Розділ 7 охорона навколишнього середовища при застосуванні різних видів органічних добрив під цукрові буряки

Світовий і вітчизняний досвід ведення інтенсивного землеробства впевнено показує, що добрива - це матеріальна основа кількості і якості отриманої рослинницької продукції, джерело біогенних елементів для рослин.

Науково-обґрунтована система використання агрохімічних засобів дає можливість вирішити певні задачі: розширене відтворення родючості грунту, бездефіцитного або позитивного балансу біогенних елементів і гумусу в системі „грунт - рослина - добриво", одержання збалансованої за хімічним складом і поживній цінності продукції рослинництва, підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва, покращення екологічної ситуації в сільському господарстві.

В той же час використання добрив і інших засобів хімізації - це досить активний вплив на природне середовище. Наявність різних токсичних домішок в добривах, їх незадовільна якість, а також можливі порушення технології використання можуть призвести до серйозних негативних наслідків. Використання високих доз добрив і їх негативний вплив на природне середовище набуває все більш застережливий характер і глобальні масштаби. Тому охорона природи - одна з найважливіших задач робітників сільського господарства.

Ґрунтознавець, агрохімік, а в цілому кожен землероб є самим першим охоронцем порядку в природі, а раціональне господарювання на землі -найважливіша умова її процвітання.

Найбільш суттєвими порушеннями технології використання органічних добрив є:

1) недостатнє використання підстилкових матеріалів і недосконалість систем видалення гною, що в 1,5-2 рази зменшує вихід високоякісного органічного добрива, призводить до щорічних втрат мільйонів тон рідких органічних фракцій;

2) нерівномірне внесення і компостів із-за недостатньої кількості гноєрозкидачів І використання бульдозерів і інших примітивних засобів, які значно знижують ефективність органічних добрив;

3) порушення співвідношення чисельності тварин і площі, що удобрюється, призводить до надлишкового удобренню полів, забрудненню оточуючого середовища;

4) недостаток при тваринницьких комплексах іригаційні) підготовлених площ для використання тваринницьких стоків (при гідрозмиві) і рідкої фракції безпідстилкового гною на зрошення, а також слабкий розвиток трубопровідного транспорту і польових гноєсховищ, що значно підвищує експлуатаційні затрати у порівняння з використанням мобільних засобів, збільшуються і втрати гною;

5) недооцінка використання безпідстилкового гною у поєднанні з розсіяною по полю під час збирання зернових соломою і сидерацією полів.

Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду використання органічних добрив наводить на висновок, що для попередження втрат біогенних елементів, особливо азоту, необхідно користуватися слідуючи ми загальними положеннями:

1) на 1 га сівозмінної площі повинно вноситись щорічно не більше 200 кг азоту;

2) в господарствах, які мають тваринницькі комплекси, в сівозмінах необхідно вводити проміжні культури на відгодівлю тваринам або в якості зеленого добрива (ущільнені посіви сільськогосподарських культур в сівозміні практично попереджає втратам нітратів за рахунок вимивання, внаслідок інтенсивного їх використання рослинами);

3) восени безпідстилковий гній треба комбінувати з заорюванням соломи або зеленим добривом (в такому випадку азот біологічно іммобілізується восени і в весняно-літній період, що значно скорочує втрати).

Значних втрат в умовах інтенсивного землеробства приносить ерозія

грунту. Вона набуває глобального характеру і потребує колективних зусиль, як і при вирішенні інших проблем охорони навколишнього середовища.

Серед комплексу найважливіших протиерозійних заходів потужним агротехнічним засобом підвищення протиерозійної стійкості грунту є використання органічних і мінеральних добрив. Рослини на удобреному грунті розвивають більш міцну кореневу систему, покращують фізичні властивості фунту, що сприяє захисту грунту від ерозії. Правильний вибір форм, доз, строків і способів внесення і заробки добрив є важливим засобом попередження втрат поживних речовин при змиві і вилуговуванні з грунту.