∙частковий протеоліз - це відщеплення інгібіторного поліпептиду від активного ценру ферменту, що викликає пертворення неактивного ферменту в активний (Наприклад, перетворення пепсиногену в пепсин, трипсиногену в трипсин);

∙модифікація амінокислот:

відрізання ініціаціаторної амінокислоти (метіоніну або формілметіоніну);

карбоксилування (забезпечує вітамін К);

фосфорилуваня;

йодування;

гідроксилування (забезпечує вітамін С);

ацилування;

глікозилування (приєднання олігосахаридів: сприяє цьому вітамін А);

приєднання ліпідів, металів.

∙приєднання до білка сигальних пептидів, які полегшують транспорт білків до їх місця призначення.

Інгібітори трансляції (пригнічують або повністю блокують синтез білку) 1. Антибіотики:

∙зв’язуються з 50S субодиницею рибосом прокаріотів (мікроорганізмів) і відповідно блокують пептидилтрансферазну реакцію і процеси транслокації.

До них відносять:

макроліди (еритроміцин, кларитроміцин, азітроміцин);

левоміцетин, лінкоміцин.

∙зв’язуються з 30S субодиницею рибосом прокаріотів і блокують ініціацію трансляції

До них належать:

тетрацикліни (тетрациклін, доксіциклін);

аміноглікозіди (стрепроміцин, канаміцин, гентаміцин).

2.Противірусні препарати:

Наприклад, інтерферон: активує ц.АМФ–протеїнкіназу і відповідно інактивує IF-2 та пригнічує синтез вірусних білків.

3. Токсини:

Наприклад, дифтерійний токсин забезпечує приєднання АДФ-рибози до фактору елонгації трансляції (еЕF-2) і його інактивацію. Це викликає пригнічення синтезу білка в людських клітинах.

Регуляція експресії генів у прокаріот та еукаріот

Регуляція експресії генів у прокаріот

Здійснюється на рівні транскрипціі. Виділяють регуляцію двох типів:

І. По типу індукції. Розглянемо наприкладі лактозного оперону, робота якого досить добре вивчена на Е.соli французькими вченими Жакоб та Моно в 1961 р.

До складу лактозного оперону входять ділянки: промотор, оператор, структурні гени та термінатор. Призначення кожної із ділянок розглядалося в розділі транскрипції.

Перед промотором знаходиться ген-регулятор.

За умов наявності в середовищі Е.соli глюкози, ген – регулятор забезпечує синтез білкарепресора в активному стані, який з’єднюється з геном-оператром і блокує останнього. Це викликає порушення руху РНК-полімерази до структурних генів і відповідно пригнічується їх транскрипція. Внаслідок цього знижується синтез мРНК та відповідно білку.

Якщо в середовище де живе Е.соli внести лактозу, що є індуктором, вона з’єднається з активним білком-репресором та інактивує його. Останній тепер не може взаємодіяти з геном-оператором і блокувати його, тому РНК-полімераза легко може рухатись до структурних генів, транскрибувати їх з утворенням відповідної м.РНК. Остання внаслідок трансляції забезпечує синтез відповідного білка-ферменту (β-галактозидази), що буде розщеплювати субстрат – лактозу.