Статут Міжнародного Суду

(витяги)

Стаття 1. Міжнародний Суд, заснований Статутом Об’єднаних Націй як головний судовий орган Об’єднаних Націй, утворюється і діє у відповідності з викладеними нижче постановами цього Статуту.

Розділ і. Організація суду

Стаття 2. Суд складається з колегії незалежних суддів, обраних, незалежно від їх громадянства, з числа осіб високих моральних якостей ....

Стаття 3. 1. Суд складається з п’ятнадцяти членів, причому в його складі не може бути двох громадян однієї і тієї самої держави.

<…>

Стаття 4. 1. Члени Суду обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки <…>.

Стаття 9. При обранні виборці повинні мати на увазі, що не тільки кожний обраний, зокрема, повинен відповідати всім поставленим вимогам, але і весь склад суддів, в цілому, повинен забезпечити представництво найголовніших форм циві­лізації та основних правових систем світу.

<…>

Стаття 22. 1. Місцем перебування Суду є Гаага.<…>

<…>

Стаття 31. 1. Судді, які є громадянами кожної з сторін, зберігають право брати участі, у засіданнях в справі, що її розглядає Суд.

2. Якщо в складі судового засідання є суддя, який є громадянином однієї сторони, будь-яка інша сторона може вибрати для участі в засіданні як суддю особу на свій вибір. Ця особа вибирається переважно з числа тих осіб, які висувались як кандидати, в порядку, передбаченому в статтях 4 і 5.

3. Якщо в складі судового засідання нема жодного судді, який є громадянином сторін, то кожна з цих сторін може вибрати суддю в порядку, передбаченому в пункті 2 цієї статті.

<…>

Розділ II. Компетенція суду

Стаття 34. 1. Тільки держави можуть бути сторонами в справах, що їх розглядає Суд.

<…>

Стаття 35. 1. Суд відкритий для держав, які є учасниками цього Статуту.

2. Умови, на яких Суд відкритий для інших держав, визначаються Радою Безпеки, з додержанням спеціальних постанов, що містяться в діючих договорах; ці умови, ні в якому разі, не можуть поставити сторони в нерівне становище перед Судом.

<…>

Стаття 36. 1. До відання Суду належать всі справи, що будуть передані йому сторонами, і всі питання, спеціально передбачені Статутом Об’єднаних Націй або діючими договорами і конвенціями.

2. Держави – учасники цього Статуту можуть в будь-який час заявити, що вони визнають без спеціальної про те угоди, ipso facto, відносно всякої іншої держави, яка взяла таке ж зобов’язання, юрисдикцію Суду обов’язковою в усіх правових спорах, що стосуються:

а) тлумачення договору;

b) будь-якого питання міжнародного права;

с) наявності факту, який, якщо він буде встановлений, являтиме собою пору­шення міжнародного зобов’язання;

d) характеру і розмірів відшкодування, що належить за порушення міжнарод­ного зобов’язання.

3. Вказані вище заяви можуть бути безумовними, або на умовах взаємності з боку тих чи інших держав, або ж на певний час.

4. Такі заяви здаються на зберігання Генеральному Секретарю, який надсилає копії їх учасникам цього Статуту і Секретарю Суду.

...

Стаття 37. В усіх випадках, коли діючі договір або конвенція передбачають передачу справи Суду, який мав бути заснований Лігою Націй, або Постійній Палаті Міжнародного Правосуддя, справа між сторонами – учасниками цього Статуту повинна передаватися в Міжнародний Суд.

Стаття 38. 1. Суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує:

а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, напевно визнані спорячими державами;

b) міжнародні звичаї, як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

с) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

d) з застереженням, вказаним у статті 59, судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.

2. Ця постанова не обмежує права Суду вирішувати справу ex aequo et bono, якщо сторони на це згодні.