1. Перебудова органів державної влади і державного управління. Найвищі органи влади і управління урср.
Нові завдання, що постали перед СРСР у роки війни, істотно змінили співвідношення функцій держави, викликали необхідність перебудови форм і методів діяльності. Війна висунула на перший план оборону країни. Збільшився обсяг роботи центральних органів державної влади й управління СРСР та союзних республік. Виникла необхідність у надзвичайних загальносоюзних і республіканських органах, які б виконували спеціальні завдання, пов’язані з війною.
Постановою Президії Верховної Ради СРСР, Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) 30 червня 1941 р. з метою мобілізації всіх сил держави був створений Державний Комітет Оборони (ДКО). Він зосереджував усю владу: воєнну, політичну, господарську. ДКО видавав обов’язкові для організацій і громадян постанови та розпорядження. Щоб забезпечити виконання особливо важливих або надзвичайних заходів з оборони країни, ДКО призначав уповноважених. Уповноважені були також у союзних і автономних республіках, краях та областях, на великих підприємствах і будовах, що мали важливе оборонне значення.
Для безпосереднього керівництва Збройними Силами було утворено Ставку Верховного головнокомандування на чолі з Верховним головнокомандуючим. Координація дій ДКО і Ставки забезпечувалася тим, що їх очолювала одна особа — Й. Сталін. Незважаючи на це, функції ДКО і Ставки суттєво розрізнялися. ДКО був вищою інстанцією, яка здійснювала загальне керівництво збройною боротьбою Радянської держави, а Ставка стала виконавчим військовим органом, що керувався вказівками ДКО. Головним напрямом діяльності ДКО були розгортання Збройних Сил, підготовка резервів, їх забезпечення озброєнням, спорядженням, продовольством. ДКО також керував мобілізацією економіки, організацією воєнного господарства, розробляв заходи щодо збільшення виробництва танків, літаків, боєприпасів, металу, палива, продовольства тощо. ДКО тісно співпрацював з ЦК ВКП(б) і РНК СРСР. Єдність їхньої діяльності забезпечувалася суміщенням посад. Члени ДКО були членами Політбюро ЦК ВКП(б), заступниками Голови РНК СРСР і секретарями ЦК ВКП(б), а Голова ДКО — Й. Сталін був одночасно Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) і Головою РНК СРСР. ДКО не мав свого апарату, тож використовував апарати ЦК ВКП(б), Раднаркому і наркоматів. Для вивчення і вирішення деяких найскладніших проблем ДКО створював спеціальні комітети, ради й комісії, що готували проекти постанов. Нерідко вони й самі вирішували конкретні питання.
У деяких великих містах при наближенні лінії фронту утворювалися міські комітети оборони. До їх складу входили представники партійних, радянських і військових органів. Міські комітети оборони керували підготовкою до захисту міста. Вони визначали завдання промислових підприємств щодо випуску боєприпасів, проводили мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд тощо.
Поряд з ДКО продовжували функціонувати постійні конституційні органи державної влади й управління: Верховна Рада СРСР, її Президія, Рада Народних Комісарів СРСР. Кожен з цих органів формально продовжував працювати в межах своєї компетенції.
Була ліквідована сесійна робота Рад всіх рівнів. Фактично, працювали тільки Президії Верховних Рад СРСР та УРСР. Зросла роль виконавчо-розпорядчих органів. Раднаркоми СРСР і УРСР працювали в межах повноважень, наданих їм ДКО, який розробляв найбільш важливі рішення, а Раднаркоми забезпечували їх виконання. Отже, вся діяльність державного апарату була спрямована на забезпечення потреб функції оборони.
Президія Верховної Ради СРСР видала укази про воєнне становище, про мобілізацію військовозобов'язаних, про встановлення нових орденів і медалей, про доповнення до кримінального, цивільного, сімейного, процесуального законодавства, про реорганізацію відомств тощо.
РНК СРСР, керуючи наркоматами, вирішувала питання будівництва, сільського господарства, соціально-культурного будівництва та ін. Організація роботи РНК СРСР пристосовувалася до воєнної обстановки з таким розрахунком, щоб забезпечити безперебійне і ефективне управління країною. Під керівництвом ДКО і РНК СРСР удосконалювалася діяльність наркоматів, створювалися нові структури державного управління. Виникла нова галузь управління щодо державного забезпечення і побутового влаштування сімей військовослужбовців.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР „Про воєнний стан”, 22 червня 1941 р. у місцевостях, оголошених на воєнному стані, військовим радам фронтів, армій, військових округів, а там, де не було військових рад – вищому командуванню військових з’єднань були передані функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки. З усіх цих питань органи військової влади мали право видавати обов’язкові для всього населення постанови, віддавати розпорядження міським органам влади, державним і громадським установам, організаціям, вимагати від них безумовного і негайного виконання розпоряджень.
Для налагодження роботи тилу впроваджувались надзвичайні заходи, спрямовані на забезпечення промисловості та транспорту робочою силою. З цією метою 30 червня 1941 р. при Раднаркомі СРСР був створений спеціальний Комітет з обліку і розподілу робочої сили, який мав свої органи на місцях, а при Раднаркомі УРСР – Бюро обліку і розподілу робочої сили, яке керувало мобілізацією і розподілом робочої сили для потреб оборони. Такі Бюро утворювались і при виконкомах обласних та районних Рад депутатів трудящих. Вони проводили облік непрацюючого населення у містах та інших населених пунктах і мобілізацію робочої сили.
Наступ німецьких військ зумовив необхідність створення у липні 1941р. при Раднаркомі СРСР Ради з евакуації. В УРСР цю роботу проводили уповноважені Ради з евакуації та евакуаційні пункти, які перебували у віданні місцевих Рад депутатів трудящих. Евакопункти створювались переважно поблизу залізничних станцій і приймали евакуйоване населення, забезпечували його продовольством, організовували перевезення.
На початку війни Президія Верховної Ради СРСР утворила ряд нових наркоматів: у вересні 1941 року — Наркомат танкової промисловості, в листопаді 1941 року — Наркомат мінометного озброєння. Було проведено перебудову структури Наркомату шляхів сполучення, Наркомату зв'язку.
Указом Президії Верховної Ради СРСР 2 листопада 1942 р. була створена Надзвичайна державна комісія зі встановлення і розслідування злочинів нацистів та їх спільників і шкоди, яку вони заподіяли громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам, установам. В УРСР створювалися республіканська, обласні та міські комісії. Документальний матеріал, зібраний під час роботи Надзвичайної державної комісії, був використаний пізніше на судових процесах про злодіяння німецько-фашистських окупантів та їх спільників.
В 1942 році при РНК СРСР створюється Головне управління з постачання вугіллям, а в 1943 році — Головне управління з постачання нафтою, лісом, штучним паливом і газом. Треба підкреслити, що введення надзвичайних органів не скасувало діяльності конституційних органів влади і управління, але завдання воєнного часу викликали необхідність внесення структурних змін у ці органи, перебудову їх діяльності.
У зв’язку з відходом Червоної армії з України центральні органи влади УРСР евакуювалися спочатку в Саратов, а потім – в Уфу і Москву. В лютому 1943 р., коли розпочалося звільнення українських земель, уряд УРСР переїхав до Харкова, а потім – до Києва. Вищі органи влади й управління УРСР очолили відбудову народного господарства України, зруйнованого фашистами.
З перших днів війни місцеві Ради депутатів трудящих та їх виконкоми проводили певну роботу, спрямовану на будівництво оборонних споруд, створення місцевої протиповітряної оборони тощо. Вони керували перебудовою підприємств оборонної промисловості, налагоджували професійне навчання, забезпечували охорону майна тощо. Захопивши Україну, фашисти ліквідували Ради.