наукові записки том 47

					Лисенко Л. І.
виокремити міфотворчість як спосіб моделюван-					тоглядних, світосприйняттєвих, буттєвих пара-
ня Є. Сверстюком соціокультурної комунікації					дигм. «Реальність—міф» таким чином виконує
українського суспільства. На цей аспект досі не					пізнавальну, організаційну, соціально-практич-
звертали ґрунтовної уваги дослідники творчості					ну функції, мотивує маси діяти відповідно до
щістдесятника.					популяризованої системи норм, умонастроїв.
Відповідно мета пропонованого дослідження					Ті, хто спромігся обминути та не піддатися
полягає в необхідності аналізу специфіки «на-					«масовізму», не ввійти в координати нової мі-
ціонального міфу» Є. Сверстюка, який стиму-					фологічної реальності, водночас залишаючись у
лює світоглядні, ментальні інтенції учасників					буттєвих реаліях старого міфу, беруть активну
соціокультурної комунікації в українському ку-					участь у соціально-комунікативній «міфологіч-
льтурному середовищі, «визволяючи» з ідеоло-					ній» акції, виголошуючи протест «деміфологі-
гічної заангажованості автентичні морально-ети-					заторською» аналітикою, ідентифікуючи руй-
чні, інтелектуальні, духовні орієнтири інформа-					нівну силу й масштаби «тоталітарної» маніпу-
ційного простору.					ляції суспільною свідомістю.
Для дослідження проблеми було використа-					У публіцистиці Є. Сверстюка яскраво просте-
но такі методи: метод системного аналізу, опи-					жується такий процес деміфологізації радян-
совий метод, метод когнітивно-концептуального					ської системи. Автор розкриває структуру
аналізу.					«радянського» міфу, його функції, інтерпретує
Джерелами дослідження стали				теоретичні	радянську символіку. У свою чергу в процесі
праці з публіцистики (В. Буряк), історії шістде-					такого декодування публіцист реконструює
сятництва й дисидентського руху, публікації					архаїчний ментальний міф. Таким чином, у
про життя і творчість Є. Сверстюка (Р. Коро-					публіцистичному дискурсі Є. Сверстюка функ-
годський, Т. Хоменко), праці з проблем міфо-					ціонує класична формула утворення україн-
творчості	(М. Рябчук,		С. Лур’є,	В. Артюх,	ського національного міфу, за М. Рябчуком:
К. Г. Юнг)	та тексти митця (збірка «Блудні				«Українська націоналістична міфологія форму-
сини України»).					валася як відповідь на міфологію імперського
Міфологізація суспільної свідомості відбува-					домінування, міфологію культурної, мовної та
ється повсякчас задля структурування поведін-					всякої іншої зверхності Центру над периферією,
кової мотивації людини, координування її сві-					метрополії над колонією» [3].
тосприйняттєвої розумової діяльності. Міф як					Зокрема, в есе «Блудні сини України» публі-
«операційна система» має у своєму арсеналі на-					цист розкриває сутність ангажування людсько-
бір засобів для коригування комунікативного					го чинника до процесу розбудови нової радян-
процесу з масовою свідомістю. Таким чином, із					ської держави. Нова радянська реальність
безлічі варіантів «реального стану речей» у коо-					потребувала свого духовно-змістового оформ-
рдинатах соціальної екзистенції обирається один					лення у свідомості «нової радянської» людини.
єдино можливий, який лінгвально та семіотич-					Особи, що потрапили в такі умови соціокуль-
но обрамлюється.					турного буття, мали власний попередньо здобу-
«Тоталітарна міфологія», яка ґрунтовно вко-					тий досвід: історичний, психоментальний, гене-
ренилась у свідомості радянської людини, фун-					тичний, — який закарбувався в національній
кціонувала в усіх сферах суспільного життя.					пам’яті того чи того народу. Публіцист Свер-
Формування нового територіально,				історично,	стюк розкриває три основні наслідки творення
політично	маркованого		владного	організму	нового феномена «радянської людини»:
потребувало створення психоментального орієн-					1. Зречення («Зречення високих абсолютів,
таційного поля для суб’єктів-громадян.					які зобов’язують. Зречення всяких різниць, рід-
Феномен «радянська людина» формувався за					ної мови і рідних сентиментів. Зречення суво-
рахунок запорошення			усталених	архетипів	рих вимог дому батька» [4, 13]).
масової свідомості новими штучними стереоти-					2. Байдужість («байдужість і апатія — це
пами, які стали замінниками ментальних основ					вигасле багаття життя, ентропія, перетворення
національної екзистенції. У світосприйняттєво-					найціннішого людського — на сирий матеріал,
му потоці людського мислення створено нову					над яким знов треба працювати віками» [4, 15]).
образну структуру «радянського буття», яка					3. Апатія («Маса, уражена байдужістю і
давала можливість легко керувати механізмом					апатією, — найважливіший результат комуніс-
комунікації з масовою свідомістю. Тобто «тота-					тичного виховання і перевиховання» [4, 15]).
літарний міф» покликаний був сфабрикувати					Автор особливу увагу звертає на емоційно-
константи псевдореальності в усіх її соціальних					вольовий аспект, тим самим апелюючи до соці-
виявах.					ально-психологічної сутності процесу міфотвор-
Монополія на суспільну свідомість надає сен-					чості, адже, за твердженням К. Юнга, «момент
ситивні умови створення нових ціннісних, сві-					виникнення міфологічної ситуації завжди

100

«Національний міф» як феномен соціокомунікативної системи...

характеризується особливою емоційною інтенсивністю... Боротьба за адаптацію — болісне завдання, бо на кожному кроці ми повинні мати справу з індивідуальними, тобто нетиповими умовами. Таким чином, не дивно, що, потрапивши в типову ситуацію, ми раптово або відчуваємо повне звільнення, почуваємося як на крилах, або нас захоплює нездоланна сила. У такі моменти ми вже не індивідуальні істоти, ми — рід, голос усього людства прокидається в нас» [5]. Відповідно особистості, яка потрапляє в координати фронтального впливу, важко зберегти свою індивідуальність, іти проти системи, оскільки її ідеали-первні, образи-архетипи не втрапляють у новий прагматичний суспільнодіяльнісний алгоритм.

Тоталітарна система використовує найжорстокіші методи ангажування людського чинника в реалізацію політичної мети. Зокрема, Є. Сверстюк у своїй публіцистиці піддає нищівній критиці явище примусової асиміляції, національного «обезкровлення», характерне для комуністичного режиму: «Асиміляція є болісним експериментом над людиною і над народом. Асимільований втрачає, як правило, краще із своєї успадкованої нації і бере гірше, поверхове — з чужої. Занадто багато сили йде на перебудову, і та перебудова ущербно половинчаста, осоружна самому собі. Долання комплексу вторинности, неповноцінности, пригнічування в собі тих потягів, які слід було б культивувати…» [4, 16].

Публіцист ідентифікує носія міфологічної свідомості в період комуністичного правління, котрим стає «блудний син», «який не взяв на плечі батьківського спадку, щоб примножити його, а взяв легшу ношу — слуги в чужих панів» [4, 13]. Використовуючи сюжет та символіку біблійної притчі, автор тим самим накладає мову міфу «художнього» на мову міфу «соціального», увиразнюючи публіцистичне звучання концептуального змісту свого тексту. Є. Сверстюк розкриває процес штучного народження нового «громадянина»: «В цій лабораторії державного терору витворено тип блудного сина у себе вдома. Знеохочений до рідного дому, він обминає його і йде на знадливі огні у вікнах чужого дому» [4, 15]. Таким чином формуються нові суспільно активні «типи», без фундаменту національної, історичної, цивілізаційної пам’яті, а отже, обмежені у своїх поривах до екзистенційних, самоствердних пошуків істинності буття: «...працьовитий, але позбавлений релігійного виховання, національного обов’язку, він схильний проявляти активність казенного характеру. Не маючи твердого берега, бурхливо і мілко розвивається...» [4, 15].

Із-поміж позитивних героїв свого часу Є. Сверстюк виокремлює й тих, що по інший бік системи. Такі актанти соціокультурної дійсності обминули псевдогносеологію «тоталітарного» міфу завдяки емоційно-вольовим рисам, модусам організації власної суб’єктивності, орієнтації свого досвіду в інші духовно-змістові виміри: «Все це інстинктивно відчувають індивідуальності, обдаровані характером. Вони не приймають начебто вигідного переродження і висміюють перевертнів» [4, 16].

Тоталітарний міф витворив нову реальність, новий простір антипринципів, замінників загальнолюдських та національних цінностей: «Замість людини — маса, замість сім’ї — колектив, замість нації — трудящі світу» [4, 14]; «Від самого початку користь і страх перейменовано на вірність і ідейність» [4, 14]. Знеособлену людину, втрачену індивідуальність таким чином легко адаптувати до штучно створеної ситуації. Тобто міф у тоталітарному суспільстві став умовою цілісної організації масової свідомості. Усі державні міфи та будь-які способи міфотворчості в умовах монополії на суспільну думку нівелюють вияви індивідуальності, використовуються для реалізації конкретних завдань для ефективного існування панівного політичного режиму.

Зречення національної культури як інте- лектуально-духовного феномена спричиняє есхатологічні наслідки в етнопсихологічній та соціально-політичній площині. Зокрема, російська дослідниця С. Лур’є визначає такі складники культури: логіку мислення та поведінки, самоусвідомлення, модус сприйняття навколишнього середовища, алгоритм взаємодії з іншими носіями культури [6]. Відповідно повернення до джерел національного мислення (традиції, мова, культура) дасть змогу самоідентифікувати себе в координатах світового соціуму, поверне до загальнолюдської аксіологічної системи, в якій яскраво виявиться сутність особистості, що спирається на народно-генетичне, глибоко історичне коріння. Саме на цьому й наголошує Є. Сверстюк: «Культурна виробленість — це передовсім особисті якості, індивідуальність. Але особа несе печать часу, традиції, школи, довкілля. Живемо в час падіння культури. Навіть більше — нищення культури, яка була віднесена до старої надбудови — до приреченого світу. Наступ на культуру вівся широким фронтом. Ядро культури — духовність — вважалось ворогом ідеології» [4, 43].

Духовно оголена людина, втративши надбання «школи національного мислення» [4, 43], легко підвладна новим ідеологічним парадигмам, які визначають шлях формування суспіль-

Наукові записки Інституту журналістики. Том 47. 2012. Квітень-червень

101

Лисенко Л. І.

ної думки не на пізнання суті, а лише на її імітацію, визначену стереотипами, ідеологічними міфологемами та догмами, «дешевими замінниками» принципів і цінностей: «Морально стероризована, духовно ослаблена людина, приглушена тотальною пропагандою бездуховного матеріалізму, звикала до примітивного, кон’юктурного мислення» [4, 47]. Людина пріоритетно стала мислити стереотипами, накинутими комуністичною догматикою.

Руйнуючи радянський міф, публіцист повертає свідомість реципієнтів у глибини їхньої ментальності, визначаючи основні модуси формування соціального порядку, морально-цінніс- ну матрицю поведінкових актів особистості. Таким чином, структури «національного мислення» конотуються складниками «національного міфу», які в публіцистичній комунікативній площині Є. Сверстюка оптимізують супільну парадигму. Як зазначають дослідники, «національний міф виникає в результаті оформлення активними міфічними структурами переживання індивідом своєї національної самості і проявляє себе як автентичний міфічний досвід, що є первісною інтуїцією національного буття та як опредметнений в ідеології національний міф, що може свідомо творитись для обґрунтування групових інтересів» [7, 10].

Відродження культурного коду буття українця, зашореного ідеологічною цензурою, відбувається через проявлення позитивної енергії інтелектуально-духовного чинника етноментального імперативу. Публіцист вибудовує форму- ли-міфеми, які абсорбують у собі гносеологічні потенції архаїчного народницького досвіду: «Національне походження, вплив українського коріння — це глибокий детермінуючий фактор, зовні невидимий, але дуже вагомий» [4, 17].

Таким чином, у публіцистичному тексті Є. Сверстюка формується схема антагонізму двох міфологічних екзистенцій, яка ґрунтується на протиставленні:

•образи-міфеми: Дім Отця — Імперія; рідна матір — мачуха; син, священик, господар, інтелігент — бездомний, блудний син, пролетар, раб, слуга, маса, антилюдина;

•образи-модуси: віра — апатія, традиція — байдужість, пам'ять — зречення.

Публіцист пропонує альтернативну модель розгортання суспільної екзистенції українського соціуму через повернення до життя істинних ідеологем свідомості особистості, які мають глибоку історичну, генетичну й ментальну значущість. Тим самим автор визначає оптимальну систему буттєвих координат, що констатує здатність людини БУТИ, а не ЗДАВАТИСЬ.

Т. Хоменко зауважує: «Допомогти людині, спільнотам побачити і осягнути світ у впоряд-

кованій системі вартісних орієнтирів — основне завдання сучасної публіцистики, яка керується християнськими принципами формування сприйнятливості людини на добро і зло» [8, 7]. Дослідники творчості Євгена Сверстюка, зокрема Р. Корогодський, зазначають, що митець «протягом усього творчого життя тримався чіткого і ясного конструктивного означення світла: існує добро — Бог, Батьківщина, батьківські заповіти й відповідні вчинки; існує зло — дияволіада в розмаїтих вимірах, іпостасях, личинах, масках» [9, 195]. Таким чином, публіцист в онтологічній сутності свого тексту фільтрує поняттєву множинність побутових та ірраціональних сенсів життя. Так реалізується діалогічна природа істини, коли її парадигмальні константи ідентифікуються лише у віддзеркаленні від чужої мисленнєвої здатності.

Вершиною морального імперативу Є. Сверстюка є Бог. У його публіцистиці виразно еманується власний досвід шукання Абсолюту. Це надає «публічному слову» виваженості, відповідальності, оздоблює його аргументованою оцінкою та яскравою гамою емоцій. На думку Т. Хоменко, «у цьому міститься основний сенс комунікативної етики, яка у системі «я—ти—від- ношення» стосується як адресантів, так і адресатів, оскільки робить їх рівноправними співрозмовниками, відповідальними за виклад та інтерпретацію повідомлення» [8, 79].

Моделювання соціокультурної комунікації в публіцистиці Є. Сверстюка ґрунтується на реконструкції ментальних домінант, які формують архаїчну площину для усвідомлення себе та інших у певному екзистенційному хронотопі. Конституантами такої ідентифікації стають «здобутки» і «надбання», що позбавляє пріоритетності поступу «нога в ногу» з часом цивілізаційним. Хоча в цьому контексті варто зазначити факт посередництва автора між Богом і людиною. Саме Абсолют нівелює просторові й часові межі в парадигмі взаємин.

1.Дністровий А. Письмо з околиці : статті та есеї / Анатолій Дністровий. — К. : Грані-Т, 2010. — 240 с.

2.Буряк В. Д. Філософські та концептуальні основи інформаційно-художньої свідомості : навч. посіб. / В. Д. Буряк. — Д. : РВВ ДНУ, 2000. — 60 с.

3.Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення [Електронний ресурс] / М. Рябчук. — К. : Критика, 2000. — 304 с. — URL : http://exlibris.org. ua/riabczuk/index.html.

4.Сверстюк Є. Блудні сини України / Євген Сверстюк. — К., 1993. — 256 с. ; Українське відродження: історія і сучасність // Пам’ятки України. — Кн. 134. — Сер. 1. — Вип. 1—2. ; Письменники

102

«Національний міф» як феномен соціокомунікативної системи...

України та діяспори / Т-во «Знання» України. —	8. Хоменко Т. М. Проповідництво і сучасна
Сер. 6. — Вип. 3—4.	публіцистика: на основі есеїстики Є. Сверстюка,

5.Юнг К. Г. Архетип и символ / К. Г. Юнг. — М. Мариновича — Україна, І. Ортинського —

М. : Ренессанс, 1991. — 304 с.		Німеччина : монографія / Т. М. Хоменко ; Львів.
6.	Лурье С. Историческая этнология : учеб.	нац. ун-т ім. Івана Франка. — Львів : ПАІС,
пособ. для вузов / С. Лурье. — [2-е изд.]. — М. :		2008. — 135 c.
Аспект Пресс, 1998. — 448 с.		9.	Корогодський Р. Брама світла / Роман
7.	Артюх В. О. Природа національного міфу: істо-	Корогодський. — Львів : Вид-во Укр. катол. ун-ту,
рико-філософський контекст : автореф. дис. ... канд.		2004. — Т. 2 ; Шістдесятники / [упоряд. М. Коцю-
філос. наук : 09.00.05 / В. О. Артюх. — К., 2001. —19 с.		бинська, Н. Кучер, О. Сінченко]. — 2009. — 655 с.
			П о д а н о д о р е д а к ц і ї 1 8 . 0 4 . 2 0 1 2 р .
Lysenko Lesya. «National myth» as a phenomenon of			the social communication system in Yevgen

Sverstyuk’s publicism.

In the article the problem of social cultural communication’s modelling of Ukraine is analysed through constructing of myth in Yevgen Sverstyuk’s publicism. In particular, antagonism of two philosophical epistemological systems «a soviet myth — a national myth» is considered.

Keywords: publicism, publicistic image, myth, national myth, soviet myth, social cultural communication.

Лысенко Л. И. «Национальный миф» как феномен социокоммуникативной системы в публицистике Евгения Сверстюка.

В статье анализируется проблема моделирования социокультурной коммуникации украинства сквозь конструирование мифа в публицистике Евгения Сверстюка. Акцентируется антагонизм двух философскогносеологических систем «советский миф» — «национальный миф».

Ключевые слова: публицистика, публицистический образ, миф, национальный миф, советский миф, социокультурная коммуникация.

Наукові записки Інституту журналістики. Том 47. 2012. Kвітень-червень

103

І. О. Вялкова, аспірантка

УДК 007: 304: 070.23(477—62)"2002/2011"(045)

Передплатні друковані видання Донецької області (2002—2011)

У статті проаналізовано передплатні друковані видання Донецької області 2002—2011 рр. за видом видання, цільовим призначенням, сферою розповсюдження тощо.

Ключові слова: Донецька область, передплачуване видання, газета, журнал, тематичний покажчик, обласна сфера розповсюдження, міськрайонна сфера розповсюдження.

Вивчення сучасної регіональної преси вважасті по Україні) після АР Крим (15,02 %). За річється актуальним для сьогодення, коли триним тиражем газетних видань ми знаходимося на

ває процес так званої регіоналізації медіа: «…тен-			другому місці (12,1 %) після Києва (46,7 %)» [6].
денція до регіоналізації — не тільки особливість			Можна побачити, що існують певні розбіжно-
розвитку вітчизняних ЗМІ на сучасному етапі —			сті між великою кількістю зареєстрованих в обла-
це світова тенденція…» [1,	3].	Як зауважує	сті видань та малою часткою видань, які потрапи-
Я. Засурський, «глобалізація	супроводжується		ли до каталогу передплати протягом десяти років.
також посиленим розвитком місцевої преси та			Це зумовлено кількома чинниками: по-перше,
малих за тиражем, але досить впливових для			деякі зареєстровані видання розповсюджуються
невеликих населених пунктів <...> видань» [2].			тільки вроздріб або видаються без певної регуляр-
Преса регіонів вивчається здебільшого з пози-			ності; по-друге, існують безкоштовні видання; по-
цій якогось одного аспекта: чи то спортивна, чи то			третє, велика кількість видань тільки зареєстро-
релігійна тощо. Більшу увагу приділяють історії			вана, але не видається, адже «...в Україні нiхто не
регіональної преси минулих часів, особливо пер-			веде реєстрацію видань, які припинили існуван-
шої половини ХХ ст. Але не слід забувати й про			ня, і не проводить скасування державної реєстра-
історію сучасної преси, яку треба писати вже сьо-			ції видання у зв'язку з припиненням виходу» [7].
годні. «Бібліографування української періодики —			Тому вважається доцільним обрати для аналізу
одне із найскладніших і водночас найактуальні-			об'єктом дослідження саме ці видання, які є най-
ших завдань української бібліографії» [3, 33].			більш стабільним сегментом у системі друкованих
Серед дослідників преси Донецької області можна			видань області. До того ж, саме передплачувані
назвати В. Владимирова, який		в навчальному	видання є найбільш доступними для мешканців
посібнику «Історія української		журналістики	сільської місцевості та невеликих міст, інформа-
(1917—1997)» детально висвітлює «історію преси			ційні потреби яких вони задовольняють.
Донбасу, що не робилося раніше» [4]. Працюють			Послуговуючись каталогами передплати періо-
у цьому напрямі й дисертанти, зокрема C. Гур’єва			дичних видань Донецької області зазначеного
в дослідженні «Типологія сучасної преси Східної			періоду, можна скласти загальне уявлення про
України» обирає для аналізу пресу трьох обла-			розвиток друкованих ЗМІ в регіоні. За період
стей — Донецької, Луганської та Харківської: «Су-			2002—2011 рр. до каталогу було загалом внесено
часна друкована преса цього регіону взагалі ще не			274 найменування газет обласної сфери розпов-
була предметом наукового вивчення ні в окремих			сюдження (сюди належать також щотижневі
проявах, ні в системно-типологічному плані» [5].			«товсті» номери щоденних газет, які передпла-
Метою дослідження є аналіз		передплатних	чують окремо, та тематичні комплекти з кількох
друкованих видань Донецької області 2002—			газет, які передплачують разом).
2011 рр. за видом видання, цільовим призначен-			Серед них увесь зазначений період існували
ням, сферою розповсюдження тощо. Управління			лише 50. Внесення нових найменувань до ката-
інформаційної політики та з питань преси			логу відбувалося таким чином: 2003 р. — 30
Донецької облдержадміністрації зазначає, що сьо-			(6 із них існують донині); 2004 — 33 (6); 2005 —
годні «Донецька область є одним з лідерів інфор-			24 (7); 2006 — 19 (7); 2007 — 27 (15); 2008 —
маційної сфери в країні. В регіоні зареєстровано			22 (6); 2009 — 14 (8); 2010 — 10 (7); 2011 р. — 6.
1241 періодичне видання місцевої сфери розпов-			Такі цифри свідчать про нестабільність ринку
сюдження. <…> За кількістю газет область знахо-			друкованих регіональних видань та про немож-
диться на другому місці (8,7 % загальної кілько-			ливість втриматися на цьому ринку через вели-
© Вялкова І. О., 2012

104

Передплатні друковані видання Донецької області (2002—2011)

ку кількість пропозицій для невеликої кількості читачів.

Ситуація з журналами в Донецькій області теж не є стабільною. За 10 років до каталогу потрапили загалом 84 найменування, серед яких лише 3 проіснували увесь зазначений період. 2003 р. до каталогу внесено 3 нових видання (жодне з них не існує до сьогодні); 2004 — 28 (3); 2005 — 5 (1); 2006 — 5 (1); 2007 — 10 (3); 2008 — 5 (1); 2009 — 4 (3); 2010 — 14 (5); 2011 р. — 2.

Згідно з тематичним покажчиком видань обласної сфери розповсюдження газети й журнали розподілялися в ці роки за такими тематичними категоріями: «Автомобілі, транспорт, зв’я- зок», «АПК», «Астрологія, окультні науки», «Бізнес, підприємництво, менеджмент», «Держава і право, юридичні науки», «Видання для жінок та чоловіків», «Видання для дітей та молоді», «Видання універсального змісту», «Інформаційні видання», «Комп’ютерні видання», «Науки про землю, екологія», «Громадсько-політичні та літе- ратурно-художні видання», «Охорона здоров'я, медицина», «Рекламні видання», «Сільське та присадибне господарство», «Будівництво, архітектура», «Фізична культура, спорт», «Філософія, соціологія, психологія, релігія», «Нерухомість, власність», «Освіта і педагогіка», «Соціальний захист населення», «Довідкові видання, каталоги», «Економіка, фінанси, статистика», «Мандрівки, туризм, дозвілля», «Мода, інтер'єр, дизайн», «Науково-популярні видання», «Природа, світ тварин і рослин», «Родина, домівка, побут», «Торгівля, ринок, маркетинг», «Фантастика, детектив», «Техніка, промисловість», «Бухгалтерський облік, оподаткування», «Кулінарія», «Кримінал». Серед них можна назвати лише 12 категорій, які мали постійне наповнення (див.: Дод. 1). У різні роки можна спостерігати, так би мовити, «бум» на видання певного тематичного спрямування, що зумовлено прагненням видавців зайняти вільну нішу в інформаційному просторі області.

Значно меншим тематичним розмаїттям відрізняються видання міськрайонної сфери розповсюдження. Тут наявні такі тематичні категорії: «Бізнес, підприємництво, менеджмент», «Держава і право, юридичні науки», «Видання для дітей та молоді», «Видання універсального змісту», «Інформаційні видання», «Громадсько-політичні та літературно-художні видання», «Охорона здоров'я, медицина», «Рекламні видання», «Будівництво, архітектура», «Фізична культура, спорт», «Соціальний захист населення», «Родина, домівка, побут», «Техніка, промисловість», «Кримінал». Серед них постійне наповнення мали лише дві тематичні категорії (див.: Дод. 2).

Слід зауважити також, що за 10 років серед видань міськрайонної сфери розповсюдження зазначений лише один журнал — «Галактика моло-

дых» (щомісячний пізнавально-розважальний журнал для молоді), що розповсюджувався в 2002 р. у Костянтинівському районі Донецької області.

За кількістю друкованих видань міськрайонної сфери розповсюдження в 2002—2011 рр. загалом перше місце посідає Маріуполь, Володарський і Першотравневий райони — 31 видання (див.: Дод. 3). Натомість більшість обласних видань зосереджено в Донецьку.

Причини занепаду реґіональної преси дослідники пояснюють багатьма чинниками, зокрема недостатньою увагою до місцевих реалій та читачів: «Цього (тривалого занепаду. — прим. автора) не сталося б, якби ця численна армія преси уважніше ставилася до місцевих реалій» [8]; залежністю від адміністрації та керівництва: «Головний аргумент проти комунальних районок — саме неможливість їх говорити правду через узалежненість від райдержадміністрації та їхніх призначених керівників» [9, 139], відпливом талановитих журналістських кадрів до столиці тощо.

Незважаючи на скрутні часи для регіональних видань, можна зазначити як позитивне в пресі Донецької області за останні 10 років: по-перше, тематичне розмаїття; по-друге, ная-вність значної для області кількості видань для дітей та молоді, а також літературно-художніх видань; по-третє, стійкий читацький інтерес до видань, які мають майже вікову історію: «Знамя Победы» (Шахтарськ, Шахтарський район) — 65 років; «Дружковский рабочий» (Дружківка) — 70; «Дзержинский шахтер» (Дзержинськ) — 75; «Родина» (Харцизьк) — 75; «Донеччина» (обласна) — 75; «Сельский край» (Великоновосілківський район) — 80; «Горняк» (Торез) — 85; «Приазовский рабочий» (обласна) — 93 тощо.

1. Воронова О. А. Динамика типологической структуры региональной прессы // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10 : Журналистика. — 2000. — № 5. —

С.3—23.

2.Система средств массовой информации России [Електронний ресурс] : учеб. пособ. для вузов / [под ред. Я. Н. Засурского]. — М. : Аспект Пресс, 2001. — URL : http://evartist.narod.ru/text/ 62.htm.

3.Романюк М. Українське пресознавство на порозі ХХІ століття / М. Романюк. — Львів, 2000. — 110 с.

4.Владимиров В. М. Історія української журналістики (1917—1997 рр.) [Електронний ресурс] : навч.

посіб. / В. М. Владимиров. — URL : http:// www. nbuv.gov.ua/books/19/98vvmiuz.zip.

5.Гур’єва С. А. Типологія сучасної преси Східної України : дис. … канд. філол. наук : 10.01.08 / Сніжана Анатоліївна Гур’єва. — Д., 2006. — 191 с.

6.Управління інформаційної політики та з питань преси Донецької облдержадміністрації [Електронний ресурс]. — URL : http://www.donoda.gov.ua/ main/ua/199.htm.

Наукові записки Інституту журналістики. Том 47. 2012. Kвітень-червень

105

Вялкова І. О.

7.Украинская пресса: данные и тенденции 2008 URL : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php? act=arti-

[Електронний ресурс]. — URL : http://airpu.org/area_id=46.	cle&article=1553.
8. Недопитанський М. І. Сучасна українська пе-	9. Михайлин І. Л. Журналістика як всесвіт:
ріодика: типологічний аспект [Електронний ресурс] //	Вибрані медіадослідження / І. Л. Михайлин. — Х. :
Наукові записки Інституту журналістики. — Т. 23. —	Прапор, 2008. — 512 с.

Д о д а т к и

Додаток 1.

Тематика газет і журналів Донецької області (обласної сфери розповсюдження)за 2002—2011 рр.

Рік/тема	2002	2003		2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Обласні видання	Загальна	кількість		видань/із них журналів
Автомобілі, транспорт, зв’язок	2	3		5/1	4/1	2	2	2	1	1	1
АПК	1	1		1	—	2	2	2	2/1	6/5	2/2
Астрологія, окультні науки	4/1	5/1		6/2	5/1	5/1	5/1	5/1	4	5/1	4/1
Бізнес, підприємництво, менеджмент	5	5		4	6/1	6/1	3	3	1	3	3
Держава і право, юридичні науки	3/1	2		1	1	1	3	3	—	2	1
Видання для жінок та чоловіків	4	7		23/15	9/5	4/1	5/2	6/3	5/2	2/1	3
Видання для дітей та молоді	5/1	7/1		8/2	10/4	7/3	7/3	7/2	7/2	8/3	10/4
Видання універсального змісту	15/1	20/2		16/3	36/4	29/3	34/3	38/2	36/1	32/4	28/3
Інформаційні видання	12/1	9/1		29/4	—	—	—	—	—	—	—
Комп’ютерні видання	2/2	1/1		—	—	—	—	—	—	—	—
Науки про землю, екологія	3	1		2	2	1	1	1	1	1	1
Гром.-політ. та літ.-худ. видання	20	26/1		29/1	30/1	34	34	35	36	40	33/1
Охорона здоров’я, медицина	9/1	10/1		15/3	18/3	16/2	16/4	15/2	16/3	12/2	11/1
Рекламні видання	1	1		1	1	2/1	3/2	5/1	3	2	2
Сільське та присадибне господарство	6	7		12/1	12	10/1	8	8	10/2	10/1	10/2
Будівництво, архітектура	—	—		—	1/1	2/2	1/1	2/2	3/2	4/3	4/3
Фізична культура, спорт	2	5		4	3	4/1	5/2	6/2	3/1	3/1	3/1
Філософія, соціологія,	1	1		—	4	—	1	1	1	1	1
психологія, релігія
Нерухомість, власність	—	1		—	—	1/1	1/1	—	—	—	—
Освіта і педагогіка	—	1		—	—	—	—	—	—	—	—
Соціальний захист населення	—	—		1	4	3	6	5	5	4	4
Довідкові видання, каталоги	—	—		—	1	—	—	2/1	1/1	—	—
Економіка, фінанси, статистика	—	—		—	1	—	—	—	—	1	—
Мандрівки, туризм, дозвілля	—	—		—	1	3	5	7	7	3	3
Мода, інтер’єр, дизайн	—	—		—	3/3	—	—	1/1	—	—	—
Наук.-популярні видання	—	—		—	1/1	1/1	—	—	—	—	—
Природа, світ тварин і рослин	—	—		—	1	—	—	—	—	—	—
Родина, домівка, побут	—	—		—	5/2	4	6/1	6	7/1	8/2	8/2
Торгівля, ринок, маркетинг	—	—		—	1	—	2	1	2	1	—
Фантастика, детектив	—	—		—	—	1	1	2	1	—	—
Техніка, промисловість	—	—		—	—	1	2/1	2/1	2/1	2/1	2/1
Бухгалтерський облік, оподаткування	—	—		—	—	—	1	2/1	2/1	2/1	2/1
Кулінарія	—	—		—	—	—	3/1	7/2	5/2	1/1	—
Кримінал	—	—		—	—	—	—	—	—	3	2
			Додаток 2.
Тематика перідичних видань Донецької області (міськрайоної сфери розповсюдження)
		за 2002—2011 рр.
Рік/тема	2002	2003		2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Міськрайонні видання
	Загальна	кількість		видань/із них журналів
Бізнес, підприємництво, менеджмент	1	1		1	—	—	1	—	—	—	—
Держава і право, юридичні науки	—	—		2	—	—	1	—	1	—	—
Видання для дітей та молоді	2/1	1		—	—	—	1	—	—	—	—
Видання універсального змісту	18	16		18	24	19	28	30	24	26	31
Інформаційні видання	17	22		22	—	—	—	—	—	—	—
Гром.-політ. та літ.-худ. видання	20	30		28	37	39	34	36	37	41	41
Охорона здоров’я, медицина	—	—		—	—	1	1	1	1	1	1

106

Передплатні друковані видання Донецької області (2002—2011)

Рекламні видання	—	—		—	1	1	7	9	3	5	3
Будівництво, архітектура	1	1		1	1	1	—	—	—	—	—
Фізична культура, спорт	—	—		—	—	1	1	1	1	1	1
Соціальний захист населення	—	—		—	—	—	1	1	1	—	—
Родина, домівка, побут	—	—		—	—	2	2	2	2	2	2
Техніка, промисловість	9/1	10/1		15/3	18/3	16/2	16/4	15/2	16/3	12/2	11/1
Кримінал	—	—		—	—	—	—	—	1	—	1
			Додаток 3.
Кількісні показники друкованих видань Донецької області міськрайонної сфери
	розповсюдження за 2002—2011 pp.
Рік/сфера розповсюдження/із них	2002	2003		2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
видань, які розповсюджувалися
	Загальна кількість видань/із них журналів
протягом 2002—2011рр.
Амвросіївський район/1	2	2		1	3	2	2	2	1	1	1
Артемівський район/2	4	5		4	3	3	2	2	3	2	2	червень-
Горлівка/1	3	3		4	6	5	5	5	5	4	5
Великоновосілківський район/1	1	1		1	1	1	2	1	2	2	1
Волноваський район/2	3	4		4	5	6	7	9	9	9	9
												теньі
Дзержинськ/2	2	3		2	2	2	3	3	3	2	3
Добропільський район/1	1	1		1	1	2	2	2	2	2	2	. Kв
Донецьк/—	1	—		—	1	—	8	6	2	2	2
Дружківка/1	2	2		4	2	1	3	4	4	5	4	2012
Єнакієвський район/3	6	5		4	3	4	4	5	4	4	4
												.
Костянтинівський район/2	3/1	3		2	2	2	4	6	4	4	4
												47
Краматорськ/1	5	4		2	4	5	5	6	8	6	5
												Том.
Красноармійськ/3	4	4		6	6	6	6	7	6	5	4
Краснолиманський район/1	1	1		1	1	1	1	1	1	1	1	журналістики
Макіївка/4	6	6		5	4	6	6	7	7	7	7
Мар’їнка/1	1	1		1	2	2	2	1	1	2	1
Маріуполь, Володарський і	14	12		12	8	10	11	10	13	10	13
Першотравневий райони/2
Новоазовський район/2	4	3		3	3	5	6	8	8	9	8	Інституту
Селідовський район/1	1	1		1	2	1	2	2	2	2	1
Слов’янський район/2	5	5		5	5	6	6	7	11	10	11
Сніжне/2	2	2		3	3	3	3	3	3	3	4
Старобешівський район/1	1	2		2	2	5	5	5	5	5	5	записки
Тельманівський район/1	3	3		3	2	5	6	7	7	7	6
Торез/1	3	2		2	3	2	3	2	2	1	1
Харцизьк/—	4	3		3	3	2	2	4	4	4	4	Наукові
Шахтарський район/2	2	2		2	2	2	2	2	2	2	2
Ясинуватський район/1	2	3		3	4	5	5	5	5	5	5

П о д а н о д о р е д а к ц і ї 1 8 . 0 4 . 2 0 1 2 р .

Vyalkova I. Prepaid printed editions of Donetsk region of 2002—2011.

The author in the article analyses prepaid printed materials of Donetsk region of 2002—2011 according to the type of publication, purpose, area of distribution, etc.

Keywords: Donetsk region, prepaid publication, newspaper, journal, subject index, regional area of distribution, urban and rural area of distribution.

Вялкова И. О. Подписные печатные издания Донецкой области (2002—2011).

В статье анализируются подписные печатные издания Донецкой области 2002—2011 гг. по виду издания, целевому назначению, сфере распространения и т. д.

Ключевые слова: Донецкая область, подписное издание, газета, журнал, тематический указатель, областная сфера распространения, горрайонная сфера распространения.

107

І. М. Євдокименко, аспірантка

УДК 007: 304: 08: 82-92 (Софія Русова)

Публіцистика Софії Русової: питання історіографії та джерельна база

дослідження

У статті зроблено історіографічний аналіз джерельної бази громадсько-політичної, журналістської та публіцистичної діяльності С. Русової.

Ключові слова: Софія Русова, журналістська діяльність, публіцистична діяльність, просвітництво.

Постановка проблеми. На сьогодні надзвичайно гостро постає питання збереження

національної ідентичності. Національна ідея, національна освіта стають тими чинниками, що не дають змогу певній групі людей розчинитися у глобалізаційному просторі.

Із кінця ХІХ — початку ХХ ст. Україна проходить тяжкий шлях до становлення української національної ідеї — реабілітація та вороття на батьківщину багатьох імен духовних провідників нації. Серед імен, які боролися за незалежність, демократичність, соборність рідної країни, можна назвати такі: Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Іван Огієнко, Михайло Драгоманов, Леся Українка та багато інших просвітителів, ідеї та помисли яких були жорстоко сфальсифіковані, несправедливо засуджені, перекручені та приречені на смерть тогочасною офіційною пропагандою. Чільне місце поміж тієї славетної когорти належить Софії Федорівні Русовій (1856—1940). Вона мала досить прогресивні погляди не лише на національне просвітництво, а й була активним громадським діячем, підтримувала український жіночий та професійно-педагогічний рухи. Саме публіцистика С. Ф. Русової з її прогресивними поглядами національного самоствердження заслуговує на детальне дослідження, адже більшість її ідей можуть бути цілком впроваджені у сучасне життя.

Під час вивчення широкого кола публікацій, об’єктом яких є життєпис Софії Русової та її творча спадщина, з’ясовано, що журналістська та публіцистична діяльність просвітительки ще не ставали предметом спеціального комплексного дослідження. Якщо життєвий шлях і науковий доробок С. Русової, особливо у царині педагогіки, досліджено більш-менш вичерпно, то її діяльність, пов’язана з друкованим словом, засобами масової комунікації, вивчено лише фрагментарно, враховуючи і те, що близько

© Євдокименко І. М., 2012

70 років її спадщина була прихована у спецсховищах з клеймом «буржуазна націоналістка».

Та перш ніж заглибитися у публіцистичну спадщину, виникає потреба у створенні огляду літератури, присвяченого постаті Софії Федорівни Русової.

Зв’язок із науковими темами. На базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка у рамках науково дослідної теми № 06БФ045 — 01 «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти» виконується дисертаційне дослідження, присвячене журналістській і публіцистичній діяльності Софії Русової.

Серед основних завдань нашого дослідження на цьому етапі є джерельна база. Усі матеріали, що стосуються життя, діяльності і творчості С. Русової, можна окреслити і у родововидовій класифікації. Джерельна база включає два основних блоки: а) публікації з різних питань, автором яких є С. Русова, зокрема її спогади, мемуари, виступи на різних форумах; б) архівні неопубліковані документи, що проливають світло на журналістську, редакторську і публіцистичну діяльність просвітительки, у тому числі її епістолярій, автобіографічні матеріали, щоденники (1919—1934), документи, що відклалися у процесі функціонування часописів та установ, особливо дореволюційних і емігрантських, з якими співпрацювала

С.Русова.

Важливим джерелом дослідження стала епі-

столярна спадщина С. Русової. Листування з громадськими діячками О. Кисілевською і Х. Кононенко знайомить нас із проблемами, що стояли перед українськими жіночими організаціями в 20—30-х рр. ХХ ст. та поглядами С. Русової на шляхи їх розв’язання [1]. Із дореволюційного періоду привертає увагу листування С. Русової з Б. Грінченком [2].

108

Публіцистика Софії Русової: питання історіографії та джерельна база дослідження

Цікавим джерелом вивчення праць С. Русової є і періодичні видання, з якими вона працювала протягом життя. Статті в таких газетах і журналах, як «Одесский вестник», «Елисаветградский вестник», «Русская мисль», «Украинский вестник», «Русское Богатство», «Вестник воспитания», «Украинская жизнь», «Світло», «Літера- турно-Науковий вісник», «Рада», «Нова Рада», «Книгар», «Вільна українська школа» — це важлива база дослідження інтересів С. Русової в дореволюційний період і під час української революції. Статті в таких виданнях, як «Нова Україна», «Пчола», «Українська хата», «Нова хата», «Життя і знання», «Жіноча доля», дають можливість глибше зрозуміти її діяльність в еміграції. Ще за життя видатної просвітительки і громадської діячки у періодичних емігрантських виданнях з’являлися й окремі статті, присвячені діяльності С. Русової на ниві журналістики, оцінці її публіцистичного доробку. Ці статті приурочувалися, здебільшого до ювілейних дат у житті С. Русової, їх урочистого відзначення українськими емігрантами. Їх авторами були Н. Дорошенко [3], А. Животко, [4], К. Малицька, [5], М. Омельченко, [6; 7; 8; 9], М. Шаповал, [10], Я. Ярема [11] та інші. У цих статтях наголошувалося на вагомому внеску С. Русової у розвиток освіти і педагогічної думки України. Першим, дійсно науковим дослідженням особистості С. Русової став соціологічний нарис «Софія Русова», написаний її соратником і товаришем М. Шаповалом, а також його доповідь «Свято Матері» (1931 р.), що була проголошена на святкуванні 75-річного ювілею С. Русової у Празі. [12]. У названих працях М. Шаповал зробив спробу проаналізувати доробок Софії Федорівни та визначити її місце у громадському і науковому житті України. Він справедливо наголошував на тому, що її працю треба розглядати не розгалужено за напрямами, як педагога, письменника, громадського діяча, ученого, а вивчати комплексно. Показово, що М. Шаповал удостоює С. Русову високого звання Матері, розуміючи під цим зародження просвітителькою національної системи освіти і виховання.

Міжнародну діяльність С. Русової ґрунтовно оцінював у своїх статтях С. Петлюра [13].

Зацікавленість особою визначної діячки спостерігалась і в подальші часи серед представників української наукової та культурної еміграції. Висвітленню діяльності С. Русової присвятили статті громадська діячка, голова Світової федерації українських жіночих організацій О. Залізняк. Поетеса та художниця О. Лятуринська, педагог і онука видатної просвітительки О. Русова-Бази- левська, публіцист А. Жук, відомий історик Н. Полонська-Василенко [14; 15; 16; 17; 18; 19]. Приміром, Н. Полонська-Василенко проаналізу-

вала окремі аспекти діяльності С. Русової у контексті загальнонаціонального розвитку. Водночас недоліком зазначених робіт є висвітлення куль- турно-просвітницької й громадської діяльності

С.Русової без належного взаємозв’язку та комплексного аналізу її творчого доробку, а також певний авторський суб’єктивізм і компліментарність, тим більше, що багато з авторів перебували з С. Русовою у товариських стосунках. Тому такі публікації слід сприймати з певних критичних позицій і в поєднанні з працями інших авторів.

Урадянській історіографії життя і діяльність

С.Русової спеціально не досліджувались, оскільки радянськими ідеологами вона була затаврована як «українська буржуазна націоналістка» з усіма відповідними «оргвисновками». Її ім’я фактично було викреслено з історії українського суспільного життя, з педагогічної практики. Їй не змогли вибачити ні публіцистики та протестів, спрямованих на викриття жахливих соціальних експериментів над радянськими громадянами, у тому числі в царині педагогіки, і, особливо, проти штучно організованого партійною верхівкою Голодомору 1932—1933 рр., ні активної громадської позиції в цих питаннях на міжнародних форумах. З іншого боку, повністю ігнорувати таку непересічну особистість радянська історіографія не могла і С. Русова стала мішенню у «викривальних» «антинаціоналістичних» дописах окремих ідеологічно заангажованих учених. Для при-

кладу, у першому виданні УРЕ (1963) особі С. Русової було присвячено заідеологізовану статтю, де просвітителька постає як явний ідеологічний ворог, як діяч, яка виступила проти «нової, соціалістичної системи виховання, підтримувала буржуазно-націоналістичні лозунги «автономії школи щодо держави», як теоретик і практик «українського національного напряму виховання» [20]. У другому виданні УРЕ, що вийшло через 20 років, було зроблено спробу дати більш об’єктивну оцінку діяльності С. Русової, зокрема зазначалося, що вона є «піонером жіночого демократичного руху на Україні 70—80-х рр. ХІХ ст., автором ряду праць з питань мистецтва, літератури (про творчість Т. Шевченка, Г. Сковороди, Р. Тагора), шкільних підручників, досліджень з педагогіки, історії, географії тощо» [21]. Але водночас інформація про діяльність С. Русової у жіночих організаціях 70—80-х рр. не відповідає дійсності, що загалом є неприпустимим для національних наукових енциклопедій.

Із проголошенням незалежності України розпочався новий період у вивченні діяльності видатної просвітительки, позбавлений ідеологічних нашарувань. Це співпало з початком процесу ліквідації так званих спецхранів у наукових бібліотеках, розсекречування й удоступнення значного масиву архівних фондів в

Наукові записки Інституту журналістики. Том 47. 2012. Kвітень-червень

109