Прийомна сім'я як специфічна форма інституту сім'ї в сучасному суспільстві

В Україні інститут прийомної сім'ї знаходиться на етапі становлення, що обумовлено багатьма важливими чинниками, головний з яких — пізнє впровадження цього інституту в українське суспільство. З огляду на це, необхідно приділити значну увагу до проблем функціонування прийомних сімей, особливостей цієї форми виховання, відмінностей від традиційного типу сімейного виховання.

Наразі питання виховання дитини-сироти, чи дитини, що втратила батьківське піклування, є дуже гострим, адже ця проблема виходить за межі суто інституційної. Підтвердженням цього є думка більшості вітчизняних та західних дослідників, відповідно до якої дитина може нормально розвиватись та долати кризи соціалізації, виховуючись в сім'ї, а державні форми виховання дітей, навпаки, не здатні забезпечити формування повноцінної особистості в силу певних особливостей такого типу виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Наслідуючи європейські тенденції, наша держава поступово впроваджує нову форму виховання – прийомну сім'ю, яка вважається однією з головних та оптимальних форм виховання поряд із усиновленням. Іншими формами сімейного виховання є встановлення опіки (піклування) та дитячий будинок сімейного типу. Прийомна сім'я – це сім'я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка взяла на себе відповідальність за виховання від 1 до 4 дітей із закладів для виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та проживає спільно із ними. Метою створення прийомної сім'ї є забезпечення виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Саме для цього кандидати у прийомні батьки проходять жорсткий відбір та довго навчаються правилам поводження та спілкування з дитиною.

На сьогоднішній день в нашому суспільстві поширюється нове і мало досліджуване соціальне явище – соціальне сирітство. Діти вважаються соціальними сиротами, якщо за наявності живих батьків діти змушені жити деінде, найчастіше на вулиці. Це може бути зумовлено алкогольною, наркотичною залежністю батьків, їх жорстокістю та інше. Стрімке збільшення кількості соціальних сиріт, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є тим чинником, який повинен стати вирішальним для питання ширшої розбудови інституту прийомної сім'ї в нашій державі.

Суттєвою перевагою виховання дитини в прийомній сім'ї є те, що дитина засвоює стандарти спілкування з дорослими людьми, принципи поведінки в суспільстві, набуває змоги створити власну сім'ю, спираючись на набутий досвід. Соціалізація дитини за умов сімейного виховання вважається найкращою ще й тому, що дитина відчуває турботу та любов батьків.

Багато дослідників зауважують, що «батьківська любов» до прийомної дитини – це ніщо інше, як ідеалізація відносин в прийомній сім'ї, мовляв, справжньої батьківської любові в цих сім'ях дитина отримати не може. Але проти цього погляду промовисто свідчать соціологічні дослідження: мотивація переважної більшості кандидатів у прийомні батьки взяти на виховання дитину – неможливість мати власну дитину та бажання реалізувати себе як батьків.

Порівнюючи інститут прийомної сім'ї з державними формами виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна виділити ще одну перевагу першого: дитина отримує значно більше уваги, а найчастіше прийомні сім'ї є навіть дітоцентристськими, тобто такими, де батьки відмовляються від задоволення деяких власних потреб, натомість намагаються концентрувати свої зусилля та увагу на дитині.

В нашій молодій державі прийомна сім'я є новою та досить незвичною формою виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому прийомна сім'я як соціальний інститут в Україні лише формується. Правова база функціонування прийомних сімей існує з початку 90-х років ХХ ст., принципи відбору прийомних батьків та аналізу їх психологічної сумісності із дитиною створені за європейським зразком. Але реальні механізми впровадження такої сімейної форми виховання дітей ще не налагоджені, а українське суспільство, хоча в більшості своїй позитивно ставиться до прийомних сімей як осередку виховання дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, все ж не готове відмовитись від звичних форм виховання на користь прийомної сім'ї, про що свідчать останні дослідження вітчизняних соціологів.

Загалом, питання мотивації кандидатів у прийомні батьки показує, наскільки значущою подією в житті сім'ї є прийняття дитини. Бажання допомогти дітям-сиротам та дітям, що залишилися без батьківського піклування, реалізувати свій потенціал визначає ступінь значущості прийомних батьків у житті дитини. Батьки концентрують значну частину своєї уваги та зусиль на вихованні повноцінного громадянина, що має не лише первинні навички поведінки у суспільстві, а й високу самосвідомість та суспільну активність.

Доцільно говорити також про високу та важливу роль інституту прийомної сім'ї в суспільстві. Прийомна сім'я виступає певним осередком життя та соціалізації дитини, що відрізняється від інших типів сімей саме своєю унікальністю з погляду позитивного впливу на дитину, що виховується в такій сім'ї. Розглядаючи прийомну сім'ю саме з таких позицій, необхідно звернути увагу й на те, що частка прийомних сімей в українському суспільстві поряд з іншими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є відносно невеликою – всього 12%. Це означає, що на даному етапі функціонування суспільства прийомна сім'я не здатна виконувати свого прямого призначення в масштабі всього суспільства. А це може призводити до небажаних негативних наслідків, зокрема до незадоволення в першу чергу духовних потреб сімей, що не можуть мати власної дитини, до неспроможності членів суспільства виконувати роль вихователів нових членів суспільства.

Почепинец Инна

Харьковская государственная академия культуры

(Украина, Харьков)