52. Визнання шлюбу недійсним. Умови недійсності шлюбу:

1)За заявою певної особи, у таких випадках: а)З особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. б)З особою, яка визнана недієздатною. в)Між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, братом та сестрою.

2)За рішенням суду: а) Якщо шлюб був зареєстрований без вільної згоди чоловіка чи жінки. б)Якщо шлюб є фіктивним. в)Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племінником, племінницею. г)З особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано прав на шлюб.

53. Підстави та порядок припинення шлюбу Припинення шлюбу – це припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних актів. Такими юридичними актами є: смерть одного з подружжя; оголошення одного з подружжя померлим; розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу за життя подружжя можливе тільки шляхом розлучення. Закон визначає два порядки розлучен­ня: в суді або у відділах реєстрації актів цивільного стану. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання : за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, коли подружжя не має дітей; державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним чи засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки.

54. Опіка та піклування в сімейному праві. Опіка — засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, яких суд визнав недієздатними внаслідок душевної хво­роби або недоумства. Піклування — засіб охорони й захисту особистих і май­нових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 ро­ків, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздат­ними внаслідок зловживання спиртними напоями або нар­котичними речовинами, та осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права й виконувати свої обов'язки. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Для безпосереднього здійснення опіки та піклування призначається опікун або піклувальник. Ним може бути за згодою дитини повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

55. Адміністративні правовідносини. Відносини у виконавчій діяльності держави регулюються адміністративним правом. Як галузь права адміністративне право являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно – управлінської діяльності органів виконавчої влади. Іноді його називають управлінським правом. Воно закріплює права та обов’язки громадян і юридичних осіб, які не мають владних повноважень, у відносинах з представниками виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацією підприємств, організацій та установ, визначає систему, структуру, повноваження, принципи, методи і форми діяльності виконавчих органів, їх посадових осіб. Адміністративне право є однією із найважливіших галузей національного права України, а адміністративне законодавство служить правовою основою побудови і функціонування самої численної гілки влади – виконавчої влади. Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиня­ються у сфері державного управління. Особливостями відно­син, що складають предмет адміністративного права, є такі :вони виникають в результаті державної владно-управ­лінської діяльності; суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган; їх виникнення, зміна чи припинення є результатом сві­домої, вольової, цілеспрямованої діяльності. Адміністративні правовідносини: між державними органами, що підпорядковуються одне одному; між державними органами, що не мають прямого підпорядкування; між державними і недержавними органами, громадськими організаціями, громадянами.

56. Державна служба і державні службовці. Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження залежно від категорії посади. Загальні положення щодо державної служби, ді­яльності і статусу державного службовця передбачені Зако­ном України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. Він регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті. Залежно від форми діяльності державна служба поділяється на службу в апараті законодавчих органів, службу в органах виконавчої влади і службу в судових органах та органах прокуратури. За владними повноваженнями державні службовці поділяються на допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб та представників адміністративної влади. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України. При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державні службовці виконують покладені на них обов’язки на постійній чи тимчасовій основі, як правило, на підставі конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Система посад будується за ієрархічним принци­пом; у її основу покладено сім категорій посад служ­бовців. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рі­вень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і харак­тер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади у структурі державного органу. Згідно з нормами Закону України "Про державну службу" зазначеним категоріям посад державних службовців присвоюються 15 рангів. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. За невиконання чи неналежне виконання державним службовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, застосовуються дисциплінарні стягнення. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

57. Відповідальність державних службовців відповідно Закону України «Про боротьбу з корупцією». Закон України "Про боротьбу з корупцією" визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Корупційними діяннями є: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави: державні службовці; народні депутати України, депутати Верховної Ради АРК, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад; посадові особи місцевого самоврядування; військовослужбовці (крім тих, що проходять військову строкову службу); особи, які з чинним законодавством за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність.

Відповідальність за окремими нормами закону можуть нести також спеціальні суб’єкти: державні службовці, які є посадовими особами; керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень. Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи: Міністерства внутрішніх справ України; податкової міліції; Служби безпеки України; органів прокуратури України; інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством. Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави.

58. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, що уповноважені роз­глядати справи про адміністративні правопорушення. Сис­тема таких органів визначена третім розділом КпАП. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відповідно до їх підвідомчості: адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад; районними (міськими) судами (суддями); органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КпАП. У випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення. Орга­ни , які уповноважені розглядати справи про адмі­ністративні правопорушення, накладають адміністративні стягнен­ня у межах наданих їм повноважень, а посадові особи до того ж тільки під час виконання ни­ми службових обов'язків.

59. Види адміністративних стягнень. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Наслідком адміністративних проступків є адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність – це одна із форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за скоєне ними адміністративне правопорушення. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. За вчинення адміністративних правопорушень застосовуються адміністративні стягнення. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадяни­на про недопустимість вчинення ним адміністративних пра­вопорушень. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законами України. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. Конфіскація – примусове, безоплатне звернення у власність держави предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок його вчинення. Окремі конфісковані предмети, небезпеку для здоров'я яких ні за яких умов усунути неможливо, знищуються (утилізуються). Позбавлення спеціального права, наданого даному гро­мадянинові застосовується на строк до трьох років за грубе чи систематич­не порушення порядку користування цим правом (стосуєть­ся тільки права керувати транспортними засобами та права полювання). Виправні роботи застосовуються на строк до двох міся­ців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20 процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи при­значаються районним (міським) судом ( суддею). Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп. Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

60. Поняття та види злочину. Злочин - це передбачене кримі­нальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України ). У зазначеній статті закріплені три ознаки злочину: а) сус­пільна небезпечність діяння; б) винність; в) протиправність діяння (передбачена в законі про кримінальну відповідальність). Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьому заподіюється шкода відносинам, які охороняються кримінальним законом і в яких міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди. Другою невід'ємною ознакою злочину є винність. Це наявність у особи відповідного психічного ставлення до вчиненої дії або бездіяльності. Кримінальна відповідальність настає тільки за наявності вини, що випливає із ст. 62 Конституції України. Протиправність — означає передбаченість злочину в кримінальному зако­ні – конкретною статтею особливої частини КК. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Будь-яке діяння, що становить небезпеку для сус­пільства, але за нього не передбачена кримінальна відпові­дальність, не може розглядатися як злочин. Одним з елементів протиправності є караність злочину. Караність злочину випливає із суспільної небезпечності та протиправності діяння. Діяння є кримінально караним тому, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин. Ч. 1 ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості поділяє злочини на чотири групи (категорії): невеликої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м’яке покарання; середньої тяжкості — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років; тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років; особливо тяжкі злочини — за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

61. Види кримінальних покарань. Кримінальна відповідальність — це одна із видів юридичної відповідаль­ності, яка настає за скоєння злочинів і встановлюється державою. Підставою криміналь­ної відповідальності і- є вчинення особою суспільно небезпеч­ного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання передбачено тільки кримінальним законодавством.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Види покарань утворюють систему, завдяки якій суд має можливість індивідуалізувати покарання злочинця. В Кримінальному кодексі вони наведені в єдиному переліку (незалежно від того, належать вони до основних чи додаткових) в загальному порядку від менш сурових до більш сурових (ст. 51). Всього встановлено 12 видів покарань, у тому числі 4 нових. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт;обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

62. Поняття неосудності. Суб'єктами правопорушень, наприклад, у кримінальному праві може бути не всяка фізична особа, а тільки осудна. Осудність - здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними. Неосудна особа ні при яких умовах не може бути визнана винною і відповідальною за вчинене нею суспільно небезпечне діяння.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.