3.1. Технології вирощування сільськогосподарських культур

у господарстві

Україна з давніх часів була потужним виробником зерна пшениці, жита ячменю, гороху, гречки, проса, а останнім часом також кукурудзи, цукрового буряка, соняшнику, льону – довгунцю, ріпаку та інших культур.

Урожайність зернових, цукрового буряка, низки інших культур зменшились у два рази порівняно з рівнем, досягнутим наприкінці 80 – х років.

У господарстві вирощують озимі та ярі зернові, зернобобові та бобові, олійні та кормові культури. Використовують при цьому різні підходи, технологію, агротехніку та хімічні препарати.

У господарстві розроблено і впроваджено у виробництво зональні інтенсивні технології вирощування зернових, зернобобових і технічних культур.

3.2. Технологічні карти вирощування культур

Головною умовою успішної реалізації агротнхнчних та господарсько – організаційних заходів, передбачених технологічною картою, є глибокі знання біологічних особливостей культур, на основі яких забезпечується раціональне задоволення їхніх вимог до факторів урожайності з урахуванням екологічних та матеріально – технічних умов господарства.

Технологічна карта є робочою програмою, в якій передбачається комплекс заходів щодо вирощування високоякісних урожаїв конкретної сільськогосподарської культури.

3.3.Технології вирощування кормових культур

До групи кормових трав належать як багаторічні, так і однорічні рослини з родини бобових і злакових.

Злакові трави – це однорічні та багаторічні трав’янисті рослини, які належать до родини тонконогових (злакових) і вирощують їх на корм. Видовий склад дуже різноманітний, особливо на природних сіножатях і пасовищах. У польовій культурі частіше висівають багаторічні злакові трави разом з багаторічними бобовими як додатковий компонент травосумішки, щоб збільшити урожай і якість зеленої маси та сіна, особливо при дворічному та більш тривалому їх використанні, створенні культурних пасовищ, а також для закріплення еродованих грунтів.

Кормові бобові трави належать до родини бобових і вирощуються в польових і кормових сівозмінах , на луках і пасовищах; використовуються на зелений корм і сіно, для приготування трав’яного борошна, брикетів, силосу.

У травостоях природніх угідь вони поступаються кількісно перед злаками, однак відіграють визначну роль: збагачуючи грунт на азот, підвищують їхню продуктивність, разом зі злаками утворюють міцну дернину, що особливо важливо на пасовищах.

В останні роки широко використовують у виробництві нові кормові культури, які мають високу продуктивність та підвищений вміст білка в зеленій масі. Вони дають високі врожаї протягом 10 – 15 років.

До них належать борщівник Сосновського, гірчак Вейріха, козлятник східний, живокіст жорсткий. З однорічних – редька олійна, перко, мальва.

3.4.Технології вирощування овочевих, плодово – ягідних культур

На сучасному етапі в Україні велику наукову роботу з питань розвитку овочівництва ведуть науково-дослідні інститути та станції. На жаль у Вінницькій державній дослідній станції вирощуванню овочів не приділяють уваги, адже господарство не забезпечене необхідним обладнаням та не має теплиць і парників для їх вирощування.

Основне значення овочів полягає в їх харчовій цінності: містять вуглеводи, ефірні олії, вітаміни, ферменти, мінеральні солі та інші цінні харчові речовини.

Овочі ще цінні й тим, що вони придатні для технічної переробки - виготовлення консервів та соків, квашення, соління, сушіння, що дає змогу зберігати їх тривалий час та перевозити на будь-які відстані.

У відкритому ґрунті овочеві культультури розміщують у спеціальних овочевих, польових, прифермських та інших сівозмінах.

Для отримання високих урожаїв в овочевих сівозмінах дотримуються встановлених правил чергування культур, які передбачають розміщення певних овочевих рослин після кращих попередників. Не можна вирощувати одні й ті самі культури кілька років підряд на одному й тому місці, бо це призводить до поширення шкідників і хвороб, погіршення властивостей ґрунту тощо. Особливо це стосується овочевих культур родини капустяних, які можна повертати на попереднє місце не раніше, як через 3-4 роки.

У сільськогосподарському виробництві впроваджують чисто овочеві та змішані сівозміни.

Виргощуванню плодово – ягідних культур в Україні, та зокрема у Вінницькій області, приділяють великого значення.

Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції визначається взаємодією природних, технологічних, організаційних й економічних факторів, а також залежить від факторів зовнішнього середовища та функціонування ринку.

Основними концептуальними положеннями розвитку виробництва плодово-ягідної продукції мають бути: підвищення родючості ґрунтів, збереження та ефективне використання ресурсів, стабілізація і нарощування обсягів виробництва, зменшення собівартості, підвищення якості та розширення асортименту продукції, налагодження взаємозв’язків між сільськогосподарськими підприємствами і підприємствами ринкової інфраструктури.

У підвищенні ефективності виробництва плодово-ягідної продукції пріоритетним напрямом повинне стати впровадження інтенсивних технологій вирощування плодово-ягідних культур.