2. Процесуальний порядок розгляду і вирішення судом справ

окремого провадження

2.1. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи

Правовий статус громадянина характеризується його дієздатністю – тобто здатністю своїми діями набувати цивільні права та обов’язки. Згідно зі ст. 30 ЦК цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Фізична особа може бути обмежена у дієздатності лише в судовому порядку. Підставами обмеження цивільної дієздатності можуть бути: психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, внаслідок чого фізична особа ставить себе і свою сім’ю чи інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК).

Визнання фізичної особи недієздатною може бути обгрунтованим лише за умов, якщо судом буде встановлено стійкий, хронічний психічний розлад, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК).

Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи, як обмеження у дієздатності чи визнання її недієздатною.

Право на звернення з заявою до суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи мають: члени її сім’ї, орган опіки і піклування, наркологічні та психіатричні заклади. Заява про обмеження права неповнолітньої особи розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування. Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною можуть звернутися члени її сім’ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки і піклування, психіатричний заклад (ст. 237 ЦПК). Фізичні особи, щодо яких ставиться вимога про обмеження їх у дієздатності чи визнання недієздатними, беруть участь у справі як заінтересовані особи.

Пленум Верховного суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 “Про судову практику із справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” вказав, що справи про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, зазначених у законі. Таким чином, коло цих осіб обмежене і розширеному тлумаченню не підлягає. Право на порушення справ про обмеження дієздатності громадянина, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, мають лише ті члени сім’ї, що проживають разом з цією особою і які внаслідок зловживання нею спиртними напоями чи наркотичними засобами виявляються у важкому матеріальному становищі. Працездатний один з подружжя, що проживає окремо, працездатні, проживаючі окремо батьки чи діти не мають права на порушення справи, оскільки громадянин не може ставити їх у тяжке матеріальне становище.

Підсудність. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, – за місцезнаходженням цього закладу (ст. 236 ЦПК).

Форма і зміст заяви мають відповідати загальним вимогам (ст. 119 ЦПК) та обставинам, передбаченим ст. 238 ЦПК. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

До заяви про обмеження цивільної дієздатності додаються акти, протоколи, постанови, довідки органів міліції, інших організацій тощо, а також свідків з їх адресами та інші докази. До заяви про визнання фізичної особи недієздатною слід додати довідки, виписки з історії хвороби, копії амбулаторних карток та інші документи. Достатніми даними про психічну хворобу або недоумство є документи лікувальних установ, які підтверджують наявність у фізичної особи психічної хвороби, знаходження її на спеціальному обліку, акти, що свідчать про відхилення від поведінки, не властиві психічно здоровій людині.

Питання про призначення судово-психіатричної експертизи є обов’язковим для визначення стану недієздатності, незалежно від попередніх висновків спеціалістів, наявності інших документів про стійкий розлад психіки фізичної особи (ч. 1 ст. 239 ЦПК). При цьому слід зазначити, що неприпустимим є призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про наявність у громадянина психічної хвороби. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 “Про судову практику із справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” вказує, які питання повинні бути поставлені суддею в ухвалі про призначення експертизи: 1) чи страждає даний громадянин психічною хворобою; 2) чи розуміє він значення своїх дій і чи здатний керувати ними.

У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК).

У процесі досудового розгляду справи суддею вирішується питання про притягнення до участі у справі як заявників усіх повнолітніх членів сім’ї особи, щодо якої порушується питання про обмеження дієздатності чи визнання її недієздатною.

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає у складі одного судді і двох народних засідателів за участю заявника та представника органу опіки і піклування (заінтересованої особи). Але попереднє судове засідання провадиться суддею одноособово, оскільки колегіальність складу суду передбачена лише для розгляду справи по суті. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.

Провадження у справі, відкрите органом опіки та піклування, психіатричним і наркологічним лікувальним закладом, не може бути закрите у зв’язку із запереченням члена сім’ї фізичної особи проти розгляду цієї справи. Суд не вправі також закрити провадження у справі через відмову таких суб’єктів захисту інтересу інших осіб від заявленої ними вимоги про обмеження дієздатності чи визнання недієздатною особи, якщо члени її сім’ї вимагають розгляду справи по суті (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Судові витрати з провадження справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Заявник у справі сплачує лише судовий збір. Суд, встановивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ч. 2, 3 ст. 240 ЦПК).

Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органу опіки і піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі – опікуна.

Згідно з СК України, п.п. 1.3, 1.4 Правил опіки і піклування, органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування у виконкомах районних (міських) рад покладено: відносно неповнолітніх – на відділи освіти; відносно осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, – на відділи охорони здоров’я; відносно дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров’я, – на органи соціального захисту населення. У сільській місцевості і селищах ведення справ опіки і піклування безпосередньо покладені на виконавчі комітети селищних і міських рад.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними фізичних осіб встановлюється порядок поновлення їх в дієздатності (ст. 241 ЦПК, ст. 38, 42 ЦК).

Рішення суду про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною може бути скасовано тим самим судом, який розглядав справу, при наявності підстави для поновлення такої особи у дієздатності. При цьому суд не переглядає своє рішення, а встановлює фактичні обставини, щоб підтвердити, чи існують підстави для поновлення такої особи в дієздатності. У разі ж сумніву у законності та обгрунтованості ухваленого рішення про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, таке рішення може бути оскаржене в установленому процесуальним законодавством порядку, а не шляхом скасування рішення самим судом, який це рішення ухвалив.

Правом звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності наділені сама фізична особа, її піклувальник, члени сім’ї або орган опіки і піклування – у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності (ст. 38 ЦК, ч. 2 ст. 241 ЦПК); опікун або орган опіки і піклування – у справах про визнання фізичної особи недієздатною (ст. 42 ЦК, ч. 3 ст. 241 ЦПК). Скасування рішення суду про обмеження фізичної особи у дієздатності здійснюється рішенням суду за заявою зазначених осіб, а скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною здійснюється рішенням суду у разі видужання або значного поліпшення психічного стану особи, визнаної недієздатною, на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна або органа опіки і піклування. У справах про поновлення громадянина у дієздатності обов’язково призначається судово-психіатрична експертиза. Справи розглядаються з обов’язковою участю органів опіки та піклування.

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування. Таке рішення є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.

У зазначений процесуальний порядок були внесені істотні зміни Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України” від 3 березня 2005 р. № 2450-ІУ. Відповідно до ст. 60 ЦК суд, у разі визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування, а у разі визнання фізичної особи обмежено дієздатною, втановлює піклування і призначає піклувальника за поданням органу опіки і піклування.