Тема 11. Соціальна сфера національної економіки і соціальна політика

• Соціальна сфера економіки: поняття, структура, значення.

• Соціальна політика: сутність і функції.

• Показники соціального розвитку та результативності соціальної політики.

• Пріоритети соціальної політики.

1. Соціальна сфера економіки: поняття, структура, значення.

Важливою підсистемою національної економіки є соціальна сфера, до якої належать економічні об'єкти і процеси, види економічної діяльності, які безпосередньо пов'язані і торкаються способу життя людей, споживання населенням матеріальних і духовних благ, послуг, задоволення кінцевих запитів людини, сім'ї, колективів, груп, суспільства в цілому.

Як бачимо, соціальна сфера економіки надзвичайно розмаїта, охоплює широке коло економічних об'єктів і процесів, а саме:

• потреби людей та споживання ними благ і послуг;

• споживацькі бюджети людини і сім'ї стосовно різних статевовікових, територіальних, професійних груп тощо;

• грошові заощадження, майновий стан людей;

• відносини, що виникають між людьми у зв'язку з привласненням, утворенням особистої, сімейної вла­сності, майновим перерозподілом;

• особливості соціального забезпечення і соціального захисту непрацездатних та малозабезпечених верств населення;

• вплив довкілля на життєздатність і якість життя людей.

Таким чином, соціальна сфера є тією частиною економіки, яка характеризує та визначає спосіб життя людей усіх верств і категорій населення, тобто загальний стан того, що і у якій мірі вони споживають, чим цікав­ляться, як використовують час, у якій мірі забезпечені необхідними благами і послугами.

До сфери обслуговування та задоволення соціальних потреб людей у певній мірі мають відношення практично усі галузі економіки. Так, легка промисловість забезпечує населення одягом і взуттям, харчова - проду­ктами харчування, машинобудування - побутовою технікою, енергетична промисловість - теплом і електроенер­гією, будівництво - житлом, сільське господарство є основним джерелом продовольства.

Галузі соціальної сфери:

• пасажирський транспорт^завдяки якому здійснюються залізничні, автомобільні, авіаційні, водні перевезення людей;

• телефонний, телеграфний і поштовий зв'язок»який задовольняє потреби людей в комунікаціях;

• роздрібна торгівля сприяє придбанню необхідних товарів;

• громадське харчування забезпечує можливість харчування людей не тільки вдома, але й на роботі, у дорозі, під час відпочинку;

• житлове і комунальне господарство, яке підтримує у робочому стані будинки, водо -, тепло -, енергоза­безпечення, тобто житлову інфраструктуру;

• побутове обслуговування населення - ремонтні майстерні, пункти прокату, бюро рекламних послуг, за­клади ритуальних і рекреаційних послуг тощо;

• галузь освіти - школи і дошкільні дитячі установи, училища, технікуми, коледжі, вищі навчальні закла­ди, дослідницькі педагогічні установи. Галузь освіти, з одного боку, покликана задовольняти потреби людей у знаннях, з іншого - сприяти оволодінню професією, здійснювати підготовку і перепідготовку до роботи, праці. Велике значення для суспільства має виховна функція освіти;

• галузь охорони здоров'я - поліклініки, амбулаторії, лікарні, інститути, пункти швидкої допомоги, диспан­сери тощо. Ця галузь покликана дбати про підтримку здоров'я людей, надавати медичну допомогу, від­новлювати втрачене здоров'я.

• галузь культури - кіно, театри, музеї, бібліотеки, концертні зали, тобто усі центри культурних цінностей. Ця галузь покликана зберегти історичні, національні пам'ятки культури, розвивати досягнення у сфері літератури, мистецтва, художньої творчості, музики, живопису, скульптури, залучати людей до творчої культури, виховувати культурну людину;

• фізична культура і спорт, які сприяють зміцненню здоров'я, утвердження здорового способу життя лю­дей.

Центральне місце серед галузей соціальної сфери займають галузі освіти, охорони здоров'я і культури, оскільки вони задовольняють найбільш чутливі і тонкі залити людей.

Соціальна сфера - це сфера, у якій реалізується кінцева мета економічної діяльності людей - задоволь­няються їх потреби у рості добробуту. З іншого боку, соціальні фактори відіграють велику роль у економічному розвитку. За зростання значення нематеріальних, в тому числі особистісних факторів у економічному процесі, соціальна стабільність і соціальна єдність суспільства - важлива передумова розвитку національної економіки. Провідна роль у забезпеченні цих умов належить соціальній політиці.

2. Соціальна політика: сутність і функції.

Соціальна політика - це політика, спрямована на регулювання соціальної сфери з метою забезпечення гідного рівня і якості життя населення, створення сприятливих умов для самореалізації і розвитку людини.

Перші, наукові розробки у сфері соціальної політики відносяться до початку XX ст. і були спрямовані на поліпшення умов життя людей та запобігання значних революційних потрясінь. Сучасні системи соціальної полі­тики сформувалися в розвинутих країнах в основному на початку 40 - х р. XX ст. на основі запозичення ідей і принципів соціальної захищеності у колишнього СРСР. Сьогодні важливим документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія (прийнята у 1961р.), яка проголосила право людини на соціальний розвиток. Друга половина XX ст. та початок XX! ст., коли значно посилилися тенденції глобалізму та чіткіше по­чали вимальовуватися контури постіндустріальної моделі розвитку світового господарства, характеризуються зростанням ролі соціальних проблем, їх загостренням та посиленою складністю розв'язання навіть у тих країнах, де спостерігається довготривале економічне зростання.

В сучасному суспільстві соціальна політика виконує дві взаємопов'язані функції: захисту і розвит­ку.

Історично соціальна політика формувалася як політика перерозподілу доходів на користь найменш за­безпечених груп і верств населення, пом'якшення соціальної нерівності. Необхідність такої політики обумовлю­ється тим, що ринок не завжди забезпечує рівність своїх агентів. Механізм його функціонування призводить до диференціації доходів і майнової диференціації суспільства.

Справа в тім, що ринок визнає тільки один варіант розподілу, єдиний критерій, за яким дохід трактується як справедливий: він має відповідати ефекту від вкладення фактора виробництва (праці, землі, капіталу, знань, інформації, нерухомості тощо). Тоді у рівній мірі справедливими є високі доходи тих, хто добився успіхів у конку­ренції, і низькі - тих, хто потерпів у них поразку. Причому ясно зрозуміло, що низький дохід може бути не наслід­ком недостатніх трудових зусиль тих чи інших виробників, а зміни ринкової кон'юнктури.

Це стосується і тих людей, доходи яких є фіксованими, тобто осіб, зайнятих у сфері науки, освіти, охоро­ни здоров'я, у державному апараті тощо. їхні доходи також залежать від конкуренції на ринку праці тієї чи іншої професії. У результаті навіть гарно виконуючий свої професійні обов'язки працівник може втратити свій постійний дохід із-за незалежних від нього причин.

Окрім того, у будь-якому суспільстві є люди, у яких взагалі відсутні фактори виробництва: діти, інваліди, люди похилого віку. Як їм жити?

Отже, ринкова економіка об'єктивно породжує суттєву нерівність у суспільстві, не гарантує реалізації найважливішого і невід'ємного права людини - права на життя. Точніше - на дохід, який би забезпечував мінімальний стандарт добробуту, що гарантує гідне існування незалежно від наявності факторів виробництва, форм і результатів економічної діяльності. Тому практична реалізація цього права вимагає певних цілеспрямованих перерозподільних дій держави.

Соціальна політика, що зводиться до захисту найбільш вразливих верств населення шляхом перерозпо­ділу доходів, передбачає певну автономність економічної і соціальної сфер. У такій моделі соціальна сфера яв­ляє собою надбудову над ринком, а роль і вплив держави визначається розмірами цієї надбудови. Звідси тракто-вка соціальної сфери як витратної, яка відволікає ресурси від інвестування у конкурентоспроможні проекти, що знижує економічну ефективність та обмежує можливості зростання.

Функція розвитку соціальної політики реалізується насамперед в процесі виробництва соціально важли­вих благ, що створюються переважно у галузях нематеріального виробництва: освіті, науці, культурі, охороні здо­ров'я. Продукти цих галузей є цінністю не тільки для безпосередніх споживачів, але є й інвестиціями у людський фактор виробництва. Так, вкладення у охорону здоров'я створюють умови для нормальної участі робітників у виробничому процесі; інвестиції в освіту, формуючи робочу силу більш високої якості, проносять пряму економіч­ну віддачу завдяки вищій продуктивності праці.

Як бачимо, соціальна політика сприяє формуванню такого соціально - економічного середовища, яке за­безпечує самореалізацію кожного члена суспільства у власне економічній сфері, що гарантує достатній рівень стабільності і можливості розвитку людини. Як доводить практика господарювання, у XX ст. економічне зростай-

ня, підвищення його інтенсифікації базувалися не так на збільшенні масштабів і норми речового нагромадження (хоча і цей чинник відіграв свою позитивну роль), як на нечувано швидкому нарощуванні інвестицій в розвиток людини, значному посиленні соціалізації економіки. Впродовж XX ст. відбулося суттєве підвищення частки дер­жавних видатків на потреби освіти, охорони здоров'я, НДДКР, розширення і модернізацію соціальної інфраструк­тури. Якщо наприкінці 20-х років вона становила 3-5%, то до 1960р. цей показник виріс до 10, а до початку 90-х років досяг у середньому 20-25%, а у Швеції, Нідерландах, Данії, Франції, Німеччині, Австрії і Фінляндії - 25-38%. Зростаюча соціалізація економіки і, зокрема, нарощування людського капіталу, забезпечили в 50-90-х роках XX ст. за різними підрахунками від 1/5 до 1/3 зростання ВВП у розвинених країнах [11].

Отже, економічний і соціальний розвиток суспільства взаємопов'язаний і взаємообумовлений. За усієї очевидності цих взаємозв'язків, кінцевою і основною метою суспільного розвитку є зростання рівня життя насе­лення, його добробут.

3. Показники соціального розвитку та результативності соціальної політики.

Стан соціального розвитку та результативність соціальної політики визначається цілою низкою узагаль­нюючих та окремих показників: рівня і якості життя; демографічних; зайнятості населення; охорони здоров'я; освіти; культури;рівня суспільної безпеки; викорінення злочинності і боротьби з кримінальними елементами; забезпечен­ня прав людини тощо.

У загальнюючими показниками результативності соціальної політики є рі­вень і якість життя населення.

Рівень життя населення визначається рівнем споживання матеріальних благ і послуг: продуктів харчування, промислових товарів, житла, послуг закладів охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення (оцінку можна здійс­нювати за кількістю спожитих благ на душу населення).

Показники рівня життя можна використовувати у порівняльному аналізі: у співставленні за роками або ж у відношенні до інших держав.

Якість життя - це комплексний, синтетичний показник, який відображає різні сторони життя:

• рівень споживання матеріальних благ;

• об'єм благ, отриманих у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, відпочинку, розваг;

• ступінь свободи особистості і можливості її самореалізації;

• стан довкілля;

• фізична і майнова безпека громадян;

• тривалість життя населення.

Рівень і якість життя населення мають постійно бути в полі зору держави. Саме держава зобов'язана встановлювати певні соціальні стандарти, соціальні норми і нормативи, соціальні гарантії.

Державні соціальні стандарти - це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами со­ціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гара­нтій.

Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродово­льчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Державні соціальні гарантії - це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами міні­мальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум в українському законодавстві визначається як вартісна величина достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів хар­чування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Набір найважливіших благ і послуг у натуральній формі, необхідних для життя людини, отримав назву «споживчого кошика».

У реальній дійсності можуть існувати різні варіанти «наповнення» споживчого кошика, які відображають мінімальний і раціональний рівень споживання.

Мінімальний рівень споживання - це такий споживацький набір, який уможливлює задоволення потреб у їжі, одягу, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, дос­татніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку.

Мінімальний рівень споживання - це такий споживацький набір, зменшення якого ставить людину за ме­жу забезпечення нормальних умов її існування. Тут проходить «межа бідності». Частка населення, що знахо­диться за «межею бідності», є одним з найважливіших показників, які характеризують рівень життя у даній країні.

Величина вартості мінімального споживання (вартості прожиткового мінімуму) використовується в якості орієнтиру для регулювання доходів і витрат населення; для обґрунтування розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспек­тивних соціальних програм.

Слабо розвинуті країни визначають і фізіологічний мінімум споживання, нижче якого людина просто не може існувати фізично.

Раціональний рівень споживання відображає таку кількість і структуру споживання, яка відповідає нау­ково обґрунтованим нормам і нормативам задоволення раціональних (розумних) потреб людини. Важливе зна­чення для оцінки рівня життя має статистика наближення до такого споживання.

Склад споживчого кошика в Україні вперше був затверджений у 1992 р. Його набір, згідно з Законом України «Про прожитковий мінімум», має визначатися не рідше, ніж один раз на п'ять років. Останній раз спожив­чий кошик було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 р. № 656 «Про затвердження наборів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення». З того часу набір товарів і послуг, необхідних для підтримки життєдіяльності українців, залиша­ється практично незмінним. Так, у 2000 р. український споживчий кошик складався з 260 товарів і послуг, а наразі -3 297.

Розглянемо набір продуктів харчування та мінімальні норми проживання для працездатного населення (табл.. 11.1).

Таблиця 11.1.

Продуктовий споживчий кошик для працездатного населення України

Найменування продуктів	Кількість на особу		Найменування продуктів	Кількість на особу
	кг/рік	кг/місяць		кг/рік	кг/місяць
1. Хлібні продукти			5. М'ясопродукти
борошно пшеничне	9	0,75	яловичина	14	1,1
хліб житній	33	3,25	баранина	2	-
хліб пшеничний	62	5	крільчатина	2	-
макаронні вироби	4	0,33	свинина	8	0,7
рис	2,5	0,2	субпродукти	4	0,3
пшоно	1	-	птиця (курка)	12	1
гречана крупа	2	-	сапо	2	-
вівсяна крупа	1,1	-	ковбасні вироби	9	0,75
бобові	1,9	.	6. Молочні продукти
2. Картопля	95	8	молоко незбиране	60	5
3. Овочі та баштанні			молоко збиране	65	5,5
капуста	28	2,3	масло вершкове	5	0,4
помідори	12,5	1	Сир твердий	3,5	-
огірки	12,5	1	творог	10	0,8
морква	9	0,75	сметана	5	0,4
_буряк	9	0,75	7. Яйця (шт.)	220	18
цибуля	8	0,6	8. Рибні продукти
часник	2	-	свіжа риба	7	0,6
баштанні овочі (баклажани)	16	1,3	оселедці	4'	0,3
інші овочі (перець)	13	1	9. Цукор	24	2
4. Фрукти і ягоди			10. Кондитерські вироби	13	2
фрукти, ягоди свіжі (яблука, персики)	60	5	11. Маргарин	2	-
сухофрукти	4	0,33	12. Олія	7,1	0,5

Мінімальний набір продуктів харчування в Україні розраховувався і розраховується на основі норм їх споживання, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України на підґрунті методичних роз­робок щодо фізіологічних потреб, здійснених Ленінградським інститутом гігієни праці ще у 1990 р. Наразі такий набір та норми споживання не відповідають найнеобхіднішим життєвим потребам людини.

Не відповідають реальним потребам і норми споживання непродовольчих товарів, зокрема одягу. Так, вважається, що чоловікові на чотири роки достатньо однієї утепленої куртки і штанів, а офіційний костюм він мо­же придбати один раз у п'ятирічку. Передбачається, що дві пари джинсів можна носити сім років, краватку - п'ять років.

Жінкам пропонується носити пальто вісім років, осінню куртку і дві сукні - сім років, три блузки - п'ять ро­ків, пару зимових чобіт - три роки.

Дітям до трьох років пропонується носити верхній зимовий і демісезонний одяг по два роки, як і сукні для дівчат та сорочки для хлопців.

Діти від шести до вісімнадцяти років мають по два роки носити черевики, кросівки, по два-три роки -джинси, сорочки, футболки. Купальники/плавки - п'ять років.

Школярі впродовж учбового року можуть придбати 50 зошитів, 10 ручок і 2 підручники.

Щодо побутових речей, то середньостатистичній сім’ї пропонується: холодильник на 15 років, пральна машина - на 14 років, телевізор - на 10 років, люстра і настільна лампа - на 2,5 років, чайник - на 8 років, чайний сервіз - на 5 років, шість тарілок - на 3 роки.

Послуги: місячна норма споживання електроенергії -110 квт. ч., місячна норма розмов по телефону - 20 хв., місячна норма відправки листів -1,3. Один раз на місять пропонується відвідати бібліотеку або придбати книжку. Впродовж одного року пропонується один раз відвідати лазню, випрати у пральні 2 кг. білизни, чотири рази відвідати перукарню, здійснити 524 поїздки громадським транспортом (1,4 на день).

Отже, український варіант «наповнення» споживчого кошику засвідчує, що населення нашої країни живе за стандартом мінімального (на думку багатьох фахівців фізіологічного) рівня споживання, на основі якого розра­ховується прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп.

Величина і структура прожиткового мінімуму в Україні відображена у табл. 11.2.

Таблиця 11.2.

Структура прожиткового мінімуму в Україні на початок 2008 р.

	для дітей віком до 6 років		для дітей віком від 6 до 18 років		для працездат­них осіб		для осіб, які втрати­ли працездатність
	фН.	%	грн.	%	грн.	%	грн.	%
Вартість продуктів харчування	305	59,9	407	64,4	316	52,6	236	52,9
Вартість непродовольчих товарів	103	20,3	106	16,7	115	19,0	94	21,2
Вартість набору послуг	100	19,7	120	19,0	153	25,5	116	25,9
Сума страхових внесків на зага­льнообов'язкове державне соціа­льне страхування	-		-		18	2,9	-
Розмір прожиткового мінімуму	508	100	633	100	602	100	446	100

Дані таблиці 9.2. показують, що у структурі прожиткового мінімуму в Україні вартість продуктів харчуван­ня для працездатних осіб складає 52,6% від загальної суми, непродовольчих товарі -19%, вартість послуг -25,5% (в т.ч. житлово-комунальні послуги, послуги зв'язку,міського та залізничного транспорту), внески загальнообов'язкового державного соціального страхування - 2,9%.

За раціонального рівня споживання частка продуктів харчування не повинна перевищувати 30%, непро­довольчих товарів - 47% (з них тканини, одяг, взуття 20%, меблі, предмети культури та побуту-18%, інші товари

- 9%), усі послуги - 23%.

Як бачимо, структура споживання населення України далека від раціональної.

Що ж стосується величини прожиткового мінімуму, то у ній не враховується ціла низка життєво необхід­них витрат: на будівництво чи купівлю житла або одержання його у найм, на освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо.

Верховна Рада України прийняла Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімаль­ної заробітної плати», згідно з яким встановлюється прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 листопада 2009 року - 701 гривні, з 1 січня 2010 року - 875 гривень та для тих, хто відноситься до ос­новних соціальних і демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років: 1 листопада 2009 року - 632 гривень, з 1 січня 2010 року - 755 гривень, з 1 квітня

- 767 гривень, з 1 липня - 771 гривні, з 1 жовтня - 787 гривень, з 1 грудня - 799 гривень;

• дітей віком від 6 до 18 років: 1 листопада 2009 року - 776 гривень, з 1 січня 2010 року - 901 гривні, з 1 квітня - 917 гривень, з 1 липня - 921 гривні, з 1 жовтня - 941 гривні, з 1 грудня - 957 гривні;

• працездатних осіб: 1 листопада 2009 року - 744 гривень, з 1 січня 2010 року - 869 гривень, з 1 квітня -884 гривень, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривень;

- осіб, які втратили працездатність: 1 листопада 2009 року - 573 гривень, з 1 січня 2010 року - 695 гри­вень, з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень, з 1 жовтня - 723 гривень, з 1 грудня - 734 гривень.

Для порівняння. Розрахунки Федерації профспілок показують, що розмір нового прожиткового мінімуму ,, мав би складати 1770 грн. Представники Національного форуму профспілок України, виходячи з того, що на­бір споживацького кошика в Україні не переглядався уже 9 років, а норми споживання занадто занижені, вважають, що прожитковий мінімум має складати біля 3,5 тис. грн.

Європейська інтеграція, яка є стратегічним пріоритетом внутрішньої і зовнішньої політики України, пе­редбачає розбудову держави за сучасними європейськими стандартами. Це зумовлює необхідність приведення соціальних норм і нормативів українського законодавства до стандартів, які визначені в Конвенціях МОП, Євро­пейській соціальній хартії, Європейському Кодексі соціального забезпечення тощо. Такий підхід дозволить відійти від соціальних мінімумів і наблизитися до цивілізованих стандартів, які забезпечать гідний рівень життя всього населення та окремих його груп.

У розвинутих країнах світу орієнтирами розробки та реалізації соціальної політики є чітко визначені соці­альні стандарти. Так, у 1996 р. Рада Європи підготувала, а Рада міністрів ЄС схвалила Європейську соціальну хартію, у якій запропоновані такі соціальні стандарти:

1. тривалість - життя від 25 (мінімум) до 85 (максимум) років;

2. грамотність населення -100%;

3. середня тривалість навчання -15 років;

1. реальний ВВП на душу населення (в купівельній спроможності до долара) - від 200 (мінімум) до 40 тис. (максимум);

2. сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у віці від 20 до 45 років)-2.14-2.15;

3. коефіцієнт старіння населення (частка населення, старшого за 65 років у загальній чисельності насе­лення) - 7%;

4. співвідношення 10% найбагатших до 10% найбідніших-10:1;

5. частку населення, яке проживає за межею бідності, -10%;

6. співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати -1:3;

10. мінімальний рівень погодинної заробітної плати - 3 $;

11. рівень безробіття (з урахуванням прихованого) - 8 -10%;

12. кількість правопорушень на 100 тис. населення - до 5 тис;

13. рівень депопуляції (кількість народжених до кількості померлих) - 50:50;

14. кількість психічної патології на 100 тис. населення - до 284 чол.

Означені стандарти - це основні вимоги до рівня та якості життя населення, що базуються на системі на­уково-обґрунтованих норм і нормативів. Відповідно до них «наповнюється» споживчий кошик і розраховується прожитковий мінімум.

У різних країнах «кошики» наповнюються по-різному: споживчий кошик британця нараховує 350 товарів і послуг, німця - 475, француза - 507, американця - 350.

У Великобританії до споживчого мінімуму, окрім необхідних продуктів харчування, закладені пиво і шам­ панське, причому випиті у нічному клубі та ланч у закусочній, котлети по-київськи. У кошику є також МРЗ-плеєр з платними записами, акустична гітара, витрати на садівника.

В Німеччині споживчий кошик визначається не урядом, а споживачами. Впродовж п'яти років активісти з усієї країни ведуть записи своїх витрат, які потім обраховуються статистичним відомством і зводяться у статисти­ку загальнодержавного значення. Враховуються і дані масових опитувань населення.

У Швеції набір споживчого кошика складається не з сирих продуктів, а з достойно «накритого» столу, а потім розраховується його вартість. До раціону шведських злидарів входять мюслі, відварна лососина, націона­льні млинці, м'ясні тюфтелі, пиво.

У Франції до набору споживчого кошика входять лаки для волосся і гелі для душа. Передбачені також кошти на запрошення няні, оренду автомобіля, таксі, використання мобільного телефону, а також на харчі для кішок і собак.

У США набір товарів і послуг визначається на базі, так званого, бюджету Генера, за основу якого прий­мається «загальноприйнятий рівень життя» сім'ї, що складається з чотирьох осіб (чоловік, жінка, син 13 років і донька 8 років). Встановлюється такий набір товарів і послуг, який суспільна думка у даний час вважає необхід­ним для здорового і достатньо комфортного життя. Зокрема, у кошику американця є автомобіль, витрати на осві­ту, мобільний зв'язок, комп'ютерний софт, алкогольні і тютюнові вироби.

Зазначимо, що у США і країнах Європейського Союзу прожитковий мінімум розраховується не для однієї особи, як в Україні, а в розрахунку на сім'ю середнього розміру і пов'язується не зі споживанням, а з розміром заробітної плати. У США мінімальна заробітна складає 1230 дол. на місяць, а прожитковий мінімум - біля 700 дол. При цьому у країнах Європи найнижча мінімальна зарплата - у Болгарії (92 євро), а найвища- в Люксембу­рзі (1570 євро). То ж недивно, що згідно з даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, 46% насе­лення колишніх радянських республік та інших східноєвропейських країн живуть за межею бідності.

Рівень життя населення у кінцевому підсумку визначається обсягом валового внутрішнього продукту на душу населення. Згідно з даними МВФ щодо показника ВВП у розра­хунку на душу населення країни розташовуються у такому порядку (табл. 11.З.).

Таблиця 11.3. Розташування країн світу за ВВП на душу населення.

№ з/п	Країна	ВВП на душу населення, тис. дол. США	Рік оцінки	№ з/п	Країна	ВВПнадушу населення, тис. дол. США	Рік оцінки
1	Люксембург	102,284	2006	49	Польща	10,858	2005
2	Норвегія	79,154	2005	51	Литва	10,472	2006
4	Ісландія	62,976	2006	54	Росія	8,612	2006
5	Ірландія	58,883	2006	58	Румунія	7,352	2006
6	Данія	57,035	2006	63	Туреччина	6,548	2006
7	Швейцарія	56,711	2006	65	Казахстан	6,314	2004
8	Швеція	47,069	2006	74	Болгарія	5,116	2006
9	США	45,594	2006	81	Білорусія	4,013	2005
10	Нідерланди	45,429	2006	88	Азербайджан	3,633	2006
11	Великобританія	45,301	2006	100	Україна	2,830	2006
12	Фінляндія	44,912	2006	104	Китай	2,460	2006
13	Австрія	44,308	2006	107	Вірменія	2,248	2004
14	Канада	42,738	2006	108	Грузія	2,186	2004
ЗО	Словенія	22,079	2006	119	Монголія	1,470	2005
41	Естонія	15,310	2006	126	Молдавія	1,187	2005
43	Угорщина	13,560	2006	132	Індія	0,965	2005
44	Словаччина	13,227	2006	142	Узбекистан	0,753	2006
47	Латвія	11,826	2006	149	Киргизія	0,663	2006
48	Хорватія	11,271	2006

В табл. 9.3. в наслідок значного обсягу (дані МВФ охоплюють 179 країн світу), залишено країни (за умови збереження місця в загальній світовій класифікації), які мають тісні економічні зв'язки з Україною, або демон­струють високі темпи економічного розвитку, або мають спільне з нашою країною минуле (країни СНД). Україна, на жаль, в цьому переліку посідає не надто почесне 100-е місце.

Д емографічний розвиток характеризується показниками, які відображають зміни чисельності населення, народжуваності і смертності, міграції, статевовікову структуру, національний склад, географічне розташування та їх залежність від соціально-економічних, історичних та інших чинників. Динаміка чисельності населення України свідчить про наявність негативних тенденцій у цій сфері (табл.11.4)

Таблиця 11.4.