4. Шари сітківки ока. Назвіть структури, якими утворений кожен шар.

Побудована сітківка з десяти шарів: пігментного, фотосенсорного, зовні­шнього пограничного, зовнішнього ядерного, зовнішнього сітчастого, внут­рішнього ядерного, внутрішнього сітчастого, гангліонарного шару нервових волокон та внутрішнього пограничного Усі названі шари сітківки, окрім пігментного, утворені нейронами, три види яких є основними і розташовані у вигляді радіальних ланцюжків, а ще два різновиди нейронів включаються у ланцюг на двох рівнях і є допоміжними. Крім того, у сітківці є також специфічні так звані радіальні гліоцити. Пігментний шар - зовнішній шар сітківки. Утворений одним шаром пігментних епітеліальних клітин висотою близько 8 мкм. Фотосенсорний шар утворений паличками та колбочками. Ядерні частини фотосенсорних нейронів утворюють зовнішній ядерний шар, а аксони беруть участь в утворенні зовнішнього сітчастого шару сітківки. Внутрішній ядерний шар сітківки містить два різновиди асоціативних нейронів – горизонтальні та амакринові. Тіла гангліонарних клітин утворюють гангліонарний шар.

5. Загальний план будови селезінки. Будова і функціональне значення білої пульпи.

Селезінка - непарний орган, розміщений у черевній порож­нині. У селезінці здійснюються розмноження та антигензалежна диференціація лімфоцитів, а також елімінація еритроцитів і тром­боцитів, що завершили свій життєвий цикл. Селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа проростають перегородки-трабекули. Капсула і трабекули крім бага­тої колагеновими та еластичними волокнами сполучної тканини містять пучки гладком'язових клітин і є опорно-скоротливим апаратом селезінки. У паренхімі селезінки розрізняють червону та білу пульпу.

Біла пульпа становить близько 20% маси органа й утворена лімфоцита­ми, плазмоцитами, макрофагами, дендритними та інтердигітатними клітина­ми, стромою для яких служить ретикулярна тканина. Кулясті скупчення назва­них видів клітин мають назву лімфатичних вузликів (фолікулів) селезінки. У ній відбувається дозрівання лімфоцитів з їх подальшим виходом у крвоплин.

6. Намалюйте схему будови ворітної системи гіпофіза.

Білет 14

1. Залози шлунка

Розрізняють три види залоз: власні, кардіальні та пілоричні. Власні залози - прості трубчасті нерозгалужені або слабко розгалужені - розміщені у ділянці дна та тіла шлунка. Кінцевий секреторний відділ утворений дном і тілом влас­ної залози, вивідна протока - перешийком і шийкою. У шлункову ямку виво­диться секрет кількох власних залоз шлунка. Кожна залоза побудована з п'я­ти різновидів клітин: головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, шийкових та додаткових мукоцитів, а також ендокриноцитів Кардіальні і пілоричні залози розміщені в одноіменних ділянках шлунка. За будовою це прості трубчасті сильно розгалужені залози. У пілоричних зало­зах відсутні головні та парієтальні клітини, у кардіальних вони є у незначній кількості. Мукоцити кардіальних та пілоричних залоз нагадують аналогічні клітинні елементи власних залоз з тією особливістю, що крім слизу вони мають здатність продукувати ще ферменти-дипептидази. До складу кардіальних та пілоричних залоз входить також значна кількість ендокринних клітин.

2. Фільтраційний бар’єр нирки. Намалювати, позначити.

Фенестрований ендотелій капілярів клу­бочка, подоцити внутрішнього листка капсули, фільтраційні щилини і три­шарова базальна мембрана - складають фільтраційний бар'єр, або нирко­вий фільтр, через який фільтрується кров іде утворюється первинна сеча, яка накопичується у порожнині капсули. Нирковий фільтр має вибіркову про­никність, він затримує усе, що має більші розміри, ніж проміжки у сіточці се­реднього шару базальної мембрани. У нормі через фільтраційний бар'єр не проходять формені елементи крові і білки плазми з великими молекулами - імуноглобуліни, фібриноген тощо.

3. Намалювати звивистий сім’яний каналець в поперечному розрізі.

4. Намалюйте схему будови спірального органа внутрішнього вуха.

5. Будова ендокарда.

Ендокард вистеляє зсередини камери серця, укриває папілярні м'язи, су­хожильні нитки, а також утворює клапани серця. Товщина ендокарда більша у лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій перегородці, а також біля місця виходу аорти та легеневої артерії. Складається ендокард з чотирьох шарів. Шар ендотелію розташований на товстій базальній мембрані, сполуч­нотканинний підендотеліальний шар багатий на малодиференційовані кліти­ни. Третій, м'язово-еластичний, шар утворений гладкими міоцитами, які пе­реплітаються з еластичними волокнами. Зовнішній, сполучнотканинний, шар розташований на межі з міокардом. Він складається із сполучної тканини, яка містить товсті еластичні, колагенові та ретикулярні волокна. У ньому є судини. Живлення ендокарда здійснюється переважно за рахунок крові з камер сер­ця. Клапани серця побудовані як тонкі пластинки волокнистої сполучної тка­нини з невеликою кількістю клітин, укриті ендотелієм.

6. Класифікація секреторних клітин передньої частки аденогіпофіза. Гормони.

Типи клітин: соматотроп ( гормон соматотропін – стимулює ріст кісток у довжину ), лактотроп ( гормон пролактин – стимулює секрецію молока ), гонадотроп ( гормони фолітропін ( стимулює проліферацію фолікулярних клітин і секрецію естрогенів у жінок. У чоловіків стимулює сперматогенез) та лютропін – стимулює секрецію прогестерону у жінок і секрецію тестостерону в чоловіків), тиротроп ( гормон тиротропін – стимулює синтез і секрецію гормонів щитоподібної залози ), кортикотроп ( гормон адренокортикотропін – стимулює секрецію гормонів кори надниркових залоз).

Білет 15

1. Будова та функції ворсинки та крипти тонкої кишки. Схематично

Ворсинка - це пальцеподібний виріст слизової оболонки висотою 0,5- 1,5 мм, спрямований у просвіт тонкої кишки. В основі ворсинки розташована сполучна тканина власної пластинки, в якій трапляються пооди­нокі гладком'язові клітини. Поверхня ворсинки вкрита циліндричним епітелієм, у складі якого розрізняють три різновиди епітеліальних клітин: стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні клітини та кишкові ендокриноцити. Завдяки наяв­ності як ворсинок, так і мікроворсинок усмоктувальна поверхня слизової обо­лонки тонкої кишки збільшується у сотні разів. Крипти - трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової обо­лонки кишки. Інша назва кишкових крипт - залози Ліберкюна. Вхід у крипту відкривається між основами сусідніх ворсинок. Глибина крипт - 0,3-0,5 мм, діаметр - близько 0,07 мм. У тонкій кишці налічується понад 150 мільйонів крипт, які, подібно до ворсинок, значно збільшують функціонально активну площу тонкої кишки. Серед епітеліоцитів крипт окрім клітин, раніше охарак­теризованих у складі ворсинок (стовпчастих клітин з облямівкою, келихоподіб­них клітин та ендокриноцитів), є ще стовпчасті клітини без облямівки та епіте-ліоцити з ацидофільною зернистістю (клітини Панета).

2. Різновиди кінцевих відділів слинних залоз. Намалювати і позначити.

Усі слинні залози виділяють секрет за мерокриновим типом, тобто без руй­нування секреторних клітин. За характером синтезованих речовин секреторні клітини слинних залоз поділяються на сероцити та мукоцити. За будовою усі великі слинні залози є складними альвеолярними або аль­веолярно-трубчастими залозами. Включають кінцеві секреторні відділи - ацинуси та розгалужену протокову систему - вставні, посмуговані, міжчасткові та загальні вивідні протоки.

3. Гемато – хоріальний бар’єр. Намалювати і позначити

У плаценті існує гемохоріальний (плацентарний) бар'єр, що відмежо­вує кров матері від крові плода. Гемохоріальний бар'єр включає ендотеліоци ти і базальну мембрану гемокапілярів хоріальних ворсин, збагачену макро­фагами і фібробластами сполучну тканину, що оточує мікроциркуляторне рус­ло, базальну мембрану хоріальних ворсин, шар синцитіотрофобласта, а та­кож розміщений на поверхні останнього фібриноїд Лангганса.

4. Будова внутрішнього вуха

Внутрішнє вухо розташоване у піраміді скроневої кістки. Розрізняють кістковий і, розташований у ньому, перетинчастий лабіринт. Побу­дований з фіброзної тканини, перетинчастий лабіринт в цілому повторює фор­му кісткового лабіринту і розташований в останньому так, що між двома ла­біринтами лишається просвіт, у якому міститься рідина - перилімфа. Лише у деяких місцях перетинчастий лабіринт прикріплений до окістя стінки кістко­вого лабіринту. Всередині перетинчастого лабіринту теж міститься рідина, але з дещо іншим хімічним складом. Вона має назву ендолімфи. Кістковий лабіринт складається із трьох частин: присінка, трьох півколових каналів і завитки. Перетинчастий лабіринт складається з двох перетинчастих утворів ( еліптичний мішечок і сферичний мішечок ), трьох півколових каналів та протоки завитки.