1. Суспільний лад. Скасування кріпосного права в 1848 р. І зміни в правовому становищі окремих соціальних груп
Колоніальна політика, яку проводив австрійський уряд, гальмувала економічний розвиток західноукраїнських земель. Залишаючись і надалі ринком для виробів австрійської промисловості, західноукраїнські землі були водночас джерелом промислової і сільськогосподарської сировини. Фабрична промисловість тут тільки зароджувалася і була представлена головним чином дрібними підприємствами.
Експлуатація природних багатств краю провадилася колонізаторами хижацьким способом. Про це яскраво свідчить стан видобування нафти. Вона видобувалася і вивозилася переважно як сирий продукт. Її переробляли в центральних районах Австрії.
Колоніальне становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини відбивалося і на рівні заробітної плати робітників краю, насамперед українців. Заробітна плата на неавстрійських землях була нижчою, ніж у самій Австрії.
Поряд з низькою заробітною платою на західноукраїнських землях існував і найтриваліший робочий день, у деяких випадках він дорівнював 14—16 годинам на добу. Жорстоко експлуатувалася жіноча і дитяча праця.
Селянство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, унаслідок чого більшість селян змушена була йти в кабалу до експлуататорів. Поряд з капіталістичними формами у західноукраїнському селі зберігалися відробітки. Хоча кріпосне право формально було скасовано ще у 1848 p., однак упродовж досить тривалого часу залишки кріпосницької системи накладали свій відбиток на економіку західноукраїнського села. Збереження в руках поміщиків великої кількості землі за гострого малоземелля селян надало поміщикам можливість зберегти протягом понад півстоліття після аграрної реформи напівкріпосницькі відносини. Однак система відробітків у поміщицьких господарствах не могла зберігатися довго. Все більшого розвитку набуває буржуазна система вільного найму, з'являються сільськогосподарські робітники.
Унаслідок розвитку капіталістичних відносин на селі відбувалося подальше обезземелювання селян. Понад 42% усіх селянських господарств були нерентабельними і не мали можливості прогодувати своїх власників. Зменшувалася група середняцьких господарів і виділялася заможна верхівка. Концентрації землі у своїх руках багатії досягли за рахунок селянських господарств, які розорялися, а також скуповуючи землі у поміщиків.
Таким чином, економічне становище трудящих західноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишку робочих рук і викликало масову еміграцію. Гнані нуждою і голодом малоземельні і безземельні селяни залишали рідні місця і в пошуках роботи виїздили до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн, де їх нерідко чекали ще суворіші випробування. За даними офіційної Австрійської статистики, за два останні десятиріччя XIX ст. тільки з Галичини емігрувало близько 850 тис. осіб, переважно українців.
Жорстоке соціальне гноблення посилювалося гнобленням національним. Українське населення не мало можливості навчатися рідною мовою. За даними 1900 p., читати і писати українською мовою могли тільки 7% чоловіків і 4% жінок. Усі заходи австрійського уряду, польських, румунських і угорських поміщиків були спрямовані на те, щоб утримувати народні маси Галичини, Буковини і Закарпаття в темноті і безправ'ї. Реакційна політика полонізації, румунізації і мадяризації західноукраїнського населення усувала щонайменші можливості для розвитку української культури.
Хоча у другій половині XIX ст. панівним класом на західноукраїнських землях залишалися поміщики, які продовжували посідати ключові позиції у державному апараті, розвиток капіталізму призвів до посилення ролі буржуазії.
Одночасно з іноземною в Галичині, Буковині і в Закарпатті виникла й українська буржуазія, хоча її частка в промисловості була порівняно невелика. Серед української буржуазії помітне місце посідали представники українського чиновництва, у тому числі керівники українських політичних партій. Але найчисленнішою в економічному відношенні групою української буржуазії було заможне селянство.
Унаслідок розвитку капіталізму на західноукраїнських землях формувався новий суспільний клас — промисловий пролетаріат. Основними джерелами його поповнення були безземельні селяни і розорені ремісники, які шукали засобів існування в містах. Великих фабричних підприємств було мало, це обумовило нечисленність фабричних робітників. Значна частина робітників була зайнята у гірничій і нафтовій промисловості, але основну масу пролетаріату становили робітники дрібних і ремісничих підприємств, нерідко пов'язані із землеробством. Поряд із зростанням багатства нечисленного гурту підприємців погіршувалося становище робітничого класу, міської бідноти.
У цей період на західноукраїнських землях посилився процес диференціації селянства, що свідчило про подальший розвиток капіталістичних відносин на селі. Трудове селянство терпіло безпросвітну нужду, а сільське господарство внаслідок хижацького господарювання великих землевласників з року в рік деградувало. Безземельні і малоземельні селяни були змушені орендувати землю за дуже високу плату або за відробітки на поміщиків.