37. Причини і наслідки Люблінської унії у геополітичному контексті, її значення в історії України.

Укладення Люблінської унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти. Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми. Вони сприяли поширенню освіти: багато українців отримали змогу, закінчивши їх, навчатися в західноєвропейських університетах. Проте платою за освіченість ставало зреченнярідної мови та батьківської віри. Через те, що в XVI столітті представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Україною сили здатної очолити боротьбу за відновлення державності.

Позитивне. Унія створила можливість для «зустрічі Русі з Руссю». Мається на увазі те, що галицькі й подільські інтелектуали отримали змогу працювати при дворах волинських магнатів, а це інтенсифікувало культурне життя й призвело до творення цікавих явищ культури, зокрема, до виникнення Острозької академії.

Очевидно, треба враховувати, що Люблінська унія, незважаючи на всі за і проти, мала велике значення для України. Вона врятувала Велике князівство Литовське від експансії Московського царства.

Незважаючи на католицьку експансію, про яку в нас часто говорять історики і яку, власне, немає сенсу заперечувати, саме після Люблінської унії в Україні спостерігалося культурне піднесення. М.Грушевський іменував його першим українським національним відродженням. Саме тоді з’являються Острозька Біблія, Острозька академія, братські школи, зрештою, Києво-Могилянська академія, з’явилися друкарні, які випускали різноманітну літературу, та й, власне, виникла і розвинулася оригінальна полемічна література. Чомусь саме в той час починаєтьсяосвоєння Подніпров’я, яке зазнавало постійних набігів татар і лежало пусткою. Батурин був заснований незадовго після Люблінської унії польським королем Стефаном Баторієм як форпост на східних землях Речі Посполитої. Інтенсивний розвиток запорізького козацтва, яким ми так гордимося, відбувся саме після Люблінської унії.

Звісно, не можна перелічені явища української історії кінця ХYІ – початку ХYІІ ст. безпосередньо пов’язувати з Люблінською унією. Але над цим варто задуматись.

Була створена держава, яка відігравала значну роль на світовій арені протягом подальших 200 років.

38. Фільваркове господарство між феодалізмом і капіталізмом: тупиковий хід чи перспективний проект. Становище українського селянства у хуі-хуіі ст.

У XVI ст. в Польщі відбувався перехід від середньовічної оброчної системи до фільварково-панщинного господарства. Фільварок — багатопрофільне господарство, в якому вся земля належала панові і в якому працювали селяни, котрі відробляли панщину.

Причин цього було декілька. По-перше, зростали міста, збільшувалася чисельність міського населення й підвищувався попит на сільськогосподарську продукцію. По-друге, в результаті напливу до Європи після великих географічних відкриттів золота почався інтенсивний розвиток ринкових відносин, що вело до зростання попиту на хліб, сільськогосподарську продукцію та сировину для мануфактур. Землевласники перетворювали свої господарства у фільварки з метою збільшення виробництва товарної продукції, тобто продукції, розрахованої для продажу на ринку.

Якщо в Західній Європі на той час кріпацтва вже фактично не існувало, то в Польщі у XVI ст. воно зберігалося, але форма визиску селян змінилася. Так, згідно з польськими законами, 1518р. польські селяни втратили право захищати свої права в суді та опинилися під судом своїх панів. У 1543 р. було заборонено перехід селян від одного пана до іншого. У фільварках панщина сягала шести днів на тиждень. Окрім вирощування хліба, у фільварках будували й власні переробні підприємства — млини, винокурні тощо.

Особливо тяжке становище склалося після запровадження фільварків на українських землях. У 1557 р. польський король і великий князь литовський Сигізмунд II Август прийняв «Уставу на волоки», згідно з якою громадські землі поділялися на волоки— 19,5 га. Нормою наділу стала одна волока на дворище. Надлишки землі передавалися шляхті під фільварки