14.5. Інвестиційний клімат країни: сутність, фактори формування та складові елементи

Інвестиційний клімат – це ситуація в країні з точки зору потенційних іноземних інвесторів, які мають наміри вкласти в її економіку власний капітал.

За визначенням Світового банку інвестиційний клімат – це сукупність характерних для певної країни або регіону факторів, які формують можливості компаній та створюють в них стимули до продуктивних інвестицій, розширення виробничої діяльності, збільшення робочих місць.

Інтегрованим показником, який характеризує стан інвестиційного середовища, є інвестиційний потенціал – реальна здатність господарського механізму до освоєння вкладеного капіталу.

Оцінка інвестиційного клімату здійснюється потенційним інвестором з урахуванням великої кількості чинників, які залежно від рівня взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу можна поділити на чинники макро- та мікрорівня. На макрорівні необхідно враховувати такі чинники як:

- чинники, які визначають соціально-політичну ситуацію в країні та перспективи її розвитку. До них можна віднести: стабільність політичної влади (термін знаходження при владі уряду, президента); кількість політичних партій (рівень демократії в країні); характер та ступінь державного регулювання економіки та міжнародної економічної діяльності; узгодженість правової системи з нормами міжнародного права; регулювання переміщення товарів, капіталу, робочої сили; ступінь захищеності прав власності та прав особистості; регулювання, створення та трансформації бізнесу; податкова система; антимонопольне законодавство; регулювання трудових відносин, мінімальні рівні заробітної плати та цін тощо;

- чинники, які визначають економічну ситуацію та її перспективи. До них відносять: загальний стан економіки (аналіз макроекономічних показників), становище у валютній, фінансовій та кредитній сферах, митний режим, податкові ставки та пільги тощо;

- чинники, які визначають міжнародну економічну діяльність та її перспективи: чинне законодавство в сфері зарубіжних інвестицій, формування та діяльності підприємств за участю іноземного капіталу, особливості державної політики регулювання процесів іноземного інвестування.

Кожний чинник має кількісне вираження та оцінюється в балах.

На мікроекономічному рівні інвестиційний клімат оцінюється за характером взаємовідносин компанії-інвестора та конкретних державних органів, суб’єктів господарювання, банків країни залучення інвестицій. На цьому рівні здійснюється конкретизація уособленої оцінки інвестиційного клімату в процесі реальних економічних, правових контактів іноземної компанії з середовищем країни-реципієнта.

Цей підхід дає можливість розглядати інвестиційний клімат як складову інвестиційної системи економіки країни, яка створює передумови для впливу суспільно-економічних відносин на розвиток та науково-технічне відтворення продуктивних сил шляхом активної інвестиційної діяльності.

14.6. Інвестиційний ризик: сутність та методи зниження

З поняттям “інвестиційний клімат” тісно пов’язано поняття “інвестиційний ризик”.

Інвестиційний ризик – це ймовірність втрати активів, які вкладає іноземний інвестор в економіку країни.

Інвестиційний ризик оцінюється тільки іноземним інвестором. У світовій практиці використовують різні методи оцінки інвестиційного ризику і найбільш використовуваним є бальний метод, відповідно до якого виокремлюють наступні групи ризиків – політичні, ризики фінансових трансфертів, експортні, ризики прямих інвестицій, кожний ризик оцінюється за 12 – бальною системою та визначається сукупний ризик.

Врахування та оцінка ризику необхідні для того, щоб потенційний інвестор прийняв правильне інвестиційне рішення:

1) відкривати філію (дочірню компанію) за кордоном? (якщо так, то де? як? коли?);

2) розширяти масштаби своєї діяльності за кордоном або ж частково чи повністю вилучати капітал з економіки країни-реципієнта?

Уникнути, або ж повністю нівелювати інвестиційний ризик не можливо, тому доцільно використовувати методи зниження інвестиційного ризику, а саме:

1) додавання “премії за ризик” до вартості проекту;

2) створення резервного (страхового) фонду;

3) страхування від політичного ризику власності за кордоном через державні страхові компанії;

4) підбір привабливого для країни інвестиційного проекту, реалізація якого буде гарантована урядом;

5) інвестування за кордоном у формі нематеріальних активів (ноу-хау, інформації тощо), які не можуть буди експропрійовані;

6) отримання іноземним інвестором зв’язаних кредитів під інвестування в них матеріальних активів. Враховуючи політичну нестабільність в приймаючих країнах та небезпеку експропріації вкладеного капіталу, багато іноземних інвесторів в якості своєрідного страхування своїх вкладень намагаються отримати в них кредити. Якщо політичні зміни приведуть до експропріації іноземного капіталу, то прямий інвестор сповіщає своїх кредиторів з приймаючої країни про те, що виплати за кредитом будуть здійснені з експропрійованого майна;

7) диверсифікація інвестиційного портфелю;

8) утримання від ризикованих інвестиційних проектів.