Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
бюджетна сисетма.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
27.11.2019
Размер:
80.45 Кб
Скачать
  1. Групи видатків на нац. Оборону

Оборонні видатки — це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання збройних сил, розвиток оборонної промисловості, воєнні дослідження, а також видатки на ліквідацію їхніх наслідків. Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи:1.Повна відмова від військових видатків.2.Створення могутньої воєнної супердержави. 3.Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.

Оборонні видатки поділяються на 3 групи: 1)прямі оборонні видатки – витрати оборонних міністерств та відомств: утримання і навчання особового складу, придбання утримання експлуатація озброєння, техніки, майна, науково-дослідні роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам. *поточні – пов’язані з підтримкою боєвої могутності на досягнутому рівні(обслуговування, утримання). *капітальні – фінансування процесу матеріально-технічного переоснащення та розвиток оборонної інфраструктури(придбання, витрати на воєнні вдосконалення, втілення НТП; військове будівництво). 2)побічні – утримання збройних сил, гонка озброєнь, ліквідація наслідків війн(відбудова, виплата сім’ям загиблим). 3)приховані – за своїм характером належать до оборонних але проходять по кошторисам цивільних міністерств.

За функціональною класифікацією видатків бюджету склад видатків на оборону такий:1.утримання Збройних сил України; 2.закупівля озброєння та військової техніки; 3.капітальне будівництво;4.фінансування науково-дослідних робіт; 5)інші видатки в галузі оборони.

Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основними статтями в кошторисі є з/п військо службовцям. Навчання, харчування, обмундирування фінансуються в кошторисній формі. Фінансування видатків на оборону здійснюється виключно з державного бюджету. Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов'язаними з постійною заміною техніки та озброєння в зв'язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

Тема 9: Державний борг та його обслуговування

  1. Сутність, чинники та форми державного кредиту

Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках за його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Державний кредит може виступати у двох формах: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють: державні позики, ідо надаються на підставі угод; державні позики, забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформлюються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями (векселями).

Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

Казначейські зобов 'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейськими нотами), облігаціями — середньо- та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні (надаються юридичними і фізичними особами даної чи інших країн) і зовнішні (Одходять ззовні — від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів).

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років) позики.

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводитися щорічно, раз на півріччя, щоквартально. У виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Вказана різниця формує дохід кредитора.

Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осі

Залучення позик повинно мати в основі два чинники — мінімізацію вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика відображає при цьому два протилежних фактори: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який виступає своєрідним індикатором цього ринку.

Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів. з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого — не повинен мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння курсової ціни.