Висновки

Отже, фундаментом ефективного функціонування сучасної економічної системи будь-якої країни є вагома роль фінансового сектору у відтворювальному процесі. Попри кризові події останніх років, що супроводжують його функціонування, не можна спростувати той факт, що протягом тривалого періоду саме фінансовий сектор був акселератором економічного зростання розвинутих країн, забезпечуючи трансформацію заощаджень в інвестиції.

Проаналізувавши різні підходи до визначення функцій фінансового сектору, вважаємо найбільш прийнятним виділяти такі функції: посередницька, інформаційна, забезпечення ліквідності та управління ризиками. Такі міркування знаходять своє авторитетне підтвердження. Зокрема, Д. Стігліц зазначає, що не часто трапляється ситуація, при якій підприємці мають достатньо капіталу для інвестування, у той час, коли особи, які мають заощадження, стикаються із проблемами високого ризику інвестування, низької ліквідності тощо. Саме фінансовий сектор має розв'язати такі проблеми через акумуляцію капіталу у великої кількості малих заощадників та його ефективніше використання. При цьому він «трансформує, об'єднує та знижує ризики, сприяє зростанню ліквідності та забезпечує інформаційну підтримку».

Найважливішими завданнями стратегічного планування розвитку фінансового сектору є: розв'язання проблем міжсекторної координації, насамперед ефективний взаємозв'язок фінансового і реального секторів; координація позиції нових фінансових технологій, адже, як показує досвід країн „економічного дива", стадії інноваційного розвитку повинна передувати достатньо тривала імітація технологій; координація діяльності інститутів розвитку: національних проектів розвитку фінансового сектору, Українського агентства з інновацій та інвестицій тощо; політика у сфері фінансової освіти, особливо у частині прямого зв'язку академічної науки з практикою; посилення громадянського суспільства: залучення суспільних організацій у процес формування стратегії розвитку фінансового сектора.

Рейтинг поточної конкурентоспроможності України, за даними Світового економічного фору­му, протягом 2010-2012 рр. є задовільним (віднос­на рейтингова позиція належить до інтервалу від 50 до 75%), але має тенденцію до погіршення. Це пов'язано, на нашу думку, із загальними наслідками глобальної фінансової кризи, що дозволила вияви­ти недоліки та слабкі місця в механізмі функціону­вання національної соціально-економічної системи, зокрема фінансового сектору. Разом з тим якісна оцінка рейтингу України за індексом розвитку фі­нансового ринку протягом періоду, що аналізується, зазнала істотних змін. У 2010 р. відносна рейтинго-ва позиція країна за цим індексом відповідала за­довільному рівню, а у 2011 і 2012 рр. погіршилась і стала відповідати лише низькому. При цьому слід відмітити, що якісна порівняльна оцінка стану роз­витку фінансового ринку 2011 року була кращою, ніж у 2012-му.

Що стосується динаміки конкурентоспроможнос­ті фінансового сектору України у 2011 році, порівню­ючи з 2010-м, то, крім стану небанківських фінансо­вих послуг, її покращенню сприяли позитивні зміни інституційного середовища та фінансової доступ­ності. Це знайшло відображення у зміні відносної рейтингової позиції за відповідними індексами.

У 2012 році, порівнюючи з 2011-м, позитивні зміни спостерігалися за більшістю факторів формування міжнародної конкурентоспроможності фінансового сектору, зокрема такими, як: стан ділового середо­вища, рівень фінансової стабільності, розвиненість ринку банківських фінансових послуг і загальна ак­тивність фінансових ринків.

На сьогодні в сфері державного регулювання фінансового сектора існує багато проблем, які потребують нагального вирішення. Серед них: відсутність концептуальних засад здійснення інтеграції до світового фінансового простору в практичній роботі органів влади і професійних учасників фінансового ринку; відмінність у підходах до регулювання національного фінансового ринку та недостатній рівень економічного розвитку України в порівнянні з ринками економічно розвинутих країн не дають можливості на рівних конкурувати з розвинутими фінансовими ринками за інвестиційні ресурси та забезпечити конкурентоспроможність фінансових послуг національного ринку; високими залишаються політичні, економічні, операційні та інші ризики для учасників-нерезидентів, що працюють або зацікавлені працювати на українському фінансовому ринку; відсутня довгострокова стратегія розвитку регулювання і нагляду за фінансовим сектором як за цілісною системою, що в свою чергу негативно відбивається на координації фінансових регуляторів, створенні єдиного правового простору, уніфікації процедур регулювання і нагляду, затверджені консолідованого нагляду тощо.