Уживання сполучників у наукових текстах

Так уживають	Так правильно
У той час як У силу того що 3 тим щоб 3 того часу як, з того часу коли,	Тоді як Через те що Для того щоб Відтоді як, відтоді коли

Російському сполучникові так как відповідають українські тому що, через те що; поскольку — оскіль­ки; вместе с тем — водночас.

Прийменники. Український мовознавець Галина Балабан виокремлює групу похідних прийменників для вираження відношень обмеження: у (в) межах, у (в) рамках, у (в) сфері, у (в) галузі, у (в) ділянці, у (в) царині, на теренах. У межах спільної семантики ці прийменники різняться насамперед лексичним напов­ненням іменників, з якими поєднуються.

Прийменник у (в) рамках у наукових текстах най­частіше поєднується з іменниками на позначення галу­зей знання, напрямів, течій, стилів, жанрів, тем тощо: У рамках конференції відбувся семінар... .

Якщо йдеться про місцевість, географічні поняття, мовознавець радить послуговуватися прийменником у межах: у межах країни, у межах міста, села, обла­сті та ін.

Функціонально рівнозначними, взаємозамінними Г. Балабан уважає похідні прийменники у (в) галузі, у (в) царині: фахівці в галузі інформаційних технологій, висновки в галузі функціонального синтаксису, у цари­ні поетичної творчості.

З-поміж прийменників незважаючи на і попри у наукових текстах більш уживаним є прийменник незважаючи на (незважаючи на помічені недоліки, не­зважаючи на запізнення (попередні зауваження)).

Ненормативною конструкцією є Вчасно завершив нау­кову роботу, не дивлячись на хворобу замість ...незва­жаючи на хворобу. Прийменники щодо і стосовно мають тотожні значення, однак у науковому мовленні перевагу надають прийменнику стосовно (стосовно цього питання).

Для наукового стилю характерні також складені прийменники типу на думку, на наш погляд, з точки зору, за повідомленням, зважаючи на сказане, які сприяють логічній послідовності викладу змісту науко­вої інформації.

У наукових текстах іноді плутають прийменники з огляду і з погляду. Зі значенням «через те що», «зва­жаючи на те що» слід уживати прийменник з огляду. Наприклад: З огляду на зазначене нову структуру курсу української мови для 4-річної початкової школи ми побудували за відомим у педагогічній психології принципом «від загального до часткового», відійшовши від принципу відзеркалення у шкільному курсі мови вузівського системного курсу від фонетики до синтак­сису (М. Вапіуленко).

Інше значення («з погляду кого») передає в речен­нях прийменник з погляду: З погляду вчителів варто до програми курсу з української мови включити розділ «Риторика».

У науковому тексті часто порушені норми щодо вжи­вання прийменникових конструкцій, превалюють сур­жикові сполуки.

Особливості вживання деяких прийменникових конструкцій подано у табл. 1.20.

Таблиця 1.20

Уживання прийменників у наукових текстах

Так уживають	Так правильно
1	2
Раз в місяць У цьому році Пів до третьої До цього є чимало підстав Назвати по імені та по батькові За браком часу Під редакцією професора Подали заяви на вступ	Раз на місяць Цього року Пів на третю Для цього є чимало підстав Назвати на ім 'я та по батькові Через брак часу За редакцією професора Подали заяви про вступі
По цій темі має декілька статей По алфавіту По питанню	На цю тему має кілька статей За алфавітом У питанні

Серед прийменників поширені також для, до, за, під, по, через: комісія для голосування, відповідно до вимог, дослідження з педагогіки, обчислити за формулою, під час виконання, по черзі, через непорозуміння. Функціо­нують у наукових текстах і варіанти прийменника з (із, зі): з довідкою, із Сумщини, зі школи (із школи), зі свого погляду.

Частки. Вони слугують засобом відтворення певних емоцій, почуттів, посилення дії, стану, ознаки, акценту­вання на смислових центрах у висловлюваннях тощо. У наукових текстах частіше вживають вказівні частки (це, оце, то), означальні (саме, точно, власне, рівно), видільні (тільки, лише), стверджувальні (так, авжеж), питальні: (чи, невже), заперечні (ні, ані, не). Емоційно забарвлені частки і вигуки в науковому мовленні не бажані.

Синтаксис наукового мовлення. Він характеризу­ється книжністю, сполучниковим зв'язком, складними конструкціями і водночас «виразно виявляє національ­ний спосіб формування і висловлення думки» (В. Кухарева). Двоскладні речення зазвичай мають простий діє­слівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини або множини теперіш­нього, минулого чи майбутнього часу: Науковий співро­бітник розробляє планову тему...; Аспірант урахував зауваження...; Спеціалізована рада розгляне дисерта­цію... Однак більш уживані речення зі складеним імен­ним присудком, складниками якого слугують дієслова-зв'язки бути, є, називатися, становитися, робитися, здаватися, мати, залишатися, володіти, визнавати­ся, відрізнятися, розпізнаватися, характеризуватися, складатися, слугувати, міститися, полягати, перебу­вати, визначатися, уявлятися, становити собою, вва­жатися тощо.

Уживають у наукових текстах різні види односклад­них речень. Обмежено використовують лише називні речення (це назви розділів, підрозділів і пунктів, підпи-

си під рисунками, діаграмами, ілюстраціями). Означе­но-особові й узагальнено-особові речення активізують увагу читача і спонукають до спільних дій: Проведемо дослід; Пропонуємо використовувати таку формулу; З'ясуємо це питання більш детально. Неозначено-осо­бові конструкції зосереджують увагу на дії; описують закономірності, загальноприйняті факти та явища пев­ної науки: У кінці речення ставлять крапку; Велику літеру пишуть у таких випадках....

Найчастіше вживають у наукових текстах безособо­ві речення, що позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об'єкт чи дію і відображають об'єктив­ний характер наукового викладу: З цим висновком важко погодитися; Прилади можна використовувати; Важливо наголосити, що... .

Особливу роль у наукових текстах відіграють безосо­бові речення із присудком, вираженим дієслівною фор­мою на -но, -то, та об'єктом — прямим додатком у формі іменника у знахідному (родовому) відмінку без при­йменника: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, яка відбулася або відбудеться.

Поширеною стилістичною помилкою наукових тек­стів є впровадження в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку: Курсову роботу було виконано студенткою Іриною Тимченко; Доповідь виголошено професором Струганець. Орудний відмінок діяча у такому випадку не доречний, адже дієслівні форми на -но, -то незмінні і не потребують особи-виконавця. Отже, правильно буде: Курсову роботу виконала студентка Ірина Тимченко; Доповідь виголосила про­фесор Струганець.

Потреба дотримуватися логічної послідовності, доказів, аргументувати висловлену думку, з'ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює вико­ристання простих ускладнених (однорідними членами, відокремленими, вставними) речень. Наприклад: Особи­стість українського вченого, а особливо педагога-філолога має відзначатися українською елітарністю. ...живе в народі, серед її інтелігенції досить стійке уявлення про еліту як освічених, духовно й культурно просвітле­них особистостей з високими ідеалами і благородними діяннями на користь суспільно-громадських інтересів українського народу (Л. Мацько).

Серед складних речень у науковому мовленні пере­важають складносурядні і складнопідрядні із чітко вираженим синтаксичним зв'язком між частинами. Складносурядні речення трапляються рідше, їх части­ни можна легко переставляти. Більш поширені склад­нопідрядні речення, тому часто вживаними є підрядні сполучники (що, оскільки, внаслідок того, що, у зв'язку з тим, що; незважаючи на те що, бо, тоді як та ін.). Наприклад: Мовне коментування незрозумілих слів і висловів є супровідним до цілісного аналізу тексту, оскільки ці лінгвоодиниці сприяють створенню образів у тексті, зокрема образу автора загалом (Т. Єщенко).

Наявні випадки інформативної несамостійності головної частини складнопідрядного речення, що слу­гує стереотипною формою логічного зв'язку частин мір­кування: Відомо, що...; Слід вказати на те, що...; Необхідно наголосити, що... .

Отже, усне і писемне наукове мовлення характери­зується певними особливостями. Ознаками усного нау­кового мовлення є незворотність, часто непідготовле­ність, більш яскраво виражена модальність. Враження на слухачів справляють інтонація і мелодика мови до­слідника, тому важливо дотримуватися орфоепічних норм, якнайширше користуватися засобами милозвуч­ності, стежити за логічністю і зв'язністю мовлення.

Писемне мовлення орієнтоване на сприйняття орга­нами зору. У його основі — побудова викладу у формі опису ознак, міркувань і доказів, тому, готуючи науко­вий текст, варто враховувати особливості лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних норм літературної мови.