1. ГП як галузь права. Різниця між ГП як галуззю права та наукою ГП – за предметом, методами та завданнями.

ГП можна розглядати з 3 позицій: як галузь права, як науку й як навчальну дисципліну. Зупинимося докладніше на перших двох.

ГП – як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення госп діяльності та/або керування нею із застосуванням різних методів правового регулювання.

Існує кілька поглядів на ГП – як галузь права: негативний – стверджує, що ГП не самостійна галузь права, а поєднання цивільних та адміністративних правових норм; позитивний – вважає ГП самостійною від ін галузей права, але пов’язаною з деякми (цивільним правом, оскільки ГП підпорядковано засадам зобов’язального права, адмін правом – використовує методи владних приписів); згдіно третього погляду ГП є комплексною галуззю права у якій зібрані норми багатьох галузей права.

Предметом ГП є господарська діяльність.

Наука ГП вивчає історію становлення та розвитку системи правового регул госп відносин у країні на за кордоном. Виявляє закони, тенденції, прогалини правового регул госп відносин та напроцьовшє рекомендації, щодо вдосоналення як правового регулювання так і правозаступницької практики, викор різні наукові методи (аналізу, синтезу, еврістичний, історичний, порівняльний).

Теоретичні напрями госп науки: виявлення, аналіз нормативно-правових актів та правових норм госп законодавства; визначення правових засобів функціонування ГП, характеру, методів госпрегулювання, а також виявлення вад системи правового регулювання госп відносин, розробка способів вдосконалення госп-правової практики.

Завдання госп науки: забезпечити обгрунтованості та ефективності формотворчого процесу; визначення критеріїв оцінки відповідності ГП як галузі права закономірностям і принципам правового регулювання; роробка найбільш оптимальних механізмів релаізації норм ГП; створеннняєдиного понятійного апарату ГП; пояснення правотворчих та правозаступницьких рішень та прогнозування наслідків порушення законів правового регулювання.

ГП як навч дисципліна – сукупність знань і навичок прав регул і викор відповідних прав норм у практиці при здійсненні економ та юр діяльності. Грунтується на надбаннях госп-правової науки, передбачах аналіз та вивчення основних засад правового регулювання госп відносин та практику застосування актів госп законодавства.

2. Поняття, ознаки та види госп правовідносин.

Госп правовідносини – це сукупність відноси, що виникають у процісі госп діяльності між держ органами і п-ми стосовно виробництва, розподілу та реалізації продукції з метою отримання прибутку.

Відповідно до ст. 3 ГКУ сферу госп відносин становлять госп-в-чі, організаційно-госп та внутрішньогосп відносини. Госп-в-чими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні госп діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта госп з його структурними підрозділами.

Госп відносини мають певні ознаки: обмежене коло суб'єктів, порівняно з цивільним правом, (госп організації, створені для безпосередньої гос­п діяльності і зареєстровані як юр особи; держ і недерж органи, які здійснюють управ економ; структурні підрозділи госп організацій, наділені компетенцією щодо здійснення госп діяльності; фізособи, офіційно зареєстровані у статусі під-ців; держ і громадські установи та організації, що є спожи­вачами продукції, особливий суб'єктом госп відносин - держ, від імені якої діють її органи); поєднання організаційних і майнових елементів (зумовлене тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування госп правовідносин між СГД та їх контрагентами є «акти планування», зокрема держ замовлення. Правовою підставою виникнення господарських пра­вовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України «Про підприємства в Україні»). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного та соціального розвитку, бізнес-плани); матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюю­чими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

За характером правовідносин розрізняють: відносини щодо безпосереднього здійснення госп діяльності (в-ва та реаліз прод, викон робіт, надання послуг); відносини щодо управ (в тому числі організації) гос­п діяльністю (держ реєстрація, ліцензування, па­тентування, квотування та інші форми держ регул госп діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на: горизонтальні, учасники яких рівноправні; вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управ­, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на: внутрішньогосп, що виникають всередині госп організації між її структурними підрозділами; міжгосп (зовнішньогосп), що виникаютьміж юр самостійними СГД.

За галузями Н/Г і сферами управ, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини: у г-зі пром-сті; у г-зі с/г; у галузі транспорту; у г-зі капітального будівництва; у банківській сфері; у сфері приватизації; у сфері захисту економ конкуренції; у сфері обігу ц/п; у сфері зовнішньоеконом діяльності тощо.

3. Методи правового регулювання госп. Правовідносин

Методи госп права — це сукупність способів регу­люючого впливу норм госпправа на поведінку суб'єктів госп правовідносин; - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення госп відносин відповідно до їх властивостей і цілей правового регулювання, що відображає взаємне становище сторін, порядок прийняття рішень, характер юр відповід у випадку порушення і способу юр захисту прав сторі. Концептуально методи господарсь­кого права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («доз­волено все, що не заборонено законом»), за яким діють підприєм­ства і підприємці, та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено зако­ном»). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається в ст. 19 Конституції Ук­раїни, органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Госп відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організ і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права зага­лом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.

Передусім, це метод автономних рішень суб'єктів господарсь­ких відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Зако­ну України «Про підприємства в Україні» і статті 3, 5 Закону України «Про підприємництво»). Це означає, що суб'єкти гос­подарських відносин самостійно: а) планують свою господарсь­ку діяльність; б) у межах законодавства вільно обирають пред­мети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України «Про п-ва в Україні», ст. 5 Закону Ук­раїни «Про підприємництво»).

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок ком­петентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відно­син). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядко­вується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним зако­нодавством. Це, зокрема, обов'язковість дотримання заборон за­кону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.

У господарському праві діє також метод рекомендацій. Дер­жава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шля­хом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. На­приклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відно­син, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання — це приклади застосування державою зазначеного методу.

Ще одним методом є метод координації. Він забезпечує прийняття юр рішень за згодою сторі, кожна з яких невправі нав’язувати свої умови іншій. Рішення приймаються на основі компромісу – укладання господарських договорів.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть викорис­товуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.