Культуромовна особистість
Уперше звернувся
до вивчення мовної особистості німецький
учений Й.Вейсгербер, у Росії –
В.В.Виноградов.
У широкий науковий
обіг термін "мовна особистість"
увів усередині 80-х років ХХ ст. Ю.Караулов.
На його думку, мовна
особистість
– це людина, наділена здібністю створювати
і сприймати тексти, що різняться між
собою:
а) ступенем
структурно-мовної складності;
б) глибиною і
точністю відображення дійсності;
в) певною цільовою
спрямованістю.
Сучасна лінгвістика
розглядає
мовну особистість як "багатокомпонентний
набір мовних здібностей, умінь, готовності
до здійснення мовних вчинків різного
ступеня складності і вчинків, що
класифікуються, з одного боку, за видами
мовленнєвої діяльності (говоріння,
аудіювання, письмо, читання), а з іншого
– за рівнями мови (фонетика, лексика,
граматика).
Неолінгвістика
послуговується й терміном культуромовна
особистість
– високорозвинена особистість, носій
як національної, так і загальнолюдської
культури, що володіє соціокультурним
і мовним запасом, вільно спілкується
рідною, державною та іншими мовами в
полікультурному просторі, адекватно
застосовує набуті полікультурні знання,
мовленнєві вміння і навички у процесі
міжкультурного спілкування.
