3. Процес та техніки клієнтцентрованої психотерапії.

Клієнт-центрована терапія здійснюється в індивідуальній і груповій формах. Терапевтичне інтерв'ю являє собою індивідуальну форму, в рамках якої зустрічаються психотерапевт і клієнт. Групова форма представлена групами зустрічей. Слід особливо підкреслити, що техніки клієнт-центрованного підходу – це не спосіб діяння (дії), а спосіб існування з клієнтом, тому вони не можуть розглядатися окремо від необхідних і достатніх умов терапевтичної зміни. Терапевт-роджеріанець несе відповідальність тільки за свою роботу, а змінюватися чи не змінюватися — це вибір клієнта.

Консультація в даній психотерапії має такий вигляд: терапевт і клієнт сідають навпроти один одного (часто під невеликим кутом). Контакт з клієнтом встановлюється протягом перших п'яти хвилин. Якщо цього не відбувається, то, як правило, клієнт блокується. Терапевт супроводжує клієнта в його власних переживаннях. Ця терапія є центрованою на клієнта, а не на проблему. Тому немає ніякої необхідності тягнути (підштовхувати) клієнта в його проблему. Клієнт сам може вибирати предмет розмови. Підштовхування до обговорення таємної проблеми може здійснюватися і безпосередніми питаннями, і невербальними засобами (наприклад, тональними зниженнями голосу: "Я відчуваю, що вам важко (зниження тону)". При цьому зміст реакції терапевта може бути індиферентним до проблеми клієнта. Терапевту важливо показати клієнтові свою готовність працювати з ним. Терапевт повинен відчувати, чи хоче клієнт говорити про свою проблему і як довго він може це робити, і рахуватися з цим.

Деякі клієнти не в змозі сформулювати власну проблему на психотерапевтичному сеансі. Формулювання проблеми або глибинних переживань клієнта за нього, по-перше, направляє клієнта, по-друге, "затягує" клієнта в проблему, не враховує готовності клієнта увійти в проблему самостійно. Формулювання проблеми або глибинних переживань клієнта за нього призводить до того, що терапевт йде попереду клієнта, випереджає його, задає процес.

Для того, щоб здійснити конструктивні зміни в особистості клієнта Карл Роджерс запропонував шість терапевтичних умов:

Пацієнт і психотерапевт повинні знаходитися в психологічному контакті. Роджерс постулював, що позитивної зміни не відбудеться в особистості пацієнта, якщо немає взаємин його з психотерапевтом.

Пацієнт перебуває в стані невідповідності, він вразливий і тривожний. Це пояснюється Роджерсом як невідповідність між дійсним переживанням людини її Я-концепцією щодо цього переживання.

Психотерапевт гармонійний або інтегрований. Це означає, що психотерапевт повинен тепло, щиро зустріти людину, створити позитивну атмосферу в їх взаєминах. Психотерапевт повинен бути відкритим для всіх переживань людини.

Психотерапевт відчуває позитивну увагу до клієнта. Він не дає оцінок його переживань і почуттів, хвалить за ті конструктивні зміни, які відбуваються з клієнтом. Він відноситься до нього з теплом і повагою. Сеанси терапії повинні проходити в спокійній атмосфері. У клієнта ж повинна створитися впевненість в тому, що його розуміють і приймають.

Психотерапевт відчуває емпатичне розуміння внутрішньої системи координат клієнта і прагне передати це клієнту. Терапевт повинен відчувати емпатію до клієнта, що свідчить про те, що терапевт відчуває внутрішній світ переживань, так, як ніби це його переживання і почуття.

Повинна відбутися передача клієнту емпатійного розуміння і безумовної позитивної уваги психотерапевта. Це говорить про те, що клієнт також повинен ставитися до психотерапевта, адже саме він відповідальний за свій особистісний ріст, а психотерапевт тільки сприяє цьому росту.

Спочатку Роджерс зробив акцент на "рефлексивній техніці" — психотерапевт віддзеркалює переживання клієнта, що дозволяє йому усвідомити свій внутрішній досвід, неузгодженість досвіду з Я-концепцією, спотворення Я-концепції. Це так званий психосоматичний резонанс. Психосоматичний резонанс — психосоматичний відгук у тілі терапевта на процеси й реакції, що відбуваються в тілесній сфері клієнта у процесі психотерапії. В останні роки в роботі Роджерса зросла частка метафор й інтуїції.

В клієнт-центрованій терапії застосовуються наступні техніки:

"Техніка вибору" — психотерапевт дає можливість клієнту самому вибрати напрямок розмови для обговорення проблеми, вибираючи нейтральну репліку у відповідь на першу фразу клієнта. Таким чином клієнт сам вибирає змінюватись йому вирішуючи свої проблеми чи ні.

"Техніка повторів" — терапевт повторюючи останню репліку клієнта узагалюнює сказане. Після повтореної репліки йде пауза, що спонукає клієнта продовжувати розповідь. Таким чином клієнт розуміє, що психотерапевт його слухає та розуміє.

Досить цікавою технікою є "метафора", що може використовуватись, як разовий терапевтичний прийом, так і постійно використовуватись протягом усієї терапії. Вона допомагає клієнту зануритись в свій власний символічний пласт власної свідомості, а також абстрагуватись від матеріального світу і виразити деякі свої бажання (наприклад агресивні)в іншомовній формі.

Також важливою технікою є "емпатичні відповіді". Емпатична відповідь — це вербалізація терапевтом світо- і самовідчуття клієнта. Емпатичні відповіді дають клієнту дають можливість відчути, що терапевт розуміє його стан та почуття.

Результати психотерапії:

Зміни клієнта йдуть в напрямку підвищення диференціювання реакцій і безпосередності переживання почуттів. В результаті психотерапії відбуваються такі зміни:

підвищується відкритість досвіду;

поглиблюються переживання;

підвищується довіра до власних проявів, до самого себе;

формується внутрішній локус оцінки;

посилюється готовність увійти в "процес життя";

поглиблюється знання про себе в процесі переживання.

З прийняттям свого досвіду і переживань завжди пов'язаний значний ризик.

Лише невелика частина особистості его-ідентифікована, або его-синтонна, тобто належить сфері Его. Деякі особисті прояви (риси, переживання) не є его-синтонними і утворюють сфери "не-Я" і "симптоматика". Дуже важлива якість особистості – це готовність бути в процесі розвитку. Сам Роджерс підкреслював, що це означає здатність відмовитись від фіксованих цілей і очікувань, готовність відмовитись від власних визначень життя, що можуть обмежити саморозвиток. Структура особистості згідно з даною терапією має такий вигляд: в центрі симптоматики знаходиться "Я" і "не-Я", як дві рівнозначні частини особистості.

Результатом розвитку особистості і максимально ефективної психотерапії стає "повністю функціонуюча особистість". Концептуально це поняття означає повну конгруентність, здатність долати перешкоди і труднощі життя, творчо себе реалізувати. В результаті двадцятип'ятирічної дослідницької програми виявлено, що така особистість характеризується позитивною Я-концепцією, ефективним соціальним функціонуванням і готовністю організму реагувати на будь-які зовнішні впливи. Очевидно, що психотерапевтичний процес просуває клієнта до показників "повністю функціонуючої особистості". Але клієнт має право зупинити терапію в будь-який момент і винести з неї рівно стільки, скільки може. Тому одним з найважливіших умов зміни клієнта в терапії є його готовність до цієї зміни.

Реальна психотерапевтична практика пов'язана з тим, що клієнт-центровані терапевти діють по-різному і вносять у психотерапевтичний процес свої особливості і особистісно значущі теоретичні конструкти. Таким чином, в реальному психотерапевтичному процесі ряд психотерапевтів фасилітують в клієнті "дитину". Ідея "повністю функціонуючої особистості" може трактуватися як ідея "дитини" в сенсі натуральності, природності почуттів, життя і проявів. Це вільне вираження любові, смутку, пристрасті, печалі, тривоги, гніву тощо. Людина, "закрита" до переживання та експресії гніву, значною мірою "закрита" до переживання та експресії любові. У цьому сенсі "повністю функціонуюча особистість" близька до "генітального характеру" Вільгельма Райха. Але клієнт може не приймати таке трактування "повністю функціонуючої особистості", як і психотерапевт.

Деякі терапевти розуміють "повністю функціонуючу особистість" як "духовну розвиненість", тобто роблять акцент не на життю, природності, натуральності, а, навпаки, на розумності, всепрощенні, спокої тощо. Одним словом, поза реальним процесом психотерапевтичного взаємодії важко говорити про абстрактні механізми і нормативи психотерапевтичної зміни клієнта в рамках клієнт-центрованого підходу.

Є дані про використання деякими психоаналітиками терапії Роджерса як паліативного, симптоматичного засобу, який до того ж призначається лише при актуальних (а не інфантильних) і неглибоких неврозах і дає лише короткочасний ефект. З цим важко погодитися, позаяк терапія Роджерса орієнтована на особистість, а не на симптом. У даній терапії клієнт прогресує настільки, наскільки він готовий це зробити, тому ефект може бути перманентним, паліативним або взагалі відсутнім, втім, як і при інших видах терапії.