Тема 2. Джерела та принципи міжнародного торговельного права

Як і будь-яке право, міжнародне торговельне право має свої джерела. Джерело права – це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість. Джерела міжнародного права — це форми фіксацій (зовнішнього відбиття) норм міжнародного права, створених узгодженим волевиявленням суб'єктів. Низка чинників вказує на те, що джерела міжнародного права є єдиними за суттю — їх основу становить угода суб'єктів.

Система джерел міжнародного торговельного права включає основні та допоміжні джерела. До основних належать:

• міжнародні нормативно-правові акти, які поділяються на міжнародні договори (зокрема, торговельні) та рішення міжнародних організацій;

• міжнародні торговельні звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торговельних відносин;

• національні нормативно-правові акти;

Допоміжними джерелами є:

• судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів

• правова доктрина, тобто оприлюднені і визнані праці науковців.

Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговельний договір.

Звичай — це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній право­вій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні.

Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рів­ністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Тому в міжнародному приватному праві застосовується принцип: "рівний над рівним не має юрисдикції"; заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо.

Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торго­вельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосуван­ня, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відно­сини між сторонами не врегульовані законодавством та умо­вами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Зазначене закріплено, зок­рема, в ч. 4 ст. 28 Закону України "Про міжнародний комер­ційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р.

Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокре­ма міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжна­родної торгівлі. Ці правила хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських пор­тах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сто­рони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод. Загалом, узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права.

До інструментів, що можуть регулювати правовідносини, пов'язані з торгівлею між державами, належать, у першу чергу, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори. На внутрішньому рівні до цих інструментів можна віднести і національне законодавство держав, що регулюють міжнародну торгівлю чи трактування іноземних товарів на внутрішньому ринку. Міжнародні торговельні договори — це угоди між двома чи більшою кількістю держав, які встановлюють їх взаємні права та обов'язки.

Як вже зазаначалося до допоміжних джерел міжнародного права належать резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражів, внутрішньодержавні закони, рішення національних судів, доктрини. Фахівці зазначають, що так звані допоміжні джерела або є певними стадіями у процесі утворення міжнародно-правових норм, або впливають на перебіг зазначеного процесу, або допомагають встановити існування чи зміст норми міжнародного права.

Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомендаційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її Генеральна Асамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Наприклад, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якби не було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.

Рішення окремих організацій мають обов'язковий характер. Наприклад, рішення Ради Європейського Союзу є обов'язковими для держав—учасниць. Обов'язкову правову силу мали рекомендації та рішення колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги.

Значну кількість рекомендацій з питань міждержавного економічного співробітництва приймають органи ООН та установи, що входять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО). Хоча рішення цих організацій мають рекомендаційний характер, проте істотним є їх морально-політичне значення, оскільки рекомендації поширюються на більшість держав планети, що входять до відповідних організацій.

Рішення міжнародних судів-арбітражів є актами застосування міжнародно-правових норм до конкретних випадків. З цього випливає відсутність у них правотворчого характеру. Зокрема, ст. 59 Статуту Міжнародного суду ООН передбачає, що рішення цього суду обов'язкові лише для сторін, що беруть участь у справі й лише стосовно цієї справи.

До компетенції Міжнародного суду ООН належить також підготовка консультаційних висновків з юридичних питань. Такі висновки мають факультативний характер.

Рішення міжнародних судів можуть вважатися міжнародними прецедентами і використовуватися для тлумачення міжнародно-правових норм.

Зрозуміло, що певна держава може визнати норму внутрішньодержавного закону іншої країни чи рішення її національного суду як норму міжнародного права.

Доктринальні джерела – це оприлюднені та визнані праці науковців (загальновідомі, опубліковані і визнані).

Національні нормативно-правові акти в системі джерел міжнародного торгового права. Більшість фахівців визнають джерелом права в Україні лише нормативно-правовий акт. Нормативно-правові акти, яки містять норми міжнародного торгового права, можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від їхньої юридичної сили:

1) Конституція України;

2) закони;

3) підзаконні акти.

Залежно від обсягу регулювання міжнародних відносин:

1) спеціальні закони;

2) закони, які містять окремі норми або групу норм, що присвячені питанням міжнародної торгівлі;

3) спеціальні підзаконні акти;

4) підзаконні акти, які містять окремі норми або групу норм, що присвячені питанням міжнародної торгівлі.

Конституція в Україні, як і в більшості країн світу, є основним джерелом права взагалі, у тому числі і в міжнародному торговому праві. Конституція України в системі джерел права має найвищу юридичну силу та визнає принцип верховенства права, а її норми є нормами прямої дії. Конституційні норми права є підґрунтям подальшого більш детального регулювання міжнародно-приватного відносин в законах і підзаконних нормативно-правових актах.

Серед спеціальних законів головним джерелом міжнародного торгового права слід визнати Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р..

Крім спеціального закону повністю присвячений регулюванню міжнародних торгових відносин також закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. тощо.

Спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, який повинен дітальніше урегулювати певні відносини, є, наприклад, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 06.09.2001р. та ін.

Основним принципом міжнародного торговельного права слід вважати принцип, взятий із ГАТТ - принцип найбільшого сприяння в торгівлі, що, у свою чергу, передбачає принципи:

- неприпустимості дискримінації в торгівлі;

- поступового і неухильного зниження тарифів;

- лібералізації зовнішніх торговельних відносин;

- поступового зняття обмежень в імпорті товарів.

Поряд із цими, специфічними, принципами, і як основні у міжнародному торговельному праві, діють принципи, що випливають зі змісту основних принципів сучасного міжнародного права: принцип рівності і взаємної вигоди держав у торговельних взаємовідносинах; принцип розвитку співробітництва у сфері торгівлі; принцип установлення національного режиму для іноземних партнерів; принцип взаємності і доброзичливості в торговельних відносинах.

До принципів міжнародного торговельного права також належать:

1. Принцип лібералізації в міжнародній торгівлі. Відповідно до угод СОТ, держави-члени беруть на себе зобов'язання усувати бар'єри в торгівлі і забезпечити поступове зниження тарифів, що застосовуються.

2. Принцип винятково тарифного захисту та принцип заборони нетарифних бар'єрів. Згідно з ГАТТ, держави-члени СОТ можуть обмежувати доступ на національний ринок тільки за допомогою митних тарифів, тому що від них найменше шкоди для міжнародної торгівлі. Принцип заборони на нетарифні бар'єри в торгівлі також закріплений у ГАТТ і забороняє всі нетарифні бар'єри, зокрема кількісні обмеження (квоти) як такі, що є дуже шкідливими для міжнародної торгівлі, являють собою перешкоди, що неможливо легально перебороти. Тарифи, стосовно яких були проведені тарифні переговори, включаються в списки поступок і вважаються жорстко зв'язаними. Будь-яке подальше несанкціоноване підвищення ставки тарифу вище цього рівня саме по собі є несумісним із зобов'язаннями країни і є порушенням права СОТ.

3. Принцип недискримінації. Цей принцип є основним, оскільки служить досягненню основної мети міжнародної торгівлі — ефективного розміщення ресурсів. Для досягнення цього потрібно забезпечити можливість усім подібним товарам конкурувати при виборі покупця, так щоб той товар, в якому найефективніше використані ресурси, який відповідно є найдешевшим, переміг.. Цей принцип означає, що держави-імпортери не повинні дискримінувати різні держави, що експортують до них аналогічний чи подібний товар, і відповідно надавати їм такі самі умови (принцип найбільшого сприяння). Після попадання на внутрішній ринок держав імпортер мусить продовжувати не дискримінувати імпортний товар відносно аналогічного чи подібного національного товару (принцип надання національного режиму).

4. Принцип взаємності. Принцип "ефективної взаємності". При приєднанні до ГАТТ держава отримує право користуватись усіма тарифними поступками, але також повинна запропонувати й іншим державам зниження ставок власного тарифу.

5. Принцип легітимного захисту національних ринків. Відповідно до угод СОТ держави-члени мають право на захист своєї економіки у виняткових випадках і лише за певних умов від шкоди, що може бути нанесена надмірним обсягом легітимного імпорту, а також існує право держав на застосування антидемпінгових і компенсаційних мір як захисту від нелегітимного імпорту.