Частка окремих галузей знань у підготовці фахівців із вищою освітою в Україні й окремих країнах єс у 1999-му та 2004 роках (у відсотках)* [13].

Галузі знань Країни		Гуманітарні науки	Суспільні науки, бізнес і право	Природничі науки	Технічні науки	Медицина й соціа­льна сфера
Україна: прийом випуск*		8,6/5,5 7,8/5,2	33,7/41,8 29,9/44,2	6,1/4,2 4,9/3,7	28,5/22,1 31,9/20,9	6,8/5,6 8,8/6,0
Великобританія прийом випуск		12,1/16,8 16,8/15,3	22,4/27,1 26,1/30,9	13,7/14,5 14,0/14,6	8,8/8,0 11,8/8,1	12,8/18,1 17,5/17,8
Н імеччина Прийом** випуск		16,8/16,4 10,0/10,4	26,5/27,6 20,6/23,5	12,3/14,9 9,5/10,1	16,2/15,5 17,8/16,8	16,2/14,6 26,9/25,2
Фінляндія прийом ВИПУСК***		14,2/14,7 10.2/12,5	23,2/22,2 23,1/22,6	9,9/11,6 6,8/9,0	24,6/26,7 22,8/20,7	14,6/12,8 22,6/18,9
Франція випуск***	14,9/12,4		37,1/39,7	13,4/13,0	16,6/16,3	7,1/7,6

* Перша цифра - 1999 рік, друга - 2004 рік.

** у даних пропорціях не враховані не специфіковані програми навчання - питома вага в сукупному підсумку за наведеними напрямками знань.

*** Дані за 2003 рік.

Крім того, для національної системи освіти характерна небезпечна недооцінка підготовки фахівців із ви­щою освітою в галузі природничих, гуманітарних наук, медицини та соціальної сфери, тобто у тих галузях, що відіграють надзвичайно важливу роль у стратегії Європейського Союзу.

Як показують опитування (табл.11.9 ), сучасна молодь орієнтується перш за все, на сфери діяльності пов’язані з розподілом і перерозподілом фінансових і матеріальних ресурсів. Найменш привабливими для неї є такі галузі реального сектору економіки як будівництво, громадське харчування, сільське господарство.

Табл.. 11.9.

Розподіл опитаних щодо бажаної сфери працевлаштування, %

№ п/п	Галузі	Всього	В тому числі
			юнаків	дівчат
1	фінансова діяльність	24,8	21,6	27,3
2	торгівля	12,9	13,6	12,3
3	державне управління	11,8	10,9	12,5
4	промисловість	11,6	15,8	8,3
5	міжнародні структури	9,2	6,1	11,7
6	освіта	8,1	4,4	11,1
7	служба у правоохоронних органах	6,4	6,8	6,1
8	транспорт і зв'язок	6,1	6,8	5,6
9	будівництво	4,0	6,1	2,3
10	громадське харчування	2,0	3,2	1,2
11	інше	1,7	1,9	1,5
12	сільське господарство	1,4	2,9	0,2

Особливої уваги потребує професійно-технічна освіта. Зменшення кількості професійно-технічних навча­льних закладів та їх фінансування (6,04% від видатків на освіту) привело до дефіциту робітників багатьох профе­сій (водіїв тролейбусів і трамваїв, суднокорпусників-ремонтників, прохідників, гірничих майстрів, фрезерувальни­ків, зварників тощо). Рівень кваліфікованих робітників в Україні складає 21%, що значно нижче, ніж у розвинутих країнах. Так, наприклад, у Японії він складає 76% [16].

На сучасному етапі з метою адаптації системи освіти до нових змін необхідно розробити та реалізувати широкомасштабну довгострокову стратегію її модернізації, наближення до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави, суспільства і громадянина.

3. Пріоритети соціальної політики

Виходячи з ситуації, що склалася в Україні, пріоритетами державної соціальної політики мають стати:

• політики доходів населення;

• політика зайнятості;

• політика соціального забезпечення і соціального захисту населення.

Р івень і якість життя населення, досягнення соціальної справедливості і стабільності насамперед залежать від рівня доходів, їх справедливого розподілу.

Доходи - це сукупність усіх отримуваних людиною за певний проміжок часу фінансових коштів, котрі витрачаються на придбання матеріальних благ і послуг з метою забезпечення певного рівня життя.

Зазвичай, доходи - це результат економічної діяльності.

В залежності від джерел отримання, доходи класифікують на основні і додаткові.

Основними (постійними) доходами для працюючих за наймом є заробітна плата, для підприємців - чистий прибуток.

Додаткові доходи - це доходи, отримувані незалежно від основного джерела грошових і матеріальних благ. До них відносяться: кошти, отримані за цінними паперами, у спадщину, в результаті скорочення податкових виплат і тощо.

За формою доходи поділяються на грошові і матеріальні.

Грошові доходи - це заробітна плата, премії, прибутки, пенсії, субсидії тощо.

Матеріальні доходи представлені матеріальними цінностями: квартирами, автомобілями, меблями тощо.

За видами доходи поділяються на легальні і нелегальні.

Легальні доходи мають юридично виправдану форму.

Нелегальні доходи пов'язані, зазвичай, з узагальненим поняттям «тіньова економіка». До нелегальних доходів відносять доходи від неврахованої податковою службою господарської діяльності, підпільного використання робочої сили, отримання і реалізації вигідних контрактів за допомогою корумпованих чиновників, підробка торгових марок, загальнокримінального походження (рекет, контрабанда, наркобізнес тощо).

Розрізняють також номінальні (валові, брутто) і реальні (нетто) доходи.

Номінальні доходи являють собою суму коштів, котра нараховується чи видається робітникові, підприємцю до здійснення ним різних податкових платежів і інших соціальних виплат.

Реальні доходи - це сума коштів, на яку людина може придбати необхідні життєві блага. Вони характеризують рівень задоволення усієї сукупності потреб людини.

Узагальнюючим показником рівня життя є реальні доходи населення, які відображають частину національного доходу, що використовується населенням на споживання і заощадження. Реальні доходи населення складаються з усіх видів грошових доходів населення, натуральних доходів від селянського, фермерського господарства, особистого підсобного господарства і доходів, отриманих у вигляді безоплатних послуг із суспільних фондів споживання.

Д инаміка реальних доходів населення України показана на рис. 11.5.

Як бачимо, у 2003 р. реальні доходи наших громадян збільшилися на 9,1%, у 2004 р. на 19,6%, у 2005 р. на 23,9%. Але починаючи з 2006 р. спостерігається тенденція до зниження темпів зростання цього показника: у 2006-му він становив 11,8%, а у 2007-му – 12,6%, у 2008 – му -107,6%., а у 2009 –му – 91,5%. У цьому ж році реальні доходи населення порівняно з 1991 р. складали 90, 9%.

Структура доходів населення України у 2007р. відображена на рис. 9.6.

У структурі доходів населення України, як бачимо, найбільша частка належить заробітній платі (42,4%). Впродовж 2001-2010 рр. спостерігалося значне підвищення оплати праці (табл. 9.6.).

Таблиця 9.6.