Уживання іменників у наукових текстах

Так уживають	Так правильно
Абревіатура Взаємовідношення Завідувач відділом Відзив на дисертацію Знайомство з дисертацією Конференція на честь річниці Науковий робітник Розмір статті Розповсюдження інформації	Абревіатура Взаємини Завідувач відділу Відгук про дисертацію Ознайомлення з дисертацією Конференція з нагоди річниці Науковий працівник Обсяг статті Поширення інформації

Недостатнє розуміння значень іменників спотворює відмінкові форми. Значна кількість помилок зумовле­на вибором форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни.

Флексію -а (-я) мають переважно іменники, що по­значають:

• конкретні одиничні предмети, населені пункти, а також назви осіб (ректора, інтелігента, відсотка, тижня, ступеня, Житомира, Луцька, Тернополя);

• власні імена та прізвища (Андрія, Юрія, Кудренка, Мадзігона, Вашуленка);

• назви мір довжини, ваги, часу тощо (метра, грама, тижня, але віку, року);

• назви місяців і днів тижня (понеділка, грудня, листопада, але листопаду — назва процесу);

• назви грошових знаків і числові назви (червінця, мільйона, мільярда); ,

• терміни іншомовного походження, які означа­ють елементи будови чогось, конкретні предмети, гео­метричні фігури та їх частини (куба, ромба, радіуса тощо);

• українські за походженням слова-терміни (імен­ника, підмета, числівника тощо, але виду, роду, також синтаксису, складу, способу).

Закінчення -у (-ю) характерне для іменників чолові­чого роду:

• із значенням абстрактності, збірності, почуття, учення, а також ті, що називають явища природи, уста­нови, речовини, ігри: іспиту, досліду, тексту, інтелек­ту, критерію, університету, ВАКу, принципу, рукопи­су, наказу, витягу, болю, успіху, ритму;

• термінів іншомовного походження (математичні, фізичні, хімічні, літературознавчі (аналізу, синтезу, ферменту, жанру, журналу, роману, сюжету тощо);

— назв річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей та ін. (Дону, Дунаю, Сахаліну, Китаю, Донбасу);

— складених назв населених пунктів, другою части­ ною яких є іменник (Кривого Рогу, Високого Ставу, Далекого Бугу тощо).

Деякі слова мають і закінчення -а, і закінчення -у. Наприклад, термін у значенні «слово» — терміна, у значенні «строк» — терміну, апарата (прилад) — апа­рату (установа), елементу (абстрактне) — елемента (конкретне), інструмента (одиничне) — інструменту (збірне), рахунка (документ) —рахунку (дія), фактору (чинник) — фактора (маклер).

Власні назви, які вживають із паралельними закінченнями -а і -у, можуть набувати нових значень (табл. 1.11).

Таблиця 1.11

Власні назви із закінченнями -а, -у

Власна назва	Власна назва із закінченням -а	Власна назва із закінченням -у
Абакан	Абакана (місто)	Абакану (річка)
Алжир	Алжира (місто)	Алжиру (країна)
Бар	Бара (місто)	Бару (річка)
Вашингтон	Вашингтона (місто)	Вашингтону (штат)
Лейпциг	Лейпцига (місто)	Лейпцигу (округ)
Люксембург	Люксембурга (місто)	Люксембургу (країна)
Рим	Рима (місто)	Риму (держава)

У складних словах — назвах населених пунктів відмЬ нюється кожна частина: Кам'янець-Подільський — Кам'янця-Подільського; Корсунь-Шевченківський — Корсіуня-Шевченківського; Могилів-Подільський — Могилева-Подільського; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського; Переяслав-Хмельницький — Переяслава-Хмельницького та ін.

Варто пам'ятати й особливості закінчень родового відмінка множини таких слів: статей, гостей, облич, відкриттів і відкрить, сумішей, старост і старостів, воєн і війн, татів і тат.

У давальному відмінку можуть уживатися пара­лельні закінчення: декану і деканові, ректору і рек­торові. Коли поряд використовують декілька іменни­ків — назв осіб у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: директорові Живодьору Володи­миру Федоровичу; заступникові міністра Віктору Івановичу Козаку.

У звертаннях послуговуються кличним відмінком (Ігоре, Олеже, Маріє, Любове). Звертаючись до особи на ім'я та по батькові, ставлять у кличному відмінку обидва іменники: Іване Степановичу, Олено Миколаївно. У звер­таннях, які складаються з двох загальних назв або з пер­шої загальної, а другої іменної, обидва слова вживають у кличному відмінку: пане професоре, добродію Андрію.

Чоловічі прізвища на -ко, -ук та з нульовим закін­ченням відмінюються, жіночі — ні: Леоніду Гнатюку (але Тетяні Гнатюк), Василя Сухойваненка (але Ната-лйСухойваненко), Михайла Лебедя (але Оксани Лебідь), Миколи Солдатенка (але Віталіни Солдатенко).

Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах використовують у чоловічому роді: заслужений учитель України Ольга Рудницька, професор Ольга Матвієнко, академік Неля Ничкало, декан Ольга Вудь, старший викладач Ірина Кожем завідувач кафедри Вікторія Герман.

Прикметник. Серед прикметників у науковому мовленні переважають відносні (компромісний, аналі­тичний, концептуальний, експериментальний), що максимально точно вказують на ознаки. Використову­ють у наукових творах аналітичні форми вищого і най­вищого ступенів порівняння якісних прикметників (більш удалий, менш, критичний, найбільш, доцільний, найменш зрозумілий), рідше синтетичні форми ступе­нів порівняння: Морфологію справедливо вважають чи не найосновнішим предметом термінологічних досліджень, особливо в галузі творення нових термінів (І. Ярошевич).

У науковому мовленні важливо дотримуватися нор­мативного вживання прикметників (табл. 1.12).

Таблиця1.12