Тема 16. Інвестиційна діяльність в міжнародному торговельному обороті

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.

Регулювання інвестування в міжнародних комерційних відносинах має складну структуру, що складається з декількох важливих компонентів. У самому загальному виді серед джерел інвестиційного права можна виділити акти міжнародно-правового характеру і законодавчі акти з питань інвестування, прийняті конкретними державами (внутрішнє інвестиційне законодавство).

Насамперед, необхідно відзначити, що важливим джерелом нормативного регулювання інвестиційної діяльності є акти міжнародного права (багатосторонні міжнародні конвенції, двосторонні інвестиційні угоди і договори про взаємний захист і заохочення капіталовкладень, міжнародні звичаї, а також резолюції, які приймаються міжнародними організаціями. Сюди ж, з відомими застереженнями, можна віднести і проекти міжнародних документів, спрямовані на регулювання інвестицій, які надають «уніфікаційний» вплив на інші нормативні акти, у тому числі і на правові акти внутрішнього законодавства).

Серед найбільш помітних і важливих багатосторонніх актів з міжнародних інвестицій слід виділити Вашингтонську конвенцію про порядок вирішення спорів між державою та іноземними особами 1965 р.; Угода по торговельних аспектах іноземних інвестицій, укладена в рамках Всесвітньої торговельної організації; Хартію економічних прав та обов'язків держав 1974 р., Європейський договір до Енергетичної хартії; Сеульську конвенцію 1985 р. про створення Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій; Угоду про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав у 1993 р.; Уніфікований кодекс про режим іноземного капіталу та про товарні знаки, патенти, ліцензії та роялті, прийнятий в рамках держав Андськой (Картахенської) групи (Єдиний інвестиційний кодекс); Конвенцію Співдружності Незалежних Держав про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р.

Іншим джерелом регулювання міжнародних інвестицій є внутрішнє законодавство держав.

Міждержавні інвестиційні угоди визначають режим капіталовкладень, здійснюваних інвесторами. В даний час найбільш поширені наступні моделі інвестиційних режимів.

Режим недискримінації іноземних інвесторів - не допускається дискримінація іноземних інвесторів через приналежність даної держави до тієї чи іншої суспільно-політичної системи чи на підставі іншої характерної ознаки.

Особливістю національного режиму іноземних інвестицій є та обставина, що особи, які здійснюють інвестиції на території іншої держави, володіють такими ж правами, як і власні суб'єкти цієї держави.

Суть режиму найбільшого сприяння іноземних інвестицій в тому, що іноземні інвестори при здійсненні діяльності на території іншої держави отримують такі ж права, як і всі інші іноземні інвестори.

Преференційний режим встановлюється з метою надання певним категоріям іноземних інвесторів певних пільг і переваг (преференцій) у тій або іншій області інвестування.

Інвестиційна діяльність у всіх формах і видах пов’язана з ризиком. Інвестиційний ризик – це ймовірність виникнення непередбачених фінансових втрат у ситуації невизначеності умов інвестування. Всі інвестиційні ризики можна поділити на:

Інфляційний ризик – ймовірність втрат, які може понести суб’єкт економіки в результаті знецінення реальної вартості інвестицій, втрати активами (у вигляді інвестицій) реальної первісної вартості при збереженні чи зростанні номінальної їх вартості.

Дефляційний ризик – ймовірність втрат, які може понести суб’єкт в результаті зменшення грошової маси в обігу через вилучення частини надлишкових грошових коштів.

Ринковий ризик – ймовірність зміни вартості активів в результаті коливання процентних ставок, курсів валют, котирувань акцій і облігацій, цін товарів, що є об’єктом інвестування.

Операційний інвестиційний ризик – ймовірність інвестиційних втрат внаслідок технічних помилок при проведенні операцій; внаслідок навмисних і ненавмисних дій персоналу; аварійних ситуацій; збоїв в роботі інформаційних систем і т.д.

Функціональний інвестиційний ризик – ймовірність інвестиційних втрат внаслідок помилок, допущених при формуванні та управлінні інвестиційним портфелем фінансових інструментів.

Селективний інвестиційний ризик – ймовірність неправильного вибору об’єкта інвестування в порівнянні з іншими варіантами.

Ризик ліквідності – ймовірність втрат, викликаних неможливістю вивільнити без втрат інвестиційні кошти в потрібному розмірі за досить короткий період часу в силу стану ринкової кон’юнктури.

Ризик країни – ймовірність втрат у зв’язку із здійсненням інвестицій в об’єкти, що знаходяться під юрисдикцією країни з нестійким соціальним і економічним становищем.

Ризик упущеної вигоди – ймовірність настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неотримання або недоотримання прибутку) в результаті нездійснення якого-небудь заходу, наприклад страхування.

З метою забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування встановлюються такі гарантії для іноземних інвесторів: застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції; гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб; компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій; інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

Міжнародне співтовариство вже напрацювало випробувані способи, за допомогою яких вирішуються проблеми, що виникають між суб'єктами інвестиційних відносин. Одним з найбільш авторитетних органів, які вирішують цю проблему, є Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів (МЦУІС), який був створений у відповідності з Вашингтонською конвенцією про врегулювання інвестиційних спорів між державами та фізичними або юридичними особами інших держав 1965 р. Зі створенням МЦУІС був подоланий стереотип вирішення міжнародних інвестиційних спорів винятково міжнародними комерційними арбітражами (арбітражними третейськими інститутами) і внутрішніми державними судами, які в силу ряду причин володіли обмеженими можливостями при вирішенні міжнародних інвестиційних суперечок. При створенні МЦУІС в якості одного з основних завдань переслідувалась мета запобігти трансформації інвестиційних спорів між державами, які приймають інвестиції і приватними підприємцями, які здійснюють інвестиції в міждержавні політичні суперечки.