Закони ммд

1. К Концептуальний (всебічний аналіз об'єкта, предмета дослідження, побудова системи знань про них; визначення мети, завдань). (Денотатний аналіз тексту: Золотослів, с. 77-79).

2. С Стратегічний (вміння на основі наукової концепції розробити програму, …. модель наукового експерименту як методичну систему, передбачити результати).

3. Т Тактичний (уміння працювати з науковими фактами; доказувати, обґрунтовувати думки наукового змісту; працювати в атмосфері наукової співтворчості з "Я" - концепцією, науковим керівником, консультантами).

4. МА Моделювання експериментальної аудиторії (з'ясування ознак аудиторії, де здійснюватимуться експериментальні дослідження).

5. Мовленнєвий закон – вираження думки у дієвій словесно-науковій формі, що становить собою систему комунікативних ознак наукового мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємкість, стислість, доречність).

   1. Правильність наукового мовлення – це володіння системою норм літературної мови, а саме:

      • орфоепічними;

      • орфографічними;

      • граматичними;

      • лексичними;

      • стилістичними.

Основні шляхи розвитку правильності мовлення:

1. Тренінги (риторичні).

2. Робота із словниками, спеціальною лінгвістичною літературою.

3. Слухання й аналіз взірцевого мовлення.

4. Усвідомлене читання літератури різних стилів, і наукового зокрема.

2. Виразність – вплив за допомогою усного мовлення на емоції, почуття слухачів, співбесідника.

Виразність наукового мовлення ґрунтується на вмінні вживати у процесі говоріння засоби увиразнення: наукові порівняння, прямі епітети, цитати, наукові ремінісценції, контамінації.

До засобів виразності належать і фонетичні засоби: інтонація, темп мовлення, тембр голосу, дикція, синтаксичні засоби (звертання, риторичні запитання, наукова інверсія, градація, повтор тощо).

Шляхи розвитку виразності мовлення:

1. Особисті тренінги.

2. Участь у науковому обговоренні.

3. Аналітичне читання літератури різних стилів, і наукового зокрема.

3. Ясність – комунікативна ознака, що забезпечує розуміння сказаного.

Причини порушення ясності:

• низький рівень володіння знаннями про норми української мови;

• перенасиченість мовлення іншомовною термінологією;

• наукові вольності;

• індивідуальне слововживання.

4. Точність – використання наукових термінів у повній відповідності з їх мовним значенням.

Наприклад: коло – круг – окружність.

Коло (рос. круг) – 1. замкнена крива лінія (не площина);

2. предмет, що має таку форму (наприклад, обід);

3. певна сфера діяльності;

4. сукупність людей, об'єднаних інтересами;

5. прийменник коло.

Круг (рос. круг) – 1. площина, обмежена замкненою кривою лінією;

2. предмет, що має таку форму (наприклад, суцільний диск).

Окружність (рос. окружность) – розмір зовнішньої лінії чогось круглого, сферичного чи кругоподібного.

Точність мовлення зумовлена передусім знанням предмета мовлення. З огляду на це Р. Декарт зазначав: "Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь".

Шляхи розвитку точності мовлення:

1. Робота зі словниками (термінологічними, синонімічними, етимологічними тощо).

2. Робота з навчальною, науковою літературою.

3. Системно-аналітичний підхід до власного й чужого мовлення, й наукового зокрема.

5. Стислість (лапідарність) – добір мовних засобів для вираження головної думки, тези;

6. Доцільність – це особлива організація, добір мовних засобів наукового стилю, що свідчить про відповідальність наукового мовлення меті, завданням, умовам, сфері спілкування.

"Найефективніший спосіб розвитку доцільності мовлення, як зазначає Г.М.Сагач, – це виступ з однією й тією самою темою в різних типах аудиторій. Ця якість відточує, шліфує мовне чуття суб'єкта, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії" (Золотослів, с. 102).

6. Закон ефективної наукової комунікації (ЕК) передбачає систему дій суб'єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах наукової комунікації. Це необхідна умова ефективної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої наукової діяльності, або створення теоретично й практично значущого "корпусу наукового тексту" (дискурсу).

7. Системно-аналітичний закон – передбачає аналіз значущості наукового продукту.

Відтак, зазначимо, що наукове мовне спілкування ґрунтується на таких категоріях культури наукової української мови, як літературна мова, мовна норма.

2.3. Українська літературна мова – "це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності і має розгалужену систему функціональних стилів".

Цим літературна мова протиставляється іншим видам національної мови – діалектам, жаргонам, сленгізмам, суржикові, просторіччю, які характеризуються обмеженою сферою спілкування.

З поняттям "літературна мова" нерозривно пов'язана категорія – "мовна норма".

Мовна норма – той мовний варіант у сфері вимови, слововживання, словозміни, який закріплений практикою і рекомендований до вжитку як обов'язковий. Щоб мова повноцінно функціонувала, задовольняла

Є такі різновиди мовних норм:

1) фонетичні (акцентуаційні, орфоепічні) – це норми вимови голосних і приголосних звуків, звукосполук; норми наголошування слів;

2) лексико-фразеологічні- норми вживання слів і фразеологізмів у властивому їм значенні і норми сполучуваності слів і фразеологізмів з іншими словами у реченні;

3) морфологічні – норми словозміни самостійних частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів );

4) синтаксичні – це норми побудови синтаксичних конструкцій (словосполучень, речень);

5) стилістичні – норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому мовних засобів;

6) орфографічні – система загальноприйнятих правил написання слів і їх значущих частин, написання слів окремо, разом, через дефіс; уживання великої літери;

7) пунктуаційні – система загальноприйнятих правил уживання розділових знаків.

2.4. Мовленнєві наукові уміння – ґрунтуються передусім на мовних нормах і пояснюються як уміння, здібності, що визначають мовленнєву поведінку науковця.

Мовленнєві наукові уміння включають: уміння слухати, читати й писати по-науковому, а саме:

• брати участь у науковому діа-, полі-, монолозі: розпізнавати важливу з теми наукового дослідження інформацію під час детального обговорення дотичної тематики у процесі ведення дискусій, наукових бесід тощо;

• визначати наукову позицію і погляди співрозмовника, автора науково-методичних джерел;

• аргументувати свої думки з теми наукового дослідження, дотримуючись критерію релевантності (міри й виваженості викладу);

• опираючись на тему, предмет, об'єкт, мету, завдання наукової роботи, правильно вибрати модель викладу досліджуваного матеріалу.