2. Показники сезонності:
- розмах сезонності визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних витрат на відпрацьовані людино-години в місяці мінімальних витрат;
- сезонне навантаження розраховують діленням відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних витрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин.
Розглянуті показники певною мірою характеризують раціональність використання трудових ресурсів. Це пов’язано з тим, що сезонність, як правило, призводить до негативних економічних і соціальних наслідків. Названі причини зумовлюють необхідність пом’якшення сезонності сільськогосподарського виробництва, що можна здійснити за рахунок ефективної комбінації низки факторів. Насамперед, підприємство може вдосконалювати галузеву структуру сільськогосподарського виробництва за рахунок розширення тваринницьких галузей, що вимагають рівномірних затрат робочого часу протягом року. Не менш важливе значення має добір сортів і культур з різним періодом вегетації, а отже, і різними строками догляду за посівами та збиранням врожаю. Особливу роль у пом’якшенні сезонності відіграє впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва. Адже цей процес супроводжується вивільненням працівників ручної праці, що кінець-кінцем, зменшує потребу підприємства в найманих тимчасових працівниках, насамперед, у періоди збігу сільськогосподарських робіт. Значно пом’якшити сезонність можна завдяки шляховому будівництву, розвитку підсобних промислів і переробних виробництв.
Виробництво здійснюється тільки з участю живої праці. При цьому завжди вагомим є завдання щодо його ефективності одержувати максимум продукції з одночасним скороченням матеріальних і трудових витрат. Ця вимога реалізується при раціональному використанні трудових ресурсів. Абсолютне і відносне скорочення чисельності сільського населення вимагає найбільш повного залучення трудових ресурсів у сферу виробництва та ефективного використання робочої сили. До основних показників, що характеризують ці процеси, належать:
3. Показники ефективного використання робочої сили:
- коефіцієнт використання запасу праці – відношення кількості відпрацьованих постійними працівниками протягом року людино-днів (людино-годин) до можливого фонду робочого часу (запасу праці):
де Св.пр.- коефіцієнт використання праці;
Дф– фактичні витрати робочого часу, людино-днів (людино-годин);
ЗП – можливий фонд робочого часу (запас праці), людино-днів (людино-годин).
З метою характеристики річного фонду робочого часу одного працівника можуть використовуватися два показника – номінальний і реальний.
Номінальний розраховують як різницю між календарним фондом робочого часу і вихідними, святковими днями, а також днями трудової відпуски. Він може становить 365 – 60 – 10 = 295 днів.
Реальний фонд робочого часу менший від номінального на кількість неробочих днів, пов’язаних з хворобами, погодними та іншими умовами. Це явочний фонд робочого часу , у середньому він становить близько 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 години) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника – 1885 годин. Звідси запас праці можна визначити з виразу:
ЗП = 1885 ∙ЧПn
де ЧПпn – чисельність постійних працівників.
- коефіцієнт трудової активності – це частка від ділення відпрацьованих постійними працівниками людино-годин на їх чисельність.
Основною робочою силою реформованих підприємств є наймані працівники, динаміка руху яких визначається за допомогою показників динаміки робочої сили.