Лекція №1

Методика викладання української літератури як наука

План

1.Своєрідність методики викладання літератури (мвл) як науки, її складові частини, джерела розвитку. Завдання методики викладання літератури.

2.Зв’язок МВЛ із суміжними науками.

3.Завдання вивчення української літератури в загальноосвітній школі. Зміст і структура ШКУЛ.

4. Підручники і навчальні посібники з української літератури.

Література

1. Базиль Л. Методичні пошуки академіка О.Білецького. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. - №8. – С. 11-14.

2. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Українська література в середній школі. - К.: Рад. шк., 1962.

3. Державний стандарт базової і повної середньої освіти. Затверджений 14 січня 2004 р. Каб. Мін. України // Освіта України. – 2004. – 20 січня (№5). – С. 1-3; Дивослово. – 2004. - №3. – С.76-80.

3. Концепція національного виховання // Освіта. - 1996. - №41. - 7 серпня.

4. Концепція літературної освіти

5. в 12-річній загальноосвітній школі (Проект) / За ред. Волошиної Н.Й. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. - №1. – С. 2-13.

6. Куцевол О. Методика літератури – наука, заснована на творчості // Дивослово. - 2006. - №3. – С.19-24.

7. Наукові основи методики літератури / За ред. Н.Й.Волошиної -К.: Ленвіт, 2002. – 344 с.

8. Неділько В.Я. Методика викладання української літератури в середній школі. - К., 1978. – 247 с.

9. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Ленвіт, 2000. -с. 12- 35.

10. Пультер С.О., Лісовський А.М. Методика викладання української літератури в середній школі. – Житомир: Полісся, 2000. – 164 с.

11. Степанишин Б. Викладання української літератури в школі. – К.: РВЦ «Проза», 1995. – 256 с.

12. Степанишин Б. Дума про школу: Літературна освіта й естетичне виховання учнів 5-12 класів загальноосвітньої школи, - Рівне: «Формат - А», 2004. – 248с.

13. Телехова О.П. Українська література: Методичні матеріали до вивчення шкільного курсу. - Харків: Ранок, 2000. – 110 с.

14. Токмань Г.В. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. – К.: Міленіум, 2002. – 320 с.

1.Своєрідність МВУЛ як науки, її складові частини і джерела розвитку.

Спеціальна методична підготовка вчителя-словесника – необхідна умова його професіонального успіху. Знати літературу і вміти донести її до свідомості дітей – не одне й те ж. Учитель повинен уміти науково правильно, грамотно керувати процесом розвитку особистості учнів. Система роботи вчителя повинна будуватися на принципі глибокого розуміння ним наукових закономірностей педагогічного процесу, тих виховних завдань, які необхідно розв’язати під час вивчення літератури.

Сучасна дидактика визначає сім основних принципів (законів) учіння:

- Принцип національного виховання. У процесі навчання школярі не тільки засвоюють певну систему знань, не тільки розвиваються їхні розумові здібності, а й разом із тим формується їхня особистість – визначається ставлення до різних явищ суспільного життя, до праці, до навчання, розвиваються моральні та естетичні почуття, воля, виробляється громадянська позиція. При цьому успішне формування особистості визначається змістом предмета, застосовуваними методами, впливом учителя.

- Принцип науковості і доступності. Він передбачає викладання предмета на рівні сучасної науки, основи якої вивчаються, причому знання, що входять у ці основи, мають бути зрозумілі учням певного віку й розвитку, посильні для засвоєння.

- Принцип системності, наступності зв’язку з практикою виражає необхідність як викладання навчального матеріалу у певному порядку і логічних зв’язках його частин, так і формування в учнів системи знань, а також умінь і навичок, необхідних для практичного застосування засвоєних наукових відомостей у майбутньому житті. “Тільки системність, звичайно, розумна система, що виходить із самої суті предмета, дає нам повну владу над нашими знаннями”.(Ушинський К.Д.) Послідовність і наступність забезпечується шляхом встановлення зв’язків нового матеріалу з уже вивченим, постійною активізацією знань і досвіду учнів, регулярним повторенням пройденого.

- Принцип свідомого і активного засвоєння учнями знань під керівництвом учителя визначає, як потрібно використовувати закони дидактики для створення умов навчання, які б забезпечували свідоме засвоєння учнями знань, усунули небезпеку механічного їх запам’ятовування.

- Принцип єдності конкретного і абстрактного (принцип наочності у навчанні) полягає в тому, що в процесі вивчення у досліджуваних фактах і явищах, а також теоретичних положеннях, поняттях, законах необхідно знаходити їхнє вихідне начало, після чого визначати, яким чином забезпечити перехід від конкретного, одиночного до абстрактного, загального або навпаки. Цей принцип передбачає використання наочності як вияв конкретного, що в початкових класах є нерідко вихідним моментом навчання; у дальшому з року в рік роль наочності зменшується, але ніколи не зникає зовсім, бо вона має велике значення не лише для утворення конкретних, часткових умовиводів, але й абстрактних, узагальнених понять і законів.

- Принцип міцності засвоєння знань та всебічного розвитку пізнавальних сил школярів передбачає активізацію в процесі навчання всіх сфер психологічної діяльності (розумової, емоційної, вольової), всіх видів психічних процесів (відчуття, сприймання, пам’яті, уяви, мислення, мовлення, уваги…) та їх різновидів.

- Принцип поєднання колективного навчання та врахування індивідуальних особливостей кожного школяра вимагає навчати й виховувати весь клас, організовувати й проводити спільну роботу учнів на виконання навчальних і практичних завдань і разом з тим ураховувати індивідуальні особливості кожного школяра. Цей принцип дидактики ґрунтується також на діалектичному законі єдностей протилежностей. Учитель-словесник має знати, до якого типу мислення (“логічного”, ”художнього”, ”змішаного”) належить кожен із його учнів і подати своєчасну допомогу, щоб навчальний матеріал засвоювався всіма членами класного колективу достатньо повно і міцно.

Усі принципи дидактики перебувають у тісній єдності і взаємодії, проте залежно від характеру навчального матеріалу і специфічних завдань засвоєння його учнями той чи інший принцип виступає як провідний.

Набути спеціальні педагогічні вміння для реалізації названих принципів учіння допомагає вчителю методика викладання літератури (МВЛ). ЇЇ предметом є форми і методи, прийоми вивчення історико-літературного процесу, аналізу художнього твору.

Мета курсу «Методика викладання української літератури» - теоретичне озброєння майбутнього вчителя-словесника і надання йому практичної допомоги з метою вдосконалення навчально-виховного процесу.

Завдання курсу - дати студентам наукове знання фактів і явищ методики викладання української літератури, ознайомити їх з новими технологіями навчання, урізноманітненням форм організації навчально-виховного процесу, удосконаленням кабінетної системи навчання.

Сучасний учитель літератури повинен досконало володіти навчальним предметом не тільки в межах програми, а й мати ґрунтовну підготовку з історії та теорії літератури, фольклору, лінгвістики, естетики, педагогіки, психології, світової літератури, вміти користуватися цими знаннями; докладно знати історію, зокрема історію України; бути обізнаним з сучасними досягненнями науки і техніки. Вчитель-словесник повинен володіти словом, дикцією, виразністю мовлення, його змістовністю, образністю, переконливістю, мати перцептивно-рефлексивні, гностичні, комунікативні, конструкторські, організаторські здібності.

Методика викладання української літератури посідає чільне місце серед інших навчальних дисциплін ВНЗ: вона спрямована не тільки на вдосконалення змісту, структури і системи літературної освіти учнів у середній школі, розкриває закономірності формування в них засобами художнього слова потрібних умінь і навичок, а й спрямована на всебічний розвиток особистості. У «Концепції літературної освіти» зазначено, що загальна мета шкільної літературної освіти – «ввести учнів у світ прекрасного, прилучаючи до національного і світового мистецтва слова в його взаємозв’язках із мовою, історією, музикою, живописом, архітектурою, до духовних пошуків, видатних письменників; виховувати потребу в читанні, інтерес до художнього слова, високі естетичні смаки, здатність творчо сприймати прочитане; сформувати на цій основі правильне розуміння національних і загальнолюдських цінностей і тим самим сприяти вихованню духовно багатого, щиро відданого своєму народові громадянина незалежної України».

Методика викладання – самостійна педагогічна наука про виховання, літературну освіту і розвиток особистості учня засобами художнього слова, наука про раціональне використання методів та прийомів, що забезпечують учителеві-словеснику найвищу педагогічну результативність у його роботі з учнями за умови мінімальної затрати їхньої енергії та сили (за Пасічником Є.А.)

М.Рибникова визначала МВЛ як уміння розумно берегти час і сили учня, як уміння знаходити в навчальному матеріалі основне, як мистецтво організувати працю колективу, як систему впливу на різні індивідуальності учнів.

В.Я.Неділько дає таке визначення: ”…методика літератури – це наука, яка стоїть на стику літературознавства і педагогіки… Жоден літератор-методист, учений чи вчитель, не зможе досягти успіху в засвоєнні, практичному застосуванні й розробці проблем методики літератури, якщо не оволодіє всією сумою здобутків літературознавства, з одного боку, педагогікою – з другого.”

Методика літератури – це наука, яка стоїть на стику літературознавства ( історії літератури, теорія літератури, літературна критика) й педагогіки, які визначають її зміст, мету, предмет, методи дослідження. МВЛ має три аспекти:

- її слід розглядати як науку, що вивчає закономірності викладання літератури в середній школі;

- як навчальна дисципліна вищих навчальних закладів, обсяг, завдання, методи оволодіння якою залежать від прагматичної мети – дати студентам пед. закладів визначені програмою знання, навички та вміння, необхідні для викладання літератури в школі;

- як показник практичної роботи вчителів, тобто створення власної методики (серед вчителів побутує вислів “моя методика”) – суму методичних прийомів, форм, особливостей у застосуванні загальновживаних методів, що притаманна кожному вчителеві і залежить від його суто індивідуальних рис: досвіду, темпераменту, характеру, ступеня літературного і педагогічного обдарування, поглядів на викладання літератури…

Як наукова дисципліна вона має свій об’єкт дослідження, що визначається потребами школи, суспільного виховання учнів засобами художнього слова.

“Національне відродження, зміни в суспільному житті України визначають головне спрямування діяльності школи – гуманізацію і гуманітаризацію освіти, демократизацію всього навчально-виховного процесу…Нині особлива увага має бути приділена гуманістичним цінностям національної і світової культури. У центрі уваги людина - її духовний світ, здібності, творчий потенціал. Першорядне завдання школи – формування духовно багатої особистості, громадянина країни, якому притаманні висока культура, широкий кругозір, високі моральні ідеали…

Шкільне вивчення літератури передбачає реалізацію багатьох завдань. Основне з них – утвердження естетичної функції мистецтва слова, а звідси – розв’язання проблем морально-естетичного плану, в основі яких лежать загальнолюдські цінності.

Загальна мета літературної освіти – ввести учнів у світ прекрасного, прилучаючи їх до національного й світового мистецтва у його взаємозв'язках мовою, історією, музикою, живописом, архітектурою…Вивчення літератури в школі передбачає також формування таких читацьких якостей учня: емоційної схвильованості, розвинутої відтворюючої і творчої уяви; здатності до співпереживання; вміння читати словесні образи, бачити художні деталі; розуміння індивідуального стилю письменника; вміння сприймати твір у його художній цілісності; здатності осмислювати створені письменником характери, конфлікти, ідеї, позиції автора, уміння зіставляти, аналізувати й оцінювати твори і творчість письменників; володіти навичками усного і писемного мовлення”(Концепція літературної освіти)

МВЛ складається із трьох частин: теорії методики, історії методики, методичних розробок окремих уроків і позакласних заходів як практичної реалізації певних теоретичних положень. Ці частини тісно пов’язані між собою. М.Чернишевський зазначав: ”Без історії предмета немає теорії предмета; але й без теорії предмета нема навіть думки про його історію, бо нема поняття про предмет, його значення й межі”.

МВЛ спрямовує свої зусилля на вдосконалення змісту, структури й системи літературної освіти учнів у середній школі, розкриває закономірності формування в них засобами художнього слова потрібних їм умінь і навичок.

Своєрідність Методики викладання в тому, що вона постійно розвивається, збагачується новими ідеями. По-перше, мета навчання й виховання завжди визначається суспільними потребами, а кожна епоха конкретизує їх з урахуванням вимог часу. По-друге, змінюються і самі учні. Ці зміни особливо відчутні сьогодні, із приходом НТР. По-третє, змінюються умови праці вчителя, форми, методи і прийоми роботи з дітьми. По-четверте, рівень методичної науки залежить також від загального рівня розвитку педагогіки, дидактики, психології та багатьох інших наук. Ці галузі знань також постійно розвиваються.

Джерела, які постійно живлять МВЛ:

- історичний досвід школи;

- передовий досвід сучасних вітчизняних і зарубіжних шкіл;

- теоретичні праці відомих педагогів;

- спеціально організовані педагогічні експерименти, що підтверджують чи спростовують істинність наукових рекомендацій.

Особливість МВЛ як науки в тому, що її постійно творять тисячі вчителів-практиків, передаючи наступним поколінням свої знахідки. Постійний обмін досвідом – необхідна передумова зростання педагогічної майстерності учителя. Існують різні форми поширення педагогічного досвіду і узагальнення його: семінари обласні, районні, кущові, республіканські), конференції, взаємовідвідування уроків, відкриті уроки, виходять у світ наукові збірники та методичні журнали. У школах працюють методичні об’єднання, існують міські, районні методичні об’єднання.