1.2.Уманський краєзнавчий музей. Загальні дані. Розвиток музею

Уманський краєзнавчий музей — один з найстаріших музеїв Черкащини, міститься в історичній будівлі (колишня приватна лікарня 1902 року); найбільше зібрання матеріалів, предметів і матеріалів з історичного розвитку, культури, економіки, персоналій міста і Уманщини. Історія створення Уманського краєзнавчого музею бере свій початок у 1906 році, коли за ініціативою вчителя чоловічої гімназії, а згодом відомого українського археолога, мистецтвознавця та музеєзнавця Данила Щербаківського, був створений гурток любителів старовини. Члени гуртка зібрали цікаву збірку старовинних речей, декоративних розписів, побутових предметів, але музей не було відкрито через заборону місцевої влади. У листопаді 1917 року відбулося відкриття «Історичного музею Уманщини» у приміщенні 1-ї Української гімназії імені Б. Грінченка. Організатором і першим директором музею був український археолог та мистецтвознавець Петро Курінний. У 1924 році музей став державним і отримав назву «Соціально-історичний музей Уманської округи». Музей одержав нове приміщення, в якому знаходиться і зараз. На той час він мав 5 відділів: археологічний, соціальної боротьби, польського малярства, стародруків та картографічний. Серед колекцій музею були цінні археологічні матеріали, стародруки, старовинний картографічний матеріал, колекція парцеляни, меблів, нумізматики, колекція картин західноєвропейських майстрів та багато іншого. У 1936 році музей реорганізовано в Уманський міськрайонний краєзнавчий музей. В роки Великої Вітчизняної війни музей було розграбовано. Були вивезені найцінніші колекції: картини іспанських, голландських, польських художників, колекцію парцеляни, археологічну, нумізматичну колекції, меблі XVI—XVII століть, стародруки. Вже 30 березня 1944 року музей в Умані відновив свою роботу. Уманський краєзнавчий музей сьогодні — це науково-освітня установа. Основні напрямки його діяльності полягають у збиранні, науковому вивченні і всебічному освітньо-виховному використанні музейних предметів. Улітку 2007 року Уманський краєзнавчий музей опинився у центрі скандалу. Музейники запідозрили, що полотна українських художників Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Сергія Шишка, Матвія Донцова та Івана Григор’єва підмінили. Перевірили фонди і виявили, що на місці оригіналів — 7 копій. Зниклі полотна оцінили у понад 1 млн 200 тисяч гривень. Була здійнята інформаційна шумиха, розпочато кримінальне слідство. Причетними до афери з картинами виявилися тодішній директор музею 60-річний Михайло Вихристюк та уманський райвідділ міліції. 1 жовтня 2008 року прокуратура повернула Уманському краєзнавчому музею викрадені картини, однак роботи Матвія Донцова й Тетяни Яблонської так і не були знайдені [2].

2. Фонди, експозиція, відділи та діяльність краєзнавчого музею

Фондова збірка Уманського краєзнавчого музею нараховує близько 50 тисяч експонатів. Серед них — унікальні археологічна та нумізматична колекції, предмети декоративно-прикладного мистецтва, воєнно-історичні, історико-побутові, художні, документальні та фотодокументи. Експозиція Уманського краєзнавчого музею, що розміщається в експозиційних залах широко висвітлює історію Уманщини з найдавніших часів до сьогоднішнього дня та природу краю. У залах музею щорічно експонуються виставки, створені на основі фондових колекцій музею. Музей має 4 відділи: картинна галерея, музей культури та побуту Уманщини, музей діячів літератури і мистецтв Уманщини, квартира-музей видатної української патріотки Надії Суровцевої. Наукові співробітники музею внесли певний вклад в розвиток археологічної науки, краєзнавства, етнографії. До них, зокрема, належать: М. Курінний — український археолог (1918 року відкрив білогрудівську культуру), Х. Ящуржинський — історик, археолог, етнограф, М. Якимович — археолог (відкрив Володимирівську палеалітичну стоянку), Г. Храбан — історик-краєзнавець, автор численних наукових та науково-популярних статей з історії Уманщини та монографії «Спалах гніву народного», зробив повне археологічне обстеження Уманщини, П. Безвенглинський — вчений-геолог, В. Стефанович — археолог-краєзнавець, Л. Мельник — відомий український історик, Н. Суровцова — українська письменниця, громадська діячка, І. Ф. Шмальгаузен, О. В. Носаченко [3]. Звичайно, розповісти про кожен експонат краєзнавчого музею я просто не здатен. А от про відчуття, що пережив, знайомившись з тими артефактами — можу. Проходячи, продивляючи зал за залом, наростає відчуття таємничості, чогось такого, що у звичайному житті не побачиш. Виникає щось незвичне всередині тебе. Відчуваєш, як історія століть минулих пропливає на твоїх очах. Здається, варто лише захотіти — і ти вхопишся за неї, вона проникне в тебе, поглине тебе зсередини і ти навіки станеш її частиною, частиною їсторії, яка вже не відпустить тебе, а буде вічно зберігати пам'ять про тебе на своїх полицях. Однак, аби так сталось, треба також внести свій вклад у цю історію. Ось така ціна пам'яті. Знайомлячись з кожним новим залом, можна наглядно переконатись у тих фактах, дійсності тих подій, про які знав ще зі шкільних уроків з історії України. Хочу відмітити один музейний експонат. Легендарний, можна сказати. Це металева ікона "Спас у темниці" першої половини XVIII ст., яка провела більше тридцяти років у сховищі і вважалася безнадійно зіпсованою часом. Образ Христа повністю оновився, зображення стало яскравим, ніби ікону наново намалювали. Люди, які знаходяться біля ікони, стверджують, що від неї навіть виходить тепло. Багато невіруючих до цього працівників музею переглянули своє ставлення до релігії. Вперше в історії диво оновлення сталося не з дерев'яним образом, а з образом, виконаним на металі. Це справді дивовижно! Тому, можна підвести підсумок того, що було переглянуто у краєзнавчому музеї: потрапивши туди — опиняєшся одразу в кількох світах, незалежно від того, в якій саме частині музею ти знаходишся.