Закони ммд
К Концептуальний (всебічний аналіз об'єкта, предмета дослідження, побудова системи знань про них; визначення мети, завдань). (Денотатний аналіз тексту: Золотослів, с. 77-79).
С Стратегічний (вміння на основі наукової концепції розробити програму, …. модель наукового експерименту як методичну систему, передбачити результати).
Т Тактичний (уміння працювати з науковими фактами; доказувати, обґрунтовувати думки наукового змісту; працювати в атмосфері наукової співтворчості з "Я" - концепцією, науковим керівником, консультантами).
МА Моделювання експериментальної аудиторії (з'ясування ознак аудиторії, де здійснюватимуться експериментальні дослідження).
Мовленнєвий закон – вираження думки у дієвій словесно-науковій формі, що становить собою систему комунікативних ознак наукового мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємкість, стислість, доречність).
Правильність наукового мовлення – це володіння системою норм літературної мови, а саме:
орфоепічними;
орфографічними;
граматичними;
лексичними;
стилістичними.
Основні шляхи розвитку правильності мовлення:
Тренінги (риторичні).
Робота із словниками, спеціальною лінгвістичною літературою.
Слухання й аналіз взірцевого мовлення.
Усвідомлене читання літератури різних стилів, і наукового зокрема.
Виразність – вплив за допомогою усного мовлення на емоції, почуття слухачів, співбесідника.
Виразність наукового мовлення ґрунтується на вмінні вживати у процесі говоріння засоби увиразнення: наукові порівняння, прямі епітети, цитати, наукові ремінісценції, контамінації.
До засобів виразності належать і фонетичні засоби: інтонація, темп мовлення, тембр голосу, дикція, синтаксичні засоби (звертання, риторичні запитання, наукова інверсія, градація, повтор тощо).
Шляхи розвитку виразності мовлення:
Особисті тренінги.
Участь у науковому обговоренні.
Аналітичне читання літератури різних стилів, і наукового зокрема.
Ясність – комунікативна ознака, що забезпечує розуміння сказаного.
Причини порушення ясності:
низький рівень володіння знаннями про норми української мови;
перенасиченість мовлення іншомовною термінологією;
наукові вольності;
індивідуальне слововживання.
Точність – використання наукових термінів у повній відповідності з їх мовним значенням.
Наприклад: коло – круг – окружність.
Коло (рос. круг) – 1. замкнена крива лінія (не площина);
2. предмет, що має таку форму (наприклад, обід);
3. певна сфера діяльності;
4. сукупність людей, об'єднаних інтересами;
5. прийменник коло.
Круг (рос. круг) – 1. площина, обмежена замкненою кривою лінією;
2. предмет, що має таку форму (наприклад, суцільний диск).
Окружність (рос. окружность) – розмір зовнішньої лінії чогось круглого, сферичного чи кругоподібного.
Точність мовлення зумовлена передусім знанням предмета мовлення. З огляду на це Р. Декарт зазначав: "Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь".
Шляхи розвитку точності мовлення:
Робота зі словниками (термінологічними, синонімічними, етимологічними тощо).
Робота з навчальною, науковою літературою.
Системно-аналітичний підхід до власного й чужого мовлення, й наукового зокрема.
Стислість (лапідарність) – добір мовних засобів для вираження головної думки, тези;
Доцільність – це особлива організація, добір мовних засобів наукового стилю, що свідчить про відповідальність наукового мовлення меті, завданням, умовам, сфері спілкування.
"Найефективніший спосіб розвитку доцільності мовлення, як зазначає Г.М.Сагач, – це виступ з однією й тією самою темою в різних типах аудиторій. Ця якість відточує, шліфує мовне чуття суб'єкта, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії" (Золотослів, с. 102).
Закон ефективної наукової комунікації (ЕК) передбачає систему дій суб'єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах наукової комунікації. Це необхідна умова ефективної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої наукової діяльності, або створення теоретично й практично значущого "корпусу наукового тексту" (дискурсу).
Системно-аналітичний закон – передбачає аналіз значущості наукового продукту.
Відтак, зазначимо, що наукове мовне спілкування ґрунтується на таких категоріях культури наукової української мови, як літературна мова, мовна норма.
2.3. Українська літературна мова – "це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності і має розгалужену систему функціональних стилів".
Цим літературна мова протиставляється іншим видам національної мови – діалектам, жаргонам, сленгізмам, суржикові, просторіччю, які характеризуються обмеженою сферою спілкування.
З поняттям "літературна мова" нерозривно пов'язана категорія – "мовна норма".
Мовна норма – той мовний варіант у сфері вимови, слововживання, словозміни, який закріплений практикою і рекомендований до вжитку як обов'язковий. Щоб мова повноцінно функціонувала, задовольняла
Є такі різновиди мовних норм:
1) фонетичні (акцентуаційні, орфоепічні) – це норми вимови голосних і приголосних звуків, звукосполук; норми наголошування слів;
2) лексико-фразеологічні- норми вживання слів і фразеологізмів у властивому їм значенні і норми сполучуваності слів і фразеологізмів з іншими словами у реченні;
3) морфологічні – норми словозміни самостійних частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів );
4) синтаксичні – це норми побудови синтаксичних конструкцій (словосполучень, речень);
5) стилістичні – норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому мовних засобів;
6) орфографічні – система загальноприйнятих правил написання слів і їх значущих частин, написання слів окремо, разом, через дефіс; уживання великої літери;
7) пунктуаційні – система загальноприйнятих правил уживання розділових знаків.
2.4. Мовленнєві наукові уміння – ґрунтуються передусім на мовних нормах і пояснюються як уміння, здібності, що визначають мовленнєву поведінку науковця.
Мовленнєві наукові уміння включають: уміння слухати, читати й писати по-науковому, а саме:
брати участь у науковому діа-, полі-, монолозі: розпізнавати важливу з теми наукового дослідження інформацію під час детального обговорення дотичної тематики у процесі ведення дискусій, наукових бесід тощо;
визначати наукову позицію і погляди співрозмовника, автора науково-методичних джерел;
аргументувати свої думки з теми наукового дослідження, дотримуючись критерію релевантності (міри й виваженості викладу);
опираючись на тему, предмет, об'єкт, мету, завдання наукової роботи, правильно вибрати модель викладу досліджуваного матеріалу.