Тести до теми 4

1. Інвестиції – це:

а) грошові кошти, цільові банківські вклади (банківські депозити);

б) ноу-хау й інші інтелектуальні активи;

в) акції, паї, облігації та інші цінні папери;

г) права користування землею й іншими природними ресурсами.

2. Процес інвестування – це:

а) вкладення коштів у цінні папери;

б) вкладення коштів у поточні витрати;

в) виробничі капітальні вкладення;

г) вкладення в статутний капітал дочірніх підприємств.

3. Фінансове інвестування – це:

а) вкладення засобів у створення фінансових структур (банків, страхових компаній, тощо);

б) фінансування розробки і реалізації інвестиційних проектів;

в) вкладення засобів у фінансові активи (цінні папери);

г) немає правильної відповіді.

4. Реальне інвестування – це:

а) вкладення засобів у фізичний капітал підприємства (засоби виробництва);

б) інвестування в даний момент часу;

в) інвестиційний проект, який знаходиться на стадії експлуатації;

г) немає правильної відповіді.

5. Інвестиційний проект вважається ефективним коли

а) індекс доходності більший одиниці;

б) якщо значення чистого дисконтованого доходу позитивне;

в) якщо внутрішня норма доходності більша рівня норми дисконту;

г) якщо внутрішня норма доходності менша рівня норми дисконту.

6. Суть методу дисконтування полягає в:

а) отриманні знижки (дисконту) при кредитуванні інвестиційного проекту;

б) зменшенні доходу від інвестиційного проекту на величину інфляції;

в) приведенні різночасових доходів і витрат до єдиного моменту часу;

г) усі відповіді правильні.

7. Дисконтування інвестицій – це:

а) приведення капітальних вкладень різних років до одного розрахункового року;

б) визначення первісної суми капітальних вкладень;

в) розподіл інвестицій на суми майбутніх грошових потоків;

г) зменшення інвестиційного капіталу.

8. Майбутні прибутки інвестора залежать від:

а) компетенції його менеджерів;

б) галузі національної економіки;

в) стабільних, регулярних дивідендів, як постійної надбавки до поточного споживання;

г) галузі національної економіки, фінансового стану підприємства, сроку окупності.

9. Прямі інвестиції – це:

а) придбання елементів виробництва;

б) будівля доріг;

в) нові потужності;

г) купівля будинків.

10. Непрямі інвестиції – це:

а) вклади в банк;

б) вклади в інвестиційні фонди;

в) вклади в транспортні компанії;

г) вклад у посередницьку компанію та реінвестування довірених їй заощаджень з прибутком до моменту їх повернення вкладникові.

Тема 5. Витрати виробництва та собівартість продукції Методичні вказівки до розв’язування завдань

Головною метою виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств є виробництво продукції для задоволення суспільних потреб і отримання максимально можливого прибутку. У процесі виробництва  аграрні підприємства використовують матеріальні, грошові та трудові ресурси, виробниче споживання яких формує витрати виробництва.

Собівартість продукції  (робіт,  послуг)  -  це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (собівартість валової продукції).

Собівартість продукції виступає одним з найважливіших показників ефективності функціонування аграрного підприємства, що відображає рівень господарювання: організацію і технологію виробництва, ефективність  використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів, здійснення режиму економії. Визначення собівартості сільськогосподарської продукції необхідне для планування, аналізу та управління господарською діяльністю сільськогосподарських підприємств; обчислення рентабельності виробництва; раціонального розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва  за районами та зонами; обґрунтування цінової політики.

Одним із важливих показників ефективності виробництва будь-якої продукції є собівартість її одиниці, яка представляє собою відношення суми витрат, понесених на виробництво, до обсягів валового виробництва конкретного виду продукції.

Науково обґрунтована система обчислення собівартості одиниці продукції, товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт, наданих послуг, за елементами витрат становлять один з важливих елементів методу бухгалтерського обліку – калькулювання. Саме калькуляція є заключним етапом обліку витрат на виробництво і виходу продукції, у процесі якої за встановленими прийомами і методами групуються витрати й обчислюється собівартість продукції.

  Розрахунок   собівартості   продукції   (робіт,  послуг) здійснюється в такій послідовності:

- розподіляються між окремими об'єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів;

- визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;

- розподіляються загальні витрати: на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування ґрунтів та на утримання полезахисних смуг;

- списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;

- розподіляються бригадні, фермерські, цехові та загальновиробничі витрати;

- визначається загальна сума виробничих витрат за об'єктами обліку;

- визначається собівартість продукції рослинництва;

- визначається собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;

- розподіляються витрати з утримання кормоцехів;

- визначається собівартість продукції тваринництва;

- визначається собівартість продукції інших промислових виробництв;

- визначається собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв.

Собівартість одиниці продукції в самому загальному виразі визначається діленням загальної суми витрат на кількість отриманої продукції. Однак, специфіка сільського господарства полягає у тому, що в процесі виробництва в більшості випадків поряд з основною отримують також супутню та побічну продукцію.

Основною продукцією є продукція, для отримання якої організовано виробництво (наприклад, зерно, цукрові буряки, молоко, яйця та ін.).

Одночасно з основною продукцією у сільськогосподарському виробництві здебільшого отримується  побічна продукція (солома, гичка, гній тощо).

Два і більше основних види продукції, що їх отримують  у процесі виробництва називають супутніми (в зерновому господарстві - зерновідходи, багаторічні трави - сіно, насіння, зелена маса; в молочному скотарстві - приплід; у птахівництві - м'ясо і яйця та ін.).

Отримання від виробництва основної, супутньої та побічної продукції призводить до того, що об'єкти обліку затрат та об'єкти визначення собівартості не співпадають. Це вимагає розподілу витрат між указаними видами продукції в процесі калькуляції їх собівартості. Розподіл здійснюється різними способами, що й обумовлює специфіку визначення собівартості окремих видів продукції сільського господарства.