Примітка

Види фінансового контролю.

Фінансовий контроль поділяється на два види: внутрішній і зовнішній.

При внутрішньому контролі фінансова діяльність суб’єкта господарювання контролюється ним через свої контролюючі підрозділи. Метою цього контролю є перевірка відповідності діяльності фінансової стратегії і тактиці даного суб’єкта.

Зовнішній контроль полягає у перевірці фінансової діяльності суб’єкта уповноваженими органами контролю. Метою цього контролю є перевірка відповідності фінансової діяльності фінансовому законодавству. Зовнішній контроль поділяється на державний, відомчий, незалежний і суспільний.

Державний контроль здійснюється Рахунковою палатою, ревізійною службою, Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією, Державним казначейством, органами управління державними цільовими фондами.

Відомчий контроль здійснюється міністерствами або корпоративними об’єднаннями. Цей вид контролю спрямований на виявлення порушень у фінансовій діяльності підвідомчих організацій та підприємств.

Незалежний фінансовий контроль здійснюється аудиторськими фірмами. Цей контроль теж спрямований на перевірку законності фінансової діяльності і доцільності здійснення окремих фінансових операцій. Однак висновки за результатами контролю є рекомендаційними.

Суспільний фінансовий контроль – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Кожний громадянин має право на ознайомлення з процесом виконання бюджету, який формується переважно за рахунок доходів юридичних та фізичних осіб. Контрольні функції громадян реалізуються через виборчу систему. Обираючи певні партії чи окремих депутатів, виборці обирають чи відкидають і певну фінансову політику.

Форми фінансового контролю

Залежно від стадії здійснення контролю він поділяється на попередній, поточний і наступний.

Попередній контроль здійснюється до початку руху грошових потоків. Його мета – виявити рівень ризику, з’ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавству, інтересам підприємства чи фізичної особи.

Поточний контроль здійснюється у процесі руху грошових потоків. Його мете – забезпечити реальність проходження грошових потоків, реалізацію їх адресності і цільового призначення та дотримання термінів проведення фінансових операцій.

Наступний контроль проводиться після здійснення фінансових операцій та за певний період. Його мета – перевірка реалізації стратегії і тактики фінансової діяльності того чи іншого суб’єкта, а в масштабах суспільства – процесу реалізації фінансової політики.

Методи фінансового контролю розрізняють за характером його здійснення, за комплексністю і технологією контролю, його спрямованістю, оформленням результатів. Виділяють такі основні методи контролю: ревізії, тематичні перевірки, обстеження.

Ревізія є методом комплексного контролю усієї фінансової і господарської діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству.

Тематичні перевірки полягають у контролі за окремими сторонами фінансової діяльності. Зокрема, це камеральні (у податковій інспекції) і документальні (у платника) перевірки податкових декларацій та звітів.

Обстеження являє собою ознайомлення з окремими напрямами фінансової діяльності з метою виявлення шляхів їх удосконалення. За результатами ревізій складаються акти, за результатами обстеження – довідки.

Тема №4: «Фінанси підприємств»

План

1. Фінансові відносини підприємств.

2. Фінансові ресурси підприємств.

3. Формування фінансових результатів підприємств.

1. Фінанси підприємств – це сукупність обмінно-розподільних відносин які виникають на підприємстві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Ці відносини відображаються у грошових потоках які характеризують зв’язки підприємства з іншими суб’єктами господарювання.

Фінансові відносини поділяються на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх входять:

• Відносини обліку (розрахунки з постачальниками і споживачами);

• Відносини розподілу:

  1. Розрахунки з бюджетом (платежі та асигнування);

  2. Розрахунки з фондами цільового призначення (внески і надходження);

  3. Розрахунки з фондами страхування (страхові платежі);

  4. Розрахунки з банками (відкриття та ведення рахунків, депонування коштів, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів);

  5. Розрахунки з учасниками фінансового ринку (розміщення власних цінних паперів, інвестування коштів);

  6. Розрахунки з галузевими і корпоративними органами (внески у централізовані фонди і надходження з них).

Внутрішні фінансові відносини включають:

• Розподіл доходів і формування чистого прибутку;

• Розподіл чистого прибутку та його використання;

• Формування та використання амортизаційних коштів;

• Утворення та використання фондів підприємств.

Фінансова діяльність підприємств складається з чотирьох видів діяльності:

• Формування фінансових ресурсів;

• Витрати ресурсів;

• Формування фінансових доходів;

• Оцінка результатів фінансової діяльності.

1) Фінансові ресурси формуються за рахунок внутрішніх (власних) і зовнішніх джерел.

Внутрішнім джерелом фінансових ресурсів є статутний фонд.

Зовнішнім джерелом є кошти, що надходять з бюджету, з галузевих та корпоративних фондів, та кредити.

Конкретними видами фінансових ресурсів є амортизаційні витрати, оборотні кошти, прибуток, бюджетні та корпоративні асигнування.

2) Витрати фінансових ресурсів підприємств існують у вигляді оплати рахунків постачальників і партнерів за товари та послуги, а також страхові платежі.

Фінансові доходи формують від виробничої діяльності, реалізації майна, фінансової діяльності, перерозподілу фінансової системи, доходи від страхового відшкодування витрат.

Оцінка фінансових результатів є зіставлення валових доходів і ВВП.

Методика організації фінансової діяльності підприємства можуть бути:

Комерційний розрахунок, визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти підприємства, а асигнування і надходження виконують допоміжну роль. Збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту.

Комерційний розрахунок базується на принципах:

1. Повної господарської і юридичної самостійності;

2. Самоокупності;

3. Прибутковості;

4. Самофінансування;

5. Фінансової відповідальності.

Дотримання принципу господарської і юридичної самостійності дає змогу встановити між зусиллями підприємств та його фінансовими результатами.

Самоокупність означає, що витрати на просте відтворення виробництва покриваються за рахунок отриманих доходів.

Розрізняють повну і часткову самоокупність. При повній самоокупності витрати покриваються повністю за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину витрат. Часткова самоокупність може бути запланованою, якщо у підприємства є можливість користуватися іншими джерелами відшкодування витрат. Запланована самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів. Наприклад, на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, бо держава надає субсидії з бюджету на її виробництво.

Прибутковість означає, що отримані доходи не тільки покривають витрати, а й формують прибуток. Він відіграє стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми визначають оптимальний рівень рентабельності продукції. З одного боку, підприємство зацікавлене у максимальному прибутку. З іншого, – це може спричинити зростання ціни на продукцію підприємства, а значить зменшити обсяг продажу і відповідно обсяг прибутку.

Самофінансування передбачує, що витрати на розрахунок виробництва здійснюються за рахунок прибутку. Прибуток повинен приносити приріст прибутку.

Сутність принципу фінансової відповідальності полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються виключно за рахунок власних коштів і при необхідності – за рахунок власного майна.

Неприбуткова діяльність організована на тій самій основі, що і комерційний розрахунок. Проте відмінною ознакою формування фінансових ресурсів неприбуткових організацій є не прибутки, а спонсорські надходження. Відсутність прибутку дає змогу цим організаціям знизити рівень цін і зробити відповідну продукцію більш доступною. Неприбутковими можуть бути організації соціальної сфери та муніципального господарства.

Існування неприбуткової діяльності обумовлюється необхідністю існування соціально значущих сфер господарської діяльності, якими не цікавляться підприємницькі структури, бо прибутки у таких сферах неможливі.

Принципами неприбуткової діяльності є:

1. Господарська і юридична відособленість;

2. Самоокупність;

3. Фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні фінансовими ресурсами із зовнішніх джерел. Забезпечення здійснюється з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств соціального призначення.

Принципами кошторисного фінансування є:

1. Плановість;

2. Цільовий характер виділення коштів;

3. Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

4. Підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється в межах плану. Плановим документом є кошторис. Кошторис – це документ, у якому затверджені планові витрати на відповідні заходи. Розрахунки планових витрат здійснюється на основі нормативного методу, а також на підставі статистичних розрахунків, виходячи з динаміки розвитку установи.

Сутність цільового характеру кошторисного харчування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, досягнення яких передбачено кошторисом.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється не за кошторисом, а за реальними потребами.

Підзвітність передбачає відповідальність за порушення правил кошторисного фінансування перед фінансуючи ми організаціями.

В окремих випадках може застосовуватись одночасно кошторисне фінансування і комерційний розрахунок. Наприклад, у державних вищих закладах освіти студенти навчаються і за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі.

2. Фінансові ресурси підприємства – це сукупність власних і залучених грошових коштів.

Власні грошові кошти складаються з:

• Прибутків;

• Стійких пасивів;

• Амортизаційних відрахувань;

• Пайових внесків.

Прибуток є основним абсолютним фінансовим показником діяльності підприємства. Для виявлення прибутків порівнюють виручку від реалізації продукції із собівартістю цієї продукції. Якщо виручка перевищує собівартість, – підприємство має прибутки.

Стійкі пасиви – це відкладені борги перед бюджетом та своїми працівниками по зарплаті, аванси замовників.

Амортизаційні відрахування відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів. Це ті фінансові ресурси підприємства, які йдуть на просте відтворення спрацьованих у виробництві основних засобів. Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок підприємства у складі виручки від реалізованої продукції. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до прийнятих планів, через оплату витрат на відтворення основних засобів.

Пайові внески – це сума вкладу у розвиток підприємства, який дає право вкладнику брати участь в управлінні підприємством.

Залучені кошти поділяються на дві групи:

1. Коштів, які мобілізуються на фінансовому ринку (продаж власних цінних паперів, кредитні кошти, у тому числі, плата за надання в оренду майна);

2. Коштів, які надходять у порядку перерозподілу з зовнішніх джерел (бюджетні субсидії, страхові відшкодування, фінансові ресурси від галузевих структур, пайові внески інших підприємств).

Напрями використання фінансових ресурсів:

1. Витрати на виробництво і реалізацію продукції;

2. Інвестиції у виробництво і цінні папери;

3. Платежі у банківську та фінансову системи;

4. Утворення резервів;

5. Благодійні цілі і спонсорство.

Співвідношення обсягу фінансових ресурсів з обсягом їх витрат характеризує фінансовий стан підприємства (забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами).

• Якщо ресурси більші, ніж витрати, то фінансовий стан підприємства є стійким (стабільним).

• Якщо ресурси дорівнюють витратам, то фінансовий стан підприємства є нормальним.

• Якщо ресурси менші, ніж витрати, але існує можливість відновити нормальний фінансовий стан (резервний фонд), то фінансовий стан підприємства є скрутним.

• Якщо ресурси менші, ніж витрати, і не існує можливості відновити нормальний фінансовий стан, то це свідчить про кризу або банкрутство підприємства.

Найчастіше фінансові ускладнення виникають внаслідок накопичення понаднормових залишків готової продукції і запасів оборотних фондів на складах; погіршення показників виробничої діяльності; втрату коштів через стихійні лиха, банкрутство партнерів.

3. Результативною є така діяльність підприємства, яка наближається до його мети. Результативність може бути зовнішньою та внутрішньою. Зовнішня результативність є наслідком того, що продукція підприємства, по перше, користується попитом у зовнішньому середовищі, і по-друге, сприймається ним, як бажана продукція. Внутрішня результативність є наслідком того, що підприємство більш ефективно використовує виробничі ресурси, тобто досягає бажаних цілей з найменшими витратами.

Коли мова йде про фінансові результати діяльності підприємства, то мають на увазі лише ті результати, які матеріалізуються у грошових коштах. Показниками цих результатів є вартісні економічні показники діяльності підприємства (витрати і збитки, доходи і прибутки).

Таким чином, основний зміст поняття «фінансовий результат діяльності підприємства» розкривається у поняттях прибутку підприємства та рентабельності виробництва на підприємстві.

Класифікація прибутків підприємств.

Прибутки підприємства

За видами діяльності

А) Прибуток від операційної діяльності

Б) Прибуток від інвестиційної діяльності

В) Прибуток від фінансової діяльності.

За джерелами формування

А) Прибуток від реалізації продукції.

Б) Прибуток від реалізації майна.

В) Прибуток від поза реалізацій-них операцій.

За складом елементів

А) Маржиналь-ний прибуток.

Б) Балансовий (валовий) прибуток.

В) Чистий операційний прибуток.

Прибуток від операційної діяльності – це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто діяльності по випуску профільної продукції.

Прибуток від інвестиційної діяльності – це прибуток від вкладення капіталу у розвиток підприємства (придбання додаткових і більш ефективних засобів виробництва).

Прибуток від фінансової діяльності – це прибуток від позиченого капіталу, тобто різниця між отриманими доходами і відсотком за користування капіталом.

Прибуток від реалізації усієї продукції – це різниця між виручкою від реалізації продукції і сумою податку на додану вартість, акцизу та собівартості продукції.

Прибуток від реалізації майна – це різниця між виручкою від реалізації майна і сумою залишкової вартості майна та витрат на реалізацію майна.

Прибуток від позареалізаційних операцій – це сума доходів від здачі майна в оренду, доходів від цінних паперів і прибутку від спільної діяльності з партнерами.

Маржинальний (граничний) прибуток є різницею між доходами від реалізації продукції і сумою непрямих податків і прибутку від спільної діяльності з партнерами.

Балансовий (валовий) прибуток є різницею між маржинальним прибутком та постійними витратами.

Чистий операційний прибуток є різницею між балансовим прибутком і державними податками (податок на додану вартість, податок на прибуток і ін.).

Усі фактори, що впливають на обсяг прибутків підприємства поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішніми факторами є: природні умови, держава (ціни), банки, споживачі, партнери, конкуренти.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і поза виробничі. Виробничі фактори є екстенсивними та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на обсяг прибутку кількісними змінами у виробництві (кількість засобів виробництва, час їхньої роботи, чисельність і час роботи персоналу, обсяг фінансових ресурсів).Інтенсивні фактори впливають на обсяг прибутку якісними змінами у виробництві (зниження матеріаломісткості і трудомісткості продукції, удосконалення організації і мотивації праці і ін.). Позавиробничі фактори пов’язані з культурою і побутовими умовами праці.

Основним відносним показником фінансової діяльності підприємства є рентабельність виробництва.

Рентабельність виробництва вказує на відсоток прибутку, який отримують з кожної гривні виробничих фондів.

R_підпр.=(m_вал./W_{о. ф.}+W_{об. ф.})^.100; де

m_вал. – валовий прибуток підприємства;

W_о.ф.+W_об.ф. – вартість основних і оборотних фондів підприємства.

Крім рентабельності виробництва, часто використовують показник рентабельності продукції.

R_прод.=(m_{p n}/z_прод.)^.100; де

m_{p n} – прибуток від реалізації;

z_прод. – собівартість продукції.

Цей показник характеризує витрати на виробництво і реалізацію як усієї продукції, так і окремих її видів. Тому, при аналізі асортименту продукції існує можливість враховувати показник рентабельності, з метою припинення випуску нерентабельної або збиткової продукції.

Тема №5:«Податки»

План

1. Суть і функції податків.

2. Класифікація податків.

3. Податкова система в Україні.

1. Податками називають обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету.

Податки відображають фінансові відносини між державою і платниками податків, результатом яких є створення загальнодержавних фондів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Ці відносини односторонні:від платника до держави.

У фінансах вживається п’ять термінів, що відображають обов’язкові платежі: плата, податок, збір, відрахування і внески.

Плата (відповідає на питання За що?) – відображає еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду, за заготівлю деревини). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються. Якщо держава втратить право власності на ресурси, то вона втратить і ці доходи. За економічним змістом плата не є податком, бо не відображає перерозподілу доходів.

Податок (відповідає на питання Для чого?) – це нецільовий, безоплатний, нееквівалентний, неповоротний платіж державі, який встановлюється для виконання державою своїх функцій.

Збори – на відміну від податків є платежами разового, незначного за розмірами платежу. Наприклад: ринковий збір.

Відрахування і внески (відповідають на питання На що? Від чого?) характеризуються цільовим призначенням платежів, вони є частковими. Прикладом відрахувань є відрахування у пенсійний фонд, фонд зайнятості. Прикладом внесків є внески на геологорозвідку.

Податок характеризується двома функціями:

1. Фіскальна є основною і визначає суспільне призначення податків. Тому податки повинні бути постійними і рівномірно розподілятися по регіону.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету у визначений час.

Стабільність означає, що податки повинні бути отримані у повному обсязі.

Рівномірність за територією необхідності забезпечення усіх ланок бюджетної системи.

2) Сплата податків зменшує доходи платників тому вони зацікавлені сплачувати мінімальну суму податків. Це досягається за рахунок зменшення об’єкта оподаткування і за рахунок використання цільових умов оподаткування. У цьому полягає регулятивна функція податку.

Система оподаткування налічує 6 елементів. Це: платник податку – той, хто сплачує податок; об’єкт оподаткування – те, ще оподатковується; одиниця оподаткування – як виміряти об’єкт; джерело сплати податку – з чого сплачується податок; податкова ставка – скільки сплачується; податкова квота – яка частка доходу сплачується.

Платник податку – це фізична або юридична особа, яка відповідає за сплату податку перед державою. Але юридичні особи виконують роль посередника сплати. Вони не сплачують податок, а перераховують до бюджету частину отриманих доходів. Справжнім платником податків є кінцевий споживач, бо саме він купує продукцію. (В ціну продукції входять усі витрати на її виробництво і реалізацію, прибутки усіх ланок, де відбувся рух товарів, усі відрахування до бюджету. Тому, розмови про перекладання податкового тягаря на плечі звичайних громадян є безпідставними – цей тягар там був завжди).

Об’єкт оподаткування – це усе, що підлягає оподаткуванню і безпосередньо стосується платника податку.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування (фізична чи грошова). Наприклад, оцінка землі може бути і у гектарах і у гривнях.

Податкова ставка – це законодавчо визначений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи визначення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному підході встановлюється одна для усіх платників податків ставка, при диференційованому – кілька.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються на одну фізичну одиницю оподаткування. (Вони можуть бути фіксованими – визначеними в конкретних сумах, і відносними – визначеними відносно певної величини, наприклад, відсоток до мінімальної заробітної плати). Процентні ставки визначаються тільки на об’єкт оподаткування, який має грошовий вираз. Ставки поділяються на три види: пропорційні, прогресивні й регресивні. (Пропорційні – це єдині ставки, які не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Прогресивні – це ставки, розмір яких зростає із збільшенням об’єкта оподаткування. Прогресивна шкала може бути простою і ступінчастою. При простій шкалі підвищені ставки застосовуються до всього об’єкта оподаткування. При ступінчастій шкалі такі ставки застосовуються не до всього об’єкта, а тільки до тієї його частини, яка перевищує певну межу. Регресивні ставки, навпаки, зменшуються при збільшенні об’єкта оподаткування. Вони застосовуються, коли держава стимулює зростання певного виробництва).

Податкова квота – це питома вага податка в доході платника.

2. За формою оподаткування усі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки накладаються на доходи платників. Обсяг податку прямо залежить від величини доходу. Прямі податки розподіляють податковий тягар між членами суспільства за принципом: більше платить той, хто має більші доходи.

Непрямі податки накладаються на товари і стосуються доходів платників опосередковано – через ціни товарів і сплачуються за рахунок цінової надбавки. Непрямих податків платить більше той, хто більше споживає. (Проте споживає більше той, хто отримує більше доходів).

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, податки на споживання і податки на майно.

Податки на доходи стягуються з заробітної плати та інших доходів громадян, прибутку чи валового доходу підприємств.

Податки на споживання стягуються у вигляді непрямих податків.

Податки на майно стягуються з рухомого чи нерухомого майна. Вони стягуються доти, доки майно перебуває у власності платника.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на:

• Загальнодержавні;

• Місцеві.

3. Податкова система – це сукупність установлених в країні податків та механізму їх стягування.

Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування». Він містить перелік податків та інших обов’язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі.

1. Прямі податки:

   • Податок на прибуток підприємств;

   • Податок на доходи фізичних осіб;

   • Податок з власників транспортних засобів;

   • Податок на нерухоме майно (нерухомість);

   • Плата (податок) за землю.

   • Податок на промисел.

2. Непрямі податки:

   • Податок на додану вартість;

   • Акцизний збір;

   • Мито.

3. Платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:

   • Збір за спеціальне використання природних ресурсів;

   • Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

   • Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;

   • Рентні платежі;

   • Державне мито;

   • Плата за торговельний патент за деякі види підприємницької діяльності.

4. Внески до цільових фондів:

   • Збір на обов’язкове соціальне страхування ;

   • Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

   • Збір на страхування на випадок безробіття;

   • Збір до Державного інноваційного фонду;

   • Збір за забруднення навколишнього середовища;

   • Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Місцеві податки та збори.

• Податок з реклами;

• Комунальний податок;

• Готельний збір;

• Збір за паркування автотранспорту;

• Ринковий збір;

• Збір за видачу ордера на квартиру;

• Курортний збір;

• Збір за участь у бігах на іподромі;

• Збір за виграш у бігах на іподромі;

• Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

• Збір за право використання місцевої символіки;

• Збір за право проведення кіно- і телезйомок;

• Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

• Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

• Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

• Збір з власників собак.

Крім установленого переліку податків, допускається спрощена уніфікована система оподаткування у вигляді фіксованого і єдиного податків для суб’єктів підприємницької діяльності та фіксованого сільськогосподарського податку.

В цілому податкова система України відповідає міжнародним стандартам оподаткування. Основна її відмінність полягає в тому, що у структурі податкових надходжень провідна роль належить платежам підприємств, а податки з громадян становлять менш як 20%.

Тема №6:«Бюджет»

План

1. Сутність і склад державних фінансів.

2. Призначення і структура державного бюджету.

3. Бюджетна система в Україні.

1. Державні фінанси – це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають в процесі формування і використання централізованих грошових фондів, призначення для фінансового забезпечення виконання державних органів влади своїх функцій.

Система державних фінансів.

Склад держав-них фінансів		Ланки
		Бюджет держави	Цільові фонди	Державний кредит	Фінанси держаних підприємств
Рівні	Державні фінанси	Державний бюджет	Загально-державні фонди	Державні позики	Фінанси державного сектора
	Місцеві фінанси	Місцеві бюджети	Регіональні фонди	Місцеві позики	Фінанси муніципаль-ного господарств-ва

Державні фінанси формують фінансову базу вищих органів державної влади і є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через державні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл валового внутрішнього продукту з метою збалансованого розвитку окремих органів.

Місцеві фінанси формують фінансову базу місцевих органів влади. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах. Основне призначення місцевих фінансів – забезпечення відносної фінансової незалежності регіональних адміністративних формувань (областей, районів та поселень).

Функціонування сфери державних фінансів обумовлюється державними доходами, держаними видатками, держаним кредитом.

Державні доходи за методами мобілізації поділяються на податкові, позикові і надходження від державного майна та угідь.

За рівнем розміщення державні доходи поділяються на централізовані і децентралізовані. Централізовані концентруються у державному бюджеті і фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів.

Державні видатки – це сума коштів, що витрачається державою на фінансове забезпечення розвитку країни. Відповідно до рівня розміщення доходів видатки також є централізованими і децентралізованими. За формами фінансування видатки поділяються на інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат: оплата праці, оплата послуг,оплата матеріалів, капітальні вкладення, капітальний ремонт та ін.

Державний кредит являє собою суму залучених державою коштів. В окремих випадках держава може бути кредитором (при наданні кредитів іншим країнам) чи гарантом з боргових зобов’язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються з допомогою державного кредиту, надходять до бюджету. Вони можуть використовуються знеособлено – через бюджетні видатки, і на конкретні проекти – при випуску цільових позик.

2. Державний бюджет розглядають з трьох сторін:

• За економічним змістом;

• За формою прояву;

• За матеріальним змістом.

За економічним змістом бюджет являє собою сукупність грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів.

Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Права держави в його розподілі ґрунтуються, по-перше, на виконанні нею суспільних функцій (централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій), по-друге, держава бере участь у розподілі ВВП як суб’єкт підприємницької діяльності.

Збільшення доходів бюджету залежить від зростання ВВП. Однак, зростання ВВП створює умови для зменшення частки держави у доході, оскільки її потреби на фінансове забезпечення своїх функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб, а відповідно до збільшення частки ВВП на споживання і виробничі потреби.

За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність державних та місцевих органів влади.

Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків. Бюджет визначає можливості і пріоритети держави, визначає її роль і форми реалізації закріплених за державою функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансово виправданою.

За матеріальним змістом бюджет є централізованим грошовим державним фондом. Практично щодня до нього надходять кошти і здійснюється фінансування видатків.

Склад видатків бюджету визначається складом державних функцій та характером фінансової діяльності.

Функції	Видатки
1. Управлінська	Державне управління Судова влада і прокуратура Правоохоронні органи Служба безпеки Фінансові і митні органи Міжнародні відносини
2. Оборонна	Національна оборона
3. Соціальна	Соціальний захист Соціальне забезпечення Соціальна сфера
4. Економічна	Економічна діяльність держави Фундаментальні можливості
5. Фінансова діяльність	Обслуговування державного боргу

Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Внутрішніми джерелами є ВВП та національне багатство. Зовнішніми джерелами є надходження від міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів.

При формуванні бюджетних доходів держава може використовувати методи, які використовують усі суб’єкти фінансових відносин (від продуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення), і специфічні методи: податковий та емісійний.

Доходом держави віл підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств. Держава ніколи повністю не централізує його в бюджеті, а залишає певну частину на підприємстві. Мобілізація частини прибутку державних підприємств до бюджету може здійснюватись шляхом прямого вилучення та податкового методу.

Доходи від державного майна можуть надходити на постійній та разовій основі. Постійними доходами є оренда майна, дивіденди від придбаних державою акцій. Разові доходи отримує від реалізації свого майна чи прав (наприклад доходи від приватизації).

Доходи від державних угідь пов’язані із державою власністю на землю та надра землі. Вони можуть надходити у вигляді платежів за використання лісових і водних ресурсів, а також платежів за видобування корисних копалин та передання прав користування угіддями і ресурсами.

Податковий метод формування бюджетних доходів пов'язаний з перерозподілом доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави. Це основний шлях забезпечення доходів державного бюджету.

Певна частина податкових доходів відображається міжнародний перерозподіл доходів та формується за рахунок зовнішніх джерел (мита при ввезенні, вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон; податки, отримані за кордоном).

Емісійний дохід являє собою різницю між номінальною вартістю випущених в обіг грошей і витратами на їх друкування. По суті він не належить до доходів бюджету, хоча є джерелом його фінансування.

3. Структура бюджету за рівнями влади характеризується поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система.

Бюджетний устрій – це будова державного бюджету за рівнями територіального поділу країни.

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які формуються в країні згідно з її бюджетним устроєм.

Бюджетна система України була сформована на основі закону «Про бюджетну систему України».

Бюджетна система України включає Державний бюджет України, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селиш, сіл, районів у містах.

Бюджетний процес – це порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається бюджетного планування і виконання бюджету.

У процесі бюджетного планування використовуються балансовий, нормативний, аналітичний методи і метод прямого рахунку.

Сутність балансового методу полягає у встановленні рівноваги між доходами і видатками бюджету. Перевищення видатків над доходами неможливе, бо воно не може бути профінансовано. Перевищення доходів над видатками недоречне, бо державі не потрібні зайві кошти. Ці кошти можуть бути використані юридичними і фізичними особами, у яких вони були вилучені.

Нормативний метод полягає у визначенні окремих статей доходів і видатків за встановленими нормативами. Нормативи можуть визначатися у розрахунку на одного жителя, на одну бюджетну установу, на один елемент бюджетної установи (наприклад, на одну групу), а також до конкретних статей видатків чи доходів.

Аналітичний метод ґрунтується на визначенні тенденцій розвитку окремих показників бюджету і пошуку причин, які вливають на ці показники. Планування може здійснюватись з використанням розрахунку темпів зростання доходів і видатків, визначення впливу на зміну показників бюджету факторів цих показників, наприклад зростання чисельності населення, динаміку цін і тарифів, валютного курсу і т. ін.

Метод прямого рахунку полягає у деталізованому розрахунку доходів і видатків за кожним платником у бюджет і кожним отримувачем бюджетних коштів. Саме він забезпечує найбільшу обґрунтованість проекту бюджету. Але цей метод є трудомістким, і тому його використання на рівні централізованих бюджетів ускладнене.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансування передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і Державним казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Цей документ складається після затвердження бюджету відповідно до підрозділів бюджетної класифікації, яка містить повну деталізацію.

Тема №7: « Державний кредит і державний борг»

План

1. Сутність та класифікація державних позик.

2. Державний борг.

1. Державний кредит – це сукупність кредитних відносин у яких позичальниками або кредиторами виступають державні органи влади. Оформлення держаних позик здійснюється у вигляді облігацій і казначейських зобов’язань (векселів).

Облігації – це цінні папери, які дають право їх власникам на першочергове отримання дивідендів, і через зазначений в облігації час повернення номінальної вартості облігації.

Казначейські зобов’язання – це цінні папери, які засвідчують факт отримання державою певної суми коштів від юридичних чи фізичних осіб. Використовуються виключно з метою покриття державного дефіциту. Виплата дивідендів здійснюється у формі відсотків.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішні надаються юридичними і фізичними особами в середині держави.

За правом емісії розрізняють державні і місцеві.

Залежно від матеріальної забезпеченості державні позики поділяються на заставні і без заставні.

Залежно від часу погашення розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (більше 5років).

За характером виплати дивідендів державні позики поділяються на процентні, виграшні і дисконтні.

У виграшних виплата здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів.

У дисконтних позиках цінні папери продаються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю.

Державні позики є можливими за таких умов:

• Наявність кредиторів, у яких є вільні кошти;

• Довіра кредиторів до держави;

• Зацікавленість кредиторів у наданні позик;

• Своєчасне і повне повернення державою свого боргу.

Джерелами погашення державних позик є:

• Доходи від інвестування коштів;

• Додаткові надходження від податків;

• Економія коштів зменшення видатків;

• Залучені нові позики;

• Емісія грошей.

2. Державний борг – це загальна сума заборгованості держави своїм кредиторам.

Розрізняють поточні і капітальні, внутрішні і зовнішні борги.

Поточний борг – підлягає погашенню у поточному, або найближчому році.

Капітальний борг – стосується довгострокових позик.

Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто у винайденні реальних джерел погашення боргу. При погіршенні фінансового стану держава вносить корективи у свою позикову політику. Ці корективи спрямовані на уникнення дефолту (визнання державою своєї неплатоспроможності).

Способами корегування позикової політики є:

• Конверсія (зменшення відсотку за позику);

• Консолідація (передання зобов’язань за позику на нову позику);

• Уніфікація (об’єднання кількох позик в одну);

• Обмін за регресивним співвідношенням – облігація (часткова відмова держави від своїх боргів);

• Відтермінування позики (перенесення часу виплати заборгованості);

• Реструктуризація (комплексне використання перелічених вище методів);

• Анулювання боргів (повна відмова держави від своїх боргів).

Тема №8: «Місцеві фінанси»

План

1. Сутність та роль місцевих фінансів.

2. Місцеві бюджети.

1. Місцеві фінанси – це система формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення виконання місцевими органами влади своїх функцій.

Матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані та децентралізовані фінансові ресурси.

Централізовані фінансові ресурси: місцевий бюджет, цільові та місцеві фонди.

Децентралізованими є: фінансові ресурси підприємства комунальної власності.

Мета фінансової діяльності місцевих органів влади полягає у задоволенні суспільних потреб регіону і сприяння його розвитку. Причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних громад та обраних ними місцевих органів влади.

2. За формою прояву місцевий бюджет є основним фінансовим планом для місцевих органів влади. Як фінансовий план місцевий бюджет являє собою баланс доходів і видатків.

Доходи місцевих бюджетів складаються з власних, закріплених і регулюючих надходжень.

Власні доходи мобілізуються місцевою владою самостійно за рахунок місцевих податків та зборів, доходів від майна, що належить місцевій владі.

Закріплені доходи – це законодавчо встановлені надходження, що зараховуються до місцевих бюджетів безстроково або на довгостроковій основі, і для їх зарахування не потрібне рішення органів влади вищого рівня.

Регулюючі доходи – безповоротна фінансова допомога бюджетів вищого адміністративного рівня (міжбюджетні трансферти). Вони поділяються на два види:

1. Дотації вирівнювання (надаються з державного бюджету для збалансування доходів і витрат).

2. Субвенції (допомога держави окремим господарствам у період економічних криз).

Видатки з місцевих бюджетів поділяються на дві групи:

1. Видатки, які вираховуються при визначенні суми міжбюджетних трансфертів (на державне управління, освіту, охорону здоров’я, культуру і мистецтво).

2. Видатки, які не враховуються при визначенні суми міжбюджетних трансфертів (на місцеву пожежну охорону, позашкільну освіту, транспорт, народне господарство)

Внутрішня структура місцевих бюджетів може складатися з загального та спеціального фондів. У загальному фонді акумулюються кошти, які мають загальнодержавний характер. У спеціальному фонді знаходяться кошти які використовуються за цільовим призначенням.

Тема №9: «Спеціальні цільові фонди держави»

План

1. Класифікація цільових фондів держави.

2. Управління цільовими фондами держави.

1. Бюджет є основним в державі централізованим фондом.

Кошти бюджету забезпечують реалізацію державних функцій, але у державі є потреби, які повинні мати гарантоване фінансове забезпечення. Ця обставина є причиною формування фондів цільового призначення.

Цільові фонди поділяються на 2 групи :

- постійні

- тимчасові

Постійні – створюються для виконання державою своїх функцій.

Тимчасові - для розв’язання актуальних проблем і після цього закриваються.

В Україні існують такі основні державні цільові фонди:

Постійні (у сфері соціального страхування):

- пенсійний фонд;

- фонд страхування з тимчасової втрати працездатності;

- фонд страхування на випадок безробіття;

- фонд від нещасних випадків.

Тимчасові:

- фонд соціального захисту інвалідів;

- фонд охорони природного середовища.

У сфері соціального страхування роль страховика виконує держава, страхувальниками є підприємства, громадяни і інколи держава. А застрахованими працівники, із деяких виплат непрацюючим громадянам.

2.Кожен фонд має закріплені доходи, видатки і систему управління: