закономірностей й особливостей у сфері функціонування органів прокуратури. Таке пізнання може бути досягнуто лише шляхом ретельного вивчення інформації про стан законності. Вона дає можливість прогнозувати події, передбачати їх (сучасна наука стверджує, що людина здатна прогнозувати майбутнє з достовірністю до 80%).

Ефективність планування визначається ступенем досягнення його цілей. Щоб її забезпечити, при формуванні плану необхідно передбачити певні передумови - обґрунтовані реальні цілі, якісно-кількісні показники, забезпеченість ресурсами (людськими, технічними тощо).

Для забезпечення ефективності реалізації затверджених планами заходів важливо забезпечити:

-актуальність, тобто щоб визначені заходи були своєчасними і обґрунтованими необхідністю втручання прокурорів у негативні процеси, що відбуваються;

-цілеспрямованість, завдяки якій чітко виокремлюються питання, варті прокурорської уваги або ті, що потребують внутрішнього чи зовнішнього узгодження. Матеріали практики свідчать, що одним із поширених недоліків є невірне визначення прокурорами на місцях фактичної ситуації та цільових заходів впливу на неї. Тому й при реалізації передбачених планами заходів кінцеві результати, зазвичай, незначні.

У залежності від проблем, які потребують вирішення, та мети, що має бути осягненою, у практиці органів прокуратури може застосовуватись стратегічне (перспективне), організаційно-тактичне та організаційно-оперативне планування.

За значенням і складом виконавців можна виділити загальні (поточні), спеціальні та індивідуальні плани.

За змістом плани поділяються на ті, що регулюють як основну або слідчо-прокурорську діяльність (розслідування конкретних кримінальних справ, перевірки тощо) так і організаційно-управлінську (проведення засідань колегії, службових нарад, аналітичних досліджень, звіти працівників прокуратури тощо); забезпечують навчання кадрів (індивідуальне навчання, стажування молодих спеціалістів тощо).

За термінами плани можна умовно класифікувати як:

1) довгострокові - розраховані на рік і більше

2)середньострокові - піврічні, квартальні

3) короткострокові - помісячні, декадні, тижневі, щоденні.

Стратегічне або перспективне планування здійснюється на період у рік і більше з урахуванням пріоритетів, визначених на загальнодержавному чи то регіональному рівні. У них, зазвичай, передбачається комплекс організаційно-практичних заходів, спрямованих на протидію злочинності, зміцнення режиму законності та правопорядку в регіоні (районі, місті, області), управлінські та практичні заходи з пріоритетних напрямів прокурорсько-слідчої діяльності тощо. На сьогоднішній день нормативно-правовими актами Генерального прокурора України стратегічне (перспективне) планування в органах (підрозділах) прокуратури не передбачено, і більшою частиною не практикується. Разом з тим, наказ Генерального прокурора України від 19.09.05 №1 "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України" (п.8) рекомендує прокурорам усіх рівнів "...застосовувати різні форми планування як дійовий засіб підвищення ефективності прокурорсько-слідчої роботи", а це означає, що не слід нехтувати таким видом планування як стратегічне або перспективне, що досить позитивно зарекомендувало себе у недалекому минулому.

Адже такого роду довгострокові плани створюють сприятливе підґрунтя для послідовної і цілеспрямованої роботи прокуратури на значний відрізок часу, за умови, що базуються на дійсному, а не уявному аналізі стану злочинності та правопорядку в регіоні завдяки належно організованій інформаційно-аналітичній роботі та науково-обґрунтованому прогнозуванню.

У наш час певним аналогом стратегічного (перспективного) планування можна вважати державні та регіональні програми протидії злочинності, її організованим формам та корупції, розроблені органами влади та місцевого самоврядування у взаємодії з правоохоронними структурами, до виконання яких долучаються органи прокуратури. Підставою для розробки цих заходів є відповідні Укази Президента України, зокрема щодо протидії злочинності, її організованим формам, корупції, а також керівні накази Генерального прокурора України, в тому числі від 19.09.05 №3 гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів".

Так, у пункті 2 названого наказу від прокурорів усіх рівнів вимагається забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім, у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів. Пункт 3 цього наказу встановлює основні напрями наглядової діяльності щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, зокрема, що стосуються оплати та охорони праці; охорони здоров'я; соціального та пенсійного забезпечення; прав і свобод осіб, які потребують державної підтримки та допомоги. У пункті 4 наказу прокурорам пропонується зосередити зусилля на нагляді за додержанням законів, спрямованих на захист від неправомірних посягань економічних інтересів держави, перш за все у бюджетній сфері, а також щодо збереження державного та комунального майна, законності його приватизації й відчуження; інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності; банкрутства суб'єктів господарювання; запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; банківської діяльності; реформування агропромислового комплексу; земельних ресурсів та природного середовища; енергозбереження.

Цілком логічно і закономірно, що стратегічно визначені Генеральним прокурором України головні напрями прокурорської діяльності щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів повинні бути конкретизовані і трансформовані на місцях у конкретні заходи організаційно - тактичного та організаційно-оперативного характеру.

Організаційно-тактичне планування передбачає розробку поточних планів, які можуть бути розраховані на календарний період, встановлений Генеральним прокурором України по всій системі органів прокуратури.

Поточні плани відрізняються від стратегічних (перспективних) не лише за термінами, але й за змістом і характером заходів, що включаються до них.

Наказом Генерального прокурора України від 19.09.05 №1 "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України" для всієї системи органів прокуратури з 01.01.06 запроваджено піврічне поточне планування роботи. Саме такий період вважається найбільш оптимальним, оскільки надає всім без винятку прокуратурам (структурним підрозділам) досить повні можливості для реалізації наглядових повноважень, що переважають в загальному обсязі роботи всієї прокурорської системи.

Зрозуміло, що плани роботи необхідно формувати на підставі глибокого аналізу наявних інформаційних ресурсів, у тому числі: статистичних і аналітичних даних щодо стану законності та правопорядку, матеріалів контролюючих, правоохоронних та інших державних органів, прокурорських перевірок, отриманих повідомлень про порушення законів та прав громадян, виходячи при цьому з завдань, окреслених Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" та конкретизованих у наказах, інструкціях, вказівках та інших управлінських актах Генерального прокурора України.

За змістом заходи, що включаються до поточних планів роботи, мають відповідати характеру функцій, покладених на органи прокуратури.

План не має бути формальним, не слід включати до нього заходи, не актуальні для даної конкретної прокуратури. Це по-перше. По-друге, необхідно, щоб при плануванні не змішувались прокурорські функції з компетенцією інших відомств, органів і організацій. По-третє, план має бути єдиним для відповідної прокуратури і повною мірою відповідати вимогам щодо цілеспрямованості, комплексності, конкретності, послідовності, напруженості, реальності. Крім того, має застосовуватись диференційований підхід до залучення прокуратур нижчого рівня, виходячи із стану законності та злочинності на відповідній території.

Цілеспрямованість планових заходів виявляється в їх спрямуванні на вирішення пріоритетних (основних) завдань прокурорської діяльності.

Комплексність плану передбачає, що до нього включаються заходи, які належать до всіх галузей і напрямів прокурорської діяльності, взаємообгрунтовані, чітко упорядковані, логічно пов'язані між собою з єдиною метою - успішного вирішення поставлених завдань.

Конкретність плану передбачає чітке і зрозуміле, без двозначності, формулювання планових заходів, визначення об'єктів перевірки, конкретних виконавців, правових норм (які належить вивчити), встановлення точних, виважених строків виконання.

Послідовність плану - це врахування заходів попереднього планового періоду з тим, щоб уникнути дублювання в роботі органів прокуратури, марної витрати часу і сил на неодноразове виконання тієї самої роботи або на тих самих об'єктів. При дотриманні даного принципу один план ніби - то "перетікає" в наступний. Значну допомогу у забезпеченні принципу послідовності може надати облік питань, котрі планувались у попередніх кварталах поточного та минулого років, для ведення якого можна використовувати як паперові, так і електронні носії.

Напруженість плану полягає в спрямуванні зусиль працівників прокуратури на досягнення максимально високих результатів.

Під реальністю планових заходів розуміється точний розрахунок наявних сил, можливостей і часу для якісного вирішення всього комплексу питань, передбачених планом.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури не можуть покладатися функції, не передбачені Законами України. Зважаючи на це, не слід включати до поточних планів заходи, виконання яких властиве іншим відомствам, а також тих, що відносяться до повсякденної діяльності прокурора, наприклад, перевірки додержання законів в ізоляторі тимчасового утримання, щодо реєстрації, обліку та вирішення заяв (повідомлень) про злочини, участь у судовому розгляді кримінальних, цивільних або господарських справ, прийом громадян та ін.

Згідно з п.9.2 наказу від 19.09.05 №1 "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України" на рівні Генеральної прокуратури України, прокуратури АР Крим, обласних і прирівняних до них прокуратур надано право галузевим підрозділам складати галузеві плани за напрямами своєї діяльності на півріччя. При формуванні таких планів необхідно враховувати перш за все заходи, передбачені основним планом роботи, а також рішеннями колегій, оперативних, координаційних (міжвідомчих) нарад, іншими організаційно-управлінськими актами, виконання яких покладено на відповідний структурний підрозділ. Інакше кажучи, поточні плани не повинні містити наглядові заходи, а так само комплексні чи галузеві перевірки підпорядкованих прокуратур, заходи аналітичного та навчально-методичного характеру, періодичність проведення яких передбачена законодавством або наказами Генерального прокурора України

Рекомендується включати до галузевих планів звіти на оперативних нарадах з попередньою перевіркою працівників органів прокуратури всіх рівнів про стан виконання ними службових обов'язків в цілому або з окремих важливих напрямів діяльності, розробку методичних рекомендацій за напрямами функціонування підрозділів, вивчення й поширення позитивного досвіду роботи кращих прокуратур тощо.

На відміну від організаційно-тактичного організаційно-оперативне планування передбачає розробку спеціальних планів, метою яких є вирішення конкретних завдань у міру їх виникнення (наприклад, у зв'язку з фактами терористичних актів).Ці плани можуть бути разового або багаторазового використання (тривалого, середньотривалого і короткотривалого термінів).

Прикладом планів разового використання можуть бути плани розслідування конкретної категорії злочинів або щодо проведення спільних слідчо-оперативних заходів у певній категорії кримінальних справ, а так само з реалізації рішень колегії, оперативних, координаційних (міжвідомчих) нарад тощо.

Плани багаторазового використання розробляються як типові документи (управлінські рішення), своєрідні алгоритми комплексного вирішення окремих проблем, що повторюються. Наприклад, плани діяльності органів прокуратури в умовах реформування її структури та функцій, щодо попередження злочинів та інших правопорушень у паливно-енергетичному комплексі, щодо забезпечення безперервного навчання кадрів органів прокуратури тощо.

У структурі перспективних, поточних та спеціальних планів можна виділити три частини: загальну, спеціальну та додатки.

Загальна частина містить, як правило, заходи організаційно-управлінського і кадрового забезпечення прокурорської діяльності. Спеціальна частина - розрахована на перспективу і включає конкретні заходи, спрямовані на вирішення найбільш актуальних проблем.

Додатками до планів можуть бути: перелік орієнтовних питань до розгляду на колегії, оперативних та інших службових нарадах, графіки скоординованих виїздів, а так само навчальних заходів.

Належним чином оформлений, чіткий, конкретний план - показник високої організаційної культури органу прокуратури та її керівника. Якісно та належно сформованим вважається план, зорієнтований на подолання засобами прокурорської діяльності негативних тенденцій у суспільстві, усунення правопорушень у будь-якому їх прояві, поновлення законності, прав і свобод громадян та інтересів держави. Без перебільшення такий план є науково обґрунтованою програмою дій конкретної прокуратури, однозначно скерованою на підвищення якості та ефективності прокурорської наглядової, процесуальної, координаційної, слідчої, управлінської та іншої діяльності, за умови своєчасної, повної та ефективної його реалізації.

Окрім названих видів, працівниками прокуратур усіх рівнів можуть використовуватися особисті (індивідуальні) плани, розраховані на короткостроковий і середньостроковий періоди, і мають своїм спрямуванням підвищення професійної майстерності та ділової кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників, навчання молодих спеціалістів (помічників прокурорів або слідчих).

Окремий підвид утворюють плани організації і проведення наглядових перевірок додержання та застосування законів (у тому числі при вирішенні звернень громадян); плани конкретних аналітичних досліджень; плани виконання окремих слідчих дій у кримінальних справах тощо. Названі види планів, короткострокові за термінами, є по суті своєрідними методиками, за допомогою яких можна досягти поставленої мети: виявити порушення закону, встановити винних у цьому осіб, вжити заходів до усунення причин і умов, що сприяли правопорушенню.

Варто зауважити, що кожний орган прокурорської системи при плануванні своєї роботи користується відносною самостійністю. Разом з тим, плани роботи Генеральної прокуратури України, обласних, міських, районних і прирівняних до них прокуратур утворюють єдину програму діяльності прокуратури з виконання завдань, що випливають із Конституції та законів України, актів Генерального прокурора України, а також висновків за результатами проведених аналізів (узагальнень) прокурорської практики.