Тема 9. Міжнародний фінансовий лізинг

Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізинго-одержувачу майна, що є власністю лізинго-давця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізинго-одержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізинго-одержувачем періодичних лізингових платежів.

На міжнародному ринку лізингових послуг найпоширенішим є фінансовий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в розстрочку. Однак лізинг як особлива форма руху позичкового капіталу передбачає в першу чергу кредит, а потім уже право наступної купівлі майна.

Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, під час придбання дорогих машин і обладнання. Основна частина вартості машин і обладнання, які здаються в оренду, береться у третьої сторони (зазвичай у банку) в кредит. У цій операції бере участь низка осіб з боку лізингокористувача, лізингодавця і позикодавця. Строк оренди тут значний і, як правило, амортизується вся вартість майна.

Згідно з рекомендацією лізингових операцій (IAS 17) Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, за наявності хоча б однієї з чотирьох ознак, договір повинен бути визнаний договором фінансового лізингу:

• лізингове майно передається після закінчення терміну дії договору лізинго-одержувачу;

• лізинго-одержувач має опціон на придбання майна за справедливою ціною;

• термін лізингу співпадає з корисним терміном служби лізингового майна;

• величина мінімальних лізингових платежів більша або рівна вартості майна.

Міжнародний фінансовий лізинг є тристороннім договором, що має такі ознаки:

• лізингодавець і лізингоодержувач є суб'єктами різних держав;

• лізингоодержувач самостійно вибирає обладнання і постачальника;

• лізингодавець купує у постачальника обладнання спеціально для подальшого надання лізингу;

• у розрахунках лізингових платежів ураховується термін амортизації обладнання;

• цей договір укладається на комерційній основі, оскільки його сторони є суб'єктами підприємницької діяльності.

Договір фінансового лізингу може ускладнюватися тим, що в договірні правовідносини послідовно можуть вступати два чи більше лізингодавців та(або) два чи більше лізингоодержувачів.

9—28 травня 1988 р. у Оттаві (Канада) відбулась конференція, на якій було прийнято Конвенцію про міжнародний фінансовий лізинг.

Серед держав—учасниць конференції були США, Франція, ФРН, Великобританія та ін.

У ст. 1 Конвенції зазначається, що під міжнародним лізингом розуміється угода, відповідно до якої одна сторона (лізингодавець) згідно зі специфікою та умовами, схваленими іншою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає промислову установку, засоби виробництва чи інше обладнання та вступає в договір про лізинг з лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.

Прийняття Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг сприяло уніфікації законодавства країн світу у сфері міжнародного фінансового лізингу. Комісія Європейського Співтовариства рекомендувала всім його країнам приєднатися до Конвенції.

Міжнародний фінансовий лізинг — це операція, в результаті якої одна юридична особа передає в розпорядження іншій матеріальне майно, попередньо придбане нею і вибране за бажанням користувача, в обмін на виплату певних фінансових внесків з урахуванням амортизації майна.

Крім того, по-перше, лізинго користувач згодом одержує право на придбання цього матеріального майна. По-друге, матеріальне майно загалом не має використовуватися в особистих цілях або для домашніх (сімейних) потреб користувача. По-третє, в Конвенції приділяється особлива увага необхідності врегулювання відносин між постачальником, орендодавцем і користувачем. Саме користувач повинен взяти на себе зобов'язання з догляду за предметом лізингу і використовувати його розважливо, підтримуючи в робочому стані й одночасно регулярно сплачуючи внески. Третя особа — постачальник — бере на себе ті самі зобов'язання відносно орендаря, шо й відносно покупця — орендодавця, хоча і не є стороною контракту про продаж майна. Орендодавець не несе відповідальності перед орендарем у разі затримки або не постачання об'єкта лізингу, за винятком тих випадків, коли це сталося безпосередньо з його вини.

Конвенція застосовується у випадках, коли орендодавець і орендар перебувають у різних країнах, за умови, що ці країни, а також держава, в якій розміщено комерційне підприємство постачальника обладнання, є учасниками Конвенції.

Таким чином, використання на практиці Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг дає змогу забезпечити збалансованість правових позицій учасників цих операцій і створює сприятливі умови для їхньої подальшої інтенсифікації.

Загалом міжнародний фінансовий лізинг для країни орендодавця становить інтерес передусім як засіб одержання доходу в іноземній валюті. Орендар же вбачає головну перевагу міжнародного лізингу у використанні модерного іноземного обладнання одержання різноманітних валютних, фінансових та податкових пільг.

Головна мета міжнародного фінансового лізингу — сприяння науково-технічному прогресові, розширення можливостей зміцнення і розвитку сучасної матеріально-технічної бази підприємств і фірм, їх технічного переоснащення, розгортання і поглиблення коопераційних зв'язків між вітчизняними і зарубіжними суб'єктами лізингових відносин. Лізинг не витісняє традиційні форми фінансування і кредитування основних фондів, а виступає однією з новітніх і ефективних форм їх органічного доповнення.