2. Місцеві органи влади і управління
При місцевих Радах депутатів трудящих засновувалися відділи з державного забезпечення і влаштування сімей фронтовиків, з працевлаштування евакуйованого населення та інші. Значні зміни відбулися в діяльності постійних комісій рад. Поряд з комісіями, що існували до війни, при радах засновувалися нові: з питань оборони, евакуації, державного забезпечення і побутового влаштування сімей фронтовиків. З окупацією України життя радянських органів влади не зупинялося.
Постанова ЦК ВКП(б) від 18 липня 1941 р. про організацію боротьби в тилу німецьких військ ставила перед республіканськими, обласними й районними парторганізаціями прифронтової смуги конкретне завдання: розгорнути мережу більшовицьких підпільних організацій на захопленій території для керівництва всіма діями проти фашистських окупантів. На 1 жовтня 1941 р. в Україні вдалося створити 23 підпільних обкоми, 63 міськкоми і 564 райкоми КП(б)України. ЦК КП(б) України, місцеві партійні й радянські органи розгорнули організаційну роботу щодо створення партизанських формувань і підпільних організацій. У республіці в перші місяці війни було організовано й залишено в тилу ворога для розгортання партизанської боротьби 683 загони, понад 1700 диверсійних груп.
30 травня 1942 р. ДКО з метою об'єднання керівництва партизанським рухом і подальшого посилення боротьби народних мас проти ворога створив Центральний штаб партизанського руху. Для безпосереднього керівництва партизанськими загонами при військових радах фронтів формувалися штаби партизанського руху. Так, при Військовій раді Південно-Західного напрямку було організовано Український штаб партизанського руху (УШПР). Начальником штабу призначили Т. Строкача. З ліквідацією Військової ради Південно-Західного напрямку 29 липня 1942 р. постановою ДКО УШПР було перейменовано на республіканський штаб. Він став військовим органом ЦК КП(б)У. Створення УШПР сприяло розгортанню народної боротьби на тимчасово окупованій ворогом території, організації партизанського руху, раціональнішій концентрації сил на найважливіших ділянках боротьби проти окупантів. Під час бойових операцій, рейдів партизани визволяли населені пункти, цілі райони і здійснювали там свій контроль. Ці території отримали в літературі назву партизанських країв і зон.
Ставши господарями на контрольованій території, партизани відновлювали там органи радянської влади — Ради депутатів трудящих. Основним завданням рад було надання всебічної допомоги в розгромі ворога. Залежно від умов, що склалися, радянську владу у визволених районах представляли партійні комітети або штаби партизанських з'єднань. Найуспішніше в період окупації органи радянської влади діяли переважно на Правобережній Україні.
Відроджуючи радянську владу, партизани тим самим скасовували закони, приписи й розпорядження німецького командування і відновлювали радянські закони. Про те, що на території країв і зон люди продовжували жити за радянськими законами, свідчить той факт, що тут відзначалися весілля, реєстрували народження дітей з дотриманням усіх формальностей, карали за мародерство і крадіжки, застосовували правові акти, які регулювали ті чи інші сторони громадського життя. У деяких загонах існували спеціальні партизанські суди. Так, за наказом начальника обласного штабу партизанського руху на Чернігівщині від 31 жовтня 1941 р. в партизанському загоні Мало-Дівицького району для переслідування і покарання зрадників Батьківщини було створено надзвичайну «трійку», до якої увійшли командир, комісар і начальник штабу загону (див.: Федоров О. Підпільний обком діє. — К., 1976). Іноді вироки партизанського суду затверджувалися загальними зборами партизанів загону. Нерідко питання про відповідальність і покарання осіб за тяжкі злочини командування і політоргани партизанських загонів виносили на розгляд громадських судів — зборів громадян села, де було вчинено злочин.