Тема для самостійного опрацювання фоностилістика План

1. Фоностилістика як учення про звуковий ефект.

2. Засоби фоностилістики. Евфонічні фігури повтору:

   1. звукові повтори, або тавтофонія (асонанс, алітерація, анафора, ономатопея та її різновиди);

   2. словесні і фразові некомпозиційні повтори (полісиндетон, плеоназм, тавтологія, їх різновиди: загальномовний, фольклорний; парехеза, або етимологізація; парономазія, оказіональні асоціативні зв'язки; традукція, анаграма);

   3. словесні і фразові композиційні повтори (плеонастичні: анафора, епіфора, кондублікація, редуплікація, епімона, епанадиплозис чи епанафора, стик; анастрофа, симплока, епізевксис, синтаксичний психологічний, образний паралелізм, ампліфікація, градація тощо).

3. Фігури уникнення: ліпофонія, асиндетон, еліпс, силепс. Анаколуф.

4. Какофонія. Причини виникнення, випадки вживання.

5. Фоносимволіка. Звуковий кольоровий і понятійний аспекти. Література:

Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: навч. посібник. - Л.: Світ, 2003.-432 с.

Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. - К.: «Академія», 2005. - 368 с.

Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. - К.: Наук, думка, 1987. - 244 с.; К о в а л ь А. Практична стилістика сучасної української літературної мови. - К.: Вища шк., 1978. - 349 с.;

Климова К.Я., Романюк П.Ф. Практична стилістика сучасної української мови: Навчальний посібник для студентів ВНЗ III - IV рівнів акредитації та викладачів-словесників закладів освіти. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І.Франка, 2005. - 144 с.

25

Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник. - К.: Вища школа, 2003.-462 с.

Моклиця Марія Основи літературознавства. Посібник для студентів. - Тернопіль, 2002. - 192 с.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - 248 с.

Теорія літератури: Підручник / За ред. О.Галича. - К.: Либідь, 2001. - 488 с. Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. - 448 с. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І.БІлодіда. - К., Наук, думка, 1973. - 521 с.

Чередниченко І. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. - К.: Рад. шк., 1962. - 495 с.

І. ФОНОСТИЛІСТИКА ЯК УЧЕННЯ ПРО ЗВУКОВИЙ ЕФЕКТ

Засновниками фонетичної стилістики вважаються М.Ломоносов та В.Тредіаковський - видатні теоретики віршування XVIII століття.

У XIX ст. особливості фоностилістики, зокрема ритмічної будови поезії, досліджував М.Чернишевський. Згодом питаннями фоностилістики в русистиці займалися А.Бєлий (ритміка російського ямбу), В.Брюсов (фонетичні особливості творів О.Пушкіна)тощо.

У 50-70-х роках XX ст. значний внесок у вивчення проблем фоностилістики зробили українські вчені, зосібна І.Чередниченко у праці "Нариси з загальної стилістики сучасної української мови", розділ "Фонетичні властивості сучасної української літературної мови та їх стилістичні функції""; В.Ващенко (стаття "Фонетико-стилістичні засоби мовлення"); О.Масюкевич (стаття "Стилістичне використання фонетико-інтонаційних засобів мови"); П.Тимошенко (стаття "Засоби милозвучності (евфонії) української мови"; І.Білодід у праці "Сучасна иукраїнська мова. Стилістика", розділи

26

"Фоностилістика", "Стилістичний синтаксис", "А.Коваль ("Практична стилістика української мови", розділ "Стилістичні фігури") та інші.

У кінці 90-х років XX ст. початку XXI питаннями фоностилістики займалися як лінгвісти, так і літературознавці, зокрема А.Бабич, Л.Мацько, О.Галич, М.Моклиця, О.Ткаченко та інші.

Слід зазначити, що органічними клітинами мови є звук, морфема, слово, фразема. Об'єднувальною клітиною, де можна простежити художні засоби мовлення, контекстні тропи й стилістичні фігури, всю мовну евфонію, є синтаксис.

Поняття про фоніку здебільшого витлумачується на фонетичному та просодичному рівнях. Так, І.Качуровський під фонікою розуміє галузь літературознавства, що досліджує естетичну вартість звуків (евфонічність) у художньому творі (переважно - віршованому) та аналізує й класифікує їх відповідно до цієї вартості. Об'єктом аналізу автор вважає добір фонем, їх фреквентність (повторюваність) та послідовність. Поняттю евфонія протиставляє поняття — какофонія (погано вимовляю, звучу).

Звукову організацію мови в лінгвістиці зводять до евфонії (милозвучність). До засобів милозвучності відносять: закони милозвучності - дисиміляцію, асиміляцію, спрощення, подвоєння, подовження, чергування голосних і приголосних звуків при словозміні й словотворі, позиційні чергування у - в, і - й - та, з - зі - із - зо; над - наді - надо; під - піді - підо; перед - переді - передо; варіанти зворотних словотворчих афіксів -ся, сь; уникнення важковимовного поєднання звуків; чітка вимова голосних тощо. Окрім цього, милозвучність формується в інтонаційному звучанні. Інтонація тексту може бути урочиста, сумна, гнівна, патетична, іронічна, сатирична, фамільярна тощо. Основними чинниками інтонування тексту є: тон викладу (мелодика мовлення), фразові, логічні наголоси, тривалості, паузи, ритм та інші просодичні елементи.

Отже, на думку П.Дудика, під ФОНЕТИЧНОЮ стилістикою слід розуміти "лінгвістичне вчення про функцію (функції) окремої фонеми і

27